19
Ну що ти тут зробиш! пробурчав Сергійович, прокинувшись серед ночі і зрозумів, що більше не засне. На будильнику пів на третю. Виходить, що більше дванадцяти годин спав! Правда, за час цього сну довгого все у тілі і в голові у Сергійовича само налагодилося. Ні шумів самогонних у вухах, ні ниття у коліні. Тільки злість на самого себе за по-дурному прожитий день. А все через Пашку!
Давно він так не лаявся! Та вже років пять, мабуть! А до того тільки з дружиною, але і вона у відповідь за словом до кишені не лізла.
Чикнув Сергійович сірником, запалив обгорілу свічку церковну, що ледве до верху баночки сягала, а другу обгорілу ще більше запалювати не став. Потім згодиться. Дістав ще одну, нову! Вони ці свічки церковні у хаті майже без толку! Світять мало, горять швидше, ніж звичайні, але затишок ніби створюють. Це правда. Господарчі, стеаринові вони, ясне діло, більш практичні і горять довше. Але і запах не той, і купити їх тепер нема де.
Чикнув Сергійович сірником, запалив обгорілу свічку церковну, що ледве до верху баночки сягала, а другу обгорілу ще більше запалювати не став. Потім згодиться. Дістав ще одну, нову! Вони ці свічки церковні у хаті майже без толку! Світять мало, горять швидше, ніж звичайні, але затишок ніби створюють. Це правда. Господарчі, стеаринові вони, ясне діло, більш практичні і горять довше. Але і запах не той, і купити їх тепер нема де.
Присів пасічник до столу. Середина ночі, а тут спати не хочеться, та й апетит розігрався, адже не їв він нічого після похмілля у Пашки. Відрізав собі Сергійович скибку батона, того, що солдат Петро приніс. Твердий вже батон. Намазав маслом. Посолив. Пригадав сварку з Пашкою.
От мудак! видихнув.
І поки жував бутерброд, прийшла йому в голову думка. Зрозумів він, чим цієї ночі займеться! Вся ж країна цим займається, але не ночами! А він уночі! У них тут умови особливі війна. Вдень не можна! Мало хто в бінокль, перископ чи оптичний приціл за ними з навколишніх горизонтів спостерігає?
Випив ще чаю гарячого з медом. Вдягнувся тепліше. Найперше у сарай-гараж зайшов. Там, присвітивши тремтячим від холоду полумям сірника, вибрав із ящика з інструментами усе, що йому треба було. Вибрав і до наплічника поклав. Наплічник того хлопця із сережкою у вусі, він зручний, і не занадто малий, і не громіздкий. Інструмент, звичайно, не з паперу зроблений. Самі обценьки скільки важать?!
Очі до темноти швидко звикли. Вирушив на початок вулиці, на той край, з якого раніше і церкву видно було. Дійшов до перших будинків дорога ґрунтова тут прямо у вулицю «вїздить». Побачив табличку «вул. Леніна» з білими літерами на синьому тлі. Відірвав її обценьками і до наплічника поклав. Наступна табличка аж через шість хат виявилася! Раніше думав, що біля кожної хати на паркані назва вулиці висить, аж ні! Не біля кожної! Ішов і роздивлявся паркани і будинки повільно й уважно. Ледь одну табличку, до самого дому прибиту, не пропустив.
«Чия ж це хата? задумався, у двір зайшовши. Мельничуків, чи що?»
Підчепив табличку загнутою вилкою обценьок, натиснув довге держало, щоб до стіни її притиснути. Затялася табличка одразу видно, що сам хазяїн дому її до стіни прибивав. Гвіздків «десяток» не пошкодував. Довелося на неї хвилин зо пять витратити і навіть зігнулася вона трохи.
Поки до церкви підірваної дійшов, бадьорість і скінчилася. У наплічнику дванадцять табличок та інструменти: вага чимала! Повернувся у двір, витягнув таблички, розклав на снігу одну під одну, розсміявся хрипко, та тут же собі долонею рота затулив.
«Чорт, подумав. Це ж лише півсправи!» Подибав на Пашкину вулицю. Там з парканів шість табличок «вулиця Шевченка» відірвав, а більше їх і не було, хоча будинків на обох вулицях майже однаково!
Здивувався Сергійович, але пояснення цьому швидко знайшов: Ленін у радянські часи важливіший був, ніж Шевченко. Леніна в усьому Союзі знали, а Шевченка лише тут...
«Ну то добре, махнув рукою, свої роздуми з голови проганяючи. Поети люди не шкідливі. Не те, що політики! Тепер я на вулиці Шевченка житиму!»
Спочатку прибив він покажчик вуличний на паркан ліворуч своєї хвіртки. Потім вже на початку вулиці на місце відірваної колишньої таблички прибив, а останній на паркані крайньої хати праворуч, біля церкви.
Коли додому повернувся, час перевірив пів на пяту. До світанку ще далеко! Знову у двір вийшов, узяв молотка, гвіздки, «вулиці Леніна». На колишню вулицю Шевченка знову пішов. Найперше дві таблички «вулиця Леніна» по обидва боки від хвіртки у двір до Пашки прибив. Навіть не думав, що на стукіт цей хазяїн дому прокинутися може. Решту десять уздовж всієї вулиці розніс. І, звичайно, одну на початку вулиці прибив, одну в кінці. Кінець у Пашкиної вулиці безглуздий, як у всієї радянської історії. У кінці колишньої Шевченка стояли напіврозвалені корівники колишнього колгоспу імені Якіра. А за ними ще якісь будівлі, з яких давно і шифер зняли, і рами віконні вийняли, і частину стін на цеглу розібрали.
Додому повернувся Сергійович задоволений. Ноги, щоправда, гули. Але коліно праве мовчало, ніби схвалювало воно причину, з якої цієї ночі Сергійович його спокою позбавив.
20
Варто один раз збитися із життєвого ритму, і потім дні, а то й тижні минуть, поки не заштовхає тебе саме життя знову у звичну колію.
Варто один раз збитися із життєвого ритму, і потім дні, а то й тижні минуть, поки не заштовхає тебе саме життя знову у звичну колію.
От так і у Сергійовича після недавнього денного сну вийшло. Він вже і про самогонку похмільну забув, і про сварку з Пашкою. Він взагалі якось між сном і неспанням завис-застряг і через це не міг щодо денного часу зручну й одночасно правильну позицію обрати. От наче щойно нормально почувався і по вугілля у двір виходив. Будильник пів на першу показує. За вікном світло. А йому прилягти хочеться! Ну хочеться от і приліг. Щойно очі склепив, аж тут стукіт у двері.
Хто там ще? хрипко і невдоволено спитав Сергійович.
А хто тут ще може бути? Пашкин голос у відповідь.
А ти сам? уточнив хазяїн.
Ага, сам!
Впустив його Сергійович. Зачиняючи за гостем двері, плечима знизав, бо не зрозумів причини поміченої на обличчі Пашки радості.
Пашка всівся біля буржуйки, руки до неї простягнув, пальцями у повітрі на баяні заграв, ніби змерзли вони.
Ну що? спитав Сергійович.
Що що? Нудно стало, дай, думаю, до товариша зайду! посміхнувся Пашка. Ти ж не проти? Я от на тебе не ображаюся! Ніколи не ображався! А тут таке! Загалом, дякую! Це ж ти заради мене не спав, мабуть?
Ти про що? не зрозумів Сергійович, дивлячись на гостя як на божевільного.
Ні, я оцінив! Я розумію, Пашка явно плутався, добираючи слова. Я про те, що вдячний! І ти не подумай, що раз ти мене послав, то я вже ніколи не повернуся! Я ж знаю, що ти довго не сердишся! Але за «вулицю Леніна» дякую! Це ти гарно придумав! Такий подарунок! Мені цей Шевченко вже ось тут сидів! І він провів пальцем по горлу.
А-а! нарешті зрозумів Сергійович причину Пашкиної радості. Чай будеш?
Буду, якщо з медом!
То ти, значить, радий! вирішив уточнити Сергійович, вже коли вони до столу всілися і за чай узялися.
Ну так! здивувався Пашка. Як тут не радіти!
Значить, ти у нас «ленінець» усміхнувся хазяїн.
Ну не ти ж, хіхікнув у відповідь Пашка. Тобі ж усе і раніше не подобалося, і тепер! Тут тепер інше питання! А що, як народ до села повернеться? І вимагатимуть вуличні таблички по-старому перебити? Шкода ж буде!
Не вимагатимуть, упевнено промовив Сергійович. Зараз по всій країні вулиці перейменовують! Не лише вулиці! Цілі села і міста! Головне, щоб жителі згодні були. Ти ж згоден, як я бачу?
Звичайно!
І я згоден! Можемо проголосувати для формальності, щоб потім сказати, що одноголосно рішення прийнято було. Сергійович руку підняв.
Пашка також підняв руку вгору, посмішка його зуби криві оголила.
Ну от і все! сказав Сергійович. Хто на збори не прийшов сам винен! А потім, коли влада знову зявиться, повідомимо їм про своє рішення.
Так, таке діло й обмити не гріх! обережно запропонував Пашка.
Іншим разом, погляд Сергійовича, на гостя направлений, став таким строгим, що Пашка одразу тему змінив.
А провулок Мічуріна так і лишився? спитав він.
А що з ним робити? хазяїн дому плечима знизав. Мічурін нікому шкоди не приніс! Та і будинків там тільки два!
Так, хай лишається! Я теж не проти! погодився Пашка. Як там твої бджоли? Прокинулися вже?
Та вони по-справжньому і не сплять ніколи! Якщо заснуть замерзнуть. У них там навіть узимку тепло. Плюс тридцять сім! Вони самі собі у вулику опалення роблять. А якщо сам опалення робиш, то коли спати? Я он якщо лише спатиму, то замерзну! Хтось же має вугілля у топку підкидати!
А ти їх, як потепліє, на який бік за пилком випускатимеш? На наш чи туди, до «укрів»? поцікавився Пашка.
Куди захочуть, туди і полетять. Вулики у сад винесу, а далі то вже їх справа.
Ти б краще їх у моєму саду поставив! У нас там спокійніше! Там на полі і квітів більше!
Дякую, закивав Сергійович. От весни дочекаємося, тоді видно буде, де квітів більше!
Розійшлися вони з Пашкою цього разу дружньо, навіть руки біля хвіртки потисли. Потім зайшов Сергійович у сарай до бджіл.
Запамятайте! сказав, на вулики, сховані за листами заліза, дивлячись. Адреса у нас тепер нова! Вулиця Шевченка! А будинок так і лишився тридцять сьомий, тільки вулиця інша!
Постояв Сергійович перед вуликами ще пару хвилин, до тиші дослухаючись. Здалося йому, що почув він у тиші сараю гудіння бджолине. А значить, і вони його почули. Не могли не почути.
21
Лопата для прибирання снігу совалась по нижній корі насту, розкришеній і наново утрамбованій важкими черевиками хазяїна дому. Верхній сніг, що недавно випав і ще не став важким, знімався легко. Сергійович його лопатою штовхав до краю двору, до садового паркану.
Заняття це, звичайно, здавалося Сергійовичу безглуздим. Щось на зразок вранішньої зарядки. Але все одно очищати старий сніг, зледенілий, від нового, пухнастого, як ніяк, роботою вважатися могло. А за роботою Сергійович знудився. Не за тією, на яку маршрутками переповненими треба їхати, а тією, за якою руки сверблять. Така праця вона і від неробства-туги відволікає, і радість приносить, якщо у неї мета кінцева є. Ну от, як прибирання снігу, наприклад. Хоча, по суті, він же і не прибирає цей сніг його весна прибере. Він його сортує.