Ченґ запитала:
Як ми це зробимо?
Ричер подумки почав лічити у зворотному порядку. Патрони, якими цілилися в меншу будівлю. Грюкіт, удар. Скільки їх було?
Память. Він зробив декілька кроків.
Чоловік у джинсах та з волоссям підняв свою рушницю. М16 з відстані шістдесяти футів. Теоретична загроза. Будь-який вправний стрілець зміг би влучно вистрелити з великої рушниці на відстані шістдесяти футів. Для М16 це було менше ніж довжина сорока її дул, якщо скласти їх усіх докупи. Майже умовна дистанція. Проте цей тип не був вправним стрільцем. Це вже було доведено ще там, у маленькому будинку. А тепер він ще й пробігся. Тепер у нього перехопило подих. Він відчував важкість у грудях. У нього шалено калатало серце.
Ричер залишався на місці. Чоловік вистрелив. Промах. На фут вище і на фут убік. Ричер почув свист патрона в повітрі, а тоді глухий удар десь далеко позаду себе, коли патрон влучив у будівлю. Мабуть, у ту маленьку прибудову біля зруйнованої огорожі. З мертвими чоловягами.
Він відступив назад, в укриття, й тоді сказав:
Рано чи пізно в нього закінчаться набої.
Ченґ відповіла:
Він перезарядить зброю.
Але не зробить цього швидко.
Це і є твій план?
Ти мені потрібна біля мене. Про всяк випадок.
Для чого?
Дві голови краще, ніж одна. Особливо якщо врахувати стан моєї.
З тобою все гаразд?
Не зовсім. Та зрештою, наскільки зі мною все має бути гаразд?
Я сама піду це зроблю.
Я не можу тобі цього дозволити.
Не жіноча робота?
Ричер усміхнувся. Він подумав про жінок, яких він знав.
Це лише особисте, відповів він. Просто звичка.
Як ми це зробимо?
Я приверну його вогонь до себе. Він не влучить жодного разу, я тобі обіцяю. Коли в нього закінчаться патрони, я його приберу. Тим часом, ти підбіжиш до нього ближче, і якщо я не влучу в нього, це зробиш ти.
Ченґ сказала:
Ні, ми обоє привернемо його вогонь на себе. Ми зробимо це разом.
Це нерозумно.
Мені байдуже. Ми зробимо це так.
Вони вийшли зі свого сховку. Той тип був досі там. Сам-один серед безмежного простору. Джинси, волосся та рушниця М16. За шістдесят футів від них. Ченґ націлила на нього свою зброю, заплющивши одне око. Ричер стояв прямо, розвівши руки в боки, дивлячись на небо. Рушниця звисала догори дриґом з його вказівного пальця. Зроби свій найкращий постріл! І противник зробив. Він підняв свою рушницю, зафіксував її, прицілився та вистрелив. І не влучив. У жодного з опонентів.
Ченґ вистрелила у відповідь. Лише один постріл. Використана гільза ляснула в повітрі. Проте вона не влучила. Чоловік відійшов. Пять незграбних кроків назад. А тоді десять. Ченґ знову вистрелила. Іще одна використана гільза розсікла повітря. Ще один промах. Пагони пшениці довкола рухалися хвилями, важко, повільно і тихо. Чоловік підняв свою рушницю. Але він не зробив пострілу.
Ченґ запитала:
У нього закінчились патрони?
У Ричера боліла голова. Він відповів:
Він не знає. Він втратив їм рахунок. Як і я.
Тоді він усміхнувся і запитав:
Ми почуваємося везунчиками?
І тоді він підвів свою рушницю. Два руківя, тримати було легко, і робив він це водночас твердим і ніжним рухом. Фокус на прицілі й розмитий задній план. Він моргнув. Фокус у нього таки був, проте не надто детальний. Плюс він відчував мізерне тремтіння в руках. Та й у цілому тілі. «Труднощі з координацією, рухами, памяттю, зором, мовленням, слухом, контролем над емоціями та мисленням».
Він опустив свою зброю. Після того сказав:
Нам слід підібратися ближче.
Вони надолужили ту відстань, на яку відступив їхній противник. Неспішно та спокійно. Низька частота серцебиття, дихання нормальне. Чоловік відступив іще на десять кроків. Джинси та волосся поволі відступали назад, у напрямку свинарника.
Ричер та Ченґ підійшли ближче. Сморід був жахливим. Проте кращим, ніж у «кіностудії». Чоловік відступив іще на десять кроків. І міцно притиснувся до огорожі, що вела до свинарника. Ричер та Ченґ зупинилися. Противник підвів свою зброю. А тоді знову її опустив. Він стояв біля огорожі, лише один, жердини огорожі були за його спиною, усе це було таким безглуздим та мізерним у цій порожнечі. Сонце було високо на півдні. Далеко позаду чоловіка в джинсах свині вийшли з-під свого укриття. Товсті та гладкі, вони виблискували багнюкою. Кожна завбільшки із фольксваген.
Ричер підійшов ближче. Ченґ не відставала від нього. Чоловік кинув рушницю та підвів руки. Ричер підійшов ближче. Ченґ не відставала від нього. Пятдесят футів. Сорок. Тридцять. Двадцять футів. Руки противника були підняті вгору.
У небилицях, які зазвичай розповідають біля вогнища, завжди відбувається ще коротка розмова. Тому що поганцю потрібно розповісти, чому він має померти. Ричер нічого не сказав. Небилиці небилицями, а вони зараз у реальному світі. Але противник заговорив першим. Він сказав:
Їхні життя були лише розплатою. Я певен, ви це бачите. Вони самі їх віддали. Вони прийняли рішення. Їх уже не існувало. Вони перейшли в моє користування. І вони отримали те, що хотіли. У результаті.
Ричер відповів:
Я не думаю, що вони отримали те, що хотіли. Це не схоже на Святий Грааль.
Це ж лише година чи дві. На самому кінці. Власне, навіть після кінця, якщо бути точним. Вони прийняли своє рішення.
Скільки годин ви витратили на те, щоб заморити того хлопця до смерті? Чи то була дівчина?
Чоловік нічого не відповів. Ричер сказав:
Одне практичне запитання.
Чоловік підвів очі.
Де тіла?
Він нічого не відповів. Проте він озирнувся назад. Рефлекторно. Мимохіть. Він поглянув на свиней. Ричер запитав:
То чому ж ви тоді закопали Ківера?
Чоловік відповів:
Свині того дня вже поїли.
Ричер нічого на це не сказав. Чоловік продовжив:
Це було персональне замовлення з Японії. Чудовий варіант. Усе, що я роблю, це задовольняю чужі потреби. Ви не можете звинувачувати мене за смаки інших людей.
Ричер нічого на це не сказав.
Руки чоловіка опустилися на якийсь дюйм. Він хотів розслабити свої плечі для того, щоб вони почали нормально працювати, а ще свою шию і голову, щоб мати змогу нормально жестикулювати, пояснювати та навіть підлещуватися. Для того щоб він міг із ними торгуватися та зробити їм вигідну пропозицію. Усі хлопці, яких Ричерові доводилось знати, були такими. До самого кінця. Вони вірили в те, що їм пощастить вийти сухими з води.
Ченґ звела рушницю. Ричер спостерігав за нею. Чорне волосся, яке рівно спадало на плечі. Темні жваві очі, одне заплющене, а інше зосереджене на прицілі. Тоненька, як голка, поділка в замкнутому кільці. Вона сказала:
Це тобі за Ківера.
Поганцю потрібно було сказати. Вона продовжила:
Це могла бути я.
Тоді вона натиснула на спусковий гачок. Двадцять футів. Миттєво. Вона поцілила йому в горло. Цільнометалева оболонка, куля пройшла назовні. Куля пролетіла довгою траєкторією просто в пшеницю, де ніхто б її ніколи не зміг знайти. Її зариють ще глибше, її загублять і забудуть, і вона повернеться до своїх складників: свинцю та міді, частини планети, і закінчиться все так, як і розпочиналося.
Чоловік почав булькати, видаючи протяжний туберкульозний кашель, дуже голосний, а кров пінилася і бризкала з його рани. Якусь мить він іще залишався у вертикальному положенні, наче просто спирався на огорожу, а тоді все раптом змінилося, і він поплив додолу, як вода, перетворюючись на розплескану калюжу, разом зі своїми руками, і ногами, і джинсами, і волоссям.
Чоловік почав булькати, видаючи протяжний туберкульозний кашель, дуже голосний, а кров пінилася і бризкала з його рани. Якусь мить він іще залишався у вертикальному положенні, наче просто спирався на огорожу, а тоді все раптом змінилося, і він поплив додолу, як вода, перетворюючись на розплескану калюжу, разом зі своїми руками, і ногами, і джинсами, і волоссям.
Ричер запитав:
Куди ти цілилась?
Ченґ відповіла:
У центральну частину тіла.
Ричер усміхнувся.
Ніщо не може бути кращим за центральну масу, сказав він.
Він пройшов двадцять футів і знайшов комірець їхнього противника, а тоді задню частину його паска, потім підняв тіло і перекинув через огорожу. Свині підбігли одразу.
59
Вони не хотіли повертатися в місто на тому ж фургоні, бо не бажали сидіти там, де до них сиділи ці типи, тож вони, як і до цього, поїхали канавокопачем. Вествуд знову був за кермом, а Ричер і Ченґ стояли обличчям до обличчя над його головою, проте їхали вони цього разу вже ґрунтовою дорогою. Це хоч було й повільніше, проте значно зручніше. Вони припаркувалися біля торговця автомобілями, і до них вийшов продавець. Він уважно оглянув канавокопач. Він був трохи забруднений розтовченим зерном та злегка пошкрябаний із боків. А ще до нього прилипло трохи болота. І на передньому ковші була невеличка ямка на тому місці, куди поцілила куля. Він більше не виглядав новим. Принаймні не зовсім новим. Ричер дав продавцеві пять тисяч із тих грошей, що в них залишилися. Легко прийшли, легко й пішли.
Тоді вони попрямували в південному напрямку через площу. Сонце вже пригрівало. Якийсь хлопчик кидав мячем об будинок, а потім відбивав його палицею. Той самий малий, якого вони бачили раніше. Вони зупинилися біля рецепції мотелю, у якому Вествуд забронював цілу купу номерів. Для себе самого, а ще для своїх фотографів і всіх інтернів та асистентів. Новою помічницею за столом була молода дівчина. Мабуть, вона готувалася до вступу в коледж. Вона виявилася моторною та вправною. А ще була веселою та яскравою. Ричер запитав у неї:
Чому це містечко називається «Материн Спочинок»?
Вона відповіла:
Я не повинна вам цього розповідати.
Чому?
Фермерам це не до вподоби. Вони хочуть, щоб про цю історію забули назавжди.
Я не скажу їм, що це ви мені розповіли.
Це перекручена форма давнього імені, традиційного для індіанців із племені Арапахо. Одне слово, проте воно звучить, як два. Це означає «місце, де ростуть погані речі».
Вествуд віддав Ченґ ключі від її машини з прокату і попрощався. Ричер пішов із нею в напрямку їдальні, де стояв припаркованим червоний форд.
Вона сказала:
Ти ж збирався до Чикаґо.
Він відповів:
Так, збирався.
Ти хотів дістатися туди ще до початку холодів.
Це завжди хороша ідея, що стосується Чикаґо.
Ти можеш поїхати потягом о сьомій. Перекусити в їдальні. Поспати після обіду на сонці. На розкладному стільці. Я бачила тебе тоді, ще того, найпершого дня.
Ти мене бачила?
Я проходила повз.
Я казав тобі. Я служив в армії. Я можу спати де завгодно.