Навіщо їм приходити шукати мене і навіщо, у біса, мені шукати їх?
Сновидці, подобається їм це чи ні, шукають уві сні звязків з іншими істотами. Тебе це може шокувати, але сновидці автоматично вишукують групи істот, у цьому разі групу неорганічних істот. Захланно шукають.
Це дуже дивно, як на мене, доне Хуане. Навіщо сновидцям це робити?
Новизною для нас є неорганічні істоти. А для них новизна коли хтось нашого роду перетинає кордони їхньої сфери. Від сьогодні ти маєш собі затямити: органічні істоти з їхньою надзвичайною свідомістю мають колосальний вплив на сновидців і здатні легко переносити їх у світи, яких неможливо описати. Маги прадавніх часів використовували їх, вони ж і вигадали прізвисько «союзники», їхні «союзники» навчили їх переносити точку збирання за межі «яйця» у нелюдський всесвіт. Тож коли вони переміщують мага, вони переміщують його до світів за межами людської сфери.
Доки я слухав його, мене роздирали дивні страхи й побоювання, і він миттєво це усвідомив.
Ти до крайнощів релігійна людина, розсміявся він. Тепер ти відчуваєш, що диявол дихає тобі в потилицю. Думай про сновидіння в такій формі: сновидіння це сприйняття більшого, ніж ми вважаємо за можливе сприймати.
Коли не спав, я побоювався, що свідомі неорганічні істоти реально існують. Однак уві сні мої усвідомлені тривоги не мали особливого впливу. Напади фізичного страху тривали, та коли б вони не траплялися, за ними завжди слідував дивний спокій спокій, який заволодівав мною і дозволяв продовжувати так, наче страху взагалі не було.
На той час здавалося, ніби кожен прорив у моїх сновидіннях ставався раптово, без попередження. Присутність неорганічних істот у моїх снах не була винятком. Це сталося, коли мені наснився цирк, знайомий мені з дитинства. Оточення нагадувало місто в горах Аризони. Я почав спостерігати за людьми з неясною надією, яка ніколи не полишала мене, що я знов побачу тих, кого бачив першого разу, коли дон Хуан змусив мене ввійти до другої уваги.
Спостерігаючи за ними, я відчув значний напад нервозності в глибині живота це було наче удар. Напад відвернув мою увагу, і я втратив з поля зору людей, цирк і гірське місто в Аризоні. На їхньому місці стояли дві химерного вигляду фігури. Вони були худі менше фута завширшки, але завдовжки, мабуть, футів сім.[2] Вони височіли наді мною, наче два гігантські земляні хробаки.
Я знав, що це сон, але знав також, що саме переді мною. Дон Хуан обговорював зі мною бачення у звичайній свідомості, і в другій увазі теж. Хоч я не здатен був пережити це особисто, я гадав, що зрозумів ідею безпосереднього сприйняття енергії. У тому сні, споглядаючи ті два дивних видіння, я збагнув, що бачу енергетичну сутність чогось неймовірного.
Я знав, що це сон, але знав також, що саме переді мною. Дон Хуан обговорював зі мною бачення у звичайній свідомості, і в другій увазі теж. Хоч я не здатен був пережити це особисто, я гадав, що зрозумів ідею безпосереднього сприйняття енергії. У тому сні, споглядаючи ті два дивних видіння, я збагнув, що бачу енергетичну сутність чогось неймовірного.
Я залишався дуже спокійним. Я не рухався. Найбільш визначним для мене було те, що вони не розтанули й не перетворилися на щось інше. Вони були цілісними істотами, які зберігали свою свічкоподібну форму. Щось у них змушувало мене тримати їхню форму перед очима. Я знав це, бо щось підказувало мені, що коли я не ворухнуся, вони теж не рухатимуться.
Усе це скінчилося в одну мить, коли я прокинувся від жаху. Мене миттєво обсіли страхи. Глибока тривога заволоділа мною. Це була не психологічна тривога радше відчуття тілесної муки, смутку без очевидної підстави.
Відтоді дві дивні фігури зявлялися мені під час кожного сеансу сновидінь. Зрештою почало здаватися, що я засинаю лише для того, щоб стикнутися з ними. Вони ніколи не намагалися підійти до мене чи зачепити в будь-який спосіб. Просто стояли переді мною, нерухомі, стільки, скільки тривав мій сон. Я не лише ніколи не намагався змінювати свої сни я навіть забув початкову мету, з якою займався сновидіннями.
Коли нарешті я обговорив з доном Хуаном те, що зі мною сталося, я вже кілька місяців як споглядав винятково ці дві фігури.
Ти застряг на небезпечному перехресті, сказав дон Хуан. Неправильно відганяти цих створінь, але неправильно також і дозволити їм залишитися. На цю мить їхня присутність становить перешкоду твоїм сновидінням.
Що я можу зробити, доне Хуане?
Подивися їм в обличчя просто зараз, у світі повсякденного життя, і скажи, щоб повернулись пізніше, коли матимеш більше сили для сновидінь.
Як мені подивитися їм в обличчя?
Це непросто, але можливо. Від тебе вимагається лише достатньо витримки, котру, звісно, ти маєш.
Не чекаючи, доки я скажу йому, що не маю взагалі ніякої витримки, він повіз мене в гори. Він жив тоді у північній Мексиці й справив на мене загальне враження самітника-чаклуна, старого, усіма забутого й викинутого за межі основного потоку людських справ. Однак я припускав, що він розумний над міру. І через це я готовий був миритися з тим, що наполовину вважав простою ексцентричністю.
Хитрість магів, виплекана століттями, була визначною рисою дона Хуана. Він переймався, аби все, що можна, я зрозумів у звичайній свідомості, і в той самий час дбав про те, щоб я входив до другої уваги, де розумів чи хоча б пристрасно слухав усе, чого він мене навчав. Таким чином, він наче розділив мене надвоє. У своїй звичайній свідомості я не міг збагнути, як і чому я більше ніж погоджуюся сприймати його ексцентричність серйозно. У другій увазі це все набувало сенсу для мене.
Його точка зору полягала в тому, що друга увага доступна нам усім, але, вольовим зусиллям чіпляючись за свою недалеку раціональність (дехто з нас завзятіше за інших), ми тримаємо другу увагу на відстані витягнутої руки. Він вважав, що сон ламає барєри, які оточують і відокремлюють другу увагу.
Того дня, коли він відвіз мене в гори в пустелі Сонора на зустріч з неорганічними істотами, я перебував у звичайному стані усвідомлення. І все ж якимось чином я знав, що маю зробити дещо справді неймовірне.
У пустелі нещодавно пройшов легкий дощ. Червоний грунт досі був мокрий і липнув до гумових підошов мого взуття. Доводилося ступати по каменях, щоб зчистити важкі грудки грязюки. Ми йшли в східному напрямку, підіймаючись у гори. Коли ми дісталися вузького яру між двома пагорбами, дон Хуан зупинився.
Це, безумовно, ідеальне місце для виклику твоїх друзів, сказав він.
Чому ви називаєте їх моїми друзями?
Вони самі тебе виділили. Коли вони так роблять, це означає, що вони шукають зближення. Я вже казав тобі, що маги заводять із ними дружні звязки. Твій випадок здається цьому прикладом. І тобі навіть не треба заманювати їх.
У чому полягає така дружба, доне Хуане?
Вона полягає у взаємному обміні енергією. Неорганічні істоти постачають свою високу свідомість, а маги постачають власну підвищену свідомість і високу енергію. Позитивним результатом є рівний обмін. Негативним залежність з обох боків. Прадавні маги любили своїх союзників. Власне, вони любили союзників більше, ніж собі подібних. Я можу передбачити в цьому жахливі загрози.
Що ви рекомендуєте мені зробити, доне Хуане?
Викликати їх. Схопити їх, а тоді самому вирішити, що робити.
Як мені викликати їх?
Тримати в голові їхній образ зі свого сну. Причина, з якої вони заполонили своєю присутністю твої сни це їхнє бажання залишити свій памятний образ у твоїй голові. І час скористатися цим образом.
Дон Хуан рішуче наказав мені заплющити очі й тримати заплющеними. Потім повів мене й посадив на якісь брили. Я відчував жорсткість і холод каміння. Брили були вриті в землю сторчма, важко було втримати рівновагу.
Сиди тут і уявляй їхні подоби, доки вони не стануть зовсім як у твоїх снах, сказав мені на вухо дон Хуан. Дай мені знати, коли зосередишся на них.
Мені знадобилося дуже небагато часу, щоб дістати повну уявну картину їхньої подоби, зовсім як у моїх снах. Те, що мені це вдалося, мене взагалі не здивувало. Приголомшило те, що, хоч я відчайдушно намагався повідомити дону Хуану, що уявив їх, я не міг промовити цих слів уголос чи розплющити очі. Я точно не спав. Я все чув.
Чув, як дон Хуан каже:
Тепер можеш розплющити очі.
Я розплющив їх без зусиль. Я сидів, схрестивши ноги на каменях, не тих, які відчував під собою, коли сідав. Дон Хуан був праворуч, одразу біля мене. Я намагався обернутись і подивитися на нього, але він примусив мене дивитися прямо.
А тоді просто перед собою я побачив дві темні фігури, наче два тонкі стовбури.
Я дивився на них розкривши рота вони були не такі високі, як у моїх снах. Вони зменшилися до половини свого розміру. Замість фігур з тьмяним блиском, вони були тепер двома насиченими, темними, майже чорними загрозливими палицями.
Встань і схопи одне з них, наказав мені дон Хуан, і не відпускай, як би воно не трусило тебе.
Я категорично був проти цього, але якийсь невідомий потяг супроти волі змусив мене підвестися. Тієї миті я чітко усвідомив, що врешті-решт зроблю те, що він мені наказував, хоча й не мав свідомого наміру це робити.
Машинально я підступив до двох фігур, і моє серце калатало так, що мало не вистрибувало з грудей. Я схопив ту, що була праворуч від мене. Те, що я відчув, було електричним розрядом, який мало не змусив мене випустити тонку темну фігуру. Голос дона Хуана донісся до мене, наче той гукав з далекої відстані:
Кинеш його і тобі кінець, сказав він.
Я тримався за фігуру, що крутилася й трусилася. Не так, як це робила б масивна тварина, а як щось дуже пухнасте й легке, хоча й сильно наелектризоване. Чималий час ми перекидалися й качалися в яру на піску. Один за одним я відчував удари якимось моторошним електричним струмом. Мені він здався моторошним, бо я відчував, що він відрізняється від енергії, з якою я постійно стикався в нашому повсякденному світі. Коли він ударяв моє тіло, то лоскотав мене й змушував волати й гарчати, як тварина, не від муки, а від дивної злості.
Нарешті істота затихла, перетворилася на майже тверду форму піді мною. Вона лежала нерухомо. Я спитав дона Хуана, чи вона померла, але не почув власного голосу.
Ще чого, розсміявся хтось хтось, але не дон Хуан. Ти просто виснажив його енергетичний заряд. Але поки що не вставай. Полеж ще мить.