«Та все одно це ніби смерть, бо я не знаю, як воно буде. Не знаю, чи буду при свідомості, чи спатиму, чи мріятиму. Чи це в мене будуть думки, чи я просто зникну й нічого не знатиму. Я більше не можу звязатися з Нолою та Беллою, щоб запитати їх, як воно, й, хоча бачу їхні риси в Саллі, це ніби щось на кшталт впізнавати характерні особливості батьків у їхніх дітей, коли батьки вже померли».
«Ти ж знаєш, це не смерть. Ти розумієш, що доктор Еш сказав, це означає, що ти станеш частиною Саллі».
«Та все одно це ніби смерть, бо я не знаю, як воно буде. Не знаю, чи буду при свідомості, чи спатиму, чи мріятиму. Чи це в мене будуть думки, чи я просто зникну й нічого не знатиму. Я більше не можу звязатися з Нолою та Беллою, щоб запитати їх, як воно, й, хоча бачу їхні риси в Саллі, це ніби щось на кшталт впізнавати характерні особливості батьків у їхніх дітей, коли батьки вже померли».
«Я буду з тобою, Деррі, триматиму за руку та вказуватиму шлях. Замість того щоб вважати це смертю, думай, що це воскресіння».
«Я це вже якось чула».
«Але не від мене. Я на твоєму боці».
«На моєму чи на боці Саллі?»
«Ну, й Саллі»
«Ага!»
«Насправді ви обоє одне ціле».
«Неправда. Ти сам знаєш, що це неправда. Інші люди продовжують так стверджувати, бо не можуть зрозуміти, як різні особистості можуть співіснувати в одній голові. Але ти все чудово розумієш. Ти тут, і ти знаєш нас, знаєш, що ми зовсім не єдине ціле. Я це я».
«Це питання визначення реальності».
«Стривай. Ти поставив Саллі на місце, коли вона почала говорити це слово, балакати про реальність. Нечесно використовувати його проти мене».
«Ти маєш рацію, Деррі, але якщо ти не продовжиш діяти за планом, розробленим доктором Ешем, ти почнеш розчіплятися».
«Це означає, що повернуться Нола з Беллою?»
«Вони ні. Вони вже обєднані. Але можуть створитися інші нові особистості».
«Незнайомці?»
«Так. Таким способом легше уникати розчарування та гніву. Сила створення інших людей наче з ланцюга зривається».
«Ой Божечки!»
«Якщо це не приборкати, розум поділятиметься знову й знову, створюватиме все більше особистостей, доки існування стане неможливим».
«Звучить, наче рак».
«Певним чином ці ситуації схожі».
«Зрозуміло».
«Вибір за тобою, Деррі. Це повинно бути виявом твоєї власної волі».
«Просто зараз, так?»
«Просто зараз».
Я сиділа в темряві, не відводячи погляду від кінескопа телевізора, бажаючи побачити, чи Помічник був чоловіком чи жінкою. Голос був таким, чорт забирай, знайомим. І хоча я ухилялася від відповіді, та знала, що мені доведеться зробити вибір, тому що цього хотів Роджер. Я збиралася тягнути до останньої хвилини. Можливо, трохи поторгуватися з ним. Але тепер ВОсП міцно так притиснув мене до стіни.
«Гаразд».
«Ти прийняла правильне рішення, Деррі. Ти не пошкодуєш».
«Якщо раптом пошкодую, то повернуся привидом і переслідуватиму тебе».
Тоді я вимкнула телевізор та пішла спати.
Я прокинулася дуже рано та віднесла Мерфі в ательє Ґрінберґа перед тим, як воно відчинилося. Я поцілувала його в холодну тверду щоку і сказала:
Якби не ВОсП, ти б міг стати справжньою людиною. Та все одно, я рада, що ти принаймні одну ніч побув живим, хоча все це й відбувалося в голові Саллі.
Він нічого не відповів, але його око зблиснуло, коли я ставила його за скляні двері. Тоді я припасувала кашкет, підвела праву руку та відвела її в бік, щоб він регулював рух. Я піднялася нагору, сподіваючись, що памятатиму все це після того, як ми з Саллі зіллємося. Я міркувала, скільки ж це памяті буде чи я памятатиму і Нолу, і Беллу, і Джинкс, і саму себе, чи це буде, як у «Небеса почекають» або в оригінальному фільмі «Ось і містер Джордан»[113], у якому в головного героя що передчасно помер перед смертю трапився провал у памяті, тож не знав свого минулого, коли дістав нове тіло та нове життя. Господи, як же це, мабуть, жахливо. Я хотіла памятати своє минуле. Треба мати минуле, щоб бути справжньою людиною. Варто було запитати у Помічника.
Нагорі я поговорила з Саллі, поки та приймала душ.
То ми обоє вирішили, так?
Вона кивнула.
Думаю, минула ніч доводить, що ми можемо знайти спільну мову. Ми різні, але не несумісні. Краще ходімо вже до Роджера.
Ти перша, сказала я. У мене ще кілька завершальних деталей, про які потрібно подбати. Я тебе наздожену.
То був погожий жовтневий день. Повітря було морозним, а небо насичене блакиттю. Саллі вирішила розщедритися на таксі. Вона тішилася, що Роджер дав їй день, щоб все обдумати. Зараз вона була певна, що злиття пройде успішно.
Уже у своєму особистому кабінеті він тихо розглядав її, поки перевязував бинти на плечі.
Як сьогодні почуваєшся?
Чудово, сказала вона.
Роджер дав планшетку, щоб вона написала своє імя та кивнув, коли побачив підпис.
То розкажи, що сталося вчора і що ти вирішила.
Вона розповіла йому про подвійне побачення з Еліотом та Тоддом й це його розвеселило. Розповіла, як вони поцупили манекен із вітрини ательє Ґрінберґа, й той сидів із ними під час вечірки.
То ви з Деррі порозумілися.
Можна й так сказати.
І яке твоє рішення щодо злиття?
Вона кивнула.
Я радий, сказав він. Зараз загіпнотизую тебе та викличу Деррі. Ти можеш поділитися досвідом із нею.
Я памятатиму це?
Частково. Її спогади зіллються з твоїми, проте ти, скоріш за все, не памятатимеш сам процес злиття, не більше, ніж дитина памятає своє народження.
Деякі люди кажуть, що памятають травму народження.
Та більшість із нас, ні. Він витягнув свою золоту ручку та сказав: А зараз я хочу поговорити з Деррі. Деррі, вийди на світло.
Привіт, Роджере, сказала я. Рада, що ти мене викликав.
Ти, мабуть, чула, про що ми розмовляли. Погоджуєшся на злиття?
Я кивнула.
Але є одна річ, яку я б хотіла, щоб ти для мене зробив, Роджере. Знаю, це не дуже професійно, та в останню мить я б хотіла, щоб ти поцілував мене. Справжній поцілунок. І тоді буде, як в казках, у яких поцілунок знищує відьмацьке прокляття.
Він усміхнувся та кивнув.
Гаразд, Деррі. Я буду твоїм прекрасним принцом. Мій поцілунок знищить чаклунство, і твоя мрія стати справжньою людиною стане реальністю. Він знає, що у темряві.
Я відлетіла й крізь темряву почула голос Роджера:
Деррі, ми повернемося до моменту, коли Саллі обманули, щоб та вбила Сіндереллу. Та зараз ми втілимо фантазію про девять життів у реальність. Коли ти стоїш та дивишся на своє кошеня, що лежить у багнюці, то бачиш, що воно ожило з усіма чотирма лапами. Наближається опівніч. Й тепер, коли ми знаємо, що Деррі це насправді серце Сіндерелли, ти повернешся до свого стану перед трансформацією. Коні стануть білими мишами. Карета гарбузом. А ти Деррі знову станеш Саллі. За мить годинник пробє дванадцяту, й після останнього удару ти назавжди зіллєшся з Саллі, якою ти була колись.
Він почав рахувати, і я бачила Саллі на балу, як вона, вродлива, розумна, в чудовій білій сукні танцювала з Роджером. Коли годинник почав бамкати, я почула голос, низький, але придушений. Знала, йому шкода, що я покидаю його назавжди.
Один два три
Вона вибігла з палацу та помчала вниз яскравими та різнокольоровими сходами, як дуга веселки.
Чотири пять шість
Так поспішала, тому загубила кришталевий черевичок. Мала дістатися додому до того часу, як все зникне.
Сім вісім девять
У кареті вона чула, як кучер підганяє білих жеребців, щоб вони встигли до останнього удару годинника опівночі, до того, як вона перетвориться на звичайну людину.
Десять одинадцять дванадцять!
Помічник змахнув паличкою. Роджер нахилився вперед та ніжно поцілував мене в губи, і це було останнє, що я відчула, будучи Деррі. Я зєдналася з нею, віддала своє життя та стала четвертою Саллі.
Частина пята
Шістнадцять
Коли я розплющила очі, то побачила Роджера, що схилився наді мною та занепокоєно роздивлявся моє обличчя.
Я промовила:
Ти знайшов мене, прекрасний принце.
Тільки для запису, сказав він, скажи, як тебе звуть.
Саллі Портер, сказала я.
І як ти почуваєшся?
Так, ніби довго бігла крізь темряву. Так, ніби я щось втратила й у той же час знайшла себе. Я знаю, що я Саллі, та я також і Деррі.
Ці слова не зовсім точно вказували на мої почуття. То було відчуття повноти, хвилювання. Світ був чудовим і я любила в ньому всіх. Ні, я не була Полліанною[114] чи якоюсь відірваною від реальності. Я знаю, що є і страждання, і втрати, і зло, але вони були десь далеко. Я відчувала себе в безпеці та щасливо.
Тоді помітила повязку на плечі.
Я дещо забула, правда? Те, що я витісняю.
Він допоміг мені сісти.
Ти пережила дуже болючу подію. Залишаться як фізичні, так і емоційні шрами.
Я думала, що вже зцілилась. Якусь мить я почувала себе такою щасливою, такою цілісною.
Так і має бути. Ти багато досягла й надалі себе так само почуватимеш. Глибоко заховані спогади можуть час від часу виринати на поверхню. Буде важко згадувати давно забуті події. Кохання. Втрати. Ненависть. Та ти памятатимеш їх епізодами однієї історії.
Так і має бути. Ти багато досягла й надалі себе так само почуватимеш. Глибоко заховані спогади можуть час від часу виринати на поверхню. Буде важко згадувати давно забуті події. Кохання. Втрати. Ненависть. Та ти памятатимеш їх епізодами однієї історії.
Не знаю, про що ти говориш, засміялася я. Я нікого в житті не ненавиділа.
Він кивнув.
Тому що ти добра, чудова людина.
Я бачила, що Роджера щось турбує, та він був ще не готовий мені про це сказати.
Я хочу навчити тебе деяких прийомів, які допоможуть контролювати себе та припинити провали в памяті. Зараз у нашому суспільстві багато говорять про те, щоб давати своєму внутрішньому я відпускати проблеми та витісняти когнітивні та розумові процеси. Для тебе така необачна поведінка є небезпечною.
Не думаю, що я можу вплутатися у щось схоже, сказала я.
Все одно, будуть моменти, коли ти відчуватимеш, що стоїш за волосину від того, щоб знищити себе. Зараз ти фактично, сама по собі ніхто не прийде на допомогу, ніхто, окрім тебе самої, не стежитиме за твоїми думками та діями
ВОсП та Слідопитка.
Що?
У мене в голові просто вигулькнули ці слова. Хіба ти їх так не називав колись? ВОсП та Слідопитка.
Правильно, сказав він. І замість них тобі доведеться самій бути і провідником, і стрілочником, щоб тримати свою головну колію відкритою, коли на повній швидкості нестимешся вперед.
Я в захваті від твоїх мовних зворотів. Головне, щоб моя свідомість не опинялася у хвості поїзда.