А я сказав:
Я даю право вибору Протагорові, хай він вибирає, що йому миліше. Якщо його ласка, то припинимо розмову про пісні й вірші. [C] Зате, Протагоре, я довів би до кінця обговорення питання, з якого ми почали розмову. Маю враження, що розмови про поезію нагадують гулянки простакуватого й невибагливого товариства. Ці люди через свою неосвіченість нездатні за вином спілкуватися один з одним самі, своїм власним голосом і своїми власними словами, і через те цінують флейтисток, за великі гроші наймаючи звуки флейт{149} і цими звуками спілкуються один з одним. [D] Але де за вином зберуться шляхетні й освічені люди, там не побачиш ні флейтисток, ні танцівниць, ні арфярок: їм до снаги спілкуватися між собою без цього блазенства і пустощів, задовольняючись власним голосом, по черзі забираючи слово й чемно слухаючи інших; до того ж усе це відбувається пристойно, хоч би бесідники вихилили багатенько вина. [E] Так і зібрання, подібні до нашого, коли зберуться люди такі, якими себе багато хто з нас вважає, обходяться без чужого голосу й поетів, котрих навіть запитати не можна, про що вони, власне, розмовляють. А багато хто посилається на них у своїх промовах і одні кажуть, що поет мав на думці те, інші що щось інше, розмовляючи на тему, де нічого не можуть довести. Люди ж освічені цураються таких розмов і спілкуються між собою без чужої допомоги, [348] випробовуючи у своїх розмовах один одного й дозволяючи себе випробувати. Таких людей, мені думається, ми з тобою повинні більше наслідувати й, відклавши набік поетів, самі власними силами вести бесіду один з одним, щоб досліджувати правду й нас самих. Отже, якщо хочеш далі ставити запитання, я готовий тобі відповідати, а якщо волієш інакше ти мені відповідай, щоб довести до кінця те, що ми перервали посередині.
На це Алківіад так відказав:
Згода, Гіппію, тільки іншим разом, а тепер, відповідно до домовленості, слово належить Протагорові й Сократу; якщо Протагор іще хоче ставити запитання, хай Сократ відповідає, якщо ж він воліє відповідати Сократові, хай той знову питає.
А я сказав:
Я даю право вибору Протагорові, хай він вибирає, що йому миліше. Якщо його ласка, то припинимо розмову про пісні й вірші. [C] Зате, Протагоре, я довів би до кінця обговорення питання, з якого ми почали розмову. Маю враження, що розмови про поезію нагадують гулянки простакуватого й невибагливого товариства. Ці люди через свою неосвіченість нездатні за вином спілкуватися один з одним самі, своїм власним голосом і своїми власними словами, і через те цінують флейтисток, за великі гроші наймаючи звуки флейт{149} і цими звуками спілкуються один з одним. [D] Але де за вином зберуться шляхетні й освічені люди, там не побачиш ні флейтисток, ні танцівниць, ні арфярок: їм до снаги спілкуватися між собою без цього блазенства і пустощів, задовольняючись власним голосом, по черзі забираючи слово й чемно слухаючи інших; до того ж усе це відбувається пристойно, хоч би бесідники вихилили багатенько вина. [E] Так і зібрання, подібні до нашого, коли зберуться люди такі, якими себе багато хто з нас вважає, обходяться без чужого голосу й поетів, котрих навіть запитати не можна, про що вони, власне, розмовляють. А багато хто посилається на них у своїх промовах і одні кажуть, що поет мав на думці те, інші що щось інше, розмовляючи на тему, де нічого не можуть довести. Люди ж освічені цураються таких розмов і спілкуються між собою без чужої допомоги, [348] випробовуючи у своїх розмовах один одного й дозволяючи себе випробувати. Таких людей, мені думається, ми з тобою повинні більше наслідувати й, відклавши набік поетів, самі власними силами вести бесіду один з одним, щоб досліджувати правду й нас самих. Отже, якщо хочеш далі ставити запитання, я готовий тобі відповідати, а якщо волієш інакше ти мені відповідай, щоб довести до кінця те, що ми перервали посередині.
[B] Десь так я говорив, але Протагор не дав ясно знати, що він бажав би вибрати. Тоді Алківіад звернувся до Каллія:
Як, на твою думку, Каллію, Протагор і тепер добре чинить, коли не хоче сказати, чи буде відповідати, чи ні? Як на мене, то це негарно. Хай він або далі бере участь у розмові, або хай скаже, що не хоче розмовляти, аби ми знали, на чому стоїмо. Якщо він не бажає, то тоді Сократ зможе розмовляти з ким-небудь іншим [C] або хтось інший з будь-ким, із ким забажає.
Протагор, присоромлений словами Алківіада, та й оскільки і Каллій, і майже всі присутні почали просити, насилу дав себе ублагати на розмову й сказав, щоб йому ставили запитання, а він буде відповідати.
Далі я сказав:
Не думай, Протагоре, ніби я, розмовляючи з тобою, маю щось інакше на увазі, крім розгляду того, що кожного разу й мене самого бентежить. Я гадаю, що має слушність Гомер, коли каже:
[D] Вдвох коли вони разом ідуть,
то хтось із них перший намислить{150},
бо всі ми, люди, гуртом якось більше здатні до всякої праці, слова й мислення. А один, коли щось надумає, зразу ходить і шукає, з ким би то поділитися своєю думкою і в кого знайти підтвердження її правильності. Тим-то я радо з тобою розмовляю, причому з тобою радніше, ніж із будь-ким іншим, [E] бо вважаю, що ти краще від усіх інших можеш розглядати все те, що повинна досліджувати розумна людина, зокрема питання про доброчесність. Хто ж інший, як не ти? Адже ти не тільки сам вважаєш себе досконалим, як декотрі інші люди, самі собою порядні, але неспроможні інших зробити такими ж. [349] А ти й сам хороший та й інших здатний зробити хорошими. І настільки ти впевнений у собі, що тоді як інші приховують це своє вміння, ти відкрито звістив про це всіх еллінів і, назвавши себе софістом, проголосив учителем освіченості й доброчесності та першим визнав себе достойним брати за це винагороду. То як тут не запросити тебе розглянути це питання, не спитати тебе й не порадитися з тобою? Без тебе ніяк не обійтися!
Ось і тепер я хотів би, щоб ти мені дещо нагадав із того, про що я питав напочатку, а дещо хай би ми разом розглянули. А питання, по-моєму, звучало так: [B] чи мудрість, розсудливість, мужність, справедливість і благочестя це пять різних назв того самого поняття, чи, навпаки, під кожною з цих назв ховається якась окрема сутність і зміст, наділений особливою властивістю, через що вони різняться між собою? Ти сказав, що це не назви одного й того самого поняття, але кожна з цих назв належить окремому поняттю, а всі вони частини доброчесності, причому не в такому розумінні, [C] як частини золота, схожі одна на одну й на те ціле, якого вони є частинами, а як частини обличчя, не схожі ні на ціле, якого вони є частинами, ні одна на одну, й кожна наділена окремою властивістю. Якщо ти досі такої самої думки, як тоді, то скажи, що так: якщо ж думаєш інакше, то визнач це. [D] Я не поставлю тобі на карб, якщо ти тепер будеш висловлювати інший погляд. Я зовсім не здивувався б, коли б виявилось, що ти тоді говорив так, аби випробувати мене.
Але ж я, відповів Протагор, кажу тобі, Сократе, що все це частини доброчесності й що чотири з них дуже близькі між собою, тільки мужність сильно відрізняється від них усіх. А що я правий, то ти збагнеш ось із чого: можна знайти чимало людей найнесправедливіших, найнечесніших, найнестриманіших і найнеосвіченіших, але водночас дивовижно мужніх.
[E] Стривай-но, сказав я, твоє твердження варто розглянути. Ти називаєш мужніх сміливими чи якось інакше?
Таких, що зважуються на те, на що більшість людей боїться піти.
Дозволь, а доброчесність ти визнаєш чимось прекрасним і присвячуєш себе навчанню її як чогось прекрасного?
Найпрекраснішого, що тільки може бути, якщо я не зїхав з глузду.
А в доброчесності є щось бридке і щось прекрасне, чи все в ній повністю прекрасне?
Повністю прекрасне, до того ж наскільки це можливо.
[350] Чи ти знаєш, що деякі люди сміливо занурюються у водоймища?
Звичайно, це водолази.
Тому що вони тямущі в цьому чи з іншої причини?
Тому що тямущі.
А хто сміливий у кінному бою кіннотники чи піхотинці?
Кіннотники.
А з легкими щитами хто сміливіший: легкоозброєні чи інші воїни?
Легкоозброєні. І взагалі так у всьому, якщо туди ведуть твої міркування: умілі куди сміливіші від невмілих і навіть сміливіші, ніж самі були [B] до того, як набули ту чи іншу вмілість.
А чи бачив ти таких, що зовсім необізнані з чим-небудь, але сміливо беруться до будь-якої справи?
Авжеж, бачив, і до того ж дуже сміливих.
Виходить, такі сміливці мужні?
Така мужність була б, однак, чимось бридким, бо ці люди нестямні.
А хіба ти не назвав мужніх сміливими?
Такого ж погляду я дотримуюсь і тепер.
[C] То що ж виходить: ці сміливці виявляються не мужніми, а нестямними? А трохи раніше наймудріші вважалися найсміливішими. Згідно з таким ходом міркувань мудрість виявилася б мужністю.
Не точно, Сократе, ти пригадуєш, що я говорив і що відповідав тобі. Ти питав мене, чи мужні бувають сміливими, і я визнав, що воно так є. Але ти не питав мене, чи й сміливі бувають мужніми. Якби ти мене запитав, я сказав би, що не всі. [D] Ти нітрохи не довів, що мужні не бувають сміливими і що моє твердження помилкове. Далі ти доводиш, що люди, тямущі в будь-чому, сміливіші, ніж були самі колись, і сміливіші від інших, нетямущих. Звідси ти робиш висновок, що мужність і мудрість це одне й те саме. Вдаючись до такого способу, ти міг би дійти висновку, що й тілесна сила це також мудрість. Адже якби ти, за цим своїм способом розмірковування, запитав мене спочатку, чи сміливими є міцні люди, я сказав би, що так. [E] Потім ти запитав би, чи сміливіші ті, що вміють боротися, ніж ті, що не вміють боротися, і ніж були самі, перш ніж навчились, і я сказав би, що так. А якби я і на це погодився, ти міг би, послуговуючись таким доведенням, твердити, що, згідно з моїм твердженням, мудрість це тілесна сила. Але я ні тут, ні взагалі ніде не визнаю, начебто сильні люди міцні. [351] Зате міцні сильні, бо сила й міць не одне і те саме; перше, тобто сила, походить і від знання, й від одержимості, й від пристрасті, а міцність від природи й доброго харчування. Подібно і в цьому випадку: сміливість і мужність не одне й те ж саме, бо трапляється, що мужні бувають сміливими, але не всі сміливі є мужні. [B] Бо сміливості додає людям і вправність, і пристрасть, і одержимість, і така сама справа й з силою, а мужність походить від природи й від душевного гарту.
Чи вважаєш ти, Протагоре, що одним людям живеться добре, а іншим погано?
Протагор притакнув.
Чи добре, на твою думку, живеться людині, якщо її життя минає в журбі й стражданнях?
Ні в якому разі.
Далі. Якби хтось прожив життя в радощах і помер чи не здається тобі, що жив він добре?
[C] Звичайно.
Виходить, жити приємно це добро, а жити неприємно зло?{151}
Безперечно, якщо людина живе, насолоджуючись прекрасним.
Що ж далі, Протагоре? Чи не називаєш ти, як багато людей, деякі насолоди злом, а деякі клопоти добром? Я ось що хочу сказати: чи ти вважаєш, що насолоди не є добром тільки тому, що вони приємні, навіть якщо не мають інших наслідків? Те саме стосується клопотів: оскільки вони клопоти, чи тим самим вони не є злом?