Як тепер їй вчинити? Образити шляхетного Максима, котрий так довго шукав свою половинку і нарешті зрозумів, що Маряна саме та жінка, яка потрібна йому поряд? Чи скривдити бідолашного Михайла, котрий і так удосталь натерпівся від долі і мріє про шанс усе залагодити й почати спочатку?
Вибір дуже і дуже непростий Маряна не могла відмовити Михайлові у спілкуванні й розуміла, що з кожним днем почуття ставатимуть усе міцнішими, адже то був він її Михасик, котрого вважала, нехай і колись давно, своїм єдиним і бажаним. Але водночас не могла просто так залишити Макса, бо він тривалий час був для неї справжнім вірним другом, надійною опорою, без нього вона себе теж не уявляла Це було якесь божевільне замкнуте коло!
Тієї ж ночі їй наснився дивний сон. Радше це був напівсон-напівмарення, бо буря й справді бушувала тієї ночі
Вона розплющує очі й бачить, як до вікна швидко насувається страшенна чорна хмара, що оповила всеньке небо. Наблизившись до вікна, хмара, розтрощивши віконні шибки, уривається до кімнати, невблаганно наближається до ліжка, в якому лежить Маряна. Бідолашна налякана жінка зіщулюється, втиснувши підборіддя в коліна, і в страшному очікуванні завмирає, відчуваючи, як серце мало не зупиняється. Тієї миті, як чорні клубки хмари досягають її, щоб поглинути, усе раптово обривається
Спантеличена до краю від страшних вражень, Маряна сіла в ліжку й дослухалась до тиші, яку час від часу порушував гуркіт грому. Що могло означати це моторошне сновидіння?
Віщі сни іноді снилися Маряні: незадовго до розриву з одним зі своїх «колишніх» їй наснились велетенські хвилі, що вирували в темному океані; за кілька днів перед зустріччю із Максом їй наснилась гладенька поверхня моря із чистеньким піщаним пляжем, а напередодні дзвінка від Михайла їй теж наснилось спокійне море із казковим заходом сонця.
А от що міг означати сьогоднішній жахливий сон? Може, то було якесь важливе попередження? Хтозна, однак в душі зачаїлась тривога
Наступного ранку Маряна раптом здумала, що ввечері Максим не подзвонив їй уперше за той час, що вони були разом, і не сказав на добраніч, як зазвичай. Перед сном вона спілкувалась по телефону з Михайлом, затим, не подумавши про Макса, вляглася спати. А могла ж і сама подзвонити йому може, він чекав її дзвінка? Звісно, чекав!
Вона розуміла, що Максим відчуває її стан. Бо й сама розповідала йому про зустрічі з Михайлом і про ті суперечливі почуття, які в неї виникали Чомусь звикла зазвичай говорити про все, не приховуючи від близької людини нічого. Мабуть, це було її помилкою.
Дозволивши собі думки про Михайла, котрі все частіше не давали їй спокою, вона втратила контроль. Чому він увірвався до її життя так раптово? Де він був усі ці роки? Чому саме тепер, коли зустріла чудового чоловіка, вона мусить стояти перед вибором?
Маряна взяла мобільний.
Привіт, почула в слухавці дещо відсторонений голос Максима.
Привіт. Ти не подзвонив учора
Так, я подумав, що тобі потрібно побути наодинці з твоїми думками.
Маряна зітхнула: він, як завше, має рацію
Ти вважаєш, самій із цими думками мені буде краще? однак зауважила вона.
Я вважаю, що кожна людина має на це право.
Ти потрібен мені
Запала болюча мовчанка. Маряна відчувала, що Максим сумнівається в її словах. Ну чому, коли життя стає більш-менш стабільним, упорядкованим, щось обовязково мусить порушити цю стабільність?! Що за дивний закон буття? Можливо, з нею це відбувається через те, що вона аж надто емоційна й близько все бере до серця? Якби вона так не захопилася спілкуванням із Михайлом, не перейнялася його життям, не розятрювала собі душу спогадами, нині проблем у неї не було б. Вона ж натомість повсякчас думала про Михайла, водночас відсторонюючись від Макса й таким чином відштовхуючи його від себе.
Може, пообідаємо разом чи повечеряємо? обережно спитала вона.
Знаєш, маю трохи роботи сьогодні. Розумієш, як воно буває, тим паче при моїх численних справах відповів, намагаючись демонструвати заклопотаність.
Маряна розуміла, що він каже неправду. Ніяка найнеймовірніша кількість справ ніколи не заважала Максу знайти час для зустрічі з нею. На першому місці в нього завжди була вона. Він міг кинути геть усе, щоб негайно побачитися з нею. Тому тепер, коли він сказав їй про справи, Маряна відчула напруженість, що зависла між ними.
Розумію. То, може, завтра?
Я тобі подзвоню, гаразд? А зараз мушу бігти, вибач.
Розмову було завершено. Маряна оторопіло подивилася на телефон. Ситуація була вкрай неприємною, проте жінка розуміла, що виправити це вона не в силах. Принаймні тепер. Підсвідомо вона знала, що потрібно зробити, проте не могла змусити себе ухвалити бодай якесь рішення. Бо терпіти не могла вибирати. А вибір нині перед нею стояв чи не найважливіший у її житті
Випивши каву, Маряна вирушила на звичну ранкову пробіжку. Ще недавно вони з Максом планували щоранку бігати разом, з початком їхнього спільного життя На якусь мить Маряні стало сумно. Усе ж у них було чимало спільних планів, задумів. Макс узагалі був своєрідним джерелом ідей. Вона навіть звикла до того, що час вони проводили яскраво, бо щоразу Максим умів здивувати, вразити, не дозволяв занудьгувати
Я коло твоїх дверей, ти вже не вдома? спантеличив Михайло телефонним дзвінком.
Ти коло моїх дверей?! не зупиняючись, перепитала. Я скоро буду. Чому ти так рано в місті, без попередження?
Дуже схотів тебе побачити.
Маряна всміхнулась: він і колись так пояснював свої несподівані появи.
Піднімаючись сходами, побачила Михайла, котрий, обіпершись об одвірок, широко всміхався їй. У руках тримав кілька троянд. Вигляд мав чудовий.
Це для тебе. Колись я не дарував тобі квітів, вибач. Хочу надолужити втрачене в молодості. Недосвідчений був «валянок», одним словом, і далі усміхався.
Дякую, всміхнулась у відповідь Маряна й обережно взяла троянди. Заходь і влаштовуйся, а мені потрібно в душ. Як ти знайшов мене? мовила через плече. Я ж не казала тобі, де мешкаю.
Михайло лише всміхнувся багатозначно самими очима: мовляв, «ти мене явно недооцінюєш!»
Жінка поставила квіти у вазу й шмигнула до ванної кімнати.
У тебе тут дуже славно! почула вона крізь шум води. Зварити тобі кави?
Так, буду тобі дуже вдячна!
Коли Маряна вийшла з ванної кімнати, квартиру наповнював густий аромат свіжозвареної кави. Михайло, відхиливши гардину, виглядав у вікно.
Гарний краєвид з твого вікна. І ти гарна. Тільки косу навіщось обрізала.
Чому ти прийшов?
Михайло підійшов до жінки й легенько торкнувся її вогкого волосся.
Я вже казав: дуже схотів побачити тебе
Навіщо?
Михайлові очі наповнились смутком.
А ти не здогадуєшся? тихо спитав.
Я лиш питаюсь.
Маряна відійшла від чоловіка й сіла за стіл, поглядом запрошуючи і його приєднатися. Михайло постояв і сів навпроти неї. Узявши чашку з кавою, пильно-пильно подивився жінці у вічі.
Сказати тобі?
Маряна смикнула плечем. На якусь мить запала мовчанка.
Знаєш, Марянко, ти, може, й не повіриш мені, але так, як я любив тебе колись хай навіть то було так давно, я не любив більше нікого. Тоді все було якось по-справжньому, щиро, любо, гарно. Знаєш, тоді я справді жив. Жив завдяки тобі. І я розумію зараз, що так більше не буде в мене ні з ким. Так не буде. Ти була такою невинною, такою щирою і милою, так віддано мене любила І я дуже хочу все повернути. Повернути втрачену мною твою любов тебе Як думаєш, у мене є хоч мізерний шанс?
Сказати тобі?
Маряна смикнула плечем. На якусь мить запала мовчанка.
Знаєш, Марянко, ти, може, й не повіриш мені, але так, як я любив тебе колись хай навіть то було так давно, я не любив більше нікого. Тоді все було якось по-справжньому, щиро, любо, гарно. Знаєш, тоді я справді жив. Жив завдяки тобі. І я розумію зараз, що так більше не буде в мене ні з ким. Так не буде. Ти була такою невинною, такою щирою і милою, так віддано мене любила І я дуже хочу все повернути. Повернути втрачену мною твою любов тебе Як думаєш, у мене є хоч мізерний шанс?
Вона мовчки схилила голову.
Я відчуваю, що небайдужий тобі
Ти не можеш бути мені байдужим. Проте чим усе це закінчиться?
Мила, мила ну чому все має закінчитися?
Бо вже закінчилось одного разу
Так. Це правда. Але дозволь почати все спочатку. Усе буде чудово. Я доведу це. Ти лиш дозволь
Михайло підійшов до Маряни, присів коло неї і взяв її руки у свої. Відтак схилив голову на її коліна. Жінка не стрималась і, вивільнивши руку, обережно пригладила його густе витке волосся, яке почало ледь сивіти на скронях.
Вона відчула, як оживає той міцний звязок, котрий був поміж ними в юності. І стало раптом так тепло на душі, так затишно й гарно як колись давно.
4
Якщо ще кілька тижнів тому Маряна лише думала про те, що вороття в її звичне життя може не бути, то тепер це вже було безперечною реальністю. Дозволивши собі послабити контроль над емоціями, зрозуміла, що тепер її життя кардинально змінюється.
Максим усе віддалявся від неї, мабуть, зрозумівши, що з появою її коханого чоловіка з минулого боротьба його буде безуспішною; почасти й тому, що хотів, аби вона була щасливою, а щасливою вона може бути лише поряд з людиною, яку кохає по-справжньому. Принаймні так собі пояснювала його поведінку Маряна. Бо якось напрочуд безболісно й непомітно, без претензій і зясувань стосунків, він лишився осторонь, дозволивши Михайлові діяти.
Той же радо віддавав жінці всю свою ніжність і ласку, що накопичилися в ньому за багато років, силкуючись надолужити втрачене в юності. Усвідомлення того, як образив її колись, лише підсилювало його прагнення зробити її щасливою тепер.
Тож вибір було зроблено радше самим часом, аніж усвідомлено й виважено. Маряна лиш не могла збагнути до кінця, чи все правильно стало, чи то мить забуття її спіткала, що обеззброїла її, але з часом відійде й залишить по собі лише згадку.
У стосунках з Максом вона могла контролювати свої емоції, знала, що він чудова людина, ідеальний чоловік, який її любить, проте серце її не належало йому сповна.
З Михайлом все було інакше: сама його присутність поряд із нею змушувала серце тріпотіти, від його усмішки їй ставало так тепло й затишно, а обійми його проймали до самого серця. Вона наче доторкнулась до їхньої Казки.
Утім Що чекає тепер на них усіх? Маряні дуже не хотілося про це думати, проте сумління змушувало її непокоїтися. До того ж нещодавнє сновидіння нагадувало про себе повсякчас.