Звідки і куди?
Ричер нічого не відповів. Ченґ запитала:
То що тепер?
Ми поїдемо на захід і вирішимо щось лише тоді, коли ваш мобільний знову почне працювати.
Рівно через десять хвилин вони відчинили двері та ступили на прохід. Тридцять чоловіків досі стояли внизу, поділені на невеликі окремі групи: по двоє, троє, четверо, разом вони оточили маленький зелений форд нерівним та стриманим півколом. Найближче до них стояв фермер, що вирощував свиней, приблизно за десять футів від машини. Біля нього стояв слабкий на вигляд Мойнахан. Обоє мали напружений та нетерплячий вигляд. Ричер поклав руку до кишені, його долоня та три пальці легко обійняли револьвер, і тоді він рушив сходами, а за ним пішла Ченґ. Вони зійшли вниз, Ченґ натиснула на брелок, і двері машини відчинилися з глухим стуком, який у цій тиші прозвучав дуже голосно.
Ричер обійшов авто спереду, подивився на фермера та сказав:
Ми поїдемо одразу, щойно ви покладете наші валізи в багажник.
Фермер відповів:
Кладіть їх туди самі.
Ричер обіперся на форд, тримаючи руки в кишенях та схрестивши ноги. Звичайний хлопець, який чогось чекав. Маючи цілу вічність часу, Ричер сказав:
Очевидно, ви почувалися зручніше, коли пакували наші валізи й тягнули їх сюди. Тож, думаю, ви не вважаєте за правомірне порушення торкатися наших речей. Не боїтеся алергії. Чи будь-якої законної перешкоди. Отже, зараз саме час завершити те, що ви розпочали. Покладіть їх до машини, і ми звідси поїдемо. Саме цього ви від нас хочете, чи не так?
Чоловік нічого на це не відповів. Ричер чекав. Тиша ставала напруженішою. Він чув, як шелестить пшениця в полі, за сотні ярдів звідси. Ніхто не рухався. Тоді той чоловік озирнувся на іншого чоловіка, а той іще на іншого, і так далі, і закінчилося тим, що всі почали переглядатися між собою короткими розгубленими поглядами, наче в безсловесній суперечці, хто проміняє свою гідність на результат.
«Покладіть їх до машини, і ми звідси поїдемо. Саме цього ви від нас і хочете, чи не так?»
«Кладіть їх туди самі».
Врешті-решт чоловік, що стояв позаду фермера, вийшов зі строю. Прагматик, безсумнівно. Він підійшов до машини, відчинив багажник і поклав валізи всередину, по одній, спочатку Ківерову, а потім валізу Ченґ.
Тоді він зачинив багажник і відступив назад.
Спасибі, сказав Ричер. Бажаю вам хорошого дня.
Він відчинив пасажирські дверцята і ковзнув на сидіння. Поруч із ним Ченґ сіла на водійське місце. Вони одночасно зачинили дверцята, і Ченґ завела двигун. Вона виїхала заднім ходом зі свого місця на стоянці, повернула кермо і рушила просто на площу, а тоді на північ повз їдальню й магазин, у напрямку старого шляху, де колись проходили каравани фургонів, там вона повернула ліворуч і попрямувала на захід, на дорогу, яка простягалась просто перед нею аж до безкінечності, поки вона не зникала в золотистій імлі на горизонті, який у ту мить здавався вузьким, мов голка.
Вона запитала:
Ми сюди ще повернемось?
Ричер зняв руку з револьвера вперше відтоді, як вони виїхали з мотелю. Він сказав:
Думаю, нам слід буде сюди повернутися.
22
Вони їхали протягом трьох годин, а тоді зупинилися, щоб заправити машину та купити їжу. Стільникового звязку досі не було. Вони зробили висновок, що він не зявиться, поки не опиняться на трасі І-25, у самому серці Колорадо. А це ще близько чотирьох годин. У такому разі вони можуть одразу рухатися в напрямку Колорадо-Спринґз, де й був узятий в оренду форд і звідки регулярно літали рейси до Лос-Анджелеса. Вони дійшли згоди, що наступним на черзі буде Лос-Анджелес. Телефон, звісно, був чудовим винаходом, проте іноді зайвим. Крім того, на них чекала ще перевірка в аеропорту, тож вони відчепили свої револьвери та викинули їхнє начиння в різні сміттєві баки біля зупинки. Легко прийшли, легко й підуть.
Тоді на якийсь період керування перейняв Ричер, не маючи на це ні прав, ні дозволу, проте за дві години в дорозі їм зустрілися лише два авто, і жодне з них не належало копам. Після цього за кермо знову сіла Ченґ, і вони поїхали далі, поки золотавий колір горизонту не змінився сірим, що означало наближення до цивілізації. Вони почали обговорювати, що ж їм слід робити з валізою Ківера. Ричер, який не був сентиментальним, коли йшлося про особисті речі, схилявся до того, щоб її викинути. Проте Ченґ сприймала цю валізу як талісман. Наче промінь надії. Вона хотіла залишити ці речі. Врешті-решт вони пішли на компроміс. Вони зупинилися біля невеликого торгового центру на самому виїзді з Колорадо-Спринґз, в якому знайшлося відділення FedEx, і відправили валізу назад, до жовтого будинку на тупиковій вулиці в занедбаному районі на північ від Оклахома-Ситі. Ченґ заповнила форму з адресою одержувача та після деяких роздумів помітила позначкою графу «Без підпису».
Того дня восьмеро чоловіків зустрілися біля прилавку в галантерейному магазинчику в Материному Спочинку. Власник магазину був уже там, одягнутий у дві сорочки та з неохайною зачіскою, і першим до нього приєднався продавець із магазину запчастин до зрошувальних систем, а слідом за ним приїхав водій кадилака, і одноокий портьє з мотелю, і фермер, що розводив свиней, і бармен із кафе, і Мойнахан, який отримав удар по яйцях та був позбавлений зброї.
Останній учасник зустрічі запізнився на пять хвилин. Він був міцним на вигляд чоловіком із червоним обличчям, мав свіжий вигляд, наче щойно прийняв душ, а одягнений був у випрасувані блакитні джинси та білу парадну сорочку. Він точно був старшим від Мойнахана, продавця запчастин та водія кадилака, молодшим від портьє в мотелі та власника магазину і десь такого самого віку, як фермер та бармен. Волосся в нього було висушене феном, наче в телевізійного диктора. Решта семеро чоловіків виструнчилися та завмерли, коли він увійшов, і всі одночасно замовкли, ніби чекали, що він має заговорити першим.
Він перейшов одразу до справи й запитав:
Вони ще повернуться?
Ніхто не відповів. Сім порожніх поглядів. Восьмий чоловік сказав:
Продемонструйте мені обидві версії цієї справи.
Відповіддю була лишень тиша, а потім невелике вагання та невдоволення, і тільки згодом продавець запчастин сказав:
Вони не повернуться, бо ми чудово виконали свою роботу. Вони тут нічого не знайшли. Жодних доказів, жодних свідків. Навіщо їм повертатися в цю діру?
Водій кадилака сказав:
Вони ще повернуться, бо саме тут востаннє бачили Ківера. Вони будуть їздити сюди стільки, скільки буде потрібно. Де їм іще починати, якщо вони ніяк не просуваються в розслідуванні?
Восьмий чоловік запитав:
Ви впевнені, що вони нікуди не просунулися?
Бармен відповів:
Ніхто їм нічого не розповів. Ані слова.
Власник магазину додав:
Вони лише раз скористалися телефоном-автоматом. Набрали три різних номери, проте не отримали відповіді за жодним із них, після чого пішли геть. Люди, що володіють свіжою інформацією, так не роблять.
Тож консенсус такий: вони нічого не дізналися?
Кон що?
Ваш спільний висновок.
Водій кадилака сказав:
Наш спільний висновок такий: вони не мають ані найменшого уявлення щодо цієї справи. Вони закінчили в моєму магазині пошуками неіснуючого чоловіка на прізвище Малоні. Вони ні на сантиметр не просунулися. Але вони все одно сюди повернуться. Вони знають, що Ківер був тут.
Тож дещо вони таки зясували.
У магазині запала тиша. Одноокий сказав:
Ми із цим згодні. Усе задумувалося так, щоб було схоже на те, що хлопець кудись поїхав звідси. Ми і не збиралися заперечувати, що він тут був.
Восьмий чоловік запитав:
З яким настроєм вони звідси поїхали?
Фермер відповів:
Хлопець усім виказував свою підтримку. Мені здалося, що він намагався всіх заспокоїти. Щоб самому почуватися від цього краще. Удавав із себе крутого хлопця, бо сам знав, який він нікчема. Я думаю, він сам цього соромився.
Вони повернуться чи ні?
Я голосую за «ні».
А хто проголосує за «так»?
Лише водій кадилака підвів руку. Восьмий чоловік сказав:
Шестеро проти одного, це більшість. Досить справедливе рішення. Я думаю, ви всі маєте рацію. І я пишаюся вами всіма. Вони приїхали сюди, проте не дізналися нічого, окрім того, що ми дозволили їм зясувати, і тоді вони поїхали геть. І є лише один невеликий шанс на їхнє повернення.
Вагання і невдоволення чоловіків змінилися пожвавленим настроєм. Їхні груди випнулися, а кутики губ опустилися, змінившись соромязливими непевними посмішками. Восьмий чоловік сказав:
Але у світі якраз і трапляються ці невеликі шанси.
Посмішки змінилися серйозними кивками семеро серйозних чоловіків похмуро погоджувалися з правдивим висновком. Восьмий чоловік запитав:
І куди вони поїхали?
Сім знизувань плечима і сім порожніх поглядів. Восьмий чоловік відповів сам:
Власне, це не має ніякого значення. Хіба що вони зібралися до Лос-Анджелеса. Журналіст це наше єдине вразливе місце. Це єдина можливість для них розгадати цю справу, виходячи з почутого нами від Ківера.
Мільйон до одного, сказав Мойнахан. Звідки вони можуть знати, що саме їм треба шукати? Звідки взагалі Вествуду знати, якою інформацією він володіє насправді?
Світ якраз реалізовує ці мільйон-до-одного шанси.
Ми повинні залишатися абсолютно непомітними, сказав мотельний портьє. Хіба не так? Хіба не за це ми платимо?
Ви за це не платите, я плачу.
У магазині знову запанувала тиша, поки не заговорив продавець запчастин. Він сказав:
Гаразд, хіба не за це ви платите?
Саме так. І навіть більше. Я плачу за те, щоб мені надали допомогу, коли вона буде мені потрібна. Як у «Три А»[9]. Усі види послуг одразу.
Ви за це не платите, я плачу.
У магазині знову запанувала тиша, поки не заговорив продавець запчастин. Він сказав:
Гаразд, хіба не за це ви платите?
Саме так. І навіть більше. Я плачу за те, щоб мені надали допомогу, коли вона буде мені потрібна. Як у «Три А»[9]. Усі види послуг одразу.
Фермер сказав:
Вихід за межі нашої компанії це великий ризик.
Саме так, повторив восьмий чоловік. У цьому є багато недоліків. Проте є і переваги. Ми повинні все це обговорити.
Мойнахан запитав:
За яку саме допомогу?
Є цілий список. Я отримую те, за що плачу гроші. Від дрібязкових речей до вагомих.
Власник сказав:
Я думаю, нам варто почати з нагляду. Щонайменше. Якщо вони наблизяться до цього Вествуда із газети, нам треба одразу про це дізнатися. Так ми будемо готові до їхніх наступних дій. Якщо всі ці шанси один-до-мільйона зіграють проти нас.
Інші шестеро цієї миті спостерігали за обличчям восьмого чоловіка, чекаючи на його заперечення, але, коли воно не прозвучало, усі почали схвально кивати головами, розсудливо та поважно. Восьмий чоловік запропонував: