Коли я годувала свою дитину, то відчувала тепло та пульсацію, поки вона смоктала мою грудь, і я опиралася, коли інша жінка потягнулася, щоб погодувати мою дитину. Я відмовилася приймати чужих дітей. На кожній стадії мого життя Розум карав мене за відчуття самоідентичності. Немає окремої тебе, шепотів Розум. Існує тільки цілісність.
Та одного дня я знайшла тоншу точку в кутку свого усвідомлення та видовбала дірку в потертій матерії свідомості. Темне та незвідане, що знаходилося за нею, спочатку вжахнуло мене, й я бігом відступила, доки Розум не дізнався про дірку. Та було важко втриматися від цього, і я час від часу обмацувала той отвір, ніби язик, що шукає втрачений зуб. Я відкрила, що можу проштовхувати власні думки крізь тріщину, за межі намету загального Розуму та тримати їх в таємниці у власній кишені усвідомлення.
Я збирала особисті ідеї та почуття й ховала їх, зберігала, ніби зібрані ягоди, що були загорнуті в листки, поза печерою, й переносила знання з групового розуму до свого особистого. Коли моя дочка ще немовлям плакала від голоду, я таємно її годувала, не дозволяючи собі думати про це, щоб Розум не дізнався. Те саме я робила й для чоловіка, що перший зі мною злягався. Ми стали особливими одне для одного.
Моє дитя зростало, люблячи мене більше, ніж всіх інших в племені. Єдиний Розум непокоївся через таку девіацію, проте хоча він нісся крізь свідомість, ніби смерч, та не міг знайти те особисте місце моєї свідомості, яке я сама собі створила. Я зі своїми чоловіком та дитиною мали їжу для своїх тіл, поки інші голодували. Я навчила свою дитину, як створити своє власне місце у Розумі для її думок, щоб не ділитися своїми знаннями з іншими, щоб спогади та навчання можна було накопичувати. Мій партнер був сильний, він знаходив мясо, ховав його в лісі та приховував знання про це. І ми вдвох навчили нашу дитину робити те саме.
Але Розум щось підозрював. Він слухав, шукав та обмацував, й одного дня знайшов нас. Вся община накинулася на нас. Ми були в пастці, та я б не витерпіла мук, які завдавав нам свідомий Розум. Ми не вчинили ніякого зла. Ми більше не терпітимемо. Ми втечемо від Розуму та житимемо кожне у своєму особистому, таємному, місці.
Тож ми вийшли крізь діру в свої власні свідомості, блокуючи біль та страждання, які великий Розум насилав на нас. А тоді великий Розум відніс нас ще далі, й води піднялися у великій повені та запечатали діру й назавжди замкнули нас назовні відлучивши від грандіозного вируючого духу думок. Переворот знання. Наші окремі місця стали нашим свідомим розумом, а великий спільний Розум став несвідомим.
Я стала матірю нової раси людей, кожен із яких був особистістю з власною свідомістю, назавжди відєднаною від великого спільного буття людства, хоча коли-не-коли вони таємно прослизали туди, влаштовуючи тимчасові візити в снах, чи божевіллі, чи містичних одкровеннях, щоб діставати засоби для існування, але ніколи не ставали єдиною свідомістю з понадлюдським духом.
Мої відколоті нащадки множилися й через свідомість тіла ставали фізично сильними. Вони розвинули таємні амбіції, жадібність та хіть. Покоління породжували покоління та винайшли вогонь, колесо, ніж та пістолет і переповнили землю, бо вони розмножувалися, доки великий Розум безпристрасний до цих вигнанців продовжував скорочуватись. Й Нові Люди навчилися ненависті та війні. Кожен із моїх окремішних спадкоємців та спадкоємиць називали свою память про великий Розум «Душею» або «Духом», й ними рухало бажання знайти шлях назад. Та на Землі більше не було ні єдиної мови, ні єдиного знання, ні єдиної думки. Вона стала Великим Вавилоном.
Таким чином людська раса створила власні множинні особистості й відтоді жила поживала й зла наживала
Джинкс вилила свою фантазію, і я здригнулася. Звісно, вона була божевільною. Коли я дізналася більше про Джинкс, то почала вірити, що вона відрізала себе від людської раси свободою вибору, й щоб ізолювати себе від цього зла, я мусила замкнути її. Я відмовлялася приймати злий, стражденний бік моєї душі. Відповідальність була на мені. Та зараз, за її словами, так сталося з людською расою ще на самому початку
Оскільки я була більшою істотою, я знала, що мушу відкрити шлях до темного місця та дозволити їй обєднатися з рештою мене, приймаючи її такою, яка вона є, з її люттю, невдоволенням і ненавистю що народилися з її самотнього страждання. Я тремтіла, знаючи, що доки не попрошу в неї вибачення та не подарую їй свою любов, не зможу стати цілісною людською істотою.
Роджер торкнувся моєї руки та сказав:
Це ти маєш попросити Джинкс погодитися. Я не думаю, що вона відповість мені.
Я відкрила рот та сказала:
Джинкс, пробач мені.
Вона не відповіла.
Джинкс, тепер я знаю, що ти пережила і чому відєдналася від мене. Ти той гнів, який я ніколи не могла висловити. Я хочу, щоб ти повернулась. Я хочу бути цілісною людиною, справжньою людиною, й тільки через тебе ми матимемо силу зробити це. Тому що зараз ми мертві, розбиті, розірвані на шматки, бо не можемо одночасно співіснувати.
Мені й так добре, відрізала вона.
Але так не може продовжуватися, сказала я їй. Зараз я надто сильна, і ти також дуже сильна, й ми розриваємо одна одну на шматки. Ми не можемо жити розірваними навпіл, Джинкс, і більше не можемо жити у вигаданому світі. І ми не можемо до кінця життя чекати листоношу із заспаними очима, який віднесе нас у своїй поштовій сумці до чарівного замку. Мусимо обєднати сили й жити тут і зараз. Так хоче Помічник.
Джинкс зітхнула, і то було найглибше, найсумніше зітхання, яке я коли-небудь чула.
Я прошу в тебе пробачення, Джинкс. За всі твої страждання, до яких я спричинилася. Я звалювала їх всі тобі на голову, а потім, коли ти страждала від болю, я називала тебе злою. Прошу тебе, пробач мене також за це. Повернися до мене. Я хочу, щоб ти повернулася, Джинкс. Ти потрібна мені. Я люблю тебе за все, що ти вистраждала, і клянуся, що більше ніколи не відкину тебе.
Вона знову зітхнула, і я почула її голос:
Добре, сказала вона. Мені було холодно і страшно. Я більше не хочу бути на самоті.
Ти погоджуєшся? спитав Роджер.
Погоджуюсь, відповіла вона.
Тоді, виходь з темряви.
Вона вийшла з темної печери та постала переді мною. Я взяла її за тремтячу руку.
Коли я порахую до шести, сказав Роджер, Джинкс більше не чинитиме опір щодо обєднання. Ви обоє почнете нову подорож, тільки в теперішньому. До скількох, я сказав, що дорахую, Джинкс?
До шести прошепотіла вона.
Ти більше не відокремлена водойма, сказав він. Твоя свідомість, ніби потік, що несеться вниз із твоїх гір злості та відчаю, тече вниз крізь інші джерела та струмки
Коли я порахую до шести, сказав Роджер, Джинкс більше не чинитиме опір щодо обєднання. Ви обоє почнете нову подорож, тільки в теперішньому. До скількох, я сказав, що дорахую, Джинкс?
До шести прошепотіла вона.
Ти більше не відокремлена водойма, сказав він. Твоя свідомість, ніби потік, що несеться вниз із твоїх гір злості та відчаю, тече вниз крізь інші джерела та струмки
Вона побачила, що вона потік. Спочатку в морозному повітрі гірської вершини, а тоді внизу, на землі, вона текла, лилася, відчувала, як несеться донизу понад мертвими деревами навколо брил, в діри та прогалини в ґрунті.
а тепер потік злості змішується та зливається в одну бурхливу річку, яка тече, мов велика Міссісіппі, вздовж континенту розуму Саллі
Вона побачила, як гнів, бурхливий та нестримний, несе залишки затоплених спогадів та постійно загрожує вийти з берегів і затопити рівнини мого розуму ненавистю та жорстокістю. З ревом він нісся на південь, поспішаючи приєднатися до вод великої затоки.
Зараз ви обєднаєтеся раз і назавжди, сказав він. Лють, ненависть і смуток Джинкс назавжди омиються в любові Саллі. Немає окремої Джинкс. Саллі відкриває себе для тебе. Існує тільки пята Саллі, яка висловлюватиме власні емоції, якщо потрібно ворожості та агресії. Коли я порахую до пяти, Саллі прокинеться та більше ніколи не потребуватиме окремої свідомості. Ви будете злиті в одну людину, аж до кінця життя вас обох. І ти памятатимеш
Я з острахом чекала відліку.
Один
Я почула звук плачу.
Два
То був ВОсП.
Три
Я бачила, що його обличчя виражає агонію, рот роззявлений, а очі горять.
Чотири
Він поглинав усю лють Джинкс, щоб врятувати мене. То було обличчя Оскара.
Пять
Я спробувала зупинити злиття, але було запізно.
Оскар і Джинкс обоє зникли, і я знала, що мій Перший Помічник віддав своє життя заради злиття. Мій батько насправді помер.
Я лаялася та верещала на Роджера, зупиняючись лише для того, щоб перевести дух. Я заливала його злістю, стискала та розтискала кулаки, хапалася за стільницю, щоб не кинутися на нього.
Все гаразд, Саллі, мяко промовив він. Я очікував, що ти ненавидітимеш мене.
Ненависть це заслабке слово! Мене від тебе верне. Ти мені огидний. Ти вбив Оскара.
Я більше не могла стримуватись. Я тремтіла. Відчула, як сльози котяться щоками, а тоді почала плакати, поки геть не втомилася.
Я люблю тебе і ненавиджу, але не розумію, чому.
Ти повернула собі всі свої емоції, Саллі.
Та я не хочу тебе ненавидіти.
З часом ти навчишся висловлювати їх, Саллі, а згодом і керувати ними. Ти більше не будеш безтурботною, вічно любязною, з мяким характером людиною. Ти будеш лютитися, і коли доведеться, то направлятимеш злість на те, що цього заслуговуватиме.
Все не так просто. Я здатна на жахливі речі. Я можу брехати, обманювати, красти. Я можу вбити.
Всі люди здатні на таке. Та це лише пята частина Саллі. Решта тебе ділить свідомість людської раси й обмежуватиме тебе.
Що зі мною буде?
Новий початок. Ти пізнаєш себе у багатогранності. Повернешся до людської раси. Перестанеш шукати Оскара. Побудуєш нове життя.
О Боже, сказала я. Відчуття не зовсім такі, як я очікувала. Я думала, все буде красиво. Я думала, що проведу решту життя у веселощах, насолоджуючись коханням, відкриваючи для себе світ. Та зараз більшість речей, які мене турбували, більше не здаються вартими того.
Це очікувано. Ти бачиш все крізь нову призму.
Раніше я була впевнена, що правильно, а що неправильно, що добре, а що погано. Та світ все одно ще те гниле місце. Люди все одно зраджують, крадуть, вбивають одне одного як окремо, так і цілими націями. Колись я думала, що знаю всі відповіді. Один світ. Топильний котел. Мрія єдності, єдності мене та обєднання всієї людської раси. Та зараз я вже не впевнена. Є всі ці тіні, розбіжності та винятки. Я ніби переродилася у розколотому світі, який змінює питання, як тільки я думаю, що отримала відповіді.