Можливо, відповів Вествуд. Поганці користуються такими телефонами роками для того, щоб спинити уряд від заведення на них справ. А цими днями й інші громадяни починають також займатися цим. Особливо ті з них, які телефонують до газет із гарячою секретною інформацією. Таким є сучасний світ.
Він набрав третій номер. Знову-таки мобільний, згідно зі списком регіональних кодів, проте цього разу зі штату Айдахо. Однак цього разу йому відповіли. Зі спікерів почувся чоловічий голос, чистий та чіткий. Він сказав:
Алло?
Вествуд випрямився і заговорив до монітора. Він сказав:
Вітаю, сер. Це Ешлі Вествуд із «Лос-Анджелес Таймс», ви мені телефонували.
Справді?
Перепрошую за затримку. Я мусив дещо перевірити. Проте зараз я з вами цілком згоден. Те, що ви мені розповіли, потрібно висвітлити в газеті. Тому я повинен поставити вам декілька запитань.
Що ж, сер, це було б просто чудово.
Голос був більше схожим на альт, ніж на тенор, чоловік говорив досить швидко і трохи знервовано. Худорлявий тип, подумалось Ричерові, який, мабуть, від усього тремтить та постійно сумнівається. Йому десь зо тридцять пять років, може, трохи менше, але не набагато. Міг народитися та вирости в Айдахо, проте малоймовірно.
Вествуд сказав:
Для початку мені потрібно дізнатися більше про довірену особу. Я повинен запитати вас про імя приватного детектива, якого ви найняли.
Голос перепитав:
Чиє імя?
Приватного детектива.
Я не розумію.
Ви наймали приватного детектива?
Для чого б я це робив?
Тому що це потрібно зупинити.
Що саме?
Те, про що ви мені розповіли.
Від приватного детектива тут не буде ніякої користі. Він зробив би із ним те саме, що вони зазвичай роблять з усіма. Тієї ж миті, коли б він його побачив. Я маю на увазі, в буквальному сенсі. Кажу вам, це лише справа часу. Нікому не вдалося б цього уникнути. Випромінювання нічим не побороти.
То ви не наймали приватного детектива?
Ні, не наймав.
У вас є інший телефон, із регіональним кодом 501?
Ні, немає.
Вествуд поклав слухавку без жодного слова. Він сказав:
Здається, я памятаю цього типа. Вочевидь, нашим розумом керує випромінювання.
Ричер запитав:
Яке ще випромінювання?
Випромінювання, яке здатне керувати розумом. Воно надходить із цивільних літаків. І воно потрібне Федеральному авіаційному агентству. Саме тому вони беруть додаткову плату за обємні сумки, щоб заохотити людей брати із собою ручний багаж, бо так у літаку залишиться більше місця для потрібного обладнання. І оператора. Він також повинен там бути, наче старомодний бомбардувальник, який прибирає людей. Цей тип в Айдахо виходить на вулицю лише у хмарну погоду. Він стверджує, що, безсумнівно, штати, над якими пролітає найбільше літаків, і є найбільш вразливими. Усе це частина конспіративності елітистів.
За винятком того, що Айдахо навіть поруч не стояло зі штатами-над-якими-пролітає-найбільше-літаків.
А який же це тоді штат?
Пенсильванія.
Справді?
Ченґ відповіла:
Так, справді, тому що на східному узбережжі найбільш інтенсивний рух, а ще ж є купа маршрутних літаків, які курсують між Вашингтоном, Нью-Йорком та Бостоном. Ми можемо йти далі? Можете набрати наступний номер?
Вествуд почав набирати наступний номер, який був уже четвертим за списком та починався з коду 901, що належав Мемфісу. Цей номер був першим стаціонарним телефоном серед інших. Вони почули, як іде зєднання, а тоді мелодію, яка одразу ж заповнила своєю гучністю кімнату.
На цей дзвінок відповіли. Почувся глухий «клац», який означав, що важку слухавку здійняли, а тоді чоловічий голос сказав:
Так?
Вествуд знову випростався і почав нести ту ж нісенітницю, що й до того: своє імя, «Лос-Анджелес Таймс», дзвінок у відповідь, вибачення за затримку.
Голос сказав:
Сер, я вас не зовсім розумію.
Ричер зробив висновок, що цей чоловік був похилого віку, він говорив повільно, проте ввічливо, і якщо він був не із самого Мемфіса, то точно звідкись неподалік.
Вествуд сказав:
Ви телефонували мені в офіс «Лос-Анджелес Таймс» два чи три місяці тому з певним задумом.
Немолодий чоловік відповів:
Сер, навіть якщо я це зробив, я абсолютно нічого не памятаю про цей дзвінок. І якщо я якимось чином вас образив, що ж, звісно, я прошу за це вибачення у вас.
Ні, сер, ви мене нічим не образили. Немає за що вибачатися. Я хочу детальніше дізнатися про вашу проблему, ось і все.
Ох, у мене всього декілька проблем. Я почуваюся благословенним Господом.
Тоді навіщо ви мені телефонували?
Я справді не можу відповісти на це запитання. Я навіть не певен, що я це робив.
Вествуд поглянув на Ченґ, тоді на монітор, після чого зробив вдих, готуючись до продовження розмови, але звук зі спікера став приглушеним, тоді почувся інший «клац» вочевидь, слухавку від чоловіка відібрали, бо в ту мить на тому боці зявився жіночий голос, який сказав:
Назвіться, будь ласка.
Вествуд відповів:
Ешлі Вествуд, мадам, із «Лос-Анджелес Таймс», я лише телефоную у відповідь на дзвінок із цього номера.
Давно вам дзвонили звідси?
Два чи три місяці тому.
Це, мабуть, був мій чоловік.
Я можу з ним поговорити?
Ви щойно це зробили.
Розумію. Він не може пригадати цей дзвінок.
І не пригадає. Два чи три місяці це дуже великий термін.
Ви не здогадуєтеся, чому б він міг мені телефонувати?
А ви?
Вествуд нічого не відповів. Жінка сказала:
Я вас не засуджую. Якби я могла стулити йому рота, я б це зробила. Ви пишете про політику чи науку?
Вествуд відповів:
Про науку.
Тоді це стосувалося того, що гранітні стільниці є радіоактивними. Це ж тема року. Чесно кажучи, вони і справді радіоактивні, проте все залежить від кількості. Я певна, що він просив вас написати про це статтю. Вас та багатьох інших.
Ви знаєте, скільки саме тих «інших»?
Небагато, порівняно з усім населенням Сполучених Штатів, проте велика кількість, якщо порівнювати з тим, скільки часу людина похилого віку повинна проводити на телефоні.
Вествуд запитав:
Мадам, є шанс, що він міг найняти приватного детектива?
Жінка запитала:
Для чого?
Щоб той допоміг йому із розслідуванням гранітної справи.
Ні, малоймовірно.
Ви впевнені?
Факти не можна піддавати сумнівам. Тут немає чого розслідувати. А ще в нього немає доступу до грошей. Він не зміг би нікого найняти.
Навіть ніякої готівки?
Ніякої. Не питайте. І не старійте.
У вашого чоловіка є мобільний телефон?
Ні.
А він міг би дістати його, скажімо, у крамниці?
Ні, він ніколи не виходить з будинку.
Через цей граніт померли люди?
Він каже, що так.
Скільки саме?
Ох, тисячі.
Гаразд, сказав Вествуд. Дякую. Пробачте, що потурбував вас.
Була рада допомогти, відповіла вона. Приємно іноді поговорити ще з кимось.
Вони почули тривалу паузу, а тоді останнє «клац», коли важку стару слухавку поклали назад на ручку телефону.
Вествуд сказав:
Вітаю у своєму житті.
Ченґ відповіла:
Воно все одно краще за її.
Вествуд набрав пятий номер. Регіональний код був 773, що належав Чикаґо. Гудки все йшли і йшли ще довгий час після того, як автовідповідач мав би їх обірвати. Тоді раптом слухавку підняла жінка із перехопленим подихом та сказала:
Міська бібліотека, Лінкольн-Парк, зала для волонтерів.
Її голос був дуже молодим, і дуже жвавим, і ще дуже заклопотаним. Вествуд назвався та запитав, з ким він розмовляє. Дівчина представилася без жодних вагань, але одразу сказала, що вона ніколи не телефонувала до «Лос-Анджелес Таймс» та не була знайома із жодним приватним детективом. Вествуд запитав, чи телефоном, по якому вони зараз розмовляли, користуються й інші люди, і вона відповіла ствердно, що ним користуються всі волонтери. Вона сказала, що також була однією з них. Ще вона пояснила, що в добровольчій залі вони залишали свої пальта та проводили перерви. Там стояв телефон, і ним можна було час від часу користуватися. Вона розповіла, що бібліотека в Лінкольн-Парку розташувалася трохи північніше від центру Чикаґо, і там працювали десятки волонтерів, які постійно змінювали одне одного, молоді і старі, чоловіки і жінки, усі вони були просто неймовірними. Проте жоден із них не був запідозрений у схибленості на науці. Принаймні, прилюдно. Особливо до такої міри, щоб телефонувати віддаленим газетам.
Вествуд звірився зі своїм списком, щоб знайти імя напроти номера із кодом 773, яке було в один час внесено до бази даних компанії. Він запитав:
Ви знаєте волонтера на прізвище Мак-Кенн? Я не певен, містер це чи місіс.
Ні, відповіло дівча, ніколи не чула такого прізвища раніше.
Вествуд запитав:
Скільки часу ви працюєте там волонтером?
Тиждень, відповіло дівча.
Тоді Вествуд подякував їй, вона відповіла йому «будь ласка», він сказав, що не буде її більше затримувати, вона погодилася зі словами, що в неї ще багато справ, і Вествуд поклав слухавку.
Він набрав останній номер. Регіональний код був 505, а це означало, що номер був у Нью-Мексико.
27
Номер телефону із Нью-Мексико видав чотири гудки, а тоді слухавку зняв чоловік із тихим та знесиленим голосом. Вествуд відрекомендувався, а тоді швиденько пройшовся по своїй стандартній преамбулі: «Лос-Анджелес Таймс», дзвінок у відповідь, вибачення за затримку, раптове відновлення зацікавленості у справі. Запанувала довга пауза, а тоді чоловік на тому кінці дроту сказав:
Це було тоді. Зараз це була б уже зовсім інша історія.
Вествуд перепитав:
Як це?
Я знаю, що я бачив. Спочатку мене ніхто не слухав, включно з вами, на жаль. Але пізніше з поліційного відділку прислали детектива. Молодий чоловік, просто одягнений, проте дуже заповзятливий. Він сказав, що працює в спеціальному секретному відділку і прийняв від мене заяву. Він сказав, що я повинен сидіти й чекати, більше нічого. Але тиждень по тому я побачив його в уніформі, він регулював дорожній пост. Виписував штрафи за неправильне паркування. Він узагалі не був детективом. У поліційному відділку відмахнулися від мене, підіславши новачка. Щоб я замовк, мабуть. Щоб прибрати мене з дороги.
Вествуд попросив:
Розкажіть мені детально, що ви бачили.
Вествуд попросив:
Розкажіть мені детально, що ви бачили.
Космічний корабель посеред пустелі, який щойно приземлився, і шестеро пасажирів, які сходили з нього. Вони нагадували людей, проте це були не люди. А найважливіше це те, що корабель не збирався знову злітати в повітря. Він міг тільки приземлитися. А це означало, що ці істоти мали залишитися. Із цього випливали запитання. Чи були вони першими? Якщо ні, то скільки таких істот прибуло до них? Скільки їх уже тут? Вони вже взяли поліційний відділок під свій контроль? Вони вже контролюють геть усе?