Саме тому вони так добре збереглися, авжеж. Від помірного використання. Дуже схоже на твоїх приятелів, Харрі. Міг би й телефонувати хоч іноді.
Міг би.
Вони закінчили розмову, і Харрі став пробиратися до центру міста, переглядаючи короткий записник із рештою кандидатів у свідки. А точніше, з одним кандидатом. Він набрав номер Беати Льонн. За пять гудків включився автовідповідач, і Харрі залишив повідомлення.
Потік машин повільно рухався вперед.
Він набрав номер Бйорна Гольма.
Привіт, Харрі.
Беата прийшла на роботу?
Вона сьогодні захворіла.
Беата? Вона ніколи не хворіє. Застудилася, чи що?
Не знаю. Прислала вночі есемеску Катрині. Хвора. Чув про Берг?
Ох, про це я геть забув, злукавив Харрі. І?
Він не завдав удару.
Шкода. Тримайтеся. Спробую подзвонити їй на домашній.
Харрі набрав номер стаціонарного телефону Беати.
Він не клав слухавку цілих дві хвилини, але ніхто не відповідав. Харрі подивився на годинник: до занять було ще чимало часу. Район Уппсала знаходився по дорозі, і він не втратить багато часу, якщо заскочить до Беати. Біля Хельсфюра він завернув.
Будинок, що дістався Беаті від матері, нагадував Харрі будинок в Уппсалі, де він сам виріс: типовий деревяний будинок, побудований у пятдесяті роки, скромна коробка для зростаючого середнього класу, який вважав, що яблуневий сад більше не є привілеєм вищого класу.
Не рахуючи гуркоту сміттєприбиральної машини, що рухалася від одного сміттєвого бака до іншого на протилежному боці вулиці, навкруги було тихо. Усі пішли на роботу, в школу, в дитячий сад. Харрі припаркувався, підійшов до хвіртки, пройшов повз дитячий велосипед, повз сміттєвий бак, наповнений чорними пакетами, що стирчали назовні, повз турнік, вибіг сходами, де стояла знайома йому пара кросівок "Найк". Він натиснув на кнопку дзвінка під керамічною табличкою з іменами Беати та її дочки.
Почекав.
Знову подзвонив.
На другому поверсі було відчинене вікно. За його припущенням, це було вікно однієї зі спалень. Харрі гукнув Беату. Напевно, вона не чула його через гуркіт залізного преса сміттєприбиральника, який чавив і ламав відходи.
Харрі поторгав ручку дверей. Відчинено. Він зайшов. Погукав. Ніхто не відгукнувся. Він більше не міг нехтувати занепокоєнням, що мучило його вже деякий час.
Новина, якої не було.
Вона не відповіла на дзвінок по мобільному.
Харрі швидко піднявся вгору і пішов зі спальні в спальню.
Порожньо. Безладу немає.
Він збіг униз сходами до вітальні, зупинився в дверях і став оглядатися. Він точно знав, чому не зясував до кінця, але не хотів навіть думати про це.
Не хотів зізнаватися собі в тому, що стоїть і розглядає потенційне місце злочину.
Харрі бував тут і раніше, і йому здалося, що кімната виглядає якоюсь порожньою. Може, причиною тому було уранішнє світло, а може, відсутність Беати. Погляд його зупинився на столі. Мобільний телефон.
Повітря само по собі з шипінням вирвалося з його легень, і Харрі з полегшенням зітхнув. Вона просто вибігла в магазин і залишила удома телефон, навіть двері не замкнула. Пішла в аптеку в торговому центрі купити пігулки від головного болю або температури. Так усе й було. Харрі згадав про пару кросівок коло дверей. Ну то й що? Адже у жінки не одна пара взуття. Потрібно просто зачекати кілька хвилин, і вона зявиться.
Харрі переминався з ноги на ногу. Диван манив дуже спокусливо, але Харрі не став заходити до вітальні. Погляд його впав на підлогу. Навколо журнального столика перед телевізором була світла пляма.
Ймовірно, вона викинула килим.
Зовсім нещодавно.
Харрі відчув, як тіло під сорочкою засвербіло, ніби він нещодавно голим і пітним качався по траві. Він сів навпочіпки і вловив слабкий запах нашатирю, що йшов від паркету. Якщо він не помилявся, така підлога не любить нашатирю. Харрі підвівся і пройшов по коридору до кухні.
Порожньо, прибрано.
Він відчинив високу шафку поряд із холодильником. За якимись неписаними правилами пятдесятих років усі, що жили в таких будинках, зберігали сипкі продукти, інструменти, важливі документи і пристосування для прибирання в однакових місцях. Внизу шафки стояло відро, на краю якого акуратно лежала стара ганчірка. На першій поличці лежали три ганчірки для пилу, непочатий і початий рулони білих сміттєвих пакетів, флакон зеленого мила "Кристал" і каністра з етикеткою "Бона Поліш". Харрі нахилився і прочитав її.
Для паркету. Не містить нашатирю.
Харрі повільно підвівся і постояв прислухаючись. Принюхався.
Він давно не практикувався, але постарався сконцетруватися і запамятати усе, що бачив. Перше враження. Він неодноразово підкреслював це на своїх лекціях: для слідчого-тактика перші думки, що прийшли в голову на місці злочину, частенько є найважливішими і найправильнішими, це збір даних органами відчуттів, що були вже на грані, до того, як вони притупляться, і в суперечку з ними вступлять сухі факти, здобуті криміналістами.
Харрі заплющив очі й спробував відчути те, що намагався розповісти йому будинок: яку деталь він упустив, і чи може вона розповісти йому про те, що він хоче знати.
Але якщо будинок і говорив, то голос його глушився шумом сміттєприбиральної машини, що працювала прямо навпроти входу. Харрі чув голоси чоловіків у кабіні, звук хвіртки, що відкривається, радісний сміх. Безтурботний. Неначе нічого не сталося. Можливо, нічого й не сталося. Можливо, Беата скоро увійде до цих дверей, шморгне носом, щільніше завязуючи шарф на горлі, і просвітліє, здивувавшись і зрадівши його візиту. Вона здивується і зрадіє ще більше, коли він запитає, чи хоче вона бути його свідком на весіллі з Ракеллю. І вона розсміється і почервоніє, як це бувало, варто було кому-небудь кинути погляд на неї. Дівчина, що свого часу засіла в "камері тортур" відеозалі Поліцейського управління, де по дванадцять годин поспіль безпомилково й упевнено пізнавала замаскованих грабіжників, знятих банківськими камерами спостереження. Дівчина, що стала головою криміналістичного відділу. Начальником, що користується любовю підлеглих. Харрі ковтнув.
Усе це було схоже на похоронну промову.
"Припини, вона зараз прийде!" Він зробив глибокий вдих, почув, як стукнула хвіртка і включився прес.
І тоді він згадав її. Деталь. Те, що було не так.
Він заглянув у шафку. Невикористаний рулон білих сміттєвих мішків.
А сміттєві мішки в її баку були чорними.
Харрі рвонув на вулицю.
Він пробіг по коридору в двері і далі до хвіртки. Він біг щосили, серце його калатало.
Стійте!
Один зі сміттярів подивився на Харрі. Одна його нога стояла на платформі машини, що рухалася до наступного будинку. Сухий звук жування сталевих щелеп. Харрі здавалося, що він виходить з його голови.
Припиніть це негайно!
Він перестрибнув через огорожу і приземлився обома ногами на асфальтований тротуар. Сміттяр відреагував миттєво, натиснувши на червону кнопку "Стоп", що відключила прес, і постукав по борту машини. Сміттєприбиральник зупинився з гучним пирханням.
Прес затих.
Сміттяр заглянув у нього.
Харрі повільно підійшов і теж подивився в залізну пащу. З неї, напевно, смерділо, але Харрі нічого не помічав. Він дивився тільки на наполовину спресовані сміттєві пакети, що репнули. З них крапало і текло, і метал забарвлювався в червоний колір.
Люди зовсім схибнулися, прошепотів сміттяр.
Що там? гукнув шофер, висовуючи голову з кабіни.
Схоже, хтось знову викинув свого пса! відповів його колега і подивився на Харрі. Ваш?
Харрі не відповів, він переступив через край машини і поліз під зупинений прес.
Гей! Це заборонено! Це небезпечно для жи
Харрі вирвався з рук чоловіка. Він посковзнувся на червоному, ударився ліктем і щокою об слизьку сталеву поверхню, відчув добре знайомий смак і запах крові. Він став на коліна і розірвав один із пакетів.
Вміст його вивалився назовні і покотився по слизькій похилій поверхні кузова.
Дідько! зойкнув сміттяр.
Харрі розірвав другий пакет. І третій.
Сміттяр вистрибнув із машини і виблював прямо на асфальт.
У четвертому пакеті Харрі знайшов те, що шукав. Інші частини тіла могли належати кому завгодно. Але не ця. Не це світле волосся, не це бліде обличчя, яке більше ніколи не покриється румянцем. Не цей порожній пильний погляд, здатний упізнати будь-кого, кого вона раніше бачила. Обличчя було розбите, але у Харрі не залишалося сумнівів. Він торкнувся сережки, відлитої з форменого ґудзика.
Йому було так боляче, що він не міг дихати, так боляче, що він скорчився, як оса з вирваним жалом.
І він почув, як із його власного рота, що став раптом чужим, вилетіло протяжне дике виття, що заповнило усю тиху вуличку.
Частина четверта
Розділ 27
Беату Льонн поховали на кладовищі району Гамлебюен поряд із батьком. Його поховали тут не тому, що кладовище обслуговувало район його проживання, а тому, що воно знаходилося щонайближче до Поліцейського управління.
Мікаель Бельман поправив краватку й узяв Улу за руку. Узяти її з собою порадив керівник служби по звязках із громадськістю. Для нього, як відповідального керівника, після останнього вбивства ситуація стала настільки критичною, що йому була потрібна будь-яка допомога. Насамперед керівник служби по звязках із громадськістю пояснив, що Мікаель як начальник поліції повинен тепер продемонструвати особисту залученість до події і співчуття, хоча досі він створював собі імідж холодного професіонала. Ула погодилася. Звичайно, вона погодилася. Вона була неймовірно гарна в костюмі, який так ретельно вибирала для похорону. Вона, Ула, була йому доброю дружиною. Він цього не забуде. Ніколи не забуде.
Пастор говорив і говорив про те, що називав важливими питаннями, про те, що з нами усіма відбувається, коли ми помираємо. Але важливими питаннями було не це, а те, що сталося до смерті Беати Льонн і хто її убив. Її та трьох поліцейських упродовж останнього півріччя.
Ці ж важливі питання ставила й преса, яка в останні дні співала осанну чудовому начальникові криміналістичного відділу і критикувала нового, вочевидь, не надто досвідченого голову поліції.
Для голови міської ради ці питання теж мали велике значення, і він викликав Мікаеля на зустріч, де повідомив, що до методів ведення справи про вбивства поліцейських накопичилися серйозні критичні зауваження.
І це були важливі питання для слідчої групи, як для великої, так і для маленької, яку Хаген створив, не поінформувавши його, але яку Бельман дозволив, оскільки у неї зявилася конкретна ниточка Валентин Єртсен. Слабким місцем версії було те, що за усіма цими вбивствами стояла примара, і вона будувалася на свідченнях одного-єдиного свідка жінки, яка стверджувала, що бачила його живим. І зараз цей свідок лежав у труні при вівтарі.
Звітові криміналістів, слідчих-тактиків і судових медиків бракувало деталей, щоб повністю відтворити картину того, що сталося, але те, що їм було відомо, повністю збігалося зі старими звітами про вбивство у Бергсліа.
Так що, коли виходити з припущення, що збігалися й усі інші обставини, Беату Льонн убили найжахливішим із можливих способів.
У її досліджених тканинах не було виявлено слідів наркозу. У звіті з Інституту судової медицини були такі вирази, як "масивні крововиливи у мязових і підшкірних тканинах", "сліди запалення на тканинах", і це в перекладі нормальною мовою означало, що Беата Льонн була жива не лише тоді, коли відрізалися відповідні частини тіла, але, на жаль, і деякий час після цього.