Мабуть, це було важко. То що було потім?
Що ж, іноді ти виграєш, а іноді мусиш і програти.
Ні, виграєш безліч справ, а потім одну таки програєш. І немає жодного другого шансу.
Я не відчуваю себе нещасливою, роблячи те, що я роблю.
Але?
Але я не знаю, скільки нам іще знадобиться це робити. Не схоже на роботу до кінця життя.
Проте саме так і може бути для Ківера.
Це дуже грубо.
Якою була його історія?
Була?
Гаразд, є.
Я чула, що йому загрожує третє попередження. Бюро завжди діє дуже обережно, а в нього була звичка всюди поспішати попри всі обставини. Жодного плану, жодного прикриття. Вони казали, що він ставив справи під загрозу. Разом із собою та своїми колегами. Третє попередження також відправило б його на Аляску. У тій радіолокаційній хижі стало б значно тісніше. Тож він подав у відставку задовго до слухання справи. Думаю, він зрозумів, що це буде єдино правильним рішенням для нього. І до того, як ви це скажете, я скажу це сама: так, я погоджуюсь, саме це він і робив у Материному Спочинку. Він знову поспішав попри всі обставини. Він не чекав на підмогу.
Підійшла офіціантка, принісши тарілки з їхнім замовленням та доливши їм напої. Коли вона відійшла, Ричер сказав:
Але ж Ківер подзвонив із проханням про підмогу. Він зайшов досить далеко. Нам це відомо. Для чого ж тоді кликати на допомогу, а потім не чекати на неї?
Ченґ відповіла:
Нетерпіння? Терміновість?
Можливо, вони дісталися до нього першими. Ще до того, як він нас дочекався. Можливо, він нікуди і не квапився.
Звучить, як службове попередження громадськості для всіх шибайголів.
Ми не знаємо напевне, що саме трапилося.
Хотілося б, щоб він нікуди не поспішав.
Це завжди розумно.
Закладаюсь, вас це зовсім не стосується.
Та ні, якраз це я робив безліч разів. Саме завдяки цьому я зараз і тут, вечеряю разом із вами. Цей безладний всесвіт. Дарвінізм у дії.
Вона замовкла та запитала:
Можна поставити вам одне питання?
Він відповів:
Звичайно.
А ми зараз вечеряємо?
Так написано в меню. На ланч тут подавали інші страви, і це точно аж ніяк не сніданок.
Ні, я маю на увазі справжню вечерю замість перекусів придорожнім фаст-фудом.
Тобто при світлі свічок та під акомпанемент фортепіано?
Необовязково.
Зі скрипалями та хлопцями, що продають троянди?
Якщо це доречно.
Тобто побачення?
Вона відповіла:
Думаю, у широкому сенсі цього слова.
Він запитав:
Сказати чесно?
Як же інакше?
Припустімо, ми знайшли б Ківера ще вчора, можливо, коли він сходив би з потяга чи опинився би посеред пшеничного поля з розтягнутою гомілкою, трохи спраглий та голодний, проте в цілому в нормальному стані, тоді так, звісно, я запросив би вас на вечерю, і якби ви відповіли мені згодою, ми б зараз саме вечеряли по-справжньому, тож думаю, що ця спроба майже рахується.
Тільки майже?
Ми не знайшли Ківера. Тож частково ми загрузли в придорожньому фаст-фуді.
Але ви б запросили мене на вечерю?
Безсумнівно.
Чому?
Ви та людина, з якою я залюбки повечеряв би.
Вона на мить замовкла, усього лише на пять чи шість секунд, саме до тієї межі, коли ця пауза могла б здатися непристойною, а тоді сказала:
З тієї ж причини я б відповіла згодою.
Неймовірно.
Тож не забувайте, що зараз ми з вами вечеряємо. Не перекушуємо швидкою їжею. Це факт, а не запитання.
Тоді чому ви мене про це запитали?
Щоб переконатися в тому, що вам це відомо.
Тієї ночі Ричерові не знадобилися ніякі стільці в кафе. Вони зїли десерт та випили кави, роблячи це неквапно, невимушено, без жодного поспіху, вирішивши разом просто вірити в неминуче, а тоді Ченґ поставила підпис на чеку, встала з-за столу, за нею підвівся й Ричер, після чого вона взяла його попід руку, наче вони були парою літніх людей із сивої давнини, і вони разом вийшли з приміщення, неквапно, невимушено, без жодного поспіху, зачекали на ліфт, поїхали на пятий поверх та відчинили двері номера.
Тоді їхні рухи стали вже не такими неквапними і не такими невимушеними, змінившись більш поспішними. Ченґ була теплою, ароматною, гладкою на дотик, довгоногою і молодою, хоча давно вже була не дитям. Вона була достатньо сильною для того, щоб дати відсіч, та достатньо спокійною для того, щоб ні про що не хвилюватися. Ричерові вона страшенно подобалася, і здавалося, що він їй також до смаку. Опісля вони ще якусь мить поговорили, а тоді вона заснула, він заснув також, наскільки умів це робити.
24
Посадка розпочалася рівно о сьомій двадцять зранку. Ченґ покотила свою валізу до трапу, і Ричер попрямував слідом за нею, до дешевих місць, десь на дві третини в глиб літака. Ченґ поклала свої речі у відділення над головою і зайняла місце біля вікна. Ричер сів біля проходу. Він запитав:
Ви добре орієнтуєтеся в Лос-Анджелесі?
Вона відповіла:
Достатньо добре для того, щоб знайти редакцію газети.
Може, він працює вдома.
У такому випадку він усе одно з нами там не зустрівся би. Я певна, що він тримає свою адресу в таємниці, якщо вже не свій номер мобільного. Він обере кавярню по сусідству.
Мені підходить. Але по якому сусідству? Ви всі їх знаєте?
Думаю, нам слід узяти напрокат іншу машину. Нам потрібен GPS-навігатор.
Хіба що він зараз в офісі й захоче зустрітися з нами там. Нам краще взяти таксі.
Ми приїдемо завчасно. Його там ще точно не буде.
Гаразд, тоді ми зателефонуємо йому на мобільний, коли приземлимося, і дозволимо прийняти рішення замість нас. Кавярня чи офіс. Машина з прокату чи таксі.
Мені підходить. Але по якому сусідству? Ви всі їх знаєте?
Думаю, нам слід узяти напрокат іншу машину. Нам потрібен GPS-навігатор.
Хіба що він зараз в офісі й захоче зустрітися з нами там. Нам краще взяти таксі.
Ми приїдемо завчасно. Його там ще точно не буде.
Гаразд, тоді ми зателефонуємо йому на мобільний, коли приземлимося, і дозволимо прийняти рішення замість нас. Кавярня чи офіс. Машина з прокату чи таксі.
Якщо він узагалі погодиться на зустріч із нами.
Двісті смертей. Це ж така історія.
Яку він уже чув раніше, згідно з вашою інформацією. Коли йому дзвонив клієнт Ківера. Який, схоже, не справив сильне враження про себе.
Існує різниця між «слухати» і «чути». І в цьому полягає наша проблема. Сумніваюсь, що Вествуд узагалі знає, чим він володіє. Він не слухав уважно, і тому його записи навіть не відіграють важливої ролі. Це ж як їсти спагеті, у які потрапила волосина.
А якщо ми не зможемо?
Не існує такого слова.
Ви дуже оптимістично налаштовані цього ранку.
Це неминучий наслідок. Я провів дуже приємну ніч.
Я також.
Приємно це чути.
Як вас називають друзі?
Ричер.
Не Джек?
Він похитав головою:
Навіть моя мама називала мене Ричером.
У вас є брати або сестри?
У мене є брат, на імя Джо.
Де він тепер?
Ніде. Він помер.
Мені шкода.
Це не ваша провина.
А як ваша мама називала його?
Джо.
А вас вона називала Ричером?
Це моє імя, таке ж саме, як і Джек. Хочете сказати, ваші друзі не називали вас Ченґ?
Я була офіцером Ченґ, а потім спецагентом Ченґ, але лише на роботі.
То як же вас називають?
Мішель, відповіла вона, або скорочено Шелл. І мені це навіть до вподоби. Це гарне скорочення імені. Якщо не використовувати його разом із моїм прізвищем. Шелл Ченґ звучить, як щось середнє між іменем корейської порнозірки та назвою нафтовидобувної компанії в Південно-Китайському морі або звуком від вкидання до каси жмені четвертаків.
Гаразд, сказав Ричер. Хай буде Мішель. Чи ще краще Ченґ.
А тоді літак здійнявся в повітря і полетів услід за світанком через гори в західному напрямку.
За сім годин їзди звідти в східному напрямку, у Материному Спочинку, світанок уже давно настав. Ранковий потяг прибув на станцію та поїхав далі. Метушня бажаючих поснідати в кафе поволі стихала. Чоловік у двох сорочках відчинив свій магазин. Продавець запчастин відчинив свій також і вже протиснувся за прилавок та почав розкладати рахунки по стосах. Водій кадилака підраховував свої виписки із сімох різних рахунків: «Вестерн Юніон», «МаніҐрам», факс, фотокопіювання, FedEx, UPS та DHL. Мойнахан, який отримав удар по яйцях та позбувся своєї зброї, досі був удома та піклувався про свого брата, який іще не отямився від бійки.
А одноокий портьє саме виходив зі свого робочого місця в мотелі, стояв, вдихав повітря та розглядався навкруги, по внутрішньому периметру «підкови»: на місця для стоянки, на тротуар під номерами на першому поверсі, на прохід перед номерами на другому поверсі. Неквапливий огляд території. Огляд лампочок усі працювали. Розкладних стільців усі акуратно виставлені в ряд. Усе на місці. Усе спокійно. Усе гаразд. Двісті чотирнадцятий номер був порожнім. Двісті пятнадцятий також.
Вони більше не повернуться, подумалось йому. Усе чудово.
Рейси, що прибували до Міжнародного аеропорту Лос-Анджелеса, були переповненими, тому Ченґ довелося пробиратися подалі на узбіччя, щоб знайти тихіше місце для здійснення дзвінка. Ченґ заховалася за колоною та почала набирати номер. І розбудила Вествуда. Явно не жайворонок. Спочатку вона розмовляла стурбованим тоном, тоді заспокійливим, а тоді перейшла до суті справи. Вона знову назвалася, сказала, що їм необхідно зустрітися, тому що те, що раніше їм обом здалося не вартим уваги, виявилося досить-таки важливим. Вона сказала про неймовірну цифру двісті смертей. Вона сказала, що як колишній агент ФБР сприймає це дуже серйозно. Вона сказала, що її колега військовий, і він також сприймає все це дуже серйозно. Вона повідомила, що, звісно, права на книгу все ще були в силі.
Тоді вона почула у відповідь адресу й поклала слухавку.
Кавярня, сказала вона. В Інґлвуді.
Ричер відповів:
Це недалеко. Коли?
Через тридцять хвилин.
Нам треба піймати таксі. Нема часу на те, щоб брати авто напрокат.
За двадцять миль на південь від Материного Спочинку чоловік у випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям зробив дзвінок зі свого стаціонарного телефону. Сервісна лінія, проте не зовсім така, як треба. Їхній агент Хеккет уже засік перший дзвінок. Телефонували з одного мобільного на інший, розмова тривала шість хвилин, вона була між Вествудом, який, скоріше за все, був о такій порі вдома, та Ченґ, яка телефонувала з аеропорту, судячи з шуму на задньому плані, і яка була там зі своїм колегою, котрого вона назвала військовим. Було згадано про кількість смертей та призначено зустріч у кавярні в Інґлвуді, яку Хеккет візьме під свій контроль.