Так що ж, Сократе? запитав Сіммій. Ти збираєшся піти з життя, залишивши при собі ці думки, чи, може, поділишся з нами? Бо мені здається, що і нам належить частка цього добра. До того ж, якщо ти зумієш переконати нас, що думки твої слушні, то вважай, [D] що ти виголосив свою виправдальну промову.
Згода, постараюсь, сказав Сократ. Але спершу послухаймо, що скаже наш Крітон: він, бачу, вже давно хоче щось сказати.
Лише одну річ, Сократе, відповів Крітон. Тюремник, який має подати тобі отруту, не раз просив попередити тебе, щоб ти розмовляв якомога менше: мовляв, людина в розмові розпалюється, а це не бажано перед тим, як їй слід випити отрути. [E] Якщо ж хтось порушує це правило, то інколи йому доводиться пити отруту двічі, а то й тричі.
На це Сократ відповів:
Хай він собі балакає! Його обовязок підготувати належну отруту: хай дасть мені її два або й три рази, якщо треба буде.
Я теж так вважаю, сказав Крітон, але він давно вже не дає мені спокою.
Не звертай на нього уваги, порадив Сократ. А вам, мої судді, хочу пояснити, чому, на мою думку, людина, яка справді віддала своє життя філософії, віч-на-віч зі смертю буде сповнена бадьорості й надії досягти після смерті великих благ. Як це може бути, Сіммію і Кебете, постараюсь вам довести. [64] Ті, що по-справжньому присвятили себе філософії, розмірковують, власне, про одне про відхід із життя і смерть: інші ж люди цього, як правило, не помічають. Отож, якщо це все-таки правда, то було б, ясна річ, безглуздо протягом усього життя прагнути до однієї мети, а коли вона наблизиться, нарікати на те, чого людина віддавна бажала й шукала з усіх сил.
Тут Сіммій усміхнувся і сказав:
Клянусь Зевсом, Сократе, мені сьогодні не до сміху, але ти мене розсмішив. [B] Адже якби афіняни почули оці твої слова, вони вважали б, гадаю, що ти дуже влучно сказав про філософів, та й мої земляки поділили б погляд афінян, що філософи справді прагнуть умерти, а коли так, вважає простолюд, то, зрозуміло, вони заслуговують на смерть.
І правильно вважає, Сіммію, за винятком того, що йому буцімто зрозуміло, чому воно так. Бо простолюд не тямить, у якому розумінні бажають померти й заслуговують на смерть справжні філософи, до того ж на яку саме смерть. [C] Через те краще розгляньмо це питання в нашому колі, а як думає загал людей того не берімо до уваги. Скажи, як нам вважати: смерть є щось певне?
Звичайно, відповів Сіммій.
Очевидно, це не що інше, як розлука душі й тіла? Смерть, отже, полягає в тому, що тіло, розлучене з душею, існує саме собою, а душа, відділена від тіла, також сама собою? Чи, може, смерть щось інше, а не те, що я сказав?
Ні, саме те.
[D] Тепер поміркуй, мій любий, чи ти поділяєш мій погляд. Бо, дійшовши спільного погляду, нам легше буде розглядати наше питання далі. От, як ти гадаєш, чи властивий філософові потяг до так званих насолод, приміром, до їжі й питва?
Звичайно, відповів Сіммій.
Очевидно, це не що інше, як розлука душі й тіла? Смерть, отже, полягає в тому, що тіло, розлучене з душею, існує саме собою, а душа, відділена від тіла, також сама собою? Чи, може, смерть щось інше, а не те, що я сказав?
Ні, саме те.
[D] Тепер поміркуй, мій любий, чи ти поділяєш мій погляд. Бо, дійшовши спільного погляду, нам легше буде розглядати наше питання далі. От, як ти гадаєш, чи властивий філософові потяг до так званих насолод, приміром, до їжі й питва?
Зовсім ні, сказав Сіммій.
А до любовних утіх?
Тим паче.
А до інших речей, що є догодою тілу? Як до них ставиться така людина? Візьмімо, наприклад, гарний плащ, або сандалії, чи інші речі, що прикрашають тіло, [E] цінує філософ їх високо чи нехтує ними, крім, звісно, найнеобхідніших?
Гадаю, що ні за що їх має. Принаймні якщо він справжній філософ.
Отже, як видно, предметом його турбот є не тіло: про тіло він, вважай, анітрохи не дбає і турбується тільки про душу, чи не так?
Так, по-моєму.
Виходить, що філософа можна пізнати по тому, [65] що він намагається звільнити душу від залежності від тіла значно більше, ніж усі інші люди?
Так виходить.
І очевидно, широкий загал людей вважає, Сіммію, що людині, яка не причетна до цих насолод і яка не вбачає в них нічого приємного, прямо-таки не варто жити і вона, не дбаючи про тілесні втіхи, стоїть немов на рубежі життя і смерті.
Правду кажеш.
А тепер поміркуймо над тим, як набувається здатність мислити. Чи тіло стає цьому на заваді, чи ні, [B] якщо залучити його до співучасті у філософських роздумах? Я маю на увазі ось що: чи можуть люди достеменно покладатися на свій слух і зір?{168} Бо поети без упину своє товчуть, мовляв, ми нічого певного ані не чуємо, ані не бачимо. Отже, якщо навіть ці два тілесні чуття не дають точного і ясного уявлення про речі, то що говорити про інші чуття? Адже всі вони слабкіші від цих двох. Чи ти інакше думаєш?
Ні, так само.
Коли ж тоді, провадив Сократ, душа стикається з істиною? Бо коли вона пробує що-небудь досліджувати разом із тілом, то воно, як видно, вводить її в оману.
[C] Правду кажеш.
Отже, чи не в мисленні і тільки в ньому одному відкривається перед душею частка справжнього буття?
Певно, що так.
А мислить душа найкраще, либонь, тоді, коли їй не заважає ніщо з того, про що ми тільки-но згадали: ні слух, ні зір, ні біль, ні насолода, коли вона, наскільки можливо, зосередиться сама в собі, не дбаючи про тіло, коли, припинивши, наскільки це можливо, зносини з тілом, скерує свою увагу на дослідження справжнього буття.
Так воно і є.
[D] Значить, душа філософа нехтує тіло і тікає від нього, намагаючись залишитися сам на сам із собою.
Очевидно так.
А тепер, Сіммію, як відповіси на таке запитання: чи визнаємо, що існує справедливе саме собою, чи не визнаємо?
Визнаємо, клянусь Зевсом.
А прекрасне й добре?
Певна річ.
А чи доводилось тобі хоч раз побачити що-небудь подібне на власні очі?
Ніколи, сказав Сіммій.
Виходить, ти дійшов до цього за посередництвом якогось чуття, відмінного від чуттів тілесних. Я маю на увазі зараз речі такого кшталту, як величина, здоровя, сила та інші коротко, те, що кожна з цих речей являє собою сама в собі, у своїй суті. Отже, [E] чи найсуттєвіше в речах ми осмислюємо за посередництвом тіла, чи це буває так, що хто ретельніше й ґрунтовніше підготовлений до роздумів про кожне явище, яке є предметом його дослідження, той впритул підійде до справжнього пізнання?
Саме так, за допомогою роздумів.
Раз так, то найбездоганніше це зуміє зробити той, хто підходитиме до кожного явища лише засобами думки, не послуговуючись під час роздумів ні зором, ні будь-яким іншим чуттям, хто намагатиметься [66] збагнути будь-який вияв буття сам собою в найчистішому вигляді, застосовуючи лише думку саму собою, цілком чисту, і якомога відсторонивши свої очі, вуха й взагалі усе своє тіло. Річ у тім, що воно бентежить душу кожного разу, коли вони діють укупі, й не дозволяє їй осягнути справжнє пізнання. Хіба не така людина, мій Сіммію, більш, ніж будь-хто інший, зможе дійти суті речей?
Чудово, Сократе! погодився Сіммій. Твоя правда.
[B] Отож, провадив Сократ, десь така думка повинна скластися із усього цього поміж справжніми філософами, і ось що вони могли б сказати один одному: «Очевидно, є якась стежинка, яка приводить нас до того погляду, що, поки ми будемо мати тіло і душа наша буде повязана з цим злом, ніколи в світі не зуміємо домогтися повного здійснення наших прагнень. [C] А предметом наших прагнень є, за нашим переконанням, істина. Справді-бо, тіло завдає нам тисячі клопотів хоч би через те, що не може обійтися без їжі. До того ж, якщо до нас пристануть якісь хвороби, то вони заважатимуть нам вникнути в суть буття. Тіло наповнює нас забаганками, страхами, всілякого роду привидами і небилицями до такої міри, що, правду кажучи, немає змоги по-справжньому над чим-небудь поміркувати. А звідки беруться війни, бунти, битви як не з тіла і його пристрастей? [D] Адже всі війни виникають заради придбання багатств, а здобувати їх змушує нас тіло, якому ми хоч-не-хоч мусимо догоджати, через те нам ніколи займатися філософією. Проте найгірша біда полягає ось у чому: якщо нам навіть пощастить звільнитися на деякий час від турбот про тіло і ми присвятимо себе дослідженню істини, то, коли заглибимось у роздуми, тіло втручається, збиває нас із пантелику, дратує, тривожить, так що через те ми не в спромозі пізнати істину. Це дає нам усі підстави вважати, [E] що дійти до чистого пізнання будь-чого можна лише за умови звільнення від впливу тіла й споглядання речей самих по собі самою душею. Тільки тоді, можливо, ми осягнемо те, до чого ми пристрасно прагнемо і чого любителями себе називаємо, тобто мудрість. А станеться це, як показує хід наших розмірковувань, лиш після смерті, а за життя ніяким чином. Бо якщо неможливо домогтися чистого пізнання, не розлучившися з тілом, то тут істинне одне з двох: [67] або знання взагалі недосяжне, або воно дістається тільки після смерті. Бо тільки тоді, а не раніше, душа буде існувати сама собою, відлучена від тіла. А поки ми живемо, то, очевидячки, наблизимось до знання лиш тоді, коли не будемо підтримувати звязку з тілом, крім крайньої необхідності, і не заплямуємо себе його природою, а будемо триматися осторонь від нього, поки сам Бог нас не визволить. Ось так, очищені й визволені від нерозважливого впливу тіла, [B] ми, ймовірно, опинимося серед інших, таких самих, як ми, чистих істот і власними силами пізнаємо все чисте, а це, звісно, і є істина. А нечистому не годиться торкатися того, що чисте». Ось про що, Сіммію, повинні вести розмову всі, хто по-справжньому прагне до знання, і дотримуватися такого погляду. Чи ти такої самої думки, як я, чи іншої?
Чудово, Сократе! погодився Сіммій. Твоя правда.
[B] Отож, провадив Сократ, десь така думка повинна скластися із усього цього поміж справжніми філософами, і ось що вони могли б сказати один одному: «Очевидно, є якась стежинка, яка приводить нас до того погляду, що, поки ми будемо мати тіло і душа наша буде повязана з цим злом, ніколи в світі не зуміємо домогтися повного здійснення наших прагнень. [C] А предметом наших прагнень є, за нашим переконанням, істина. Справді-бо, тіло завдає нам тисячі клопотів хоч би через те, що не може обійтися без їжі. До того ж, якщо до нас пристануть якісь хвороби, то вони заважатимуть нам вникнути в суть буття. Тіло наповнює нас забаганками, страхами, всілякого роду привидами і небилицями до такої міри, що, правду кажучи, немає змоги по-справжньому над чим-небудь поміркувати. А звідки беруться війни, бунти, битви як не з тіла і його пристрастей? [D] Адже всі війни виникають заради придбання багатств, а здобувати їх змушує нас тіло, якому ми хоч-не-хоч мусимо догоджати, через те нам ніколи займатися філософією. Проте найгірша біда полягає ось у чому: якщо нам навіть пощастить звільнитися на деякий час від турбот про тіло і ми присвятимо себе дослідженню істини, то, коли заглибимось у роздуми, тіло втручається, збиває нас із пантелику, дратує, тривожить, так що через те ми не в спромозі пізнати істину. Це дає нам усі підстави вважати, [E] що дійти до чистого пізнання будь-чого можна лише за умови звільнення від впливу тіла й споглядання речей самих по собі самою душею. Тільки тоді, можливо, ми осягнемо те, до чого ми пристрасно прагнемо і чого любителями себе називаємо, тобто мудрість. А станеться це, як показує хід наших розмірковувань, лиш після смерті, а за життя ніяким чином. Бо якщо неможливо домогтися чистого пізнання, не розлучившися з тілом, то тут істинне одне з двох: [67] або знання взагалі недосяжне, або воно дістається тільки після смерті. Бо тільки тоді, а не раніше, душа буде існувати сама собою, відлучена від тіла. А поки ми живемо, то, очевидячки, наблизимось до знання лиш тоді, коли не будемо підтримувати звязку з тілом, крім крайньої необхідності, і не заплямуємо себе його природою, а будемо триматися осторонь від нього, поки сам Бог нас не визволить. Ось так, очищені й визволені від нерозважливого впливу тіла, [B] ми, ймовірно, опинимося серед інших, таких самих, як ми, чистих істот і власними силами пізнаємо все чисте, а це, звісно, і є істина. А нечистому не годиться торкатися того, що чисте». Ось про що, Сіммію, повинні вести розмову всі, хто по-справжньому прагне до знання, і дотримуватися такого погляду. Чи ти такої самої думки, як я, чи іншої?