Безперечно, то був дуже амбітний проект, але вона твердо вірила, що в неї вистачить упертості й наполегливості, щоб узятися за нього й довести його до кінця. Для цього їй треба було очистити свою душу, й тому вона постійно зверталася до сил, які її вели: любові, смерті, могутності й часу. Нам треба любити, бо нас любить Бог. Нам треба завжди памятати про смерть, щоб добре розуміти життя. Нам треба боротися, щоб зростати, але не надто захоплюватися могутністю, якої ми набуваємо в цій боротьбі, бо ми знаємо, що вона нічого не варта. І нарешті, необхідно погодитися з тим, що наша душа хоч вона й вічна нині перебуває в полоні часу, з його можливостями та обмеженнями.
Але навіть перебуваючи в полоні часу, вона, Морін, спроможна робити те, що дає їй радість і наповнює її ентузіазмом. І через свої фільми вона зробить свій внесок у порятунок світу, який, схоже, розпадається навкруг неї, змінить реальність, змінить людей.
Коли її батько помер, після того як усе життя нарікав, що йому так і не випала нагода зробити те, про що він завжди мріяв, вона зрозуміла щось дуже важливе: перетворення відбуваються саме в такі моменти кризи.
Вона не хоче, щоб її життя закінчилося, як у нього. Їй не хотілося б сказати своїй дочці: «Я хотіла, а була мить, коли я й могла б, але в мене не вистачило мужності ризикнути всім». І коли Морін одержала спадщину, то в ту ж таки мить зрозуміла, що вона їй дісталася з однієї-однісінької причини: щоб вона змогла виконати своє призначення.
І вона прийняла виклик. На відміну від інших дівчат, які завжди мріють стати славетними актрисами, вона мріяла розповісти такі історії, що їх наступні покоління зможуть побачити й, дивлячись їх, усміхатися й мріяти. Великим прикладом для неї став прославлений кінофільм «Громадянин Кейн» фільм про радіокоментатора, що наважився піддати критиці могутнього магната американської преси, фільм, який став класикою не тільки завдяки своєму сюжету, а й за ту творчу та новаторську манеру, в якій він розглянув етичні й технічні проблеми своєї доби. Одного простого фільму вистачило, щоб його творець зробив безсмертним своє імя.
«То був його перший фільм».
Перший фільм, якого його авторові, Орсонові Веллсу вистачило для слави. Адже він більше не зробив нічого надзвичайного. Він узагалі зник зі сцени подій (так буває) і тепер відомий лише фахівцям та на курсах кінематографії, де його здобутки ретельно вивчають; але немає сумніву, що через короткий час його геній «знову» буде відкрито. Орсон Веллс не лише залишив у спадщину нащадкам «Громадянина Кейна», а й усім довів, що досить лише зробити надзвичайно успішний перший крок, і ти забезпечиш собі славу на решту свого життя.
Вона матиме таку славу. Й Морін пообіцяла собі, що ніколи не забуде ті труднощі, які довелося їй подолати, і що вона присвятить життя діяльності, яка допоможе створити для людини умови більш гідного існування.
А що першим може бути тільки один фільм, то вона зосередила всі свої фізичні зусилля, свої молитви, свою емоційну енергію на одному проекті. На відміну від своїх друзів, які всюди розсилали й усім роздавали все нові й нові сценарії, пропозиції та ідеї і працювали над кількома проектами водночас, жоден із яких не давав сподіваного результату, Морін присвятила свої тіло й душу лише «Таємницям підземелля», розповіді про пятьох черниць, які зустрічаються із сексуальним маньяком. І замість привести його до християнського спасіння, доходять висновку, що єдина можливість налагодити з ним позитивний діалог це прийняти його спотворений світ; вони вирішують віддати йому свої тіла, щоб він дійшов до розуміння слави Бога через кохання. Її план був простий: голлівудські актриси, хоч би якими вони були славетними, за нормальних умов сходять зі сцени по тому, як досягають віку в тридцять пять років. Вони ще миготять на сторінках розкішно виданих журналів, зявляються на благодійних аукціонах, на святкових фестивалях, беруть участь у всіляких гуманітарних заходах, та коли помічають, що в них стає все менше й менше шансів зявитися під світлом юпітерів, починають одружуватися й розлучатися, опинятися в центрі публічних скандалів, у такий спосіб підігріваючи інтерес до себе, який швидко гасне, на кілька місяців, на кілька тижнів, на кілька днів. У цей період, який відокремлює їх від безробіття до цілковитого забуття, гроші втрачають для них колишню вагу: вони готові на все погодитися, аби знову зявитися на екрані.
І Морін почала перемовини з актрисами, які ще менш ніж десять років тому були на вершині слави, а тепер відчували, як ґрунт вислизає з-під їхніх ніг, вони розпачливо потребували повернутися туди, де жили раніше. Сценарій у неї був добрий; вона надсилала його їхнім агентам, які вимагали абсурдно високу платню й чули у відповідь: «Ні». Наступним кроком Морін було персонально відвідати кожну з них; вона розповідала їм, що вже має гроші на реалізацію свого проекту, й усі зрештою погоджувалися але завжди просили її тримати в таємниці, що вони працюватимуть на неї майже задарма.
У такій індустрії, як індустрія кіно, самопринижуватися означає наперед приректи себе на поразку. Не раз у сновидіння Морін приходив привид Орсона Веллса і напучував її:
«Намагайся зробити неможливе. Не починай знизу, бо ти вже й так перебуваєш низько. Підіймайся нагору швидко, поки з-під тебе не висмикнули драбину. Якщо стане страшно, помолися, але лізь нагору». Вона мала чудовий сюжет, трупу першокласних акторів і знала, що їй треба створити фільм, який був би прийнятий великими студіями та дистрибюторами й при тому не втратив своєї високої художньої якості.
Вона вважала можливим і обовязковим, щоб мистецтво та комерція йшли поруч.
А все інше то не для неї. Критики, схильні до розумової мастурбації, що захоплюються фільмами, яких ніхто не розуміє. Невеличкі товариства аматорів альтернативного кіно, такий собі десяток або два осіб, що перебувають ніч перед екраном, а вранці збираються в барі, курячи та обговорюючи одну-однісіньку сцену (нерідко наділяючи її цілком протилежним значенням, тобто протилежним тому, яким хотів наділити її той, хто її знімав). Режисери, що давали спеціальні прес-конференції, пояснюючи те, що мало би бути цілком очевидним для глядачів. Профспілкові збори, де учасники нарікали на те, що держава не підтримує місцеву кінематографію. Маніфести, публіковані в інтелектуальних журналах, схвалювані на незліченних конференціях, де лунали ті самі нарікання на те, що уряд зовсім не зацікавлений підтримувати мистецтво. Кілька публікацій у великій пресі, що їх читають лише ті, про кого там написано, або їхні родичі.
Вона вважала можливим і обовязковим, щоб мистецтво та комерція йшли поруч.
А все інше то не для неї. Критики, схильні до розумової мастурбації, що захоплюються фільмами, яких ніхто не розуміє. Невеличкі товариства аматорів альтернативного кіно, такий собі десяток або два осіб, що перебувають ніч перед екраном, а вранці збираються в барі, курячи та обговорюючи одну-однісіньку сцену (нерідко наділяючи її цілком протилежним значенням, тобто протилежним тому, яким хотів наділити її той, хто її знімав). Режисери, що давали спеціальні прес-конференції, пояснюючи те, що мало би бути цілком очевидним для глядачів. Профспілкові збори, де учасники нарікали на те, що держава не підтримує місцеву кінематографію. Маніфести, публіковані в інтелектуальних журналах, схвалювані на незліченних конференціях, де лунали ті самі нарікання на те, що уряд зовсім не зацікавлений підтримувати мистецтво. Кілька публікацій у великій пресі, що їх читають лише ті, про кого там написано, або їхні родичі.
Хто спроможний змінити світ і хто його змінює? Суперклас. Ті, хто це робить. Хто впливає на поведінку, на серця й розум якнайбільшої кількості людей.
Тому вона й прагне зустрітися з Джавіцом. І прагне здобути Оскар. Тому їй і потрібен Каннський фестиваль.
А що нічого цього не можна зробити в демократичний спосіб бо інші спроможні лише висловлювати свою думку й давати поради, як треба зробити те або те, але ніколи не готові піти на найменший ризик, то Морін поставила на кон усе. Зібрала найліпшу трупу виконавців із тих акторів, яких змогла зібрати, протягом кількох місяців переписувала та вдосконалювала сценарій, переконувала найліпших і нікому не відомих операторів, художників, акторів на другорядні ролі взяти участь у її проекті, не гарантуючи великих заробітків, але обіцяючи можливість яскраво «засвітитися» в майбутньому. Усі були вражені списком пятьох головних актрис («Бюджет має бути шаленим!»), спочатку просили дуже високу платню, але потім погоджувалися, що взяти участь у такому проекті буде вельми корисним для карєри кожного з них. Морін так загорілася своїм задумом, що її ентузіазм, здавалося, відчиняв перед нею всі двері. Тепер їй залишалося зробити останній, проте найважливіший і вирішальний крок. Адже для письменника чи музиканта не досить створити якийсь високоякісний твір. Він повинен іще домогтися, щоб результат його великих зусиль не покривався пліснявою, лежачи на полиці або в шухляді.
Треба, щоб він вийшов на світло дня!
Вона надіслала копію свого фільму лише одній людині, Джавіцу Вайлду. Спробувала задіяти всі свої звязки. Терпіла глузи, приниження, проте це її не зупинило. Її нехтували, але вона не втрачала мужності. Їй грубіянили, її висміювали, виганяли з кабінетів, проте вона не втрачала віри, адже вклала у своє творіння всю себе, кожну краплю своєї крові. І так тривало, поки на сцену не вийшов її колишній коханець і Джавіц Вайлд не призначив їй ділове побачення.
І ось вона сидить у цьому павільйоні, дивиться на нього й наперед утішається їхньою розмовою, яка відбудеться через два дні. Несподівано вона бачить, що його тіло застигає, а погляд стає невидющим. Один із його друзів озирається, потім його погляд ковзає в обидва боки, й він засовує руку під піджак. Другий хапає мобільний телефон і починає істерично натискати на кнопки.
Невже щось із ним сталося? Та ні, не може такого бути. Люди, що сидять найближче до нього, і далі розмовляють, пють, утішаються ще одним фестивальним днем, святковою атмосферою, сонцем і гарними жінками.
Один із тих двох намагається підвести Джавіца й допомогти йому йти, але той, схоже, йти неспроможний. Навряд чи з ним щось серйозне. Може, забагато випив. Утома. Стрес.