Сестра Мак-Кенна вийшла разом із донькою знову до басейну. Вона пообіцяла повернутися якнайшвидше. Ричер та Ченґ тихо сиділи в кабінеті, який починав поринати в сутінки. До них долинали звуки вечірки, трохи приглушені стінами та великою відстанню. Плескіт води, крики і дзенькіт бокалів, а ще гомін розмови. Ченґ сказала:
Нам слід зателефонувати Вествуду в Лос-Анджелес. Ввести його в курс справи. Угода є угодою. Плюс нам треба шукати інший готель.
Ричер сказав:
Передай йому, що нам потрібна вся можлива інформація про «Глибинну Мережу». Усі його записи. Або передай йому, хай приїде сюди і розповість нам усе особисто. Ми можемо не розібрати його записів. Він може й прилетіти сюди літаком. У нього ж вимальовується книга.
Ченґ увімкнула на своєму телефоні гучний звязок, набрала номер і доповіла журналістові про все, що сталося відтоді, як вона йому телефонувала з мотелю у Вест-Голівуді. Вона згадала і про Чикаґо, і про бібліотеку, і про сімейну аптеку, і про вулицю Мак-Кенна, і про будинок Мак-Кенна, і про Хеккета, і про сусідку, і про вбивство в Лінкольн-Парку, і про політ до Фенікса, і насамкінець про сестру Мак-Кенна. А тоді ще про його сина, який застряг між двома нулями, і про його короткотривале зникнення.
Вествуд сказав:
Це називається «ангедонією». Неспроможність відчувати радість.
Його сестра якось похмуріше нам це подала.
І він найняв Ківера, щоб той знайшов його сина і привіз додому?
Ми так гадаємо. Ми до цього ще не дійшли в розмові. Нас перервали.
Я не розумію, який стосунок до цього мають «Глибинна Мережа» чи двісті смертей. Воно мені більше скидається на кримінальну справу, а не на наукову проблему. Або ж одна з тих чисельних історій про людські трагедії.
Можуть бути і всі три водночас. Нам це ще не відомо.
Де ви зупинитеся?
Ми ще це не зясували.
Гаразд, я передзвоню вам, коли приземлюся.
І дзвінок перервався. Ричер сказав:
Вочевидь, Майкл проводить багато часу за своїм компютером чи бавлячись із телефоном. Можливо, саме це повязує його із «Глибинною Мережею». Може, він постійно спілкується на одному з тих дивакуватих форумах. Можливо, у нього є своє, окреме життя, про яке ніхто навіть не здогадується.
Він лише пригнічений, а не дивакуватий.
«Пригнічений» саме це і означає, тобто він знаходиться поза зоною нормальності. А для цього потрібен ряд емоцій, яких у Майкла якраз і немає. Що дивакувато. Чи незвично, якщо говорити ввічливо. Але вона сказала, що він розумний. Можливо, існують якісь групи підтримки он-лайн. Можливо, він сам створив одну таку групу.
То для чого тоді тримати це в таємниці?
Гадаю, через пошукові системи. Працедавці перевіряють інформацію в Мережі. Я читав про це в газеті. І не лише працедавці, гадаю. Мабуть, усі люди. Родичі, а ще, мабуть, лікарі. Більше не залишилося нічого приватного. Певні речі можуть обернутися бумерангом проти тебе самого. Якщо Майкл поширив у Мережі щось таке, що ставило його прогрес під сумнів, він міг позбутися свого житла. Або хтось міг вирішити, що йому потрібен нагляд.
Тієї миті двері розчинилися і до кімнати знову увійшла Лідія Лейр. Сестра Пітера Мак-Кенна, тітка Майкла Мак-Кенна, а ще мати нареченої. Вона сіла в те саме крісло, де сиділа до цього, і Ричер запитав її:
Як сталося, що Майкл зник?
Вона відповіла:
Це довга історія.
За двадцять миль на південь від Материного Спочинку чоловік у випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям зробив ще один дзвінок зі свого стаціонарного телефону. Його співрозмовник сказав:
Цього разу це твій промах.
Яким чином?
Були речі, про які ти не знав.
Які саме речі?
Я обіцяв тобі, що їм не вдасться поговорити з Мак-Кенном. І я це зробив. З мерцем не поговориш. Але за це довелося заплатити. Я втратив Хеккета.
Як?
Ричер його прибрав. Чи вони обоє. У будь-якому разі, цього не повинно було статися. Теоретично це неможливо.
Він мертвий?
Він у лікарні.
Ти дозволиш їм вийти сухими з води цього разу?
Ні, не дозволю. Я наведу тобі приклад. Є такий собі образ певного бізнесу. Дуже конкурентоспроможний. Стійкість бренду це все. Тому я розділю з тобою пятдесят на пятдесят.
Що розділиш?
Ту ціну, яку мені коштуватиме можливість не дати їм вийти сухими з води.
Чоловік із джинсами та волоссям на хвилину замовк, а тоді сказав:
Ти не дав їм можливості поговорити з Мак-Кенном. За що я тобі щиро вдячний. Це гарно виконане завдання. Але, з усією повагою до тебе, мушу сказати, що на цьому наша співпраця закінчується. Будь-які почуття, які в тебе виникли до Ричера чи Ченґ, тепер є твоєю власною проблемою, без жодного сумніву.
Хеккет прикутий наручниками до лікарняного ліжка. Його тримають під вартою.
Йому багато відомо?
Дрібниці. Але вони нічого не доводять. У Хеккета немає із собою доказів. Жодних даних. Його мобільний забрав Ричер, а свої компютери він залишив у машині, яку надали наші друзі з Чикаґо, укупі з водієм. Тож апаратура досі в нас. Ми знову налаштували стеження за телефоном. Ченґ знову зявилася в мережі. Вона щойно дзвонила тому типові з «Лос-Анджелес Таймс». Звідкись із передмістя Фенікса.
Чому звідти? Через тебе? Вони намагаються дістатися до тебе?
Ричер подзвонив мені з телефону Хеккета і попередив мене про це. Плюс це й так можна було легко передбачити. Але не в тому випадку, якщо слухати дзвінок Ченґ у «Лос-Анджелес Таймс». В цілому, вони тут з абсолютно інших причин.
Яких саме?
Є речі, про які тобі нічого невідомо.
Які це речі?
Речі, через які ти б з радістю розділив зі мною суму пятдесят на пятдесят.
Розкажи мені.
У Пітера Мак-Кенна є сестра. Лідія Мак-Кенн у минулому. Тепер її звуть Лідія Лейр, і вона заміжня за лікарем. Вона живе тут, у Феніксі. У передмісті. Брат постійно розмовляв із сестрою. Він розповідав їй геть усе. Зважаючи на те, що Ченґ сказала Вествудові, розмовляти із його сестрою це майже те саме, що розмовляти із ним самим.
Ми не можемо цього допустити.
Ми?
Гаразд, ділимо навпіл.
Я радий, що в цьому наші погляди зійшлися.
Але є ще дещо.
Що саме?
Розкажи мені, як загинув Мак-Кенн?
Хеккет його пристрелив.
Детальніше.
Хеккет пішов до нього із самого ранку та стежив за ним від будинку, тримаючи його на прицілі. До місцевого парку. Де нікого тоді не було. Він вистрелив йому в потилицю приглушеним девятиміліметровим.
Гармидеру було багато?
Мене там не було.
Мабуть, куля вийшла через обличчя. Але мозок до того часу був уже мертвим. Ніякого серцебиття. Ніякого кровяного тиску. Дієво, проте не видовищно. Ти зробиш те саме із Ричером та Ченґ?
Я зроблю будь-що, хай йому чорт, тільки би це спрацювало. Ділимо пятдесят на пятдесят. Це може бути й недешево. Тому що, окрім усього іншого, нам потрібно зробити це швидко. Вони можуть розмовляти вже цієї ж миті.
39
Довга історія про зникнення Майкла Мак-Кенна розпочалась із його бажання відвідати Оклахому. Майкл повідомив про це одного дня у своїй звичній нерішучій, неквапній та пригніченій манері, а його батько не дозволив синові загнати себе в пастку та примусити за нього хвилюватися, принаймні не тоді, не тієї миті, бо в той час йому здавалося, що це навряд чи станеться. Такі речі траплялися рідко. Але раптом Майкл повідомив, що почав підшукувати собі житло в Оклахомі, а там все було інакше, ніж в Іллінойсі, у плані потреби часткової зайнятості. А це було більш багатообіцяючим.
Реакція Пітера Мак-Кенна була різною. Звісно, найбільше його лякало та наганяло на нього повний жах намагання уявити Майкла одного, залишеного на самого себе у незнайомому середовищі. Але передусім він бачив зелений проблиск оптимізму. Нарешті Майкл провів трохи часу за компютером із користю. Він поцікавився житлом в іншому штаті. Він навіть зробив для себе певні висновки. А це могло б стати і справді багатообіцяючим. Це нагадувало своєрідне створення плану. Безумовно, це було проблиском рішучої ініціативи. Це було доказом самотивації, про що колись давно один психіатр сказав, що це було би першою ознакою покращення стану.
Тож, у цілому, Пітер Мак-Кенн якось усе владнав. Його сестра сказала:
А потім Майкл повідомив, що в Оклахомі в нього є товариш. Що було просто грандіозною новиною. Раніше в нього ніколи не було друзів. Він навіть слова такого не вживав. Ми припустили, що вони познайомилися на якомусь форумі в Мережі. Що було трохи хвилюючим, мабуть. Проте Майклові ж тридцять пять. Він знає, що робить. Він просто часто пригнічений, ось і все. Тож Пітер розпитав усе, що міг, а тоді просто прикусив губу.
Ричер запитав:
І що сталося потім?
Майкл поїхав до Оклахоми. Маленького містечка, недалеко від Талси. Спочатку він часто писав. Тоді почав писати рідше. Але, наскільки нам було відомо, з ним усе було гаразд. Одного дня він написав, що збирається повернутися додому. Він не пояснив, коли саме це буде і чому. З того часу ми про нього нічого не чули.
Коли Пітер подзвонив у поліцію?
Дуже швидко. А тоді він обдзвонив геть усіх, кого знав.
Включно з Білим домом?
Я порадила йому цього не робити. Але, звісно, ніхто до нього не дослухався. В Америці є близько половини мільйона розумово відсталих бездомних людей. Ніхто не буде шукати одного з них. Як би вони це зробили? Навіщо б вони це робили? Майкл не агресивний, і він не приймає ніяких ліків. Він не становить жодної загрози.
Вони хоча б його товариша перевірили?
Я певна, що вам відомо, як це все відбувається. З вашого власного професійного досвіду. Раптом у вас зявляється імя, яке не надто багато значить саме по собі, і примарна, напівзабута адреса, яку нікому не вдається знайти.
То друга так і не вирахували?
Ніхто навіть не знає, чоловік це чи жінка.
Як щодо соціального житла?
Його не було. Вочевидь, Майкл зупинився у свого невідомого друга. Можливо, він ніде не працював узагалі, навіть на неповний день.
А що сталося потім?
Звісно, Пітер вирішив не здаватися. Він узявся за справу самотужки. Спочатку йому допомогли в телефонній компанії. Він вміє бути дуже наполегливим, коли це потрібно. Вони відстежили мобільний Майкла. В останній день, за який у них є дані, сигнал його телефону перейшов від однієї вежі до іншої, у південно-західному напрямку, з передмістя Талси до Оклахома-Ситі, а це скидається на те, що рухався він зі швидкістю пятдесят миль за годину. Пітер припустив, що він їхав автобусом. Він думає, що Майкл сів на автобус від Талси до Оклахома-Ситі.