До вас можна приєднатися? спитав чоловік, і Маряна аж оторопіла від його надзвичайного, трішки хриплуватого баритону.
Вона відчула його природну потужну харизму, а ще аристократичність. Здавалось, він випадково явився сюди десь із девятнадцятого століття, щоправда, лишивши там свої обладунки, бо замість вишуканого одягу на ньому були джинси й сорочка.
Прошу, відповіла й раптом спіймала себе на тому, що вона й досі всміхається. Від чоловіка йшло приємне тепло.
Я Максим, представився чоловік, а вас як звуть?
Маряна.
Ви тут завжди на самоті чи так сталось випадково?
А я люблю побути на самоті.
Отже, мені пощастило. Може, перейдемо на «ти»?..
Їхня розмова за кавою тривала понад годину, затим вони неспішно проходжалися алеями парку ще години зо дві. І потому Маряна зрозуміла: цьому чоловікові можна довіряти, і перші враження про нього як про добропорядну людину підтвердилися. І хоча він поводився якось аж надто витончено, це в нього виходило настільки природно, що сумнівів у його нечесності чи проявах акторської гри в жінки не було. А вже після вечері з Максимом залишки підозрілості та недовіри, які все ж закрадалися до серця, розвіялися остаточно.
Із тих пір вони стали добрими друзями, причому інколи в Маряни складалося враження, що цього чоловіка вона знає все своє життя. Він був надто відкритим і розуміючим, повсякчас доводив свою щирість і бажання підтримати її й допомогти у всьому, хоча цього Маряна у нього не просила.
Чи кохає вона його? Радше поважає як гарну людину, як хорошого, вірного друга, захоплюється ним як досконалим, успішним чоловіком. Після кількох невдалих спроб стосунків жінка боялась відкрити своє серце, покохати, впустити у своє життя чоловіка, хай навіть такого неперевершеного, як Макс. Тож чоловік намагався постійно завойовувати так, саме завойовувати, Маряну. Він скоював неймовірні, іноді просто шалені вчинки, і все заради того, щоб скорити серце коханої жінки.
Макс, скажи, ну чому ти такий ідеальний, чи що? Звідки ти такий узявся в цьому божевільному світі? спитала одного разу, коли після розмови по телефону він уже за кілька хвилин примчав на своєму авто із запашною свіжозвареною кавою в термосі й торбинкою тістечок; бо Марянці, бач, забажалось кави, а вона, як не прикро, закінчилась. Причому про це вона обмовилась так, між іншим, навіть не уявляючи те, що станеться після розмови.
Природа не наділила мене красою, тому звик у житті покладатися на свою напористу вдачу і всього досягати важкою працею, пояснив він.
Але ж не можна так! Ти негайно виконуєш мої забаганки, хай навіть ті, про які я кажу просто так без будь-якого підтексту. Мало що мені на думку спаде! А раптом мені заманеться поїхати на край світу, тоді що?
Марянко, я хочу, щоб ти була щасливою, запамятай це раз і назавжди, рішуче мовив Макс, серйозно дивлячись їй у вічі. І мірою своїх можливостей я буду намагатися зробити тебе щасливою, навіть якщо для цього знадобиться завезти тебе раптом на край світу
Марянко, що з тобою? Де ти зараз? знов озвався Максим. Що тебе тривожить, скажи?
Дещо сталося, ти вгадав, зітхнула вона. Ніби нічого особливого, але мені подзвонив мій колишній хлопець. Себто він уже чоловік, а колись давно був моїм першим юнацьким коханням
Це розбурхало тебе до краю
Маряна всміхнулась. Цей чоловік завжди відчував, якщо з нею щось було не так. Вона розповіла йому про свої хвилювання й почуття, і їй стало спокійніше.
Ти мусиш трохи розвіятися й відпочити, зауважив Максим, замислившись на якусь мить. Приміром як щодо поїздки до заміського водоймища? додав після незначної паузи.
Так. Цей чоловік звідкись знає, що їй потрібно і коли саме
Кілька днів по тому дзвінок від Михайла застав Маряну вранці, дорогою на роботу.
Марянко, я мушу тебе побачити.
Навіщо? Щось трапилось?
Так, трапилось дещо. Я думаю про тебе весь час. Думки про тебе не дають мені спокою. От що трапилось
Маряна мовчала. Їй було приємно, що він дзвонить, приємно чути його голос, ці слова зізнання, утім, розуміла: круговерть пробуджених почуттів може завертіти їх враз, а стосовно Макса це буде не зовсім чесно. Жінку переповнили суперечливі емоції. Так, їй хотілося знову побачити Михайла, розмовляти з ним, як колись, проте думки про Макса не давали їй спокою.
Не думаю, що це буде правильно, відповіла врешті.
Тобі неприємно, що дзвоню? Не хочеш мене більше бачити й чути?..
Не в цьому річ.
Тоді що ж? Усе через того чоловіка, про якого ти мені розповідала?
Так, угадав.
Боїшся?
А чого мені боятися?
Може, ти мене ще трошки любиш зараз і боїшся, що я тебе в нього вкраду
Запала раптом мовчанка А він же правий! Вона справді боїться зустрічей з ним. Лише тепер Маряна усвідомила, що так, як кохала вона Михайла пятнадцять років тому, щиро, самовіддано й безтямно вона не кохала нікого Що буде, якщо ці почуття знов спалахнуть, адже нині вже щось, немов в очікуванні, клекоче й вирує у грудях Що це? Пробуджуються сховані в найдальший закуток серця справжні почуття чи лиш нависає мить забуття? І чи варто втрачати ідеального Макса заради колишніх почуттів до колишнього хлопця? Кілька днів тому, під липою, в очах Михайла вона бачила неприхований вогник, який свідчив про те, що вона й досі не байдужа йому. Та й чи варто взагалі допускати думку про таку можливість?..
Твоє мовчання лиш підтверджує мої здогадки ти таки щось відчуваєш до мене, озвався Михайло, і Маряна відчула, як він усміхнувся. Я такий радий цьому, якби ти знала!
Не кажи так спробувала заперечити жінка.
Не бійся нічого. Повір, життя аж надто коротке, щоб дозволити собі втрачати щось у ньому. А я у своєму більше втратив, аніж зберіг, тому найбільше зараз хочу побачити тебе знов. Дозволь мені це, будь ласка. Я не прошу в тебе чогось більшого лиш побачити тебе хочу. Мені тоді стає так спокійно й добре
Так, ти правий, життя аж надто коротке, щоб дозволити собі якусь помилку, дещо спантеличено відповіла Маряна.
Ти вважаєш «нас» помилкою?..
Зрозумій, що «ми» були колись дуже давно, а зараз є просто «ти» і «я». І я не знаю, що буде, якщо раптом знову захоче зявитися це «ми». Ми з тобою вже не ті, якими були колись, ти про це не думав?
Марянко, просто дозволь мені побачити тебе знов
Вони зустрілися в місті наступного вечора й пішли в «Солодке життя».
Скажи, чому саме тепер? Чому тепер, через стільки років, ти про мене згадав? спитала Маряна, мужньо витримуючи палкий Михайлів погляд.
А я тебе й не забував ніколи. Не подумай, що життєві розчарування й відчай змусили мене тривожити тебе зараз ти завше була в моїй душі. Його погляд лагідно пестив її лице. Думки про тебе додавали мені сили жити.
Маряна відчула на своїй руці суху теплу Михайлову долоню й схилила голову. Вона не змогла вивільнити свою руку, проте розуміла, що потрібно це зробити, інакше ще трохи, й вороття у власне життя спокійне й розмірене вже не буде. Тепло його долоні пронизувало її наскрізь.
Усі ці роки я думав про тебе, згадував нас, трохи розпитував про тебе в людей. Мені дуже хотілось тебе побачити, дуже, але я чомусь не наважувався. А якщо чесно, то був переконаний, що ти не пробачила мені того, як я з тобою вчинив колись. Боявся, що не захочеш мене чути й бачити
Я довго не могла тобі пробачити, ти маєш рацію. Але час усе стирає. Той біль, який пережила через тебе, час теж стер. Я навіть пробачила тобі. Тому не картай себе, усе справді в минулому.
Михайло похилив голову.
Того я собі не пробачу сам, зітхнув він. Усе в нас могло бути гарно, якби не я
Хтозна, як би воно було того ніхто не знає. А зараз годі говорити про це. Уже нічого не повернути.
А ти хотіла б?
Що?
Усе повернути
Маряна на якусь мить замислилась. Чи хотіла б вона втратити навік усе те, що пережила за останні пятнадцять років, і повернутися знову в минуле?
Ні. Вибач, але ні. Моє життя мені надто дороге, дорога кожна прожита мною мить, і жодної втрачати я не хотіла б нізащо. Хоч не всі з них приємні, але вони мої. Якби не вони, не було б мене теперішньої. Я була б іншою. А іншою я себе не уявляю.
Знаєш, а я хотів би повернутися назад. Своє життя я прожив якось так нікчемно й порожньо Тоді, після розлуки з тобою, ніби щось завязувалось у мене, але потім все пішло шкереберть. І якби ж то можна було когось у цьому звинуватити натовк би йому пику, та й по всьому. А так винен сам, тому й картаю тільки себе.
Маряна сумно всміхнулася, згадуючи запальну Михайлову вдачу. Він був не з тих, хто покірно дивився на несправедливість чи неправду. Через те в юності часто потрапляв у різні халепи й прикрощі то заступаючись за скривджених дівчат, то зясовуючи стосунки із сусідами, які посварилися з батьками, то втручаючись у бійку, щоб захистити слабшого Проте, незважаючи на імпульсивність, насправді він був добрим і щирим хлопцем.
Маряна сумно всміхнулася, згадуючи запальну Михайлову вдачу. Він був не з тих, хто покірно дивився на несправедливість чи неправду. Через те в юності часто потрапляв у різні халепи й прикрощі то заступаючись за скривджених дівчат, то зясовуючи стосунки із сусідами, які посварилися з батьками, то втручаючись у бійку, щоб захистити слабшого Проте, незважаючи на імпульсивність, насправді він був добрим і щирим хлопцем.
Багато гарних якостей було в Михасика А в Михайла? Хтозна, яким він став тепер, після стількох років, які прожив не зовсім так, як йому мріялося в юності
3
Весна поступово перейшла в літо, бузкові пахощі змінилися на медово-липові, а з розчиненого вікна чувся вже не соловїний спів, а моторошне пугукання сов і писк кажанів. Іноді, пізніми вечорами, їй було трохи боязко бути самій у квартирі. Проте й розділяти своє життя з кимось вона не поспішала. Минулі життєві помилки не дозволяли їй цього. І хоча ще недавно вони з Максом планували, відзначивши їхню першу річницю знайомства, розпочати спільне життя, нині її вже ятрили сумніви. Десь у глибині душі вона розуміла, що їй буде добре й спокійно з Максом: він надійний, серйозний, добрий чоловік, який ніколи її не скривдить. Проте чи буде вона щаслива? Чи буде щасливим він поряд з нею? Тепер вона не була певна
Після кількох зустрічей із Михайлом вона стала спантеличена й розгублена. Пройдешні почуття нагадали про себе, і якась незнана донині журба розпанахала душу.
Вона опинилась на роздоріжжі: з одного боку ідеальний Макс, якого вона хоча й любить по-своєму, але не кохає, а з іншого не зовсім бездоганний, проте такий милий серцю Михайло Такого життєвого розпуття вона ще не мала.