Ричер обережно вказав кудись пальцем і сказав Ченґ:
Поглянь.
Біля будинку стояв довгий стіл, і він був увесь закладений пакунками, більшість із них були квадратного розміру та великі за обємом, загорнуті та перевязані стрічками біло-сріблястого кольору.
Ченґ сказала:
Це весілля.
Схоже на те, відповів Ричер. Скоріше за все, весілля їхньої доньки. Дівчина за столом. Підозрюю, що це племінниця Мак-Кенна.
Тоді на ноги зірвалася сестра містера Мак-Кенна, наостанок усміхнувшись та приязно потиснувши доньчине плече. Вона ходила від однієї групи до іншої, розмовляла, жартувала, нахилялась ближче до своїх співрозмовників, усміхалась, цілувалась і відчайдушно розважалась.
Тоді на ноги зірвалася сестра містера Мак-Кенна, наостанок усміхнувшись та приязно потиснувши доньчине плече. Вона ходила від однієї групи до іншої, розмовляла, жартувала, нахилялась ближче до своїх співрозмовників, усміхалась, цілувалась і відчайдушно розважалась.
Ченґ сказала:
Вона ще не чула новин із Чикаґо. Та й як вона могла їх чути?
Ричер нічого не відповів.
Сестра Мак-Кенна рухалась далі, переходячи від однієї групи до іншої, беручи бокал із таці, яку проносили повз, кладучи руки на плечі своїм гостям та ставлячи бокал на іншу тацю. Тоді вона помітила Ричера та Ченґ, які ніяково та самотньо стояли біля воріт, «недоодягнуті» з точки зору якості та «переодягнуті» з точки зору кількості, нікому не знайомі та ні з ким не познайомлені, тож вона змінила курс і попрямувала до них, при цьому вона була все ще усміхнена, очі її досі сяяли, а все її обличчя випромінювало гостинність господині дому.
Ченґ прошепотіла:
Ми не можемо їй розповісти. Не зараз.
Жінка зупинилася біля них та простягнула їм свою тендітну та наманікюрену руку. Вона запитала:
Ми знайомі? Мене звуть Лідія Лейр.
Вона була дуже схожою на своє фото із благочинного заходу. Виглядала на мільйон доларів, не менше. Ченґ потиснула їй руку та назвалася, а тоді те саме зробив Ричер, після чого жінка запитала:
Зараз я поставлю вам те саме запитання, яке ставлю сьогодні весь день: ви з нашою донькою знайомі зі школи чи з роботи? Не те щоб це мало хоч якесь значення, звісно. Це все одно велика спільна вечірка. Але це така собі тема для розмови.
Ричер відповів:
Мадам, ми тут зовсім з інших причин. Мабуть, нам краще повернутися пізніше. Нам не хотілось би зіпсувати весілля. Бо це зможе призвести до семи років негараздів.
Жінка усміхнулася.
Здається, ви переплутали це із дзеркалами, сказала вона. Та й це не весілля. До нього ще далеко. Не зараз. Це така собі перед-перед-передвесільна вечірка, на яку запрошені лише гості з боку нареченої. Щоб люди могли познайомитися одне з одним задовго до початку самої події, ще протягом тижня. Щоб люди налаштувалися на саму подію на вихідних. Моя донька каже, що зараз усі так роблять. Але ж ви знаєте, як воно відбувається в теперішній час. Весілля тривають довше, аніж самі шлюби.
А тоді вона засміялася гучним та веселим сміхом, наче показуючи, що цей жарт її ніяк не стосувався і вона була певною, що шлюб її доньки триватиме вічно.
Ченґ запитала:
Увечері для вас буде зручно?
Я можу дізнатися, чого саме це стосується?
Вашого брата Пітера.
Ох, люба, мені шкода, проте мені здається, що ви змарнували час. Його тут немає. Він не приїхав. Звісно, ми на нього чекали, але ж це досить далекий шлях. Звідки ви знаєте Пітера?
Нам краще повернутися до цієї розмови ввечері. Якщо вам так буде зручно. Тому що просто зараз ми вас затримуємо. І ми вже відібрали у вас багато часу. Ми краще відпустимо вас назад до гостей.
Сестра Мак-Кенна вдячно посміхнулася і вже зібралася йти геть. Але тоді їй раптом щось спало на думку, вона повернулася цього разу із зовсім іншим виразом обличчя. Вона запитала:
Пітер у біді? Ви із поліції?
Ченґ зробила єдину річ, яку було можливо зробити у цій ситуації. Як жінка, яка діяла за певними правилами, вона повністю проігнорувала обидва запитання та відповіла реченням, що нагадувало пристойну відповідь:
Ми приватні детективи.
Вас прислав Ківер?
Мадам, тепер нам і справді треба з вами поговорити. Але ми не можемо витягти вас посеред такої події.
Пітер у біді?
Ченґ знову повторила свою процедуру. Вона сказала:
Мадам, ми тут для того, щоб отримати певну інформацію. Це ви нам повинні розповісти про Пітера.
Сестра Мак-Кенна сказала:
Ідіть за мною.
Вони пройшли через будинок до робочого кабінету, оздобленого темними панелями та надійно захищеного від сонця опущеними жалюзі. Там були шкіряні крісла та камін, викладений річковою галькою. Вони сіли, жінки майже торкалися одна одної колінами, а Ричер відкинувся назад. Сестра Мак-Кенна запитала:
З чого мені слід почати?
Ричер відповів:
Розкажіть нам усе, що вам відомо про Ківера.
Звісно, я ніколи з ним не бачилася. Але Пітер любить усе обговорювати до деталей, тож під час процесу відбору мені здавалося, що я до якоїсь міри знайомлюся з усіма претендентами.
Скільки було цих претендентів?
Для початку вісім.
Скільки було цих претендентів?
Для початку вісім.
Процес відбору був тривалим?
Майже шість тижнів.
Це дуже ретельний підхід.
Це Пітер.
Як часто ви розмовляли з ним?
Майже кожного дня.
Скільки тривали дзвінки?
Іноді навіть близько години.
Це досить довго.
Він мій брат. І він самотній.
Для чого йому знадобився приватний детектив?
Через Майкла, його сина. Мого племінника.
Кажуть, що через нього виникали певні проблеми.
Це не зовсім так. Це ж лише ввічливий спосіб сказати, що він проблемний. А це, у свою чергу, ввічливий спосіб сказати дещо навіть гірше. Майкл повна протилежність проблемній дитині.
Як же це тоді правильно сказати?
Майкл не дістався до лінії збору на конвеєрі. Декілька речей просто не зійшлися докупи. Я намагаюся не звинувачувати його матір. Проте з нею було не все гаразд. Вона померла менше ніж за десять років.
Що саме пішло не так?
Ви щаслива людина, містере Ричере?
Загалом, я не скаржуся. Просто зараз я почуваюся досить добре. Звісно, ви розумієте, це не стосується нашої з вами розмови на даний момент.
За шкалою від одного до десяти, яким було ваше найгірше самопочуття?
Десь біля чотирьох.
А найкраще?
Порівняно із теоретично найкращим самопочуттям за все життя?
Мабуть.
Близько девяти.
Гаразд, чотири найнижче і девять найвище. А як щодо вас, міс Ченґ?
Вона відповіла не одразу. Через якусь мить вона нарешті сказала:
Найгірше, як я себе відчувала, я можу оцінити на трійку. Про найкраще я збиралася сказати вісім. Проте зараз, мабуть, скажу-таки девять. Думаю, так.
Вона поглянула на Ричера в ту мить, коли це говорила, і зробила це якимось особливим поглядом, а сестра Мак-Кенна це помітила. Вона запитала:
Ви спите разом?
Жодної відповіді.
Люба, якщо ви спите разом, кажіть девять без вагань. Так безпечніше. Але не вище. Десятка примушує їх хвилюватися. На цю мить у вас обох спостерігаються коливання від трьох-чотирьох у найгіршому випадку до пари девяток у найкращому, хоча одна з девяток є швидше вісімкою, проте ми із вами занадто виховані, щоб це стверджувати. Але ж ви розумієте, до чого я веду. Ви нормальні люди. Якби ваші оцінки коливалися від двійки до сімки, це усе одно було б у межах нормального, проте я тоді б сприймала вас, як занадто сувору та стриману пару. Ви мене розумієте?
Ченґ кивнула.
А тепер уявіть, що ваша стрілка застрягла на нулі. І вона взагалі нікуди не рухається. Нуль унизу та нуль угорі. Це про Майкла. Він народився уже нещасним. Народився без будь-якої можливості бути щасливим. Навіть без самого уявлення, що таке щастя. Він не здогадується, що воно десь є.
Ченґ запитала:
Це тепер якось називається?
Тепер усе якось називається. Пітер і я постійно це обговорювали. Проте жодна з цих назв нам не підійшла. Мені подобаються старомодні визначення. Я звикла називати це явище меланхолією. Але й це звучить занадто невиразно та пасивно. У Майкла є глибина почуттів. У нього просто немає варіацій цих почуттів. Ви відчуваєте радість чи пристрасть, і він відчуває те саме сильне відчуття, проте воно все одно в нього наближається до нуля за цією шкалою. А ще він дуже розумний. Він абсолютно точно знає, що з ним відбувається. І результатом цього є безкінечні муки.
Скільки йому років?
Тридцять пять.
Якими є зовнішні ознаки? З ним важко налагодити контакт?
Навпаки. Ви й не помітите його присутності. Він дуже тихенький. Він виконує всі вказівки. Він майже не розмовляє. Може днями сидіти, просто втупившись кудись, кусаючи губу, тоді як його очі бігають туди-сюди. А ще він може сидіти за компютером чи бавитися телефоном. Він не проявляє агресії. Ніколи не засмучується, бо такий стан передбачає наявність цілого ряду емоцій.
Він може працювати?
У цьому частково і полягає проблема. Він мусить працювати для того, щоб мати змогу претендувати на житло. Такі умови. І він може працювати. Є певні речі, які добре йому вдаються. Але люди вважають, що від нього може бути лише шкода. Вони не люблять бути поруч із ним. Продуктивність різко знижується. Зазвичай його просять піти геть. Тож він переходить від однієї програми до іншої.
Де він зараз мешкає?
Просто зараз ніде. Він зник.
Цієї миті в кімнату зайшла майбутня наречена, яка шукала свою матір. Тонка сорочка зверху бікіні. Племінниця Пітера Мак-Кенна. Кузина Майкла Мак-Кенна. Навіть зблизька вона все одно аж сяяла зсередини. Вона світилася. Вона мала майже ідеальний вигляд. Про неї піклувалися до пологів, після пологів, у перинатальний період, потім огляди педіатра, поживне харчування, освіта, ортодонтія, канікули, коледж, аспірантура, наречений усе, що тільки можна. От її шлях до конвеєрної стрічки пройшов як треба. Американська мрія. Видатні досягнення. І вона виглядала щасливою. Вона не виглядала дурненькою чи перезбудженою, не сміялася без причини і точно не була безголовою. Випромінювала лише глибокій спокій та задоволення. Залишивши при цьому трохи місця для захвату. Її шкала коливалася десь між шісткою та десяткою. У неї було все те, чого бракувало її кузену.
Цієї миті в кімнату зайшла майбутня наречена, яка шукала свою матір. Тонка сорочка зверху бікіні. Племінниця Пітера Мак-Кенна. Кузина Майкла Мак-Кенна. Навіть зблизька вона все одно аж сяяла зсередини. Вона світилася. Вона мала майже ідеальний вигляд. Про неї піклувалися до пологів, після пологів, у перинатальний період, потім огляди педіатра, поживне харчування, освіта, ортодонтія, канікули, коледж, аспірантура, наречений усе, що тільки можна. От її шлях до конвеєрної стрічки пройшов як треба. Американська мрія. Видатні досягнення. І вона виглядала щасливою. Вона не виглядала дурненькою чи перезбудженою, не сміялася без причини і точно не була безголовою. Випромінювала лише глибокій спокій та задоволення. Залишивши при цьому трохи місця для захвату. Її шкала коливалася десь між шісткою та десяткою. У неї було все те, чого бракувало її кузену.