Черга до таксі була довгою, проте вона швидко рухалася, а Інґлвуд знаходився з іншого боку чотирьохсот пятого маршруту до аеропорту, тому вони дісталися кавярні завчасно. Це місце було лише одним із багатьох інших на цій вулиці. У більшості закладів на вулиці стояли столики та дошки з італійськими словами, написаними на них крейдою, проте обране Вествудом кафе було іншим. Це була проста старовинна будівля, покрита вінілом та лінолеумом, яка з плином десятиріч набула вицвілого кольору хакі. Вона була на чверть заповнена самотніми чоловіками, які тихо читали газети або просто роздивлялися довкола. Жоден із них не був схожим на наукового редактора.
Ми прийшли занадто рано, сказала Ченґ. Він запізниться.
Тож вони обрали собі місце, сівши поруч за пластиковим столиком на лавку, обтягнуту вінілом, який колись, мабуть, був увесь яскраво-червоний та блискучий, а тепер став такого ж кольору хакі, як і все решта навколо. Вони замовили каву, одну звичайну, а іншу з льодом. Вони почали чекати. Місце було тихим. Лише шелестіння газетних сторінок та дзенькіт металевих чашок об металеві блюдця.
Пять хвилин.
Тоді нарешті прибув Вествуд. Він виглядав зовсім по-іншому, аніж Ричер очікував, проте реальність відповідала всім вимогам так само, як і упередження. Він був звичайним вуличним типом, а не лабораторним «ботаном», і швидше міцним, аніж тонкошиїм. Схожим він був на природознавця чи дослідника. У нього було коротке, проте неслухняне волосся, яке рівномірно ставало сивим, а ще борода такої ж довжини та кольору. Він мав почервоніле від сонця обличчя та зморшки навколо очей. На вигляд йому було близько сорока пяти. Він носив одяг, зроблений із високоякісної тканини та оздоблений безліччю застібок, проте його вбрання було старим та зношеним. На ногах у нього були туристичні чоботи з яскравими шнурками, які чомусь нагадували мотузки для скелелазіння в мініатюрі. Він ніс із собою брезентову сумку завбільшки з портфель поштаря.
Він завмер біля входу, одразу впізнавши Ченґ, тому що вона тут була єдиною жінкою. Він ковзнув на протерте вінілове сидіння навпроти, потягнувши за собою сумку. Тоді він обіперся ліктем об стіл і сказав:
Я так розумію, ваш інший колега досі не знайшовся. Ківер, я не помиляюсь?
Ченґ кивнула та відповіла:
Ми в безвиході. Ми зайшли в глухий кут. Ми простежили його шлях до цього місця, проте не можемо зрушити з нього далі.
Ви телефонували в поліцію?
Ні.
Думаю, слід одразу вас запитати: чому?
Це буде лише повідомленням про зникнення людини. І це наразі все. Він дорослий чоловік, і немає його лише протягом трьох днів. Вони можуть прийняти нашу заяву, проте все одно не будуть нічого з нею робити. Її одразу відкладуть куди подалі.
Двісті смертей можуть їх зацікавити.
Ми нічого не можемо довести. Ми не знаємо, хто, чому, коли, де чи як.
То я зараз плачу за ваш сніданок тому, що є один тип, про зникнення якого ви досі не повідомили, і двісті смертей, про які вам нічого не відомо?
Ви платите за наш сніданок, бо отримуєте права на книгу. Скоро ви зможете купити геть усі сніданки.
Проте цей сніданок поки що вартує більшого, ніж права на книгу. Наразі за права на книгу та пятдесят центів я зможу купити собі чашку кави.
Ричер сказав:
Ви ж науковець. Ви ж повинні розглядати це з наукової точки зору.
Тобто?
З точки зору статистики. Чи мови. З краплею соціології на додачу. Плюс глибоке вроджене розуміння людської природи. Подумайте про число двісті. Звучить як гарне кругле число, проте це не так. Ніхто не вживає число двісті просто так. Люди говорять «сотня», «тисяча». Або сотні й тисячі. Двісті смертей у моєму розумінні звучать особливо. Наче реальна кількість. Можливо, заокруглена від ста вісімдесяти чи ста девяноста з копійками, проте мені здається, що щось у цьому є. Досить для того, щоб мене зацікавити, наприклад. Як приватного детектива.
Вествуд промовчав. Ричер продовжив:
Крім того, ми думаємо, що копи вже чули про цей випадок, проте не взялись за справу.
Вествуд кивнув:
Тому що ви вважаєте, що клієнт містера Ківера обдзвонив геть усіх, починаючи з Білого дому. Включно зі мною.
Саме із цього нам і потрібно починати. Із клієнта. Нам потрібно почути історію знову, від самого початку, як це зробив Ківер. Тоді, можливо, нам удасться спрогнозувати, що трапиться далі.
Я отримую сотні дзвінків. Я вже казав вам про це.
Скільки?
Безліч.
І ви всі розмови занотовуєте. Про це ви нам також казали.
Не надто скрупульозно.
Ми могли б розгадати ці записи.
Вам знадобилось хоча б імя.
Я думаю, воно у нас є.
Ченґ поглянула на Ричера.
Можливо, сказав він їй.
А тоді він повернувся до Вествуда і продовжив:
Скоріш за все, це несправжнє імя, проте це вже дещо. Ви казали нам, що рано чи пізно ви блокуєте надокучливі дзвінки. Коли люди зловживають вашою ґречністю. Може, хлопця це спантеличило, і він спробував звязатися з вами знову під іншим іменем та з іншого номера?
Може бути, відповів Вествуд.
Ричер обернувся до Ченґ та сказав:
Покажіть йому закладку Ківера.
Ченґ витягла папірець зі своєї кишені та розгладила його на столі. Номер, що починався числом 323 та слова: «Материн Спочинок Малоні».
Вествуд сказав:
Це мій номер. Жодних сумнівів.
Ричер відповів:
Ми зробили висновок, що в Материному Спочинку є один тип на прізвище Малоні, який може становити певний інтерес для нас. Але такого чоловіка там немає. Ми в цьому певні. Ми трохи порозпитували людей, проте всі відповіді були якимись непевними. Вони всі сприйняли запитання якось несерйозно та були навіть трохи ним здивовані. То що, як ви втомилися від клієнта Ківера, як там його звуть, тож він вирішив розпочати заново і звязався з вами під прізвищем Малоні? А тоді він знову подзвонив Ківерові й сказав йому залишатися з вами на звязку, як завжди, для підтвердження даних, але цього разу він попередив, що його справу буде розглянуто не під справжнім іменем, а під вигаданим прізвищем Малоні? Можливо, ось що означала ця записка.
Можливо.
У вас є ще третя версія?
Я можу це перевірити, сказав Вествуд.
Ми будемо дуже вдячні. Ми хапаємося за будь-яку соломинку в цій справі.
Не дивно. Записи Ківера такі ж погані, як і мої.
Це все, що в нас є.
Але навіть у цьому випадку, знаючи про зникнення хлопця та дві сотні смертей, хіба вам не слід було би звернутися спочатку до копів?
Я був копом, відповів Ричер. І я знайомий із багатьма поліціянтами. Мені ще не зустрівся такий, який марив би додатковою роботою. Тож саме зараз вони нас не вислухають. Не тепер. Я можу гарантувати це. Так само, як це зробили ви.
Я можу це перевірити, повторив Вествуд. Але я не розумію, як вам допоможе фальшиве прізвище.
Воно може нас привести до справжнього.
Як саме? Воно якраз приховує справжнє прізвище.
Перевірте, кого ви заблокували перед тим, як до вас почав дзвонити Малоні. Ось це і буде наш клієнт.
Ми знайдемо більше ніж одного претендента. Я блокую багатьох людей.
Ми це зясуємо. Географія нам у цьому допоможе. Ми знаємо, що він найняв приватного детектива із Оклахома-Ситі, і знаємо, що він читає «Лос-Анджелес Таймс». Це може звузити нам пошуки.
Вествуд похитав головою і сказав:
Мій телефонний номер не так легко знайти. Я не плачу «Ґуґлові» за те, щоб його викладали на передніх сторінках, у центрі уваги. Якщо ваш клієнт настільки добре знається на компютерах, що зміг дістати мій номер з Інтернету, він читає газету он-лайн. Це вже точно. Такі хлопці не купують друковані видання десятиліттями. Він може жити де завгодно.
Чудово, сказав Ричер.
Зустріньтеся зі мною в офісі за годину. У редакції «Таймс».
Ченґ кивнула і відповіла:
Я знаю, де це.
Тоді до них підійшла офіціантка, Вествуд замовив у неї сніданок, а Ричер і Ченґ залишили його снідати на самоті.
Менш ніж за десять хвилин по тому за двадцять миль на південь від Материного Спочинку чоловік у випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям зробив другий дзвінок зі свого стаціонарного телефону. Його співрозмовник повідомив, що Хеккет стежив за зустріччю в кавярні в Інґлвуді. Він сидів задалеко для того, щоб почути розмову в деталях, але до нього долетіло імя Ківера і він прочитав по губах, як Ченґ сказала, що вони в безвиході, що його здивувало. Він припустив, що наприкінці розмови вони домовилися про наступну зустріч, він не зрозумів, де саме, проте почув, як Ченґ казала, що знає, де це. Він продовжить стежити за Вествудом поки що, а він точно приведе його до місця зустрічі.
25
Редакція «Таймс» виявилася старенькою на вигляд, проте досить пристойною будівлею у стилі арт-деко на розі Першої Західної та Спринг-Стрит у діловому центрі Лос-Анджелеса. Їхня система безпеки нічим не поступалася системі якоїсь урядової установи. Там була рентгенівська стрічка та металошукач. Ричер не був певен, для чого все це. Можливо, у них тут було надмірне відчуття власної важливості. Він сумнівався, що «Таймс» була хоча б у чиємусь списку мішеней. Очевидно, її також не було ні на четвертій, ні на пятій сторінці цього списку. Проте вибору не було. Тож він укинув копійки до вази та пройшов через пропускник. Ченґ рухалася повільніше. У неї в руках досі були валіза та пальто.
Але врешті-решт, вони таки пройшли далі, отримали перепустки за столом та піднялися вгору ліфтом. Офіс Вествуда виявився квадратною кімнатою в бежевих кольорах, із полицями, заповненими книгами та стосами газет. Під вікном стояв симпатичний старенький стіл, зверху на якому розмістився компютер із двома моніторами. Вествуд сидів перед ним на стільці та читав електронний лист. Його величезна брезентова сумка валялась на підлозі, вона була розкрита навстіж, і всередині виднілись інші книги, газети та металевий ноутбук. За дверима в холі чувся шум від метушні заклопотаних людей, які займалися важливими справами. За вікном небо було яскравим від вічного південно-каліфорнійського сонця.
Вествуд сказав:
Я зараз звільнюся. Сідайте.
Щось було не так із його голосом.
Сісти виявилося не так просто. Ричер та Ченґ зняли стоси паперів та журналів із двох вільних стільців. Вествуд закрив свою електронну пошту та обернувся до них. Він сказав:
Мій юридичний відділ незадоволений. Питання конфіденційності ставиться під загрозу. Наша база даних засекречена.
Ченґ запитала:
Яких негативних наслідків вони бояться?