Хлопець увів нову директиву, і на екрані зявилося щось на зразок титульної сторінки. Вихідне форматування на ній було таким самим, як і в попередньої, написи зеленим кольором на чорному тлі, проте цього разу на ній зявилися і таблиці, й інтервали, і центрування, тож вона частково нагадувала комерційний продукт. Чи його макет. Чим воно, мабуть, і було, на думку Ричера. Якоюсь мірою. Потенційно. Вона мала досить привабливий вигляд. Наче яскраві смарагди, розкладені на оксамиті. Найбільш помітним словом на сторінці було «Батискаф».
Ви розумієте, що це? запитав хлопець.
Підводний човен, відповіла Ченґ, який може опускатися аж на дно океану.
Спочатку я назвав його «Немо». Як героя у книзі «Двадцять тисяч льє під водою». Він керує підводним човном під назвою «Наутилус». Мені він подобається, бо «nemo» латинською означає «ніхто», що здавалося мені цілком підходящим. Проте потім вони зробили цей мультик про рибку. Це все зруйнувало.
Він набрав на клавіатурі ще одну директиву, і на екрані зявився ще один рядок пошуку. Він сказав:
Гаразд, заводьте свої мотори. Ставлю на тридцять дві секунди.
Він ставив у пошуковий рядок цілу купу інформації. Не імя Майкла Мак-Кенна, а якісь довгі текстові коди з попередньої бази даних. Мережевий відбиток. Мабуть, це краще за саме імя.
Хлопець натиснув на кнопку «пуск», а в Ричеровій голові почав цокати годинник. Пять секунд. Парубок сказав:
Колись це можна буде зробити набагато швидше. Пошук необробленої інформації працює добре, а от пошук сторінок застряг поки що на функції «вставки-заміни» зі старого текстового процесора.
Дванадцять секунд.
Хлопець сказав:
Але зрозумійте мене правильно. В цілому, цей пошук досить швидкий. Але «Глибинна Мережа» дуже велика. У цьому й уся проблема. А в мене немає тих переваг, якими володіє «Ґуґл». Ніхто не вимагає моєї уваги. Вони хочуть абсолютно протилежного. Але тепер я там. Просто зараз. Я серед них. Вони мене не бачать, проте я можу бачити їх.
Двадцять пять секунд.
Хлопець нічого не сказав цього разу. А тоді пошук припинився. На екрані висвітився список посилань.
Ми його знайшли, сказав хлопець. Двадцять шість секунд. Набагато швидше за обіцяні тридцять дві.
Досить непогано, відзначив Ричер.
Я трохи ризикував. Я звузив поле для пошуку. Я знав, де мені слід його шукати.
А саме?
Сподіваюсь, містер Вествуд трохи розповів вам про мене. Ті кролячі нори, над якими нам доводиться працювати, іноді просто вибираємо не ми, а за нас. Не за заслуги.
Ричер кивнув:
Вирішення, а не сама проблема.
Пошук у «Глибинній Мережі» є високоякісним у технічному сенсі, проте іноді він може бути не надто приємним. У ньому є все, проте в цілому це табурет на трьох опорах. І ця його остання опора представлена широким ринком кримінальних послуг, де можна придбати абсолютно все, починаючи від номера вашої кредитки до вбивства. Існують навіть сайти-аукціони, де кілери конкурують між собою за роботу. Найнижча ставка виграє. Є сайти, де ви можете навіть уточнити, як саме повинна померти ваша дружина, наприклад, а підрядники вже підрахують спеціально для вас вартість замовлення.
Ченґ запитала:
Де ви знайшли Майкла Мак-Кенна?
Хлопець відповів:
Другою опорою цього стільця, яким ми уявили собі «Глибинну Мережу», є порнографія найнижчого сорту. Вона навіть у мене викликає відразу, а я людина із не зовсім традиційними поглядами.
То він цим захоплювався?
Ні, я знайшов його в третій опорі.
Що вона собою являє?
Неважко було про це здогадатися. Через ангедонію. Через те що стрілка на його шкалі щастя застрягла на нулю. Третьою опорою «Глибинної Мережі» є суїцид.
Хлопець із Пало-Альто сказав:
Іноді я переглядаю ці оголошення. Сподіваюсь, що як антрополог, а не як вуайєрист[25]. Не відвідувач зоопарку. Я гадаю, що Майкл Мак-Кенн був не зовсім типовою людиною. Від народження він був у депресії, а якщо врахувати ще й те, що його матір померла дуже давно, то померла вона ще тоді, коли він був молодим. Не надто хороша комбінація обставин. Я певен, що він хотів учинити так усе своє життя. Кожного дня. Ми не можемо знати точно, наскільки впевненими та рішучими є ці люди. У них немає тимчасових білих та чорних смуг. Такі люди глибоко і щиро ненавидять свої життя і хочуть їх урвати. Вони хочуть упіймати свій автобус. Так вони кажуть. Вони хочуть упіймати свій автобус та поїхати геть із міста. Але це дуже великий крок. На деяких із цих оголошень є пропозиції підтримки. Ось чому я запитав про раптову появу нового друга. Їх називають партнерами-самогубцями. Вони роблять це разом. Вони тримаються за руки і стрибають униз разом, так би мовити. Ці оголошення їх поєднують. Ведеться багато розмов про їхню сумісність. Майклів партнер також зник?
Ченґ відповіла:
Ми цього не знаємо. Ми навіть не знаємо, хто це був чоловік чи жінка. Але гадаємо, що мешкав його партнер десь поблизу Талси, у штаті Оклахома.
Вествуд запитав:
Про що вони розмовляють в інших оголошеннях?
Вони розмовляють про те, як це зробити. Безкінечно. Це для них вагоме питання. Там є безліч різної інформації. Вони обговорюють її так, наче це Святе Письмо. Найкращим способом з усіх є постріл у голову із рушниці. Миттєвий, як нам усім відомо, і ще й на девяносто девять відсотків ефективний. Постріл із пістолета в рот ефективний на девяносто сім відсотків. З рушниці в груди на девяносто шість, а з пістолета в груди десь на вісімдесят девять. Що у відсотках дає приблизно стільки ж, як повішання. Самопідпал є десь на сімдесят шість відсотків ефективним, а підпал власного будинку близько сімдесяти трьох. Ніхто, власне, не хоче отримати нижчу ефективність. Разом із тим, вистрибування на колію перед поїздом знову дає високий відсоток девяносто шість. Стрибок із даху є ефективним десь на девяносто три відсотки, а вїзд на авто в опору моста на сімдесят вісім. Але не забудьте пристебнутися паском безпеки. Вас може просто викинути з машини. У непристебнутих водіїв шанс померти становить рівно сімдесят відсотків. Вам потрібно втриматися на сидінні, поки мотор не вийде крізь щиток приладів. І останній, проте не найгірший спосіб, який завжди був популярним, який також угорі цього рейтингу і поступається лише пострілу з рушниці, це ціанід. Його ефективність становить понад девяносто сім відсотків, а результат настає всього через дві хвилини. Але ці дві хвилини принесуть вам просто жахливу агонію. І саме в цьому полягає проблема. Усі найкращі способи є дуже жорстокими. Деякі люди просто не можуть це пережити. До того ж, як жінки, так і чоловіки. А от у деяких людей просто немає потрібних для цього умов. Наприклад, якщо ви живете в місті, то у вас немає старої дядькової гвинтівки в сараї. Або ви не можете примусити себе дійти навіть до ванної кімнати, як ви тоді зробите це до залізничних колій?
То що вони роблять у таких випадках?
Вони розмовляють. Безкінечно. Про Святий Грааль[26]. Швидкий і безболісний. Наче ти просто заснеш і вже ніколи не прокинешся. Саме цього вони шукають. І в них колись таке було. Або в їхніх батьків. Це могла бути упаковка снодійних або склянка шотландського віскі. Або можна прикріпити до вихлопної труби шланг і вставити його крізь вікно до сімейного бьюїка. Ти засинаєш і ніколи більше не прокидаєшся. Гарантовано. Проте зараз цього вже не існує. Тепер у сімейному бьюїці є каталітичний нейтралізатор вихлопних газів. Більше ніякого чадного газу. Принаймні в достатній кількості. Ви отримаєте лише головний біль та висипку на тілі. Ваше віскі таке ж саме, як завжди, проте снодійні таблетки стали зовсім іншими. Вони стали безпечними. Якщо ви приймете всю упаковку за раз, то просто заснете на півтора дні, але не помрете. Життя в Америці стало безпечнішим. І це створює для таких типів проблему. Саме це є основною причиною, яка приводить їх до «Глибинної Мережі». Звісно, сором також є однією з них, проте найперше, що веде їх сюди, це те, що вирішення їхніх проблем здається їм чимось невідомим. У реальному світі на них чекали би і боргові обовязки, і соціальна відповідальність, і ще ціла купа всіх тих адвокатських штучок. Тож якщо ваш бьюїк більше не годиться, то новим підходящим джерелом чадного газу можуть стати маленькі переносні грилі, які продаються в супермаркетах. Вистелені фольгою сковорідки із деревним вугіллям та металевий гриль, усе це в целофановій упаковці та повністю готове до використання. Ви розставляєте шість чи вісім таких грилів у своїй спальні, кладете їх десь високо на полицях, запалюєте їх усі і чадний газ одразу ж починає з них випаровуватися, наче рідина; важчий за повітря, він падає на підлогу вашої спальні, а тоді здіймається на рівень вашого ліжка і виряджає вас на той світ. Швидко і безболісно. Наче засинаєш і більше ніколи не прокидаєшся. Святий Грааль. Ось тільки один із цих грилів ще й може підпалити одну зі стін, і будинок згорить ущент, а тому тій людині, яка вигадала цей метод, світить ще й десь із півтисячі судових позовів.
Ченґ запитала:
А які ще закони вони порушують?
Тут усе залежить від того, скільки всього вони можуть перенести. Навіть шланг від вихлопної труби у вікні машини для декого може виявитися занадто складним. У гаражі холодно, у машині незручно, і взагалі, усе це має дивакуватий вигляд. Хоча чадний газ робить трупи дуже привабливими. Рожевими, як вишневий цвіт. Здоровими на вигляд. Полегшує роботу тим, хто займатиметься тілом перед похоронами. Але деякі люди хочуть померти вдома. У власному будинку. Ось що для них є Святий Грааль. Тож іще одним нововведенням став газ іншого типу. Плюс іще один цікавий медичний факт. Можна вас запитати дещо? Якщо ви затримуєте дихання на довгий час, що змушує вас знову почати дихати?
Гадаю, те, що мені не вистачає кисню.
Ось це і є той цікавий факт. Це не брак кисню, а надлишок вуглекислого газу. Майже те саме, проте це не зовсім так. Річ у тім, що в такому випадку ви можете вдихнути будь-який тип газу, і якщо це буде не вуглекислий газ, то ваш мозок буде задоволений. У вас навіть можуть бути повні груди азоту, а зовсім не кисню, від чого ви можете впасти замертво, проте ваші легені все одно вам скажуть: «Гей, чуваче, у нас все класно, поки тут немає вуглекислого газу, нам немає потреби сильніше працювати, доки він не зявиться». І вони цього не зроблять, тому що ви ніколи більше не дихатимете. Вам це буде не потрібно. Тому що у ваших грудях більше не буде вуглекислого газу. Ось і все. Тому ці самогубці почали вдихати азот, проте для цього потрібно було йти до зварювального цеху, а ще й циліндри занадто важкі, тож вони почали вдихати гелій із магазину, що торгує повітряними кульками, проте для цього потрібні маски та трубки, що вже має дивакуватий вигляд. Тож у результаті більшість людей задовольняються нічим іншим, як старомодною упаковкою снодійного та склянкою шотландського віскі. Саме так, як це було раніше. Ось тільки зараз так не може більше бути. Снодійні тепер представлені такими препаратами, як «Пентобарбітал» та «Секанол», які суворо контролюють. Їх неможливо дістати. Хіба що нелегальним способом, там, де тебе ніхто не знайде. Є певні джерела. Святий Грааль. Звісно, більшість таких пропозицій є аферами. Перемелений «Пентобарбітал» із Китаю тощо. Розчиніть у воді чи фруктовому соку. Летальна доза може вартувати від восьми до девяти сотень доларів. Деякі бідні відчайдухи беруть готівку, ідуть до відділення «МаніҐрам», відсилають гроші, а тоді чекають удома, хвилюються та гризуть себе, і ніколи так і не отримують той порошковий «Пентобарбітал» із Китаю, бо його ніколи й не існувало. Порошок на тій фотографії в Мережі насправді був простим тальком, а пляшка із рецептом узагалі була від чогось іншого. Нижче впасти просто нікуди, на мою думку. Вони полюють за останніми сподіваннями самогубців.
Гадаю, те, що мені не вистачає кисню.
Ось це і є той цікавий факт. Це не брак кисню, а надлишок вуглекислого газу. Майже те саме, проте це не зовсім так. Річ у тім, що в такому випадку ви можете вдихнути будь-який тип газу, і якщо це буде не вуглекислий газ, то ваш мозок буде задоволений. У вас навіть можуть бути повні груди азоту, а зовсім не кисню, від чого ви можете впасти замертво, проте ваші легені все одно вам скажуть: «Гей, чуваче, у нас все класно, поки тут немає вуглекислого газу, нам немає потреби сильніше працювати, доки він не зявиться». І вони цього не зроблять, тому що ви ніколи більше не дихатимете. Вам це буде не потрібно. Тому що у ваших грудях більше не буде вуглекислого газу. Ось і все. Тому ці самогубці почали вдихати азот, проте для цього потрібно було йти до зварювального цеху, а ще й циліндри занадто важкі, тож вони почали вдихати гелій із магазину, що торгує повітряними кульками, проте для цього потрібні маски та трубки, що вже має дивакуватий вигляд. Тож у результаті більшість людей задовольняються нічим іншим, як старомодною упаковкою снодійного та склянкою шотландського віскі. Саме так, як це було раніше. Ось тільки зараз так не може більше бути. Снодійні тепер представлені такими препаратами, як «Пентобарбітал» та «Секанол», які суворо контролюють. Їх неможливо дістати. Хіба що нелегальним способом, там, де тебе ніхто не знайде. Є певні джерела. Святий Грааль. Звісно, більшість таких пропозицій є аферами. Перемелений «Пентобарбітал» із Китаю тощо. Розчиніть у воді чи фруктовому соку. Летальна доза може вартувати від восьми до девяти сотень доларів. Деякі бідні відчайдухи беруть готівку, ідуть до відділення «МаніҐрам», відсилають гроші, а тоді чекають удома, хвилюються та гризуть себе, і ніколи так і не отримують той порошковий «Пентобарбітал» із Китаю, бо його ніколи й не існувало. Порошок на тій фотографії в Мережі насправді був простим тальком, а пляшка із рецептом узагалі була від чогось іншого. Нижче впасти просто нікуди, на мою думку. Вони полюють за останніми сподіваннями самогубців.