Пре-чу-до-во!
Паніка. Це все паніка, чорт забирай! Він мусить зайти до квартири, все ж це його квартира, поки що. Мусить!
Влад рішуче наблизився до дверей. Обережно прочинивши, він увійшов. Ноги механічно понесли його на кухню, де, судячи з усього, відбувалась нещодавня розмова.
На стільці, обіпершись головою об стіну, сиділа Катерина. Вона дивилася на нього якимсь дивним безпристрасним поглядом. Влад умить пригадав вираз її обличчя зі свого сну. Точно так вона дивилась на нього уві сні: дивно.
Привіт, сказав він. Ти жива! Не повіриш, але я думав, тебе вбили.
Катерина не ворухнулась.
Чого мовчиш? Усе гаразд? Хто ті мужики?
Катерина лишалась непорушною.
Влад здивовано дивився на жінку й підійшов до неї ближче.
Ей, ти чого?..
Він нахилився над нею і пильно подивився в її спітніле обличчя, в широко розплющені очі. Спиною поповз крижаний холод: її очі були неживі. Страшний здогад знов упав на його спантеличену голову.
Він обережно притулив пальці до її шиї, щоб намацати пульс. Пульсу не відчувалось. Катерина була мертва.
Чорт! вилаявся Влад, облизавши пересохлі тремтячі губи. Чорт!!!
«Швидка» їй уже не знадобиться. Витягнув із кишені мобільний і машинально набрав «102».
Чергова частина міліції. Черговий Петренко слухає, почув він у слухавці.
П потрібна ваша допомога, затинаючись, видихнув у відповідь Влад. Тут тут мертва жінка Здається, мертва
Де ви перебуваєте? Що у вас трапилось?
Де ви перебуваєте? Що у вас трапилось?
Я я не знаю, що трапилось я прийшов, а вона тут сидить мертва
Кажіть адресу!
Влад, знов затинаючись, сказав адресу.
Лишайтесь на місці, нічого не чіпайте! Зараз до вас виїде наряд.
Т так лишаюсь
Розмову було завершено. Він обтер спітніле чоло.
Треба заспокоїтись. Він мусить негайно заспокоїтися, доки не приїхала міліція. Але як тут заспокоїшся, коли це, чорт забирай, найгірший день у його житті!!!
Влад знову подивився на Катерину. Точніше, це була вже не Катерина, а її бездиханне тіло, що сиділо, обіперте об стіну.
Він ніколи не бачив мертвого тіла, принаймні так зблизька. Лише по телевізору мигцем: якось не цікавили його мертві тіла. А тут Катерина, до якої він колись усе-таки був небайдужий.
Його долали дивні суперечливі відчуття. Із одного боку, до кінця не вірилось, що перед ним мертва жінка, голос якої він чув ще кілька хвилин тому. З іншого ж, насувалось страшне усвідомлення якогось кошмарного божевілля.
Чому її вбили? За що? І головне: ЯК?! У неї точно не стріляли, її не душили й не били по голові. Узагалі, все було тихо і дивно. Дуже, дуже дивно.
Він чув, як вона просила не чіпати когось. Мабуть, мала на увазі його, Влада? Це ж треба Сама на днях погрожувала стерти його на порох, а тут раптом, на порозі власної смерті, благала не чіпати його. Мабуть, справді любила У грудях стиснулось.
Влад зітхнув і підійшов до вікна. Хотів відчинити кватирку, але згадав, що нічого не можна чіпати. Він увесь спітнів. Ліпше би пітнів на сцені! Який чорт потягнув його сюди?
Усе. Годі панікувати! Він набрав повні груди повітря і повільно випустив. На другому вдихові у двері постукали. Влад видихнув і швидко вийшов у коридор.
За дверима стояло двоє міліціонерів.
Добрий день. Це ви викликали міліцію? спитав один з них, високий худорлявий чоловік в окулярах.
Так, я. Не знав, кого викликати, тому вирішив вас, бо «швидка» їй точно вже не знадобиться
Старший сержант Миколайчук, представився чоловік.
Молодший сержант Карпенко, відрекомендувався другий, теж високий, трохи міцнішої статури.
Будь ласка, прошу. Влад пропустив їх до квартири і вказав кивком на кухню. Вона там
Міліціонери мовчки пройшли до кухні. Влад посунув за ними, щосили намагаючись урівноважити дихання.
Ви її знаєте? уважно оглядаючи тіло, спитав старший сержант Миколайчук.
Так. Це моя колишня колега, Катерина Марченко. Деякий час ми працювали разом у нашій філармонії.
Це ви виявили тіло? спитав Миколайчук і витягнув з кишені блокнот.
Влад ствердно кивнув.
Як це сталось?
Справа в тому Можна, я відчиню кватирку?
Так, будь ласка.
Справа в тому, вів далі Влад, відчиняючи кватирку, що це помешкання я винаймав упродовж кількох років, воно було потрібне мені в особистих цілях. Творчих цілях, швидко додав він. Я музикант Цього місяця термін оренди закінчується, я прийшов забрати речі, щоб лишити квартиру в порядку а тут ось Я просто шокований! Я не розумію, як таке могло трапитись! Це якесь суцільне божевілля!
То ви не жили тут постійно, я правильно розумію?
Ні. У мене є власна квартира. Узагалі, я давно тут не був, зітхнув Влад. У мене купа різних справ і клопотів. Було не до цієї квартири
Старший сержант Миколайчук ретельно занотовував у блокноті. Молодший сержант тим часом оглядав усе довкола. Він нахилився і підійняв з-під столу шприц.
Як вам таке? задоволений знахідкою, звернувся він до свого колеги. Схоже, вона вирішила піймати кайф.
Усе може бути, погодився Миколайчук. Але стверджувати напевне ми цього не можемо. Це підтвердить чи заперечить лише експертиза. Залучіть до справи. Він перевів погляд на Влада. Підемо далі. Скажіть, як тут опинилась ця жінка? Вона тут жила?
Влад опустив очі.
Ми зустрічалися тут час від часу. Вона також мала ключа, але я не очікував застати її тут.
Це була ваша подруга?
Ну-у, не зовсім подруга. Кажу ж, ми просто іноді зустрічалися. Репетирували, знаєте. Я скрипаль, вона співачка, нам потрібно було більше часу, аніж ми мали у філармонії. Але ці зустрічі припинилися місяців чотири тому, бо вона зникла. Отже, необхідність репетицій відпала.
Зникла? Тобто звільнилась?
Ні. Саме зникла. Мене тоді не було в місті, я був у відпустці. Але колеги мені розповіли, що вона зникла без будь-яких пояснень.
Ви не контактували з нею після того? Можливо, по телефону?
Ні. Не мав такої потреби. Я взагалі змінив сім-картку.
Старший сержант відірвався від блокнота і знов уважно подивився на обличчя Катерини. Затим перевів не менш уважний погляд на Влада.
Вона мертва не так давно, не більше двох годин. Як так сталося, скажіть, будь ласка, що ви прийшли сюди після тривалого часу саме в день і майже в час її смерті? міліціонер пильно дивився на Влада з-під окулярів.
Звідки я можу знати, шановний? Чому ви таке питаєте? Ви що, натякаєте на мою причетність до її смерті? Але яким чином? Я взагалі не розумію, що таке з нею трапилось! Це просто якийсь абсурд! Влад нервово обтер чоло.
Владиславе е-е-е старший сержант поправив окуляри і проглянув попередню сторінку записника. Владиславе Петровичу, потрібно, щоб ви прийшли у відділок і все детально описали. Ви повинні дати офіційні свідчення.
Так-так, звичайно, сержанте. Я розумію.
Квартиру ми опечатаємо, тут ще треба все як слід обстежити. Сподіваюся, ви нічого не рухали, поки чекали нас?
Ні, ну що ви.
Це правильно.
Наразі допит було завершено. Влад перевів подих.
Оце ж вляпався так вляпався Містер Недоумок.
4
Як у воду дивилася Марія Степанівна, припускаючи «темне дільце», у котре вплуталась Катерина. І хоча офіційну версію смерті Катерини правоохоронці визначили як «самогубство шляхом отруєння невідомою речовиною», Влад розумів, що ніяким самогубством тут і не пахне. Ті двоє чудово попрацювали, не лишивши жодних слідів, жодних зачіпок і підозр.
Певна річ, Влад нічого не розповів про них. Відчув, що треба мовчати. Міліція міліцією, але вона його не захистить у потрібний йому момент, коли за ним прийдуть, як прийшли за Катериною. Якось же вони її знайшли, вистежили. І його знайдуть, якщо дізнаються, що він на них доніс.
Його все діймала думка, хто ті люди. Те, що це головорізи, очевидно. Але Влад відчував, що за всім цим стоїть щось дуже і дуже страшне. За просто так не вбивають.
Версій може бути безліч. Імовірно, вони прибрали її як непотрібного свідка. Або ж вона вирішила відійти від «справ» і це не влаштувало когось. Когось, хто стояв понад ними всіма. Адже чорнову роботу зазвичай роблять пішаки. А ці двоє явно були пішаками, котрі лише під час виконання вироку відчувають себе повелителями людських життів.
Отже, є хтось понад усім. Звісно, пхати у це носа він не буде: менше знаєш спиш міцніше. Золоті слова!
Із розслідуваннями покінчено. Містер Влад Холмс складає повноваження на самому старті розслідування. Ха-ха!
Нічого. На нього чекає сцена. Велика Сцена. І там він справді буде Першим.
Аж наступного дня під вечір він згадав про Віру. Він забув зателефонувати їй, та й не до неї йому було. Вона теж не дзвонила. Гордячка, холера б її!..
Схопив мобільний, набрав її номер. «Абонент не може прийняти ваш дзвінок, залиште ваше» чемно почав повідомляти йому оператор.
Влад нервово брязнув телефоном об стіл. Чорт! Ну що знов таке? Чому вона вимкнула клятий телефон?! Тепер, коли вона конче потрібна йому! Які можуть бути образи тепер, коли він пережив найгірші часи у своєму житті і має зняти напругу!
Ну, добре вже. Він зробить крок першим. Знов. Принаймні тепер, коли його минуле зрештою лишилось у минулому, вже немає сенсу все розповідати Вірі. Тому треба залагодити цю незрозумілу ситуацію. Треба почати нове життя. Так! Відтепер жодних дівчаток. Лише Віра і велика сцена. Велика сцена і Віра. Усе. Інакше Катерина замордує його у снах, як це відбувається вже котру ніч поспіль
Влад традиційно купив оберемок квітів цього разу хризантем, пляшку вина й наприкінці дня пішов до офісу зустрічати Віру. Вона вийшла з дверей офісу і з камяним лицем пройшла повз нього. Ніби його тут немає! Що за чорт?!
Кицю, ти що? Що з тобою? Влад кинувся слідом за нею.
Віра мовчки йшла далі, не звертаючи уваги на Влада.
Кицю, що трапилось? Ну не можна ж так нахабно ігнорувати мене!
Схоже, Віра й не думала зупинятись вона пришвидшила ходу.
Віро! Мають бути якісь межі! Негайно зупинись і поясни, що трапилось! терпіння Влада, знервованого за останні дні, швидко закінчилось. Віро, стій!
Він схопив її за рукав і розвернув до себе.
Що ти собі дозволяєш? прошипіла жінка.
Та що з тобою таке?!
Що зі мною? Що зі мною?! її голос перейшов на істеричний крик. Анічогісінько! І прошу дати мені спокій!
Та що з тобою таке?!
Що зі мною? Що зі мною?! її голос перейшов на істеричний крик. Анічогісінько! І прошу дати мені спокій!
Вона спробувала піти, але він усе ще тримав її за рукав.