Просимо сідати.
Ми тільки на хвилинку. До пана відьмака щодо бестії в наших підвалах. З того, що мосьпан тут, я роблю висновок, що потвору вже вбито?
На смерть.
Умовлена плата, запевнив Малатеста, упаде на ваш рахунок у Чанфанеллі саме пізнє післязавтра. Йой, дякую вам, пане відьмак. Дякую стократно. То ж підвальчик чудовий, мурований, на північ зорієнтований, ні сухий, ні мокрий, точнісінько такий, як треба для вина, а через того монстра мерзотного не вдавалося ним користатися. Ви й самі бачили: довелося ту частину підвалів замурувати, але та тварюка все рівно пролізла Тьфу-тьфу, звідки й узялася тільки не зрозуміти Хіба що з пекла самого
Печери, вимиті у вулканічних туфах, завжди облюбовані потворами, повчав із мудрим виглядом Рейнар де Буа-Френ. Супроводжував він відьмака вже з місяць і, як добрий слухач, багато чого зумів навчитися. Тож завжди так: де туф, там потвора аж бігом зявляється.
Ага, може, і туф, Малатеста скосив на нього очі. Чим би він, той туф, не був. Але люди балакають, що це тому, що наші підвали начебто глибокими печерами поєднуються із самою серединою землі. Багато в нас таких льохів та печер
От хоч би під нашими підвалами, щоб далеко не шукати, відізвався чорнобородий виноградар Померолю. Милями ті льохи тягнуться, а як і куди ніхто того не відає. Ті, що хотіли в тому розібратися, не повернулися. Та й потвору страхітливу там також бачили. Начебто. Ото ж я й хтів запропонувати
Здогадуюся, сухо сказав відьмак, що саме хочете ви мені запропонувати. І приймаю пропозицію. Перевірю ваші підвали. Оплату призначимо відповідно до того, на що я там натраплю.
Не образимо вас, запевнив бородань. Гм-гм І ще одна справа
Кажіть, я слухаю.
Отой суккуб, що ночами чоловіків навідує й мучить Що його вам ясновельможна княгиня убити доручила Відчуваю я так, що вбивати його ви аж ніяк не мусите. Адже мара нікому не заважає, як правду казати Так, прийде час від часу Трохи помучить
Але тільки повнолітніх, швидко втрутився Малатеста.
З язика ви мені, куме, те зняли. Саме так, нікому той суккуб не шкодить. А останнім часом і взагалі наче й чутка про нього згинула. Вірю, що він, як би то, вас, пане відьмак, злякався. Який же тоді сенс його переслідувати? Адже вам, пане, грошва не зайва. А як вам чогось бракує
На мій рахунок у Чанфанеллі, з камяним виразом обличчя сказав Ґеральт, могло б щось упасти. На відьмачий пенсійний фонд.
Так і станеться.
А в суккуба й волос із білявої голівки не спаде.
Тоді бувайте, обидва виноградарі встали. Пийте, їжте в спокої, не будемо перешкоджати. Свято сьогодні. Традиція. А в нас, у Туссані, традиція
Знаю, сказав Ґеральт. Справа свята.
Товариство за сусіднім столом галасувало за черговою ворожбою на Йуле, яку робили за допомогою кульок із калачевого мякуша й кістки зїденого коропа. Заразом добряче там пили. Корчмар і дівки увивалися з глечиками по залу, наче в кропі скупані.
Прославлений суккуб, зауважив Рейнар, підкладаючи собі ще капусти, започаткував достопамятну серію відьмачих контрактів, які ти взяв у Туссані. А потім уже пішло одне за одним, а ти відбитися не міг від клієнтів. Цікаво, що я навіть не памятаю, котрий із виноградарів першим дав тобі доручення
Тебе при тому не було. Сталося це наступного дня після аудієнції в княгині. На якій, зрештою, тебе також не було.
Не дивно. То ж була приватна аудієнція.
Нічого собі «приватна», пирхнув Ґеральт. Брали в ній участь із двадцять осіб, не враховуючи при тому нерухомих, наче статуї, лакеїв, малолітніх пажів та знудженого блазня. А серед тих, кого враховувати треба, були Ле Гофф, камергер зі статурою та запахом кондитера, і кілька вельмож, що аж згиналися під вагою золотих ланцюгів. Було також кілька типів із черні: райців, а може, суддів. Був відомий із Каед Мюрквіда барон герба Бичача Голова. Була, зрозуміло, Фрінгілла Віго особа, схоже, дуже близька до княгині. і були ми, уся наша компанія, зокрема й Мільва в чоловічому одязі. Ха, неточно я сказав, коли промовив «уся дружина». Не було з нами Любистка. Любисток, чи, скоріше, віконт Якось Там, сидів на карло праворуч від Її Гостроносої Милості Анарієтти й надувався, як павич. Як справжнісінький фаворит. Анарієтта, Фрінгілла й Любисток були єдиними особами, які сиділи. Нікому більше всістися не дозволили. Але я й так був задоволений, бо не наказували й згинати коліно. Княгиня вислухала мою оповідку, на щастя, рідко перериваючи. Коли ж я коротко передав результат розмови з друїдками, заламала руки, що говорило про переживання настільки ж щирі, як і перебільшені. Знаю, що звучить воно наче якийсь дурнуватий оксюморон, але повір мені, Рейнаре, у її випадку саме так і було.
Ах-ах, сказала княгиня Анна Генрієтта, заламавши руки. Ви дуже нас засмутили, пане Ґеральте. Правду скажу вам: жаль виповнює моє серце.
Вона хлипнула гострим носиком, простягнула руку, а Любисток відразу вклав їй у долоню батистову хусточку з монограмою. Княгиня торкнулася хусточкою обох щік так, щоб не стерти пудру.
Ах-ах, повторила. Виходить, друїди про Цірі нічого не відають? Не зуміли надати вам допомогу? Виходить, усі ваші зусилля виявилися даремними, а дорога марною?
Марною точно ні, переконливо відповів відьмак. Признаюся, що розраховував я на те, що від друїдів здобуду якусь конкретну інформацію або вказівки, що змогли б у загальному вигляді пояснити хоча б те, чому Цірі є обєктом настільки завзятого полювання. Утім, друїди не змогли чи не схотіли мені допомогти, і в цьому сенсі я й справді нічого не здобув. Але
Він зробив коротку паузу. Не для драматизму. Думав, наскільки щирим може бути перед усією цією аудиторією.
Я знаю, що Цірі жива, сказав нарешті сухо. Правдоподібно, що була поранена. Усе ще в небезпеці. Але жива.
Анна Генрієтта зітхнула, знову скористалася хусточкою й потиснула плече Любистка.
Ми обіцяємо вам, сказала, нашу допомогу й підтримку. Гостюйте в Туссані так довго, як буде потрібно. А треба вам знати, що ми бували в Цінтрі, знали Паветту й були з нею в приязних стосунках, знали й любили ми й маленьку Цірі. Усім серцем ми з вами, пане Ґеральте. Якщо треба, дістанете ви допомогу від наших учених та астрологів. Відкритими перед вами стоять наші бібліотеки й книгозбірні. Мусите ви ми глибоко в те віримо віднайти хоч якийсь слід, якусь указівку чи натяк, що вкажуть вам на правильну дорогу. Не дійте необачно. Немає вам потреби спішити. Можете залишитися тут, скільки забажаєте, ви для нас любий гість.
Дякую Вашій Ясновельможності, схилився Ґеральт, за доброту й ласку. Утім, ми вирушимо в дорогу, щойно трохи відпочинемо. Цірі все ще в небезпеці. Та й ви також. Як задовго сидимо ми на одному місці, небезпека не тільки зростає, а й починає загрожувати людям, які до нас доброзичливі. І просто стороннім. А цього я б не хотів допустити.
Княгиня якийсь час мовчала, мірними рухами, наче кота, пестячи передпліччя Любистка.
Шляхетні та справедливі ваші слова, сказала вона врешті. Але лякатися немає чого. Гультяїв, що гналися за вами, наші рицарі розгромили так, що й жоден свідок тієї поразки не втік, про те розповів нам віконт Юліан. Кожного, хто наважиться вас непокоїти, спіткає та сама доля. Ви тепер під нашою опікою й охороною.
Це я ціную. Ґеральт знову схилив голову, проклинаючи подумки хворе коліно й не тільки. Утім, не можна мені не думати про те, про що віконт Юліан не помислив Вашій Ясновельможності розповісти. Гультяї, які гналися за мною від Бельгавена і яких доблесні рицарі Вашої Ясновельможності розбили в Каед Мюрквіді, і справді були гультяями першокласного гультяйського розбору, але барви носили нільфгардські.
І що з того?
«А те, мав Ґеральт на кінчику язика, що якщо нільфгардці зайняли Едірн за двадцять днів, то на твоє дрібне князівство їм вистачить двадцяти хвилин».
Триває війна, сказав він натомість. Те, що сталося в Бельгавені й Каед Мюрквіді, може бути сприйняте як диверсія в тилах. Це зазвичай призводить до репресій. У часи ж воєнні
Війна, перервала його княгиня, піднявши гострий носик, напевне, уже скінчилася. Ми писали щодо тієї справи нашому кузенові Емгирові вар Емрейсу. Направили йому меморандум, у якому зажадали, аби імператор негайно поклав край марному пролиттю крові. Напевне, уже по війні, напевне, підписано мир.
Не зовсім, холодно промовив Ґеральт. За Яругою гуляють меч і вогонь, ллється кров. Нічого не вказує на те, аби щось там доходило кінця. Я б сказав, що все йде зовсім протилежним чином.
І вмить пошкодував про те, що сказав.
Як це? Ніс княгині, здавалося, вигострився ще сильніше, а в голосі зазвучала паскудна скреготливо-сердита нотка. Чи я правильно почула? Війна триває? Чому нам про те не повідомили? Пане міністре Трамбл?
Ваша Милосте, я пробелькотів, упавши на коліно, один із власників золотих ланцюгів. Я не хотів Щоби переживали Непокоїлися Ваша Ясновельможносте
Стража! завила Її Милість. До вежі його! Ви в неласці, пане Трамбл! У неласці! Пане камергер! Пане секретар!
Не зовсім, холодно промовив Ґеральт. За Яругою гуляють меч і вогонь, ллється кров. Нічого не вказує на те, аби щось там доходило кінця. Я б сказав, що все йде зовсім протилежним чином.
І вмить пошкодував про те, що сказав.
Як це? Ніс княгині, здавалося, вигострився ще сильніше, а в голосі зазвучала паскудна скреготливо-сердита нотка. Чи я правильно почула? Війна триває? Чому нам про те не повідомили? Пане міністре Трамбл?
Ваша Милосте, я пробелькотів, упавши на коліно, один із власників золотих ланцюгів. Я не хотів Щоби переживали Непокоїлися Ваша Ясновельможносте
Стража! завила Її Милість. До вежі його! Ви в неласці, пане Трамбл! У неласці! Пане камергер! Пане секретар!
Що накажете, Ясновельможна?..
Нехай наша канцелярія відразу ж складе різку ноту до нашого кузена, імператора Нільфгарду. Ми вимагаємо, аби відразу, цієї ж миті, він кинув воювати й уклав мир. Бо ж війна й незгода то речі погані! Незгода руйнує, а згода будує!
Ваша Милість, пробелькотів камергер-кондитер, білий, наче цукрова пудра, як ніколи права.
І що ви тут досі робите? Ми віддали накази! Уперед, одна нога тут!
Ґеральт обережно роззирнувся. У придворних були камяні обличчя, з чого можна було робити висновок, що подібні інциденти при цьому дворі не є чимось незвичним. Тож він суворо наказав собі від цього часу тільки погоджуватися з пані княгинею.