Повернулася Ченґ, а за нею і Вествуд, вони разом пішли до бару й приготувались чекати далі. Завдяки тому, що вони прийшли раніше, то отримали змогу визначитися зі столиком, тож вибрали столик на чотирьох біля вікна. Ричер замовив собі каву, а його супутники газовані напої.
Вествуд сказав:
Боюсь, нічого доброго з цього не вийде. Навіть якщо цей тип погодиться. В цілому, «Глибинна Мережа» це не надто привабливе місце. Так мені казали. Не те щоб я там сам проводив час. Але вам може не сподобатися побачене.
Ричер відповів:
Це вільна країна. А Майкл був сином Мак-Кенна, а не моїм. Мені байдуже, у що він вплутався.
Стрілка на годиннику на стіні наблизилась до «кириличної» цифри «дванадцять», почалась нова година, і ціни на горілку зменшились удвоє. Щасливий час. Першою людиною, яка увійшла через двері, була молода жінка, якій було трохи за двадцять, на щоках у неї вигравав румянець, і вона точно недавно взялася за щось нове, проте вже досягла у цьому успіху.
Другим у двері увійшов хлопець із Пало-Альто. Вчасно. Абсолютно без запізнення. Він був маленького зросту, білолицим, наче аркуш паперу, тонким, наче примара, і чомусь здавалося, що він завжди в русі, навіть коли стояв на місці. Двадцятидевятирічний досвідчений парубок. Одягнутий він був повністю в чорне. Він побачив Вествуда і попрямував до їхнього столика. Тоді він кивнув їм усім по черзі, сів і сказав:
У Долині полюбляють іронізувати, проте ви не можете не погодитися зі мною, що дешевий алкоголь у храмі поклоніння Радянському Союзу це абсолютно несумісні речі. І якщо вже говорити про колишній СРСР, мої джерела попередили мене, що вчора жертвою бандитських розбірок став один українець на прізвище Мерченко. Щасливий збіг обставин. Але його замінять. Ринок знайде, як заповнити цю прогалину. Тож я не збираюся поки що розповсюджувати інформацію на загал.
Вествуд відповів:
Ми також цього не робитимемо. Не швидше ніж через певний час, написавши про це в газеті. А доти назбирається стільки інформації, яку потрібно буде приховати, що ви не наблизитеся й до вершини списку. Я вам це обіцяю. Про вас ніхто нічого не дізнається. Усе, що нам потрібно, це провести пошук. Приватний. Щоб знайти зниклого чоловіка та визначити місце його перебування.
Де ви хочете шукати?
Переважно, на форумах. Можливо, на комерційних веб-сайтах.
Я не хочу бути тим, хто надає послуги за гроші.
Я буду тільки радий не заплатити вам грошей.
Тоді я робитиму це заради дружби. Що лише погіршить нашу домовленість.
Ричер запитав:
Ви можете це зробити? Якщо захочете?
Хлопець відповів:
Я робив це ще відтоді, коли тільки зявився «андернет»[23]. І невидима Мережа. Стало складніше, проте і я став кращим.
Де ви хочете шукати?
Переважно, на форумах. Можливо, на комерційних веб-сайтах.
Я не хочу бути тим, хто надає послуги за гроші.
Я буду тільки радий не заплатити вам грошей.
Тоді я робитиму це заради дружби. Що лише погіршить нашу домовленість.
Ричер запитав:
Ви можете це зробити? Якщо захочете?
Хлопець відповів:
Я робив це ще відтоді, коли тільки зявився «андернет»[23]. І невидима Мережа. Стало складніше, проте і я став кращим.
Наш пункт призначення може бути непросто зламати.
Ламати завжди легко. Знайти непросто.
То що змусило вас виділити нам годину свого часу? Крім можливості заробити?
А у вас є інший мотив, крім можливості заробити? Чи в когось іншого? Власне, я нічого за це не зароблю.
Тоді чому ви це робите?
Тому що якийсь хлопець вирішив, що він страшенно розумний.
Але ви розумніші за нього? І мусите це довести?
Я не мушу цього доводити. Я хочу це доводити. Час від часу. Лише з поваги до людей, які справді є дуже розумними. Стандарти мусять щось означати.
Ви намагаєтеся привести мене до такого ж висновку. Боротьба двох его. Я проти них у ролі програміста. Гарна спроба. Ви ж мене добре знаєте попри те, що ми щойно зустрілися. Але я пішов далі. Я тепер щасливий. Я кращий за них. Я це знаю і я в цьому певен. І я більше не бачу потреби виставляти це напоказ. Навіть час від часу. Навіть із поваги. Не те щоб я не поважав ваші почуття. Колишній я з вами би погодився.
А з чим би погодилися ви теперішній?
Розкажіть мені про вашого зниклого. Він чимось може мене зацікавити?
Це чоловік тридцяти пяти років, який страждає на те, що лікарі називають ангедонією, а його тітка визначає як те, що поділка на його шкалі щастя застрягла на нулі. В усьому іншому він адекватна розумна людина. Більшість часу його організм прекрасно функціонує.
Він мешкав сам?
Ричер кивнув.
У притулку.
Зник?
Так?
І перед зникненням у нього раптово зявився новий друг?
Так.
Хлопець сказав:
Тридцять дві секунди.
Для чого?
Я знайду його у «Глибинній Мережі» в межах тридцяти двох секунд. Я знаю, де шукати.
Коли ви зможете це зробити?
Розкажіть мені про його тітку.
Вона заміжня. За лікарем. У неї прекрасна донька. Проте вона все одно любить і свого племінника. І, здається, розуміє його.
Мені подобається її ідея зі шкалою вимірювання щастя.
Ми зійшлися на тому, що позначки на моїй шкалі коливаються від чотирьох до девяти.
Я пішов значно далі. Моя тримається на десятці. Весь час.
Це моллі[24] за вас говорить.
Що?
Я читав про це недавно в газеті.
Я не вживаю моллі уже два роки.
Тоді щось інше?
Усе інше. Зараз часто переживаю стрес.
Просто памятайте, що поспіх убиває. Так нам колись казали.
Я не буду нічого розголошувати. Розумієте, що це означає?
Ричер кивнув:
Ніякого суду не буде.
Це ви зробили з Мерченко?
Ні в чому не зізнавайтеся, навіть на смертному ложі. Вам несподівано може й покращати.
Лише одна ніч, сказав хлопець. Я не збираюся повертатися, щоб перевірити, як усе склалося. Мені потрібен власний простір.
Коли ви можете це зробити?
Зараз, якщо ви не проти.
Де?
У мене вдома. Вас усіх запрошено.
45
У хлопця з Пало-Альто на телефоні була програма, за якою можна було викликати авто всього за декілька хвилин. Їхати всім чотирьом в одній машині йому здалося негодящим, тому він натиснув двічі й замовив два авто. Він поїхав із Вествудом, щоб надолужити згаяне і згадати про минуле, а Ричер і Ченґ поїхали слідом за ними самі в легковику. Будинок цього хлопця виявився типовою спорудою 1950-х років, яку так відреставрували у 1970-х, що вона почала нагадувати будинки 1930-х. Ричер зробив висновок, що тепер цей будинок був автентичним уже в трьох шарах, як би іронічно це не виглядало, і коштував він, мабуть, більше ніж усе, що Ричер спромігся заробити за життя.
Всередині було чисто, у сріблясто-чорних кольорах. Ричер очікував побачити тут той самий безлад із заплутаних компютерних пристроїв, як це було у квартирі Мак-Кенна в Чикаґо, але в кімнаті вони не побачили нічого, окрім невеличкого скляного столика та одного персонального компютера невідомої марки. Там були системний блок, монітор, клавіатура та мишка, усі різних марок. Від них ішло лише пять дротів, усі вони були підрізані до потрібної довжини, і були вони не сплутаними, а акуратно розміщеними.
Всередині було чисто, у сріблясто-чорних кольорах. Ричер очікував побачити тут той самий безлад із заплутаних компютерних пристроїв, як це було у квартирі Мак-Кенна в Чикаґо, але в кімнаті вони не побачили нічого, окрім невеличкого скляного столика та одного персонального компютера невідомої марки. Там були системний блок, монітор, клавіатура та мишка, усі різних марок. Від них ішло лише пять дротів, усі вони були підрізані до потрібної довжини, і були вони не сплутаними, а акуратно розміщеними.
Хлопець сказав:
Я сам його спроектував. Звісно, існує багато технічних перешкод та несумісності даних, з якими треба справитися. Це наче подорож до іноземної країни. Потрібно вивчати їхню мову. І найголовніше, їхні звичаї. Я створив програмне забезпечення для браузерів. На основі «Тора», бо це все, що вони використовують. Іронія в тому, що створили його в Науково-дослідницькій лабораторії військово-морських сил США. Щоб забезпечити безпечний притулок дисидентам та громадським активістам у всьому світі. З чого випливає, що закон про ненавмисні наслідки дає цілому світові копняка під зад просто там. «Тор» розшифровується. як «Цибулева маршрутизація», бо саме із цим нам і доводиться стикатися. Спочатку одні шари, потім ще одні, потім ще одні, як шари цибулі, спочатку в самій «Глибинній Мережі», а потім уже й у межах інших окремих сайтів.
Він сів та увімкнув свій компютер. На екрані не було нічого такого. Жодних фото відкритого космосу, жодних ярликів програм. Лише короткі лінії слів, написаних зеленим кольором на чорному тлі. Лише ділові нотатки, як у компютері на стійці реєстрації в аеропорту або на прилавку фірми з прокату авто.
Хлопець запитав:
Як звуть того зниклого хлопця?
Ченґ відповіла:
Майкл Мак-Кенн.
Номер соціального страхування?
Невідомо.
Домашня адреса?
Невідомо.
Це недобре, відзначив хлопець. Спочатку потрібно зробити декілька попередніх кроків. Мені потрібно те, що я називаю мережевим відбитком пальців. Це написаний мною алгоритм. Трохи того, трохи іншого. Певний мінімум, який необхідний для точності пошуків. Досить непогано вийшло, до речі. Ми могли б почати із чогось елементарного, наприклад рахунку за кабельне. Проте є й інші шляхи. Ви знаєте його найближчого родича?
Це його батько, Пітер Мак-Кенн. Його матір давно померла.
У нас є адреса Пітера Мак-Кенна?
Ченґ назвала йому адресу. Нічим не примітний міський особняк на нічим не примітній вуличці. Лінкольн-Парк, Чикаґо. Квартира 32. Хлопець набрав на клавіатурі директиву, і на екрані зявилося щось схоже на портал до головного компютера Управління соціального страхування. Доступ до справжніх урядових даних. Ричер поглянув на Ченґ, а вона кивнула, наче кажучи тим самим: «Все гаразд, у мене теж таке є». Хлопець увів дані Пітера Мак-Кенна і одразу ж отримав номер його соціального страхування, а через нього одразу знайшов і номер Майкла, бо вони були вказані один в одного претендентами на отримання допомоги в разі втрати годувальника. Найближчі родичі. Номер соціального страхування Майкла одразу привів до його адреси, яка також знаходилася в Лінкольн-Парку, Чикаґо.
Тоді парубок вийшов із бази Соціального страхування та зайшов у якусь іншу складну базу даних. Він увів страховий номер Майкла, його адресу, і на екрані зявилося повторне зображення текстових кодів. Мережевий відбиток пальців. Лише Майкла Мак-Кенна, і нікого більше.