Тут розтулив рота лисань і засичав, як велетенська ящірка. Коли Арія злякано позадкувала, він іще ширше розтулив рота й помахав язиком, хоча то радше був обрубок, ніж язик.
Припиніть, випалила вона.
У чорних підземеллях дехто не сам обирає собі співмешканців, мовив красунчик з червоно-білою чуприною. Щось у його мові нагадало їй Сиріо; все було наче так, а наче й не так. Оці двоє геть не знають манер. Дехто мусить перепросити. Тебе звати Арі, правда ж?
Ковтюх, проспівав безносий. Ковтяк з деревяним мечем. Обережно, лоратянине, а то вдарить і тебе.
Декому соромно за своє товариство, Арі, сказав красунчик. Дехто має честь називатися Джакен Гґар з вільного міста Лората. Хотів би він знов опинитися вдома! А його товариші по неволі називаються Рордж, він махнув кухлем на безносого, і Куслій.
Куслій знов засичав, вищиривши повний рот жовтих загострених зубів.
Людина повинна мати імя, правда ж? Куслій не вміє ні говорити, ні писати, але зуби в нього дуже гострі, тож дехто кличе його Куслієм, і він у відповідь усміхається. Тобі приємно?
Арія позадкувала від фургона.
Ні.
«Скривдити мене вони не можуть, сказала вона собі, вони всі в ланцюгах».
Дехто зараз заплаче, перевернув красунчик свій кухоль догори дриґом.
Безносий Рордж, вилаявшись, кинув у неї свій кухоль. У кайданках він рухався незграбно, і все одно, якби Арія не відстрибнула вбік, важкий оловяний кухоль втелющився б їй у голову.
Ану принеси нам пива, нікчемо! Хутчіш!
Стули пельку! Арія спробувала уявити, як повівся б Сиріо. І витягнула свій деревяний меч.
Підійди-но, сказав Рордж, застромлю цього дрючка тобі в зад і віддрочу тебе до крові.
«Страх ранить глибше за меч». Арія примусила себе наблизитися до фургона. Кожен наступний крок зробити було важче, ніж попередній. «Люта як росомаха. Спокійна як стояча вода», бриніли у голові слова. Сиріо б не боявся. Вона була вже так близько, що змогла б торкнутися колеса, аж тут Куслій метнувся на ноги та спробував її схопити, забряжчавши й загримотівши ланцями. Але кайданки не дозволили його рукам випростатися, й він не дотягнувся до неї на якийсь фут. Куслій засичав.
І тут вона його вдарила. Влупила щосили рівно між маленьких очисьок.
Заверещавши, Куслій позадкував, а тоді всією вагою наліг на ланцюги. Ланці ковзнули, крутнулися й напялися, й Арія почула рип старого сухого дерева: це величезні залізні кільця силкувалися випорснути з дощок на підлозі фургона. Жили на руках у Куслія набрякли, велетенські бліді долоні тягнулися до Арії, але пута тримали міцно, й нарешті чоловік упав навзнак. З виразок у нього на щоках зацебеніла кров.
У хлопчика хоробрості більше, ніж глузду, зауважив чоловік, що назвався Джакеном Гґаром.
Арія позадкувала від фургона. Відчувши, як їй на плече лягла рука, вона крутнулася, знов підносячи деревяний меч, але то був Бугай.
Що ти тут робиш?
Йорен сказав, підняв він руки у захисному жесті, що нам до цих трьох підходити не можна.
Йорен сказав, підняв він руки у захисному жесті, що нам до цих трьох підходити не можна.
Мене вони не лякають, мовила Арія.
Ну й дурне! От мене вони лякають, поклав Бугай руку на руківя меча, і Рордж зареготав. Ходімо від них.
Човгаючи ногами, Арія дозволила Бугаю відвести себе до дверей заїзду. Вслід їм лунав сміх Рорджа й сичання Куслія.
Хочеш позмагатися? спитала вона Бугая. Їй кортіло з кимось побитися.
Бугай здивовано кліпнув. На темно-сині очі впали густі чорні пасма, досі вологі після лазні.
Я ж тебе побю.
Не побєш.
Ти не уявляєш моєї сили.
А ти не уявляєш моєї спритності.
Арі, ти напрошуєшся, витягнув він Прейдів довгий меч. Криця дешева, але це справжній меч.
Арія дістала з піхов Голку.
А ця криця гарна, отож мій меч справжніший за твій.
Бугай похитав головою.
Обіцяєш не плакати, якщо я тебе пораню?
Обіцяю, якщо пораниш, стала вона боком, у звичну стійку водяного танцюриста, але Бугай і не ворухнувся. Він задивився на щось у неї за спиною. Що таке?
Золоті плащі, сказав він, і його обличчя напружилося.
«Не може бути», подумала Арія, але, озирнувшись, побачила на королівському гостинці шістьох у чорних кольчугах і золотих плащах міської варти. Серед них виднівся командир на ньому була чорна емальована кіраса, оздоблена чотирма золотими кружалами. Золоті плащі зупинилися біля заїзду. «Бач очима», здавалося, прошепотів до Арії голос Сиріо. Її очі побачили під сідлами біле мило: коні їхали довго та швидко. «Спокійна як стояча вода». Арія узяла Бугая за руку й потягнула за високий квітучий живопліт.
Що таке? запитав він. Що ти робиш? Пусти.
Тихі як тінь, шепнула вона, смикнувши його вниз.
Перед лазнею сиділо кілька з Йоренових підопічних, чекаючи своєї черги.
Ви, там, гаркнув один із золотих плащів, це ви маєте вбратися в чорне?
Можливо, почулася обережна відповідь.
Ми б радше приєдналися до вас, хлопці, мовив Рейсен. Ми чули, на Стіні холодно.
Командир золотих плащів зліз із коня.
У мене ордер на одного хлопця...
З заїзду випірнув Йорен, пальцями розчісуючи сплутану бороду.
І кому цей хлопець знадобився?
Решта золотих плащів теж почала злазити, стаючи поряд з кіньми.
Чого ми ховаємося? прошепотів Бугай.
Це я їм треба, шепнула у відповідь Арія. Вухо Бугая пахло милом. Сиди тихо.
Він потрібен королеві, старий, хоча це й не твоя справа, сказав командир, витягаючи з-за пояса тасьму. Ось печатка її світлості й ордер.
Бугай, сидячи за живоплотом, з сумнівом похитав головою.
Навіщо ти королеві, Арі?
Тихо, штовхнула вона його кулаком у плече.
Йорен помацав тасьму ордеру з балабушкою золотого воску.
Гарненька, сплюнув він. Та справа в тому, хай що він там накоїв у місті, це вже до дупи.
Королеві не цікава твоя думка, старий, і мені теж, сказав командир. Хлопця я отримаю.
Арія подумала про втечу, але вона розуміла, що на своєму віслюкові далеко не втече від золотих плащів на конях. Та й вона страшенно втомилася тікати. Вона втекла, коли по неї прийшов сер Мірин, а потім коли стратили батька. Якби вона була справжньою водяною танцюристкою, то зараз би вийшла вперед з Голкою в руках і всіх повбивала й більше ніколи б ні від кого не тікала.
Нікого ви не отримаєте, уперто мовив Йорен. Є закони.
Ось твій закон, витягнув золотий плащ короткого меча.
Це не закон, поглянув Йорен на клинок, а просто меч. У мене, знаєте, теж такий є.
Старий дурень, посміхнувся командир. Зі мною пятеро людей.
А в мене, знаєте, сплюнув Йорен, тридцятеро.
Золотий плащ розреготався.
Оцих? сказав здоровань-неотеса з перебитим носом. Хто перший? гаркнув він, розмахуючи мечем.
Я, висмикнув Тарбер вила з копиці сіна.
Ні, я, гукнув Клепач, дебелий каменяр, дістаючи молоток з фартуха, з яким не розлучався.
Я, звівся з землі Курц, стискаючи в руці білувального ножа.
І ми з ним, натягнув Кос великий лук.
Усі ми, сказав Рейсен, підносячи вгору важку й довгу дорожню патерицю, з якою ходив.
З лазні вийшов Довбень з вузликом одягу в руках, побачив, що коїться, й кинув на землю все, крім кинджала.
Бійка? зацікавився він.
Схоже, зронив Пиріжок, зіпявшись навколішки, щоб дотягнутися до величенької каменюки. Арія не вірила своїм очам. Вона ж бо ненавиділа Пиріжка! Чого ж він ризикує заради неї?
Золотому плащу з перебитим носом і досі було смішно.
Дівчатка, ану повикидайте свої дрючки й камінчики, поки вас не відшльопали. Та ви ж не знаєте, з якого боку за меч узятися!
Я знаю! гукнула Арія; вона не дозволить їм померти за неї, як помер Сиріо. Не дозволить! Протиснувшись крізь живопліт з Голкою в руках, вона завмерла в позі водяного танцюриста.
Перебитий Ніс гоготнув. Командир зміряв її поглядом з голови до ніг.
Сховай клинок, дівчинко, ніхто тебе не скривдить.
Я вам не дівчинка! люто заверещала вона. Що з ними таке? Вони здолали такий шлях заради неї, ось вона врешті перед ними і вони просто посміхаються? Це я вам треба.
Ні, це він нам треба, штрикнув командувач коротким мечем у Бугая, який вийшов наперед і став поряд з нею, стискаючи в руці дешевий Прейдів меч.
Однак дарма він відвів очі від Йорена, нехай і на мить. Бо вістря меча чорного брата вже притиснулося до борлака на шиї командувача.
Ви не отримаєте ні того, ні того, якщо не хочете, щоб я вам борлак проштрикнув. У мене в заїзді ще десять, пятнадцять братів, якщо це вас і досі не переконало. На вашому місці я б кинув отой різак, завдав зад на оту товсту коняку й учвал тікав до міста, сплюнув він, дужче натискаючи кінчиком меча. Вже!
Командир розчепірив пальці. Його меч упав у пилюку.
А це ми лишаємо собі, сказав Йорен. На Стіні гарна криця завжди знадобиться.
Як скажете поки що. Гвардійці!
Золоті плащі сховали мечі в піхви й посідали на коней.
А ви ліпше покваптеся на Стіну, старий. Наступного разу піймаю тебе і твоя голова опиниться там само, де й байстрюкова.
Кращі за вас намагалися, ляснув Йорен плазом меча командирового коня і той помчав до королівського гостинцю. Вояки рушили за ним.
Коли вони зникли з очей, Пиріжок войовничо заулюлюкав, але Йорен розлютився як ніколи.
Бовдуре! Гадаєш, уже все? Наступного разу він не церемонитиметься й не вручатиме мені тої клятої тасьми. Гукай усіх з лазні. Нам треба забиратися. Якщо їхати всю ніч, може, трохи їх випередимо, від підхопив короткого меча, якого кинув командир. Хто хоче собі меча?
Я! зверещав Пиріжок.
Тільки на Арі не тренуйся, вручив Йорен хлопцеві клинок руківям уперед і підійшов до Арії, однак заговорив до Бугая. Щось ти дуже потрібен королеві, хлопче.
Арія геть розгубилася.
Навіщо їй він?
А навіщо їй ти? похмуро зиркнув на неї Бугай. Ти ж просто маленький помийний пацюк!
А ти просто байстрюк! (А може, він тільки вдає з себе байстрюка?) Як тебе по-справжньому звати?
Гендрі, озвався хлопець, так наче не був певен.
Не думаю я, що ви двоє комусь потрібні, сказав Йорен, але в будь-якому разі вони вас не отримають. Ви їхатимете на двох рисаках. Щойно угледите золоті плащі мчіть до Стіни, наче у вас дракон на хвості. А на нас їм усе одно плювати.
Тільки не на вас, зауважила Арія. Отой плащ попередив, де наступного разу опиниться ваша голова.
Що ж до цього, мовив Йорен, хай спробує спершу зняти її з моїх плечей.
Джон
Семе! стиха гукнув Джон.
У повітрі висів запах паперу, пилюки і років. Попереду тягнулися вгору, гублячись у півтемряві, деревяні полиці, натоптані книжками у шкіряних шабатурках, і кошики зі старовинними сувоями. Поміж стелажів просочувалося ледь означене жовтувате розсіяне світло невидимого ліхтаря. Джон задув тонку воскову свічку, яку тримав у руці, не ризикуючи ходити з відкритим вогнем поміж такої кількості висохлого паперу. Натомість він попрямував на світло, рухаючись вузьким проходом попід склепінчастою стелею. Весь у чорному, він здавався тінню поміж тіней темночубий, довговидий, сіроокий. Руки його ховалися в чорних молескінових рукавичках: права бо попечена, а ліва бо який дурень ходить тільки в одній рукавичці?