За деревами росла стіна гори мертвих людських скель, які вивищувалися понад крапочкою цього живого лісу. Сірі й поцятковані, у плямах моху, вони були товсті, міцні й такі високі, що жодному вовку не доскочити. Всі щілини в тих горах, які затиснули їх із братом, були забиті холодним залізом і потрощеним деревом. Перед кожною щілиною брат зупинявся й люто вищиряв зуби, але дорога не звільнялася.
За деревами росла стіна гори мертвих людських скель, які вивищувалися понад крапочкою цього живого лісу. Сірі й поцятковані, у плямах моху, вони були товсті, міцні й такі високі, що жодному вовку не доскочити. Всі щілини в тих горах, які затиснули їх із братом, були забиті холодним залізом і потрощеним деревом. Перед кожною щілиною брат зупинявся й люто вищиряв зуби, але дорога не звільнялася.
Першої ночі він сам теж так робив, але швидко збагнув, що з цього не буде зиску. Гарчанням дороги тут не пробити. Кружляючи, цих мурів не відсунути. Якщо задерти ногу й відзначитися під деревом, людей це не відлякає. Світ насувався на них, а за стіною дерев стояли величезні сірі печери людських скель. «Вічнозим», зненацька пригадалося йому. А з-за високих до неба людських стрімчаків його кликав справжній світ, і він знав: якщо не озветься, помре.
Арія
Їхали від світанку до сутінок, проминаючи ліси, сади й охайні лани, проїжджаючи крізь маленькі села, людні торгові містечка га приземкуваті тверджі. Затемна ставали табором і вечеряли у світлі Червоного Меча. Чоловіки по черзі стояли на чатах. Час від часу Арія помічала між дерев мерехтіння багать з таборів інших подорожніх. Щоночі, здавалося, стає дедалі більше таборів, а вдень більше руху на королівському гостинці.
Зранку, в обід і ввечері приходили люди старі й малі, високі й коротуни, босоногі дівчата й жінки з немовлятами на грудях. Хтось їхав у сільських фургонах, а хтось трусився на возах, запряжених волами. Ще більше людей їхало верхи: на тяглових конях, на поні, на мулах, на віслюках на всьому, що тільки здатне йти, бігти чи переставляти ноги. Якась жінка вела дійну корову, в якої на спині сиділа дівчинка. Арія бачила коваля, який штовхав тачку зі своїми знаряддями молотами, кліщами й навіть ковадлом, а трохи згодом іншого чоловіка з іншою тачкою, в якій лежало двоє сповитих немовлят. Але більшість рухалася пішки, зі страшенно змученими обличчями, завдавши на плечі свої пожитки. Всі тяглися на південь, до Королівського Причалу, і заледве один із сотні бодай словом перемовився з Йореном та його підопічними, які прямували на північ. Арія не могла зрозуміти, чому ніхто не їде в тому ж напрямку, що й вони.
Чимало подорожніх були озброєні; Арія бачила кинджали й чингали, коси й сокири, а коли-не-коли траплявся й меч. Дехто виламував собі товсті гілки, а інші вирізали вузлуваті дрючки. Стискаючи зброю в пальцях, вони проводжали Йоренові фургони очима, однак зрештою не займали валку. Тридцятеро при фургонах це забагато, не подужати, хай що там везуть.
«Бач очима, учив Арію Сиріо. Чуй вухами».
Одного дня на них з узбіччя заверещала якась причинна:
Дурні! Вас повбивають, дурні!
Вона була худа як опудало, з запалими очима та стертими до крові ногами.
Наступного ранку з Йореном порівнявся гладкий купець на сірій кобилі й запропонував придбати фургони з усім добром за чверть вартості.
Це війна, у вас усе заберуть, тож ліпше продайте мені, друже.
Сіпнувши горбатими плечима, Йорен відвернувся і сплюнув.
Того-таки дня Арія запримітила першу могилу невеличкий насип на узбіччі, явно дитячий. У мяку землю вставили кристал, і Ломі хотів його забрати, але Бугай звелів йому дати мертвим спокій. А ще за кілька льє Прейд показав і інші могили свіжовикопані, цілий рядок. Потому могили траплялися майже щодня.
Одного разу Арія прокинулася в темряві страшенно злякана, хоча не могла сказати чому. У небі серед тисячі зірок висів Червоний Меч. Ніч здавалася на диво тихою, хоча чути було невиразне хропіння Йорена, потріскування багаття, навіть приглушене вовтузіння віслюків. Та все одно ввижалося, що світ наче затамував подих, і від тиші в Арії аж сироти пробігли по тілу. Стискаючи Голку, вона знову заснула.
А зранку, коли Прейд не прокинувся, Арія збагнула, що їй бракувало вночі його кашлю. І тоді вони й самі викопали могилу, поховавши перекупного меча там, де він заснув. Перш ніж закидати його землею, Йорен познімав з нього все цінне. Хтось узяв собі його черевики, хтось кинджал. Його кольчугу й шолом розділили. А його меч Йорен вручив Бугаю.
Ти з такими руками, може, й навчишся ним орудувати, сказав він. Хлопчик на імя Тарбер кинув на тіло Прейда жменю жолудів може, виросте дуб і позначить могилу.
Увечері вони зупинилися в селі, в обвитому плющем заїзді. Порахувавши монети в гаманці, Йорен вирішив, що на гарячу вечерю вистачить.
Спатимемо надворі, як і зазвичай, але тут є лазня на той раз, якщо хтось скучив за гарячою водою й милом.
Арія митися не наважилася, хоча на той час від неї смерділо так само, як і від Йорена, огидною кислятиною. Комашня, якою кишів її одяг, мандрувала з нею від самого Блошиного Дна, тож здавалося якось несправедливо потопити її. Тарбер, Пиріжок і Бугай стали в чергу до купелі. Інші порозсідалися перед лазнею. Решта зюрмились у вітальні. Йорен навіть відіслав Ломі з пивними кухлями до тих трьох у кайданах, які так і сиділи прикуті в своєму фургоні.
І миті, і немиті повечеряли гарячими пирогами зі свининою й печеними яблуками. Хазяїн заїзду коштом закладу пригостив їх пивом.
Багато років тому мій брат убрався в чорне. Він був служкою, дуже кмітливий, але одного разу хтось помітив, як він поцупив перець зі столу мілорда. А він просто любив його смак. Лише щіпка перцю, та сер Малком мав крутий норов. А на Стіні дають перець?
Коли Йорен похитав головою, чоловік зітхнув.
Шкода. Лінк обожнював перець.
Арія обережно посьорбувала з кухля, раз у раз набираючи ложкою пирога ще теплого, з печі. Вона пригадувала, що батько іноді дозволяв дітям випити кухлик пива. Санса зазвичай кривилася й казала, що вино набагато смачніше, але Арії пиво подобалося. На згадку про Сансу й батька їй стало сумно.
В заїзді було повно людей, які прямували на південь, і вітальня вибухнула презирством, коли Йорен зронив, що вони їдуть в іншому напрямку.
Скоро знову побачимося, пообіцяв хазяїн заїзду. На північ дороги немає. Половина ланів попалена, а люди, що ще лишилися, позамикались у тверджах. На світанку в нас одні відїжджають, та до сутінок уже зявляються інші.
Нам це байдуже, уперто заперечив Йорен. Таллі чи Ланістер усе одно. Варта в цьому участі не бере.
«Лорд Таллі мій дідусь», подумала Арія. Їй було небайдуже, але вона тільки закусила губу й мовчки слухала.
Ідеться не про Ланістерів і не про Таллі, сказав хазяїн заїзду. З місячних гір спустилися дикуни їм поясніть, що ви в цьому участі не берете. І Старки теж долучилися, сюди виступив юний лорд, син мертвого правиці...
Арія виструнчилася, нашорошивши вуха. Це він про Роба?!
Я чув, хлопець у бій виїжджає на вовкові, сказав рудий з кухлем у руках.
Маячня, виплюнув Йорен.
Той чоловік, який сказав це, на власні очі бачив. Вовк завбільшки з коняку, присягався він.
Ну, присягався, але це ще не значить, що то правда, Годе, мовив хазяїн заїзду. От ти раз у раз присягаєшся повернути мені все, що заборгував, але я ще й мідяка не бачив.
Вітальня вибухнула сміхом, і рудий почервонів.
Вовчий був рік, озвався хворобливий на вигляд чоловік у забрьоханому зеленому плащі. Біля Божого Ока зграї знахабніли як ніколи. Овець, корів, собак, усіх підряд ріжуть, як їм заманеться, і людей геть не бояться. Уночі зайдеш у ліс прощайся з життям.
Теж казки, не правдивіші за інші.
Я чула таке від сестри, а вона не з брехливих, мовила якась стара. Каже, зграя величезна, сотні вовків, і всі людожери. А вожаком у них вовчиця, сука з сьомого пекла.
«Вовчиця!» Арія розхлюпала пиво. А Боже Око неподалік Тризуба? Була б у неї карта! Наймірію вона лишила поблизу Тризуба. Вона не хотіла, але Джорі сказав, що вибору немає: якщо вовчиця повернеться разом з ними, її убють за те, що покусала Джофрі, хай навіть її провини в цьому й немає. Тож довелося кричати на Наймірію та жбурлятися камінням, і поки Арія кількома камінцями не поцілила в неї, деривовчиця все йшла за ними. «Вона мене, мабуть, уже й забула, подумала Арія. А навіть якщо й ні, то вже певно зненавиділа».
Я чув, заговорив чоловік у зеленому плащі, як ця пекельна сука одного разу зявилася в селі... в базарний день, кругом люди, а вона сміливо собі підходить і видирає дитину просто в матері з рук. Коли це дійшло до вух лорда Мутона та його синів, вони присяглися, що покінчать з нею. З вовкодавами вистежили її до самого лігва і ледве шкури свої врятували! З вовкодавів ніхто не вернувся, жоден!
Це все казки, випалила Арія, не встигнувши прикусити язика. Вовки дітей не їдять.
А тобі звідки знати, хлопче? запитав чоловік у зеленому плащі.
Поки вона думала, що відповісти, Йорен узяв її за руку.
Нажлуктився пива, точно вам кажу.
А от і ні. Вовки не їдять дітей...
Ану геть звідси, хлопче... і сиди там, поки не навчишся тримати рот на замку, коли дорослі розмовляють, добряче підштовхнув її Йорен до чорного ходу, який вів у стайню. Іди. Перевір, чи добре напоїв конюший наших коней.
А от і ні. Вовки не їдять дітей...
Ану геть звідси, хлопче... і сиди там, поки не навчишся тримати рот на замку, коли дорослі розмовляють, добряче підштовхнув її Йорен до чорного ходу, який вів у стайню. Іди. Перевір, чи добре напоїв конюший наших коней.
Арія, киплячи від люті, вийшла надвір.
Не їдять, пробурмотіла вона, дорогою буцнувши ногою камінець. Той закотився під фургон.
Хлопче! погукав чоловічий голос. Милий хлопче!
До неї говорив один з чоловіків у ланцях. Арія обережно наблизилася до фургона, поклавши руку на руківя Голки.
Брякнувши ланцями, вязень підніс порожній кухоль.
Дехто не від того, щоб іще сьорбнути пива. Після таких браслетів декого мучить спрага.
Цей був наймолодший із трьох стрункий, з гарними рисами, завжди усміхнений. З одного боку його чуприна, скуйовджена та брудна після вязниці й довгої дороги, була червона, а з другого біла.
А ще було б незле скупатися, сказав він, побачивши, що Арія дивиться на нього. І тоді у хлопчика зявиться друг.
У мене є друзі, мовила Арія.
Щось я не бачу, втрутився безносий. Він був приземкуватий і кремезний, з величезними ручищами. Всі руки, ноги, груди, навіть спина в нього поросли чорним волоссям. Він нагадав Арії картинку, яку вона бачила в книжці: мавпу з Літніх островів. Ота дірка в нього на обличчі змушувала її весь час відводити очі.