Список досить довгий, сказала неквапно. І я не хочу набридати тобі подробицями. Лише згадаю, що досить високе місце в ньому посідають ті чоловіки, які готові для коханої особи піти на кінець світу, не боячись, зневажаючи ризики й небезпеку. І не відмовляються від справи, нехай навіть схоже, що шансів на успіх немає.
А інші позиції в списку? не витримав він. Інші чоловіки, які тобі до смаку? Також шаленці?
А чим же є справжня чоловічість, вона насмішкувато схилила голову, як не змішані в потрібних пропорціях клас і шаленство?
Пані й панове, барони й рицарі! крикнув голосно камергер Ле Гофф, устаючи й обіруч піднімаючи величезний кубок. У поданих циркумстанціях дозволю собі підняти тост за здоровя Її Ясновельможності княгині Анни Генрієтти!
Здоровя й щастя!
Уррра!
Хай живе! Віват!
А зараз, пані та панове, камергер відставив келих, урочистим жестом махнув лакеям, зараз Magna Bestia[45]!
На таці, яку четверо пахолків мусили нести на чомусь подібному до паланкіна, вїхала в залу величезна печеня, наповнюючи повітря чудовим ароматом.
Magna Bestia! хором крикнули співбесідники. Ура! Magna Bestia!
Яка ще знову, зараза, бестія? занепокоїлася Ангулема. Не стану їсти, поки не взнаю, що воно таке.
Це лось, пояснив Ґеральт. Печеня з лося.
І не абиякого, відізвалася Мільва, відкашлявшись. Бик мав десь сім цетнарів[46].
Сохатий. Сім цетнарів і сорок пять фунтів, промовив хрипко рябопикий барон, який сидів поряд із нею. Були то перші слова, які він проказав від початку бенкету.
Може, і стало б те початком бесіди, але лучниця почервоніла, увіткнула очі в скатертину й відновила кришіння хлібу.
Але Ґеральт пригадав уже слова Фрінгілли.
Чи то не ви, пане барон, запитав, поклали того капітального бика?
Не я, заперечив рябопикий. Мій племінник. Пречудовий стрілець. Але то чоловіча тема, так скажімо Прошу пробачення. Нема чого нудити дам
А з якого лука? запитала Мільва, усе ще вдивляючись у скатертину. Напевне, нє із слабшого за семидесятку.
Ламінат. Прошарками тис, акація, ясен, клеєні жилами, неспішно промовив барон, помітно здивований. Подвійно гнутий зефар. Сімдесят пять фунтів сили.
А натягання?
Двадцять девять дюймів. Барон говорив усе повільніше: здавалося, наступні слова чи не випльовує.
Добряча машина, спокійно сказала Мільва. З такого оленюшку навіть зі ста кроків покладеш. Якщо стрілець насправді добрий.
Я, прохрипів барон, наче трохи вражений, за чверть сотні кроків не промахнуся, так скажу, у фазана.
З чверті сотні, Мільва підвела голову, я в білку поцілю.
Барон закашлявся, збентежений, швидко прислужив лучниці їдлом і напоями.
Добрий лук, бурмотів, то половина успіху. Але не менш важлива якість, так скажу, стріл. То уважай, мосьпанно, як на мене стріла
Здоровя Її Милості Анни Генрієтти! Здоровя віконта Юліана де Леттенхофа.
Здоровя! Vivant!
а вона йому дала, закінчила черговий немудрий анекдот Ангулема. Молоді рицарі заіржали хором.
Баронові дочки, які звалися Квеліною й Нікою, слухали розповіді Кагіра з відкритими ротами й рожевими щічками, блискаючи очима. На верхньому столі роздуми Регіса слухала вся вища аристократія. До Ґеральта навіть із його відьмачим слухом крізь шум долинали лише окремі слова, але він здогадувався, що йдеться про упирів, стриг, суккубів і вампірів. Регіс жестикулював срібною виделкою й доводив, що найкращий ремедіум від вампірів це самородне срібло, чий найменший дотик для вампіра абсолютно вбивчий.
А часник? питали дами.
Часник також є результативним, визнавав Регіс, але проблемний у товаристві, бо ж страшенно смердить.
Часник також є результативним, визнавав Регіс, але проблемний у товаристві, бо ж страшенно смердить.
На галереї тихенько награвала на волинках і флейтах капела; акробати, жонглери й пожирателі вогню похвалялися своїм мистецтвом. Блазень намагався смішити, але де там йому було до Ангулеми. Потім зявився поводир із ведмедем, а ведмідь до загальної втіхи наклав на підлогу купу. Ангулема посмутніла й пригасла: з чимось таким непросто було конкурувати.
Гостроноса княгиня раптом розлютилася, і за якесь необачне слово якийсь із баронів випав із милості й під ескортом попрямував у вежу. Мало хто, окрім безпосередньо в те втягнених, перейнявся тією справою.
Так уже швидко ти звідси не виїдеш, маловірний, відізвалася Фрінгілла Віго, погойдуючи келихом. Хоча ти охоче виїхав би саме зараз, нічого не вийде.
Не читай, прошу, у моїх думках.
Перепрошую. Були вони настільки сильні, що я відчитала все мимоволі.
Ти сама не знаєш, скільки разів я вже те чув.
Ти не знаєш, а я знаю. Прошу, зїж артишоків, вони здорова їжа й добре впливають на серце. Серце це важливий для чоловіка орган. Другий за чергою, якщо говорити про важливість.
А я думав, що найважливіше це клас і шаленство.
Властивості духу повинні йти в парі з можливостями тіла. Це дає досконалість.
Ніхто не досконалий.
Це аж ніяк не аргумент. Треба старатися. Знаєш що? Хіба попрошу тих рябчиків.
Вона розпатрала пташку на тарілці так швидко й різко, що відьмак аж здригнувся.
Не виїжджай звідси так швидко, сказала. По-перше, ти аж ніяк не мусиш. Нічого тобі не загрожує
Нічогісінько, і справді, не витримав він, перебиваючи її. Нільфгардці перелякаються різкої ноти, підготованої канцелярією княгині. А якби навіть вони й ризикнули, проженуть їх звідси мандрівні рицарі, які мають повязки на очах і приносять клятви на чаплі.
Нічого тобі не загрожує, повторила вона, не звертаючи уваги на сарказм. Туссан усюди вважають князівством із байки, смішним і нереальним, до того ж завдяки головному продукту експорту ще й таким, що перебуває в постійному спянінні й незмінних бахусових радощах. Як таке, воно ніким не сприймається серйозно, але має привілеї. Урешті-решт, постачає князівство вина, а без вина життя, як усюди відомо, немає. Тому в Туссані не діють нічиї агенти, шпигуни чи таємні служби. І не треба армії досить і мандрівних рицарів із завязаним оком. Ніхто не атакує Туссан. З виразу твого обличчя я бачу, що не до кінця вдалося мені тебе переконати?
Не до самого.
А шкода, Фрінгілла примружилася. Я люблю доводити все до кінця. Не виношу недовершеного чи половинчатого. Як і недоговореного. А тому договорюю: Фулько Артевельде, префект з Рідбруна, думає, що ти мертвий, ті, що втекли, донесли, що друїдки спалили вас живцем. Фулько робить, що може, аби замяти справу, яка має присмак скандалу. Є в нього в тому інтерес, бо на кону карєра. Навіть коли до нього дійде, що ти живий, буде пізно. Версія, яку він дав у рапортах, до того зобовяже.
Ти багато знаєш.
Я ніколи того не приховувала. Тому аргумент про нільфгардську погоню відпадає. А інших із тих, що говорили б на користь швидкого виїзду, немає.
Цікаво.
Але правдиво. З Туссану можна виїхати через чотири перевали, що ведуть у чотири сторони світу. Який перевал ти вибереш? Друїдки не сказали тобі нічого й відмовилися співпрацювати. Ельф із гір зник
Ти насправді багато знаєш.
Це ми вже встановили.
І прагнеш мені допомогти.
А ти цю допомогу відкидаєш. Не віриш у щирість моїх бажань. Не довіряєш мені.
Послухай, я
Не виправдовуйся. Зїж іще артишоків.
Хтось там знову приносив присягу на чаплі. Кагір роздавав компліменти бароновим дочкам. Ангулему, уже під хмільком, було чути за всім столом. Рябопикий барон, пожвавлений дискусією про луки й стріли, почав мало не залицятися до Мільви.
Прошу, мосьпанно, скуштуй шиночки з веприка. Ех, так скажімо У моїх волостях є поля під паром, де риються, так скажу, цілі ватаги.
О.
Трапляються там ладні особини, десь цетнарів на три Сезон у розпалі Якщо мосьпанна викаже бажання Можемо, так скажімо, на сумісне полювання
Ми тут нє надовго станьмо звеселятися, Мільва на диво прохально поглянула на Ґеральта. Бо є в нас, перепрошую пана, важливіші справі, аніж полювання. Хоча, додала вона швидко, побачивши, що барон спохмурнів, я б охоче з вашою милістю на чорного звіра пішла.
Барон відразу розпромінився.
Якщо не на полювання, заявив охоче, тоді хоча б до себе вас запрошую. До садиби. Покажу мою колекцію рогів, так скажу, люльок та шабель
Мільва знову уткнула погляд у скатертину.
Барон схопив тацю з чикотнями, прислужив їй, а потім налив келих вина.
Вибачте, сказав. Я не придворний. Забавляти не вмію. З придворною балаканиною в мене недобре.
Я, відкашлялася Мільва, у лісі вихована. Тишу цінувати вмію.
Фрінгілла знайшла під столом долоню Ґеральта й міцно її стиснула. Відьмак глянув їй в очі. Не міг відгадати, що в них криється.
Я тобі довіряю, сказав він. Я вірю в щирість твоїх намірів.
Ти не брешеш?
Присягаюся чаплею.
Міський стражник, мабуть, добряче набрався з приводу Йуле, бо ходив похитуючись, лупив алебардою об вивіски й голосно, але невпевнено оголошував, що на годиннику вже десята, хоча насправді було добряче за північ.
Їдь до Боклера сам, сказав несподівано Рейнар де Буа-Френ відразу після того, як вони вийшли з шинку. Я залишуся в місті. До завтра. Бувай, відьмаче.
Ґеральт знав, що рицар має в місті жіночку, чоловік якої чимало подорожує в справах. Не розмовляли вони про те ніколи, бо про такі справи чоловіки не розмовляють.
Бувай, Рейнаре. Подбай про скоффіна. Щоб той не засмердівся.
Нині мороз.
А мороз і справді стояв. Вулички були порожні й темні. Світло місяця падало на дахи, діамантово лисніло на бурульках, але не доходило вглиб провулків. Підкови Плітки видзвонювали бруківкою.
«Пліточка, подумав відьмак, прямуючи в бік палацу Боклер. Зграбна гніда кобилка, презент від Анни Генрієтти. І від Любистка».
Він підігнав коня. Поспішав.
Після бенкету всі зустрілися за сніданком, на який призвичаїлися ходити до комплексу замкової кухні. Там їх завжди були раді бачити, незрозуміло чому. Завжди знаходилося там для них щось тепле просто з горнятка, з пательні чи рожна, завжди були хліб, смалець, шинка, сир і засолені рижики. Завжди виявлявся там напоготові жбан чи два якогось білого чи червоного продукту славетних місцевих виноградників.
Вони завжди туди ходили. Усі два проведені в Боклері тижні. Ґеральт, Регіс, Кагір, Ангулема й Мільва. Тільки Любисток снідав десь-інде.
Йому, коментувала Ангулема, намащуючи хліб, смалець зі шкварками до ліжка приносять! І низенько кланяються!
Ґеральт був схильний вірити, що саме так усе й було. І, власне, сьогодні мав намір те перевірити.