Анарієтта провела хусточкою по кінчику носа, після чого всміхнулася до Ґеральта.
Як бачите, сказала, ваші побоювання були марними. Немає чого лякатися, і ви можете гостювати в нас, скільки забажаєте.
Так точно, Ваша Милосте.
У тиші було добре чути поклацування короїда в якихось старих меблях. І прокляття, якими конюх осипав коня на віддаленому дворищі.
Ми також, перервала тишу Анарієтта, мали б до вас прохання, пане Ґеральте. Як до відьмака.
Так точно, Ваша Милосте.
Це прохання багатьох шляхетних дам Туссану й наше водночас. Нічна потвора мучить тутешніх жителів. Диявол, привид, суккуб у постаті жіночій, але настільки безсоромній, що ми й описати не наважимося, мучить цнотливих і вірних чоловіків. Навідується ночами в алькови, припускається сороміцьких безчинств і жахливих перверсій, про які скромність не дозволяє нам навіть говорити. Ви як знавець, напевне, мали з таким справу.
Так точно, Ваша Милосте.
Пані Туссану просять, аби ви поклали тій гидоті край. А ми до цього прохання долучаємося. І запевняємо в нашій щедрості.
Так точно, Ваша Милосте.
Ангулема знайшла відьмака й вампіра в палацовому парку, де вони, прогулюючись, розмовляли.
Не повірите відсапалася. Не повірите, що я вам скажу Але це чиста правда
Кажи вже.
Рейнар де Буа-Френ, мандрівний Рицар Шахівниці, стоїть у черзі до княжого камерарія[42]. А знаєте за чим? За місячною платнею! Черга, скажу вам, довжиною в половину перестрілу з луку, а від гербів аж в очах мигтить. Запитала я в Рейнара, що воно таке, а він відказав, що мандрівний також буває голодний.
А де тут дивовижа?
Та ти хіба жартуєш? Мандрівні рицарі мандрують через шляхетне покликання! Не за місячну платню!
Одне, дуже серйозно сказав вампір Регіс, іншого не виключає. Справді. Повір мені, Ангулемо.
Повір йому, Ангулемо, сухо підтвердив Ґеральт. Припини бігати палацом у пошуках дивовиж, іди посидь із Мільвою. Та у фатальному настрої, не треба залишати її саму.
Правда. У тітоньки, мабуть, ті дні, бо злюща вона, наче оса. Я думаю
Ангулемо!
Та йду вже, йду!
Ґеральт і Регіс затрималися біля клумби вже трохи підівялих троянд-центифолій. Але довго порозмовляти не змогли. З-за оранжереї зявився худющий чоловяга в елегантному плащі кольору умбри.
Доброго дня, схилився він, обмівши коліна куничим ковпаком. Чи можна мені запитати, хто з мосьпанства з вашої ласки є відьмаком, званим Ґеральтом, славетним у своєму ремеслі?
Я.
Я Жан Катіллон, управитель виноградників Кастель Торічелла. Справа в нас така, що в отому винограднику відьмак нам дуже б згодився. Я хотів упевнитися, чи ви з ласки своєї не захочете
А в чому справа?
Так склалося, почав управитель Катіллон, що через ту війну, щоби її зараза била, купці приїздять рідше, запаси зростають, місць для діжок починає бракувати. Ми думали спочатку: невелика проблема, адже під замком цілі милі підвалів тягнуться, усе глибше й глибше, чи не до центра землі ті ходи сягають. Під Торічеллою також ми такий льошок знайшли, чудовий, як ваша ласка, з круглим склепінням, ані сухий, ані мокрий, акуратний, вино б у ньому добре стояло
А в чому справа?
Так склалося, почав управитель Катіллон, що через ту війну, щоби її зараза била, купці приїздять рідше, запаси зростають, місць для діжок починає бракувати. Ми думали спочатку: невелика проблема, адже під замком цілі милі підвалів тягнуться, усе глибше й глибше, чи не до центра землі ті ходи сягають. Під Торічеллою також ми такий льошок знайшли, чудовий, як ваша ласка, з круглим склепінням, ані сухий, ані мокрий, акуратний, вино б у ньому добре стояло
І що? не витримав відьмак.
Здалося мені, що там, у льохах, якась потвора своєволить, прилізши з ласки своєї з глибин землі. Двох людей попалила, до кісток їм тіло випалила, а одного осліпила, бо вона, потвора, виходить, плюється й ригає якимсь ядучим лугом
Сольпуга, коротко заявив Ґеральт. Яка ще зветься ядучницею.
Ну прошу, усміхнувся Регіс. Самі бачите, пане Катіллон, що маєте справу з фахівцем. Фахівець той, можна сказати, вам із неба впав. А до славетних тутешніх мандрівних рицарів ви вже зверталися в цій справі? У княгині їх цілий регімент[43], а така ж місія тож їх спеціальність, сенс їхнього існування.
Ніякий такий не сенс, покрутив головою управитель Катіллон. Сенс їхній це гостинець охороняти, тракти, перевали, бо якщо купці не доїдуть, то всі ми з торбами підемо. До того ж мандрівні рицарі валечні, але з коня тільки. Під землю такий не полізе! Надто вже вони доро обірвав себе й замовк. Мав міну людини, яка, не маючи бороди, не має в що собі плюнути й дуже про те жалкує.
Вони беруть дорого, промовив Ґеральт навіть без особливої ядучості. То знай, добрий чоловіче, що я беру ще дорожче. Вільний ринок. І вільна конкуренція. Бо я, якщо ми укладемо контракт, злізу з коня й піду під землю. Подумайте про те, але думайте не занадто довго, бо довго я в Туссані не затримаюся.
Ти мене дивуєш, сказав Регіс, щойно управитель відійшов. Раптом відродився в тобі відьмак? Приймаєш контракти? Берешся за потвор?
Я сам здивований, щиро відповів Ґеральт. Відреагував машинально, піддавшись неясному імпульсу. Викручуся з того. Будь-яку запропоновану ставку можна вважати надто низькою. Завжди. Повернімося до нашої бесіди
Стримаймося, вампір указав очима. Щось мені говорить, що йдуть нові справи.
Ґеральт вилаявся собі під ніс. Кипарисовою алейкою йшли до нього двоє рицарів. Першого він упізнав відразу, бо велику бичачу голову на сніжно-білій яккі не можна було переплутати з жодним іншим гербом. Другий рицар, високий, шпакуватий, з фізіономією шляхетно-гострою, наче вирізаною з граніту, мав на блакитній туніці третину золотого лілейного хреста[44].
Зупинившись на відстані двох кроків, як наказував придворний ритуал, рицарі вклонилися. Ґеральт і Регіс вклонилися навзаєм, після чого вся четвірка витримала наказане рицарським звичаєм мовчання, що мало тривати десять ударів серця.
Панове дозволять? представив свого товариша Бичача Голова. Це барон Пальмерін де Лаунфаль. Мене, як панове, може, памятають, звати
Барон де Пейрак-Пейран. Як би ми могли забути.
Ми маємо справу до пана відьмака, перейшов до суті Пейрак-Пейран. Стосовно, скажімо, професійних питань.
Слухаю.
Віч-на-віч.
Я не маю секретів від пана Регіса.
Але шляхетні пани, напевно, їх мають, усміхнувся вампір. Тому з вашого дозволу я піду огляну оту-он мальовничу альтанку, очевидно, храм для медитацій. Пане Пейрак-Пейран Пане де Лаунфаль
Вони обмінялися уклонами.
Перетворююся на слух, перервав мовчання Ґеральт, навіть не думаючи вичікувати, коли промине десятий удар серця.
Справа, Пейрак-Пейран знизив голос і полохливо роззирнувся, у тому суккубі Ну, у тій нічній марі, що відвідує чоловіків. Яку вам княгиня доручила прикінчити на смерть. Чи багато вам за забиття тієї примари обіцяно?
Вибачте, але то професійна таємниця.
Це очевидно, відізвався Пальмерін де Лаунфаль, рицар із лілейним хрестом. І гідною є ваша позиція. Воістину, боюся я, що зневажите ви мою пропозицію, але, не зважаючи на те, пропозицію цю я складу. Відмовтеся від того контракту, пане відьмаче. Не шукайте суккуба, облиште його в спокої. Нічого не говорячи про те ані панянкам, ані княгині. І, честю клянуся, ми, пани з Туссану, перебємо ціну панянок. Клянуся в тому нашою гідністю.
Пропозиція, холодно промовив Ґеральт, і справді надто близька до зневаги.
Пане Ґеральте, Пальмерін де Лаунфаль мав обличчя суворе й серйозне. Скажу вам, чому ми насмілилися на цю пропозицію. Була поголоска про вас, начебто ви вбиваєте винятково тих потвор, що є загрозою. Реальною загрозою. Не уявною, що береться від незнання чи упереджень. Тож дозвольте так вам сказати, що суккуб не загрожує й не шкодить нікому. Так, просто навідує людей у снах Час від часу І трохи мучить
Але винятково повнолітніх, швидко додав Пейрак-Пейран.
Дами з Туссану, сказав Ґеральт, розглядаючись, не були б раді, довідавшись про цю розмову. Як і княгиня.
Ми абсолютно з вами погоджуємося, пробурмотів Пальмерін де Лаунфаль. Тактовність тут є умовою, для всіх бажаною. Не треба будити святенниць, які сплять.
Відкрийте мені рахунок в одному з місцевих ґномських банків, повільно й тихо промовив Ґеральт. І здивуйте мене щедрістю. Попереджаю, що здивувати мене нелегко.
Але ми намагатимемося, гордо пообіцяв Пейрак-Пейран.
Вони обмінялися уклонами.
Повернувся Регіс, який, вочевидь, усе чув своїм вампірським слухом.
Зараз, сказав він без усмішки, ти, вочевидь, також можеш стверджувати, що то був мимовільний рефлекс і неможливий для витлумачення імпульс. Але від відкритого банківського рахунку відкрутитися тобі буде непросто.
Ґеральт дивився кудись високо, ген над верхівками кипарисів.
Хтозна, сказав, може, ми все-таки проведемо тут кілька днів. Якщо зважати на ребра Мільви, то, може, навіть і більше. Може, кілька тижнів? Тож не зашкодить, якщо на той час ми здобудемо фінансову незалежність.
Так ось звідки в тебе рахунок у Чанфанеллі, кивнув Рейнар де Буа-Френ. Ну-ну. Якби княгиня про те довідалася, точно сталися б зміни на посадах, по-новому б розподілилися патенти. Ха, може, і мене б підвищили? Слово даю, аж шкода, що не маю задатків донощика. Розповідай тепер про славетну бесіду, на якій я так хотів бути присутній. Так прагнув бути там, пити та їсти! А послали мене на кордон, на сторожу, у холод і псячу заметіль. Ех, гопца-гопца-ой-ля, ти військова доля
Великому й галасливо обіцяному бенкету, почав Ґеральт, передували серйозні приготування. Треба було знайти Мільву, яка заховалася в стайнях, треба було переконати її, що від її участі в бенкеті залежить доля Цірі й на додачу мало не всього світу. Треба було мало не силою вдягнути її в сукню. Потім треба було добитися від Ангулеми обіцянки, що буде вона поводитися, як дама, і що особливо уникатиме слів «сука» й «дупа». Коли нарешті ми все те зробили й мали намір відпочити з вином, заявився камергер Ле Гофф, який пахнув глазурю й був надутий, наче свинський пухир.
У поданих циркумстанціях мушу зазначити, почав гугняво камергер Ле Гофф, що за столом Її Милості немає місць останніх, тож ніхто місцем, призначеним йому за столом, почуватися ображеним не повинен. Утім, ми тут, у Туссані, пильно слідкуємо за виконанням давніх традицій і звичаїв, а згідно з тими звичаями
Пане, переходьте вже до справи.