Протагор підтвердив.
Тоді скажи-но нам, на що зважуються мужні: на те саме, що й боязкі?
Ні.
Значить, на щось інше?
Авжеж.
А боязкі ладні, очевидно, піти на те, чого не треба боятись, а мужні на те, що страшне?
Так кажуть люди, Сократе.
[D] Твоя правда, сказав я, але не про це я питаю. Скажи, на що, по-твоєму, готові йти люди мужні: на те, що страшне, в переконанні, що воно страшне, чи на те, чого вони таким не вважають?
Але перше неможливе, як було доведено твоїми розмірковуваннями.
І тут ти правий. Таким чином, якщо це правильно було доведено, то ніхто не йде на те, що він сам вважає страшним, оскільки ми дійшли висновку, що виступати нижче своїх можливостей це неуцтво.
Протагор погодився.
Але, з другого боку, коли зважуються на щось, то йдуть усі як боязкі, так і мужні, і, як виходить, на одне й те саме ідуть і боязкі, й мужні.
[E] Де там! Сократе, зовсім протилежне те, на що йдуть боязкі, і те, на що йдуть мужні. Ось, приміром, на війну одні хочуть іти, а інші не хочуть.
А чи йти на війну це щось прекрасне чи ганебне?
Гарне.
Отже, якщо прекрасне, то й хороше відповідно до нашої домовленості, бо ми погодилися, що всі прекрасні вчинки хороші.
Правду кажеш, така й моя незмінна думка.
[360] І правильно. Але хто, по-твоєму, не хоче йти на війну, хоч це гарна й хороша справа?
Боязкі.
Отже, якщо це гарне й хороше, то воно і приємне?
З цим ми були згодні.
Виходить, що люди боязкі свідомо не хочуть іти [B] на те, що гарніше, краще і приємніше?
Якби ми з цим погодились, то ми б порушили попередні домовленості.
А що ж мужня людина? Чи не йде вона на те, що гарніше, краще й приємніше?
Треба визнати, що так.
Значить, взагалі кажучи, мужні люди не охоплені ганебним страхом, коли бояться, і не поганою відвагою сповнюються, коли відважуються?
Це правда.
Якщо гарною, то й хорошою?
Авжеж.
Значить, боязкі і сміливці, й нестямні навпаки, охоплені бувають ганебним страхом, коли бояться, і ганебною відвагою сповнюються, коли відважуються?
Протагор погодився.
А чи зважуються вони на ганебне й погане не через щось інше, як через незнання й неуцтво?
Так воно і є.
[C] Далі. А те, через що боязкі бувають боязкими, ти називаєш боязкістю чи мужністю?
Боязкістю, ясна річ.
А чи не встановили ми, що люди бувають боязкими через те, що не знають, що справді є страшне?
Цілком правильно.
Отже, через оце незнання вони боязкі?
Протагор підтвердив.
А чи не погодився ти, що те, внаслідок чого вони стали боязкими, є боягузтвом?
Протагор підтвердив.
Значить, незнання того, що страшне й що не страшне, і є боягузтво?
[D] Протагор погодився.
Але ж мужність це протилежність боягузтва?
Протагор підтвердив.
Але ж знання того, що страшне, а що не страшне, є протилежністю незнання всього цього?
Тут Протагор іще кивнув головою.
Виходить, розуміння того, що страшне і що не страшне, є мужністю, а цілковита протилежність незнання цього?
Тут Протагор уже зовсім не хотів кивати головою на знак згоди й тільки мовчав. А я сказав:
Ну що ж, Протагоре, ти й не підтверджуєш, і не заперечуєш того, що я кажу?
Ти сам, відповів Протагор, завершуй.
[E] Про ще одне тільки, сказав я, хотів би я тебе запитати. Чи тобі, як раніше, здається, що є деякі люди вкрай обмежені і вкрай мужні водночас?
Мені здається, сказав Протагор, що ти любиш сперечатися і наполягаєш на тому, Сократе, щоб я відповідав. Зроблю цю приємність і скажу, що з уваги на попередню домовленість вважаю це неможливим.
Втім, сказав я, питаю про все це лише з тією метою, щоб розглянути, як мається справа з доброчесністю і взагалі що таке доброчесність. [361] Я добре знаю, що якби вдалося це зясувати, то тоді повністю прояснилося б і те, про що кожний з нас розводився в довгій промові: я, доводячи, що доброчесності не можна навчити, а ти що можна. Мені здається, що тепер підсумок наших розмірковувань, немов жива людина, звинувачує і висміює нас, і, якби він умів говорити, то сказав би так:
«Диваки ви, Сократе й Протагоре! Ти-бо спочатку твердив, що доброчесності не можна навчити, а тепер сам собі заперечуєш, [B] намагаючись довести, що все є знання: і справедливість, і мужність. Проте при такому способі розмірковування зясувалося б, що, навпаки, доброчесності можна навчити. Бо якби доброчесність була чимось іншим, а не знанням, як намагався довести Протагор, то тоді вона, певна річ, не могла б стати предметом навчання. Тепер, однак, якщо виявиться, що вона є знання, як то ти ревно стараєшся те довести, Сократе, дивним було б, якби її не можна було б навчитися. Протагор, навпаки, який на початку виходив із засновку, що доброчесності можна навчити, тепер, як видно, схиляється до протилежного погляду: доброчесність здається йому чим завгодно, тільки не знанням».
Так ось, Протагоре, коли я бачу, як тут усе переплуталося зверху донизу, то сповнююсь палким бажанням усе це зясувати і хотів би, після того, як ми це розглянемо, дослідити, що таке сама доброчесність, і лише тоді знову розглянути, чи можна її навчитися, чи ні. Аби тільки під час розгляду цього питання не збивав нас інколи з пантелику обманливий Епіметей, [D] той, що обминув нас при розподілі дарів, як ти кажеш. Мені в цьому міфі більше припав до вподоби Прометей, ніж Епіметей. Беручи собі його за взірець і завбачливо думаючи про своє життя, я всім цим і займаюсь. Якби ти захотів, то я, як сказав на самому початку, дуже радо розглядав би разом із тобою такі питання.
На це Протагор так відповів:
Я схвалюю, Сократе, твою заповзятливість і твій спосіб вести дослідження. [E] Зрештою, мені здається, що ти непогана людина й заздрості в тебе ніскілечки немає. Про тебе я не одному говорив, що з-поміж тих, з ким я зустрічаюсь, тебе найбільше ціную, особливо з-поміж твоїх ровесників. Я прямо-таки кажу, що не здивувався б, якби ти колись став одним із людей, що славляться своєю мудрістю. Про наші питання ми поговоримо іншим разом, коли тобі буде зручно, а зараз пора зайнятися чимось іншим.
[362] Добре, так і треба зробити, якщо ти так вважаєш, сказав я, та й мені пора піти туди, куди я був намірився, а залишався тут тільки з прихильності до красеня Каллія{153}.
Сказавши й вислухавши це, ми розлучились.
Федон
Сказавши й вислухавши це, ми розлучились.
Федон
Ехекрат, Федон
[57] Е х е к р а т. Федоне, чи був ти біля Сократа того дня, коли він випив отруту у вязниці, чи чув про це від когось іншого?
Ф е д о н. Ні, я сам був біля нього, Ехекрате.
Е х е к р а т. Що він говорив перед смертю? І як помирав? Мене це дуже цікавить. Адже останнім часом ніхто з громадян Фліунта{154} до Афін не навідувався і жоден з афінських друзів давно до нас не приїжджав: [B] отож ми знаємо тільки те, що Сократ випив отруту й помер. А як саме усе це відбувалося, ніхто розповісти не може.
[58] Ф е д о н. То ви не знаєте й того, як його судили?
Е х е к р а т. Ні, про суд ми дещо чули. Але нам не зрозуміло, чому так довго відкладали виконання смертного вироку{155}. Як воно так вийшло, Федоне?
Ф е д о н. Сталося це зовсім випадково, Ехекрате. Трапилось так, що якраз напередодні винесення вироку афіняни прикрасили вінком{156} корму корабля, який вони посилають на Делос.
Е х е к р а т. А що це за корабель?
Ф е д о н. За афінським переказом, це той самий корабель, [B] на якому колись Тесей повіз на Крит сім пар юнаків та дівчат. Він і їх урятував, і сам лишився живим. А афіняни, як свідчить переказ, дали тоді Аполлонові обітницю: якщо всі супутники Тесея врятуються, вони щорічно будуть відсилати на Делос священне посольство. Відтоді й по сьогодні вони кожнісінький рік неухильно виконують свою обітницю. І коли прочани вирушають у дорогу, закон вимагає, щоб протягом того часу, коли корабель прибуде на Делос і повернеться до Афін, місто було вільне від нечестя й смертні вироки не виконувались. Інколи на повернення корабля доводиться чекати довго. Це буває тоді, коли на заваді морякам стануть супротивні вітри. Початком священного посольства вважається та хвилина, коли жрець Аполлона увінчає корму корабля. А це сталося, як я вже казав, напередодні засудження Сократа. Ось чому він так довго перебував у вязниці між вироком і смертю.
Е х е к р а т. А що можеш сказати про саму смерть його, Федоне? Що говорив Сократ? Як тримався? Хто з близьких був при ньому? Чи, може, влада не допустила нікого у вязницю й він помер у самотині, не побачивши нікого з друзів?
[D] Ф е д о н. Та ні, були при ньому друзі, навіть багато.
Е х е к р а т. Тоді розкажи нам про все якомога докладніше, якщо, звичайно, ти маєш час.
Ф е д о н. Часу я маю досить, і я спробую розповісти, як це було. Бо для мене немає більшої втіхи, як згадувати Сократа, чи самому розповідаючи про нього, чи слухаючи розповіді інших.
Е х е к р а т. Але ж і слухачі твої, Федоне, такі самі ревні прихильники Сократа, як і ти. Отож постарайся переповісти все, як зможеш найдокладніше.
[E] Ф е д о н. Гаразд. Насамперед скажу, що, коли я сидів у темниці з Сократом, мене охопило дивне почуття. Бо, хоч я був присутній при смерті дорогої мені людини, мене не проймав жаль. Навіть більше, Сократ здавався мені щасливим, Ехекрате, про це свідчило й те, як він тримався, і те, що він говорив! Він умирав так мужньо й достойно, [59] що мені здалося, начебто він і в Аїд{157} іде не без божественної волі, і що там, в Аїді, буде щасливіший, ніж будь-хто інший. Ось чому не дуже-то брали мене жалощі, що було б цілком природно за таких сумних обставин, але водночас я не відчував звичайної втіхи від філософської розмови (а розмова наша була-таки філософського змісту). Мене охопило, прямо кажучи, якесь дивне почуття, якась дивовижна суміш утіхи і водночас печалі, коли я згадував, що він має ось-ось умерти. Та й усі ми, присутні в той час у вязниці, пойняті були таким самим настроєм: ми то сміялись, то плакали, [B] особливо ж один із нас Аполлодор. Ти, либонь, знаєш його і його вдачу.
Е х е к р а т. Звичайно, знаю.
Ф е д о н. Так ось, він зовсім був прибитий горем, але і я сам був дуже засмучений, та й інші також.
Е х е к р а т. Хто ж там був тоді разом з тобою, Федоне?
Ф е д о н. Із тамтешніх громадян були: згаданий Аполлодор, Крітобул із батьком, далі Гермоген, Епіген, Есхін й Антісфен. Був і Ктесіпп із Пеанії, Менексен і ще якісь місцеві{158}. Платон, здається, прихворів.
Е х е к р а т. А з чужинців хтось був?
[C] Ф е д о н. Так. Був Сіммій із Фів, Кебет, Федонд, а з Мегар Евклід і Терпсіон{159}.
[C] Ф е д о н. Так. Був Сіммій із Фів, Кебет, Федонд, а з Мегар Евклід і Терпсіон{159}.