Це сподобалося присутнім, усі схвально відгукнулися. Каллій заявив, що не відпустить мене, й просив вибрати розпорядника. Тут я звернув увагу на те, що було б соромно вибирати суддю для розмови, бо коли вибраний виявиться гіршим від нас, тоді негоже, щоб гірший керував кращими; якщо ж він буде таким самим, як ми, [C] то це також буде погано, бо однаковий однаково буде діяти з нами, так що не варто його обирати. То, може, оберете кращого, ніж ми? Правду кажучи, на мою думку, неможливо обрати когось мудрішого від оцього Протагора. Якщо ж оберете не кращого насправді, а тільки на словах, то знов-таки Протагору буде прикро, що для нього, немов для простачка, обираєте наставника. Якщо йдеться про мене, то мені все одно, як вирішите. Я хочу зробити, щоб наша зустріч і розмова відбувалися так, як ви собі бажаєте: [D] якщо Протагор не хоче відповідати, то хай він ставить запитання, а я буду відповідати й заодно спробую показати йому, як, на мій погляд, треба відповідати, коли тебе питають. А коли я відповім на всі запитання, які тільки він захоче поставити, [E] хай він своєю чергою обіцяє відповідати мені подібним чином. А якби виявилося, що він не має бажання відповідати на поставлені йому запитання, то і я, і ви будемо гуртом просити, як ви мене просили, не псувати розмови. Заради цього не потрібен окремий керівник всі ви спільно будете керувати.
Усі погодилися, що саме так слід зробити. А Протагор, хоч зовсім не мав бажання, все ж був змушений погодитися ставити запитання, а після того, як він їх досить поставить, знов давати звіт, відповідаючи коротко й небагатослівно. Протагор почав запитувати приблизно так:
Вважаю, Сократе, що найважливішою частиною освіти кожної людини є знання поезії. Це означає [339] розуміти думки поетів, вміти оцінювати, що написано правильно, а що ні, розбирати твір і давати пояснення на відповідні запитання. Так ось і тепер запитання буде стосуватися того самого, про що ми з тобою тільки-но говорили, тобто про доброчесність, з тим, що ми перенесемо його розгляд на ділянку поезії. [B] Це буде єдина різниця. Отже, Сімонід каже десь, звертаючись до Скопаса, сина Креонта-фессалійця{136}, що «людиною справді хорошою важко стати, щоб і руки, й ноги, і розум були досконалі, щоб уся вона була бездоганно створена». Чи знаєш ти цю пісню{137}, чи переказати тобі її всю?
На це я відповів йому:
Не треба, я знаю її, саме цією піснею я дуже цікавився.
Прекрасно. То яка ж твоя думка, чи це сказано правильно й гарно, чи ні?
Дуже правильно й гарно.
Як це, по-твоєму, гарно, коли поет сам собі суперечить?
Ні, негарно.
[C] Приглянься-но уважніше.
Мій шановний, я вже достатньо приглянувся.
Отже, ти знаєш, що далі в одному місці згаданої пісні поет каже таке: «І невдалим мені видається вислів Піттака, хоч це сказано мудрецем: важко, каже він, бути хорошою людиною». Чи помічаєш, що той самий поет говорить і це, і те, що раніше?
[C] Приглянься-но уважніше.
Мій шановний, я вже достатньо приглянувся.
Отже, ти знаєш, що далі в одному місці згаданої пісні поет каже таке: «І невдалим мені видається вислів Піттака, хоч це сказано мудрецем: важко, каже він, бути хорошою людиною». Чи помічаєш, що той самий поет говорить і це, і те, що раніше?
Знаю.
А як тобі здається, це й те узгоджується між собою?
Мені здається, що так, сказав я; але, сказати правду, мене водночас страх брав, чи не скаже Протагор ще що-небудь, і я запитав: А яка твоя думка?
Як може здаватися згідним із самим собою той, хто говорить раз це, раз те? [D] Адже він спочатку сам визнав, що важко стати по-справжньому хорошим, а трохи перегодом у цьому ж таки вірші забуває про це і ганить Піттака, який твердив те саме, тобто що важко бути хорошим. Отже, Сімонід не схвалює твердження Піттака, який говорив те саме, що й він. Якщо він ганить того, хто говорить те саме, то, ясна річ, він і себе самого ганить, так що або перше, або друге його твердження неправильне.
[E] Багато слухачів сприйняли ці слова Протагора з голосною похвалою. А я спершу почував себе після його слів, немов мене вдарив дужий кулачник, в очах мені потемніло, голова запаморочилась, а інші загаласували, вихваляючи Протагора. Потім я ніде правди діти, бажаючи виграти час і подумати, що, власне, твердить поет, звертаюся до Продіка і кличу його:
Продіку! Адже Сімонід твій земляк. Ти повинен заступитися за нього. [340] Я, здається, кличу тебе на допомогу, як, за словами Гомера, Скамандр, коли напирав на нього Ахілл, кликав Сімоента{138} такими словами:
Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність
Конче нам треба{139}
Так і я тебе закликаю, аби Протагор не розтрощив нам Сімоніда. [B] Щоб оборонити Сімоніда, потрібні твої знання, завдяки яким ти розрізняєш такі поняття, як «хотіти» й «бажати», доводячи, що це не одне і те саме, про що ти сказав багато прекрасних думок. А тепер подивись, чи ти часом не такої самої думки, як я. Мені принаймні не здається, що Сімонід суперечить сам собі. Але найперше ти, Продіку, вислови свою думку, скажи, чи, по-твоєму, «стати» і «бути» одне й те саме, чи це різні поняття?
Клянусь Зевсом, різні, відповів Продік.
Чи не висловив у першій цитаті сам Сімонід свій погляд, що важко стати справді добрим?
[C] Правду кажеш, мовив Продік.
А Піттака, продовжував я, він ганить не за ту саму думку, як гадає Протагор, а за іншу. Бо Піттак не сказав, що важко стати чесним, як висловився Сімонід, а бути ним, а це не одне і те саме, Протагоре, що підтверджує Продік. Отже, якщо «бути» і «стати» не одне й те саме, то Сімонід не суперечить сам собі. [D] І, можливо, сказав би Продік та й багато інших, що, згідно з Гесіодом, хоча й важко стати хорошим, бо доброчесність від нас безсмертні боги відділили потом рясним{140}, але якщо хтось досягне її вершини, то легкою потім стане її, чесноти, дорога, хоч тяжко було її здобувати.
Продік, вислухавши це, похвалив мене, а Протагор сказав:
Твоя поправка, Сократе, не менш хибна, ніж те, що ти хочеш виправити.
[E] На це я зауважив:
Нікудишня, видно, моя робота, Протагоре, і смішний з мене лікар, коли я своїм лікуванням тільки посилюю хворобу.
Все ж воно так є.
Як це розуміти?
Бо велике було б неуцтво поета, якби він вважав дрібницею здобуття чесноти, адже це справа вельми важка, принаймні всі люди такої думки.
На це я сказав:
Клянусь Зевсом, завдяки щасливому випадку бере участь у нашій розмові Продік. [341] Хто знає, Протагоре, чи мудрість Продіка не має в собі щось божественне, чи не почалася вона від Сімоніда, а то й іще раніше? А ти, обізнаний з багатьма іншими науками, з цією виявляєшся необізнаним, тоді коли я ознайомився з нею як учень оцього Продіка{141}. І тепер, маю враження, ти не знаєш, що, можливо, слово «важко» Сімонід бере не в тому значенні, як ти думаєш, а так, як це Продік робить мені зауваження з приводу слова «страшний», коли я, хвалячи тебе або когось іншого, кажу: [B] «Протагор це страшно мудра людина». Тоді Продік питає мене, чи не соромно мені називати те, що хороше, страшним. Адже те, що страшне, каже Продік, є погане. Ніхто-бо не каже: «страшне багатство», «страшний мир», «страшне здоровя», але каже «страшна війна», «страшна бідність», бо що страшне те погане. Отже, можливо, кеосці і з ними Сімонід під словом «важко» мають на думці щось погане або щось інше, про що тобі не відомо. Тим-то запитаймо Продіка, бо про мову Сімоніда{142} варто запитати саме його. Продіку, скажи-но, що розумів Сімонід під словом «важко»?
[C] Ось що: погано.
Через це, очевидячки, Продіку, і ганить Сімонід Піттака, який сказав, що важко бути добрим.
А що ж іншого, сказав Продік, як не це мав на увазі Сімонід, картаючи Піттака? Бо той не вмів правильно розрізняти значення слів, оскільки він, уродженець Лесбосу, був вихований на варварській говірці{143}.
Чуєш, Протагоре, що каже Продік: можеш на це що-небудь сказати?
Нічого подібного, Продіку, сказав Протагор, я добре знаю, що Сімонід під словом «важко» розумів так само, як усі ми, не щось погане, а щось нелегке, що дістається ціною багатьох зусиль.
Та й і я гадаю, Протагоре, сказав я, що Сімонід саме так розумів, і Продік це добре знає, лише жартує і, певне, випробовує, чи здатний ти відстояти свою думку. А що в Сімоніда «важке» зовсім не означає стільки, що «погане», то вагомим доказом цього служить вислів, який іде за цим безпосередньо. Бо там він каже, що
[E] один лиш Бог такий-от має дар.
Адже якби він вважав, що погано бути добрим, то не говорив би, що один лише Бог може таким бути, і не присуджував би цей дар тільки Богові. Тож, може, Продік має на думці якогось нахабу Сімоніда, а зовсім не того, що з Кеосу?{144} Втім, що, на мою думку, має на увазі Сімонід у цій пісні, я радо скажу тобі, якщо хочеш перевірити, наскільки я, як ти висловлюєшся, розбираюся в поезії. А якщо волієш, то я краще тебе послухаю.
Протагор на ці мої слова сказав:
[342] Будь ласка, говори, Сократе.
Продік і Гіппій також дуже наполягали, та й інші присутні.
Отже, я спробую, сказав я, викласти, як я розумію зміст цієї пісні. [B] Найдавніша і найпоширеніша серед еллінів філософія була на Криті й в Лакедемоні{145}, і найбільше софістів на світі є саме там, лише критяни й лакедемоняни заперечують це і вдають із себе неуків, щоб часом не здалося, ніби вони перевершують усіх еллінів мудрістю, подібно до тих софістів, про котрих говорив Протагор, зате лакедемоняни хочуть, щоб їх вважали найпершими у військовому ремеслі й мужності. А роблять вони так, бо думають, що коли б виявилось, у чому полягає їхня сила, то всі почали б цим же займатися, тобто мудрістю. А так, приховавши правду, вони обманули прихильників Спарти в інших містах, [C] а ті, наслідуючи звичаї лакедемонян, розбивають один одному вуха, обмотують руки ременями, залюбки займаються гімнастикою, носять короткі плащі, от ніби саме завдяки цьому лакедемоняни верховодять усіма еллінами. А лакедемоняни тим часом, коли їм набридає потай спілкуватися з софістами, які перебувають у них, і хочеться робити це явно, виганяють чужинців, як тих, що сприяють Спарті, так і всіх інших прихідьків, і тоді безперешкодно, крадькома від чужинців, спілкуються з софістами. Вони, як і критяни, [D] не дозволяють нікому з молоді виїздити в інші держави, щоб не розучились того, чого їх навчають удома. До того ж у цих двох державах не тільки чоловіки, а й жінки пишаються своєю освітою.