Е х е к р а т. А Клеомброт і Арістіпп{160} не прийшли?
Ф е д о н. Ні, на жаль, не було їх. Кажуть, що вони саме попливли на Егіну{161}.
Е х е к р а т. Хто ще там був?
Ф е д о н. Мабуть, нікого більше.
Е х е к р а т. Що ж далі? Розкажи, про що ви там розмовляли.
Ф е д о н. Постараюсь переповісти тобі все від самого початку. [D] Ми, тобто я й інші, постійно і в попередні дні відвідували Сократа. Ми збиралися рано-вранці перед будинком суду, де розглядалася його справа. А суд міститься неподалік вязниці. Чекаючи, поки відчиняться двері вязниці, ми тим часом розмовляли. Відчинялись вони не дуже рано, а коли нарешті відчинялись, ми заходили до Сократа і не раз, бувало, проводили з ним цілий день. Так і того памятного дня [E] ми зібралися трохи раніше, ніж звичайно. Бо напередодні, коли ми ввечері виходили з вязниці, нам стало відомо, що повернувся корабель із Делосу. Тим-то ми домовилися, що прийдемо на звичне місце якомога раніше. Підходимо до вязниці, виходить воротар, який нас звичайно впускав, і каже почекати: мовляв, Сократ сам нас покличе.
Одинадцять{162}, додав він, саме знімають кайдани з Сократа. Вони постановили, що страта відбудеться сьогодні.
Трохи згодом воротар зявився знову й сказав нам: заходьте. [60] Ми зайшли. Сократа щойно розкували; поруч сиділа Ксантіппа{163} ти ж її знаєш із дитиною на руках. Щойно вона нас побачила, заголосила, залементувала, за звичаєм жінок, приблизно так:
Ой, Сократе, це ж сьогодні востаннє друзі будуть розмовляти з тобою, а ти з ними!
Тоді Сократ поглянув на Крітона й сказав:
Крітоне! Хай хто-небудь відведе її додому.
[B] І люди Крітона повели Ксантіппу, а вона ридма ридала й била себе в груди. Тим часом Сократ сів на ліжку, підібгав під себе ногу і став її розтирати. Роблячи це, він так промовив:
Яка дивовижна штука, мої друзі, те, що люди називають «приємним». І в якому дивному взаємозвязку є воно з тим, що вважається його протилежністю, тобто з прикрим. Вкупі вони не уживаються в людині, але, якщо хтось ганяється за одним із них і його вловить, то йому майже завжди проти волі дістанеться й друге: [C] ці крайності неначе зрослись однією вершиною, хоч їх двоє. Маю враження, провадив Сократ, що якби над цим питанням замислився Езоп, то він склав би байку про те, як Бог, бажаючи примирити ці ворогуючі протилежності, не зумів домогтися цього і тоді зєднав їхні верхівки. Ось чому коли зявиться одне, зразу слідом за ним поспішає і друге. Так, очевидно, відбувається і зі мною: раніше моя нога відчувала біль від кайданів, а тепер йому на зміну прийшло приємне відчуття.
Тут перепинив Сократа Кебет:
Клянусь Зевсом, Сократе, добре ти зробив, що мені нагадав! Мене вже кілька душ питало про вірші, які ти тут склав, про віршові переробки байок Езопа й гімн на честь Аполлона, [D] а нещодавно Евен{164} дивувався, чому тобі заманулося, потрапивши у вязницю, вдаритися у віршування, тоді як раніше ти ніколи віршів не писав! Отже, якщо тобі не все одно, як мені відповісти Евенові, коли той мене вдруге про це запитає (а він, безперечно, запитає!), то підкажи, якою має бути моя відповідь.
Скажи йому правду, Кебете, відповів Сократ, що [E] я не мав наміру суперничати з ним чи з його поезією, коли писав свої вірші. Я усвідомлював, що творити поезію нелегка справа; просто-напросто мені йшлося про те, аби зясувати, що означають деякі мої сновидіння, і мати чисте сумління: чи, бува, не цьому видові мистецтва вони часто радили мені присвятитися?
Справа ось у чому. Не раз протягом усього життя переслідувало мене одне й те саме сновидіння. Щоправда, воно зявлялося мені раз у такому, раз в іншому вигляді, але слова я чув завжди однакові: «Сократе, твори і дерзай на ниві Муз!»{165} Раніше я вважав, що моє сновидіння заохочує і закликає мене займатися тим, чим я займався. [61] Як люди підбадьорюють вигуками бігунів, так, гадав я, це сновидіння підказує мені робити те, що я вже робив, творити на ниві Муз, бо найвеличніше мистецтво це філософія, а саме філософії, служінню їй я й присвятив себе. Але тепер, коли відбувся суд і коли врочистості на честь Бога відстрочили мою смерть, я замислився над тим, чи, часом, багаторазові сновидіння не веліли мені займатися звичайним мистецтвом, і через те не слід опиратися їхньому заклику, а радше скоритися йому. Адже безпечніше було б виконати пораду сновидіння й не відходити з життя раніше, [B] ніж заспокоївши своє сумління спробою складати вірші. Тим-то я насамперед склав гімн на честь того бога, чиє свято тоді відзначалося, і тоді я усвідомив, що поет, якщо він хоче бути справжнім поетом, повинен витати у світі уяви, а не розмірковувати. Позаяк творчої уяви у мене обмаль, я вдався до того, що було мені найдоступніше до байок Езопа. Знаючи їх напамять, я завіршував ті, які мені пригадалися перші.
Отже, скажи це Евенові, Кебете, перекажи йому від мене вітання й додай, щоб якомога скоріше пішов слідом за мною, якщо є в нього здоровий глузд. [C] Я, очевидячки, іду з життя сьогодні. Так велять афіняни.
Тут втрутився в розмову Сіммій:
Оці твої настанови, Сократе, не дійдуть до розуму Евена. Я не раз мав справу з цим чоловіком, але, наскільки можу судити, він нітрохи добровільно не послухається твоєї поради.
Як це так? Хіба Евен не філософ? спитав Сократ.
По-моєму, філософ, відповів Сіммій.
Тоді зо мною погодиться і Евен, і кожний, хто поважно ставиться до філософії. Ясна річ, віку він собі не вкоротить. Бо є така гадка, що робити цього не годиться.
Тут Сократ опустив ноги з ліжка на долівку і так сидів до самого кінця розмови. [D] Кебет запитав його:
Як це розуміти, Сократе: накладати на себе руки гріх, а все-таки філософ може піти вслід за тим, хто вмирає?
Ну і що тут такого, Кебете? Невже ти і Сіммій не чули про все це, спілкуючися з Філолаєм?{166}
Ні. Принаймні нічого ясного, Сократе.
Та я і сам чув не від нього, а з уст інших, однак охоче перекажу те, що мені доводилося почути. Та, мабуть, воно доречно людині, [E] якій доведеться помандрувати на той світ, поміркувати над своїм переселенням і ознайомитися з тим, як уявляють потойбічне життя інші люди. Бо, зрештою, як нам пробавити час аж до заходу сонця?
Так чому все-таки, Сократе, не годиться заподіяти собі самому смерть? Бо я чув і від Філолая, коли він жив у нас, і від інших, що цього робити не слід. Але нічого ясного я ніколи ні від кого не чув.
[62] Не треба впадати у відчай, сказав Сократ, можливо, ти ще почуєш. І, мабуть, не буде для тебе дивиною, що вмирання явище зовсім просте і не визнає ніяких винятків, які бувають в інших випадках. Безперечно, є люди, яким краще вмерти, ніж жити, і якщо комусь краще вмерти, то, очевидно, дивним тобі видасться, чому такій людині не годиться самій собі зробити добро, замість чекати, щоб його зробив їй хтось інший.
Кебет ледь усміхнувся й сказав, вимовляючи слова з беотійською вимовою:
Зевс свідок свята правда!
[B] Звичайно, це тобі може здатися нісенітницею, провадив Сократ, але, можливо, тут прихований якийсь смисл. Адже таємне вчення{167} твердить, що ми, люди, перебуваємо немов під наглядом і не можна з-під нього ні визволятись, ні втікати, в цьому я вбачаю велику й глибоку думку. І ось що ще, на мій погляд, добре сказано, а саме: про нас турбуються боги, а ми, люди, становимо частку божественної власності. Як, по-твоєму, такий погляд правильний чи ні?
Правильний, відповів Кебет.
[C] А якби хтось із твоїх рабів захотів покінчити з собою, не питаючи тебе, чи даєш ти на це згоду, чи ні, то ти, звісно, розгнівався б на нього й покарав би його, маючи на це право?
Аякже! підтвердив Кебет.
Коли так, то, мабуть, не є безглуздим вважати, що негоже позбавляти себе життя раніше, ніж Бог якимось чином примусить до цього, як, наприклад, тепер мене.
[D] Так, це, очевидно, правильний погляд, сказав Кебет. Але твоє твердження, буцімто філософи легко й охоче погодилися б умерти, це, Сократе, звучить непереконливо, якщо ми тільки-но дійшли правильного висновку, що Бог піклується про нас і ми є його власність. Помилкою було б вважати, що найрозумніші з людей не відчувають незадоволення, виходячи з-під нагляду таких прекрасних опікунів, якими є боги. Адже ніхто з них, певне, не вірить, [E] що, визволившись, зумів би потурбуватись про себе краще. Тільки нерозумна людина могла б дійти висновку, що краще тікати від свого хазяїна. Їй і на думку не спаде, що від доброго володаря тікати не слід, що треба залишатися при ньому якнайдовше. Тим-то втеча була б глупотою, і кожний, у кого є здоровий глузд, завжди прагне триматися того, хто кращий від нього самого. А це, ясна річ, суперечить тому, що ти тільки-но сказав, Сократе, адже саме розумні люди повинні вмирати з нехіттю, а нерозумні з радістю.
Сократ уважно вислухав розмірковування Кебета [63] і, як мені здавалося, зрадів його допитливості. Озирнувши нас, він сказав:
Завжди цей Кебет вишукує якісь заперечення і не дуже схильний вірити в те, що йому кажуть.
А Сіммій озвався так:
Мені теж, Сократе, здається, що Кебет говорить до речі. Навіщо ж людям, по-справжньому розумним, тікати від своїх хазяїв, кращих, ніж вони самі, й кидати їх із легким серцем? А ще у мене таке враження, що Кебет має на увазі саме тебе. Надто легко ти погоджуєшся розлучитися з нами і з тими, кого ти сам називаєш добрими володарями, тобто з богами.
Сократ уважно вислухав розмірковування Кебета [63] і, як мені здавалося, зрадів його допитливості. Озирнувши нас, він сказав:
Завжди цей Кебет вишукує якісь заперечення і не дуже схильний вірити в те, що йому кажуть.
А Сіммій озвався так:
Мені теж, Сократе, здається, що Кебет говорить до речі. Навіщо ж людям, по-справжньому розумним, тікати від своїх хазяїв, кращих, ніж вони самі, й кидати їх із легким серцем? А ще у мене таке враження, що Кебет має на увазі саме тебе. Надто легко ти погоджуєшся розлучитися з нами і з тими, кого ти сам називаєш добрими володарями, тобто з богами.
[B] Ваша правда, сказав Сократ. Ви, як я розумію, звинувачуєте мене, а я повинен захищатися, немов на суді.
Саме так, підтвердив Сіммій.
Ну, що ж, спробую боронити себе перед вами переконливіше, ніж перед суддями. Отож, Сіммію і Кебете, якби я не вірив, що відійду, по-перше, до інших богів, мудрих і добрих, і, по-друге, до померлих, які куди кращі, ніж оці люди, що живуть тут, на Землі, [C] то я, певно, помилявся б, спокійно ідучи назустріч смерті. Але ж майте на увазі, що я сподіваюсь приєднатися до гурту добрих людей, хоч, власне кажучи, я не можу твердити це з усією впевненістю. Але що я стану перед богами, перед найдобрішими з володарів, то знайте: я тверджу це якнайрішучіше, з більшою рішучістю, ніж у будь-якій іншій справі. Таким чином, ніяких підстав для незадоволення в мене немає, навпаки, я сповнений великої надії, що для померлих там почнеться нове життя, причому, як твердять старовинні перекази, добрим людям воно буде далеко краще, ніж поганим.