Вествуд промовчав. Тихий чоловік продовжив:
Тож тепер ця історія мала б більш психологічний характер, ніж суто науковий. Що робити людині, яка дещо знає, проте змушена вдавати, що це не так?
Вествуд запитав:
Ви найняли приватного детектива?
Я намагався. Перші троє, кому я подзвонив, не займалися вивченням позаземних істот. Тоді я зрозумів, що варто залягти на дно. Ось у чому проблема. Стрес. Я думаю, більшість із нас в однакових умовах. Ми знаємо дещо, проте почуваємося самотніми, бо не можемо ні з ким про це поговорити. Можливо, вам саме про це і варто написати. Самотність.
Що сталося із космічним кораблем?
Я більше не зміг його знайти. Думаю, їхні друзі відтягли його геть та десь заховали.
Хтось у результаті цього помер?
Я не знаю. Мабуть.
Скільки?
Імовірно, одна або дві людини. Хочу зауважити, що контрольоване приземлення потребує значної кількості енергії. Полумя від гальмівних ракет і таке інше. Це могло створити небезпеку в певному радіусі. І ніхто не знає, що вони робитимуть далі, коли облаштуються на місці.
У вас є мобільний телефон?
Ні, опромінення є надто небезпечним. Воно може викликати рак мозку.
Прізвище Ківер вам про що-небудь говорить? Він не був одним із тих, кому ви телефонували?
Ні, я ніколи раніше не чув цього прізвища.
Дякую, сказав Вествуд. Я буду на звязку.
І він поклав слухавку. Ченґ сказала:
Знаю, вітаємо нас у вашому житті.
Вествуд відповів:
Вітаю у Нью-Мексико.
Він видалив третій, четвертий та шостий номери зі свого тимчасового списку і сказав:
Хлопець із випромінюванням, гранітний парубок і свідок контакту з прибульцями це не те, що нам потрібно, правда ж? А це залишає нам відключений номер із Луїзіани, ще один, такий самий, із Міссісіпі та залу для волонтерів у Чикаґо. Ми зменшили шанси вдвоє, щонайменше.
Він навів лад у своїй трирядковій схемі на екрані. Угорі був номер із Луїзіани, який десять тижнів тому належав людині на прізвище Хедлі, згідно з базою даних, нижче був номер із Міссісіпі, який належав людині із прізвищем Рамірез, а в самому низу був номер кімнати для відпочинку волонтерів у Чикаґо, одним із відвідувачів якої був невловимий містер Мак-Кенн, якщо вірити базі даних, чи міс Мак-Кенн, але, в будь-якому разі, про яких задихане дівча нічого не чуло раніше.
Вествуд роздрукував сторінку та подав її Ченґ. Вона сказала:
Спробуйте ще раз набрати Малоні.
Вествуд набрав номер, «біп-біп-біп», він дзвонив і дзвонив, проте ніхто не відповів і не увімкнулася голосова пошта. Він поклав слухавку, прочекавши цілу довгу хвилину.
Ричер сказав:
Нам потрібен список усього, що ви написали за останні шість місяців.
Вествуд запитав:
Навіщо?
Бо для чого б іще вам телефонував цей тип? Він прочитав щось із того, що ви написали. Ми повинні знати, що саме.
Це нам не допоможе знайти його.
Згоден. Не допоможе. Але нам потрібно знати, з ким ми матимемо справу, коли туди дістанемося. Ми повинні знати, що з ним таке.
Усі мої статті є на сайті. Ви можете перевірити матеріал за всі роки.
Гаразд, сказав Ричер. Величезне спасибі за допомогу.
І що тепер?
Ми щось зметикуємо. Як ви і сказали, ми скоротили список удвічі. Нам залишилось вибрати когось із цих трьох. Ми до них дістанемося.
Ось вам іще одна версія, сказав Вествуд. Я перевірив персональну сторінку Ківера, ну і, звісно, міс Ченґ також. Все виглядає досить солідно. Я впевнений, що у вашому розпорядженні є маса доступних ресурсів, включно з вашими особистими базами даних та обіговими списками абонентів, і, можливо, навіть ваші власні джерела всередині самих телефонних компаній. А тому моєю новою версією є те, що я вам більше не потрібен. Я гадаю, ви мене викреслите просто зараз.
Ми цього не зробимо, втрутилась Ченґ. Ми триматимемо вас у курсі справи.
Ми цього не зробимо, втрутилась Ченґ. Ми триматимемо вас у курсі справи.
Для чого вам це?
Нам не потрібні права на книгу.
Чому б це?
Я занадто зайнята, а він заледве може написати своє імя олівцем.
Ричер нічого не відповів на це. Вествуд запитав:
То я у грі?
Ченґ відповіла:
Один за всіх і всі за одного!
Обіцяєте?
Присягаю всім серцем.
Але тільки якщо це справді хороша історія. Не приносьте мені всілякі випромінювання, граніти та космічні кораблі.
Ричер та Ченґ залишили Вествуда в офісі, спустилися ліфтом униз і вийшли на вулицю. У валізі Ченґ був ноутбук, і все, що їй було потрібно, це тихе місце та доступ до Wi-Fi, щоб вона могла попрацювати зі своїми особистими базами даних, обіговими списками абонентів та переліком інформаторів, що працювали в самих телефонних компаніях. А це означало, що потрібно було знайти готель і що треба було ще піймати таксі. Одне авто було припарковано на узбіччі по інший бік дороги, і Ричер почав свистіти та махати в його бік руками, але з якихось причин воно рушило з місця та поїхало в іншому напрямку без них. У кожному місті був власний етикет привітання, і за цим важко було встежити. Вони попрямували в північному напрямку до дитячого музею і побачили там виставлені в ряд таксі, які готові були вирушати за маршрутом. Ті місця, які Ричеру були відомі в Лос-Анджелесі, не були досить тихими і не мали доступу до Wi-Fi, тому він дозволив Ченґ обирати місце їхньої зупинки. Вона назвала водієві адресу «Вест-Голівуд», і авто рушило з місця повз інший транспорт.
Через десять хвилин за двадцять миль на південь від Материного Спочинку чоловік у випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям зробив третій дзвінок зі стаціонарного телефону. Цього разу його співрозмовник мав балакучий настрій. Чоловік сказав:
Це просто подарунок. Вони провели близько години на зустрічі в редакції «Лос-Анджелес Таймс». А це стара будівля із товстими стінами. Проте Хеккету пощастило. Вочевидь, більшість питань вирішувались через телефон, і, вочевидь, Вествуд тримає телефон на підставці на своєму робочому столі, а його стіл стоїть під вікном, тож Хеккету вдалося отримати підсилений сигнал просто через скло. Його сканер майже розірвався. Загалом він зробив сім дзвінків. Два з них були неробочими мобільними номерами, один також був мобільним номером, проте він не відповідав, а третій номер виявився стаціонарним із Чикаґо. Інші три належали дивакам, яких вони викреслили зі списку. Прізвище Ківера згадували один раз, а про приватних детективів цілих три рази, плюс іще один раз під час розмови з громадським телефоном у Чикаґо, під час якої Вествуд також запитав про прізвище Мак-Кенн.
Чоловік на південь від Материного Спочинку довго мовчав. Тоді він запитав:
Але вони так нікуди і не просунулися?
Це вже вам вирішувати. У них є три варіанти. Я певен, що один із них був клієнтом Ківера, і я певен, що ви знаєте, котрий саме. У них є дані телефону, який можна перевірити. Я стикався з тим, як усе йшло шкереберть і від меншої біди.
Мені потрібно знати, чи контактують вони з телефонними компаніями. У плані завчасного попередження. І якщо так, то мені треба знати, що саме телефонні компанії можуть їм розповісти.
Боюсь, це може коштувати грошей. Телефонні компанії можуть тримати інформацію в таємниці. У цьому випадку потрібно буде їх задобрити.
Зробіть це.
Гаразд.
А що сталося потім?
А потім ситуація перетворилася на дещо комічну.
Як це?
Вествуд залишився, а Ричер і Ченґ пішли геть.
Куди вони пішли?
Це і є комічна частина. Хеккет їх загубив. Він прикидався водієм таксі. Кращого прикриття в місті не знайти. Але Ричер спробував його підкликати, тож йому треба було одразу зникнути з місця подій.
Це погано.
У нього в системі є телефон Ченґ. Щойно вона зробить дзвінок, він одразу знатиме, де вони.
28
За адресою у Вест-Голівуді, яку обрала Ченґ, був мотель, проте не такий, як у Материному Спочинку, за винятком того, що його вишукане місце розташування робило його швидше меланхолійним та трохи іронічним на вигляд, аніж старим та гнітючим. Ричер заплатив готівкою за номер, у якому були стіл, стілець та, на вибір, дротовий Інтернет і бездротовий. Але найкращим була наявність тут великого двоспального ліжка, рівного, широкого та твердого. Вони обоє зміряли його поглядами й поцілувалися, роблячи натяк на ліжко, проте лише мигцем, наче люди, які знали, що спершу потрібно попрацювати. Ченґ сіла та увімкнула в розетку свій ноутбук. Вона розгорнула документ, який роздрукував Вествуд. Три імені, три номери. Вона запитала:
Ти азартна людина?
Ричер сказав:
Луїзіана розташована поруч із Арканзасом, і це пояснює, чому в цього типа були номери з двома різними регіональними кодами. Але те саме стосується і Міссісіпі. З Чикаґо все інакше, але тип зі справжнім прізвищем Мак-Кенн міг узяти собі прізвище Малоні за псевдонім. Можливо, це було прізвище його матері. Тож у цьому випадку я скажу, що шанси пятдесят на пятдесят.
З чого ти хочеш почати?
Із діючого номера з кодом 501. Це може бути недавно підписаний договір. Зі справжнім іменем на ньому.
Якщо тільки це не одноразовий телефон.
Вона відкрила пошукову сторінку, таку ж гидотну, як і у Вествуда, і надрукувала номер із кодом 501 та сімома цифрами. На екрані висвітилось: «Довідка».
Ричер запитав:
Що це означає?
Вона відповіла:
Це означає, що його немає в обіговому списку абонентів, проте десь є інформація по ньому. За додаткові гроші, від інформатора з телефонної компанії.
За яку суму?
Сто баксів, мабуть.
Ти можеш собі це дозволити?
Якщо доведеться, я виставлю рахунок «Лос-Анджелес Таймс».
Спочатку перевіримо інші номери. На випадок, якщо нам знадобиться гуртова знижка.
А це було дуже навіть можливим. Номер із Чикаґо виявився абсолютно тим, чого від нього чекали, одним із десятків номерів філіалів міської бібліотеки у Лінкольн-Парку, але і номер із Міссісіпі, і номер із Луїзіани висвітились як «Довідка». Інформація, яку потрібно було дістати.
Ричер запитав:
Як саме ми її дістанемо?
Ченґ відповіла:
Ми звикли користуватися електронною поштою, але це не той випадок. Надто небезпечно. Занадто ризиковано для інформатора. Гірше, ніж паперові докази. Нам потрібно буде зробити дзвінок.
Вона взяла свій телефон та набрала номер. На дзвінок відповіли швидко. Не було жодних світських сентиментів. Ченґ одразу перейшла до справи. Вона представилася, пояснила, що саме їй потрібно, а потім продиктувала три номери, повільно та чітко, послухала, як їх прочитали їй у відповідь, сказала: «Гаразд», та поклала слухавку.
Двісті баксів, сказала вона. Він звяжеться зі мною протягом дня.
Ричер запитав:
Скільки це може зайняти?