Після чого вони знов заходились читати товстий стос друкованих аркушів, що лежав на ручці крісла між ними.
Скажіть, будь ласка, спитав я кілька хвилин по тому, чи ви вважаєте ви так багато подорожували, бачили весь світ чи не здається вам, що люди в душі повсюди однакові?
Хм? сказав Мінтон.
Чи не здається вам, що люди в душі однакові повсюди?
Він глянув на місіс Мінтон, переконався, що вона почула моє запитання, тоді обернувся до мене.
Майже однакові, повсюди.
Ага сказав я.
Боконон, між іншим, учить нас, що члени одного дюпрасу завжди вмирають через тиждень один після одного. Коли настав для Мінтонів час умирати, вони померли в одну й ту ж саму мить.
42
Велосипеди для Афганістану
У хвості літака був невеличкий буфет, і я пішов туди чогось випити. Там я зустрів іще одне американське подружжя: Г. Лов Кросбі з Еванстона, штат Іллінойс, та його дружину Гейзел обоє гладкі, віком за пятдесят, обоє гугнявили.
Кросбі розповів мені, що мав велосипедний завод у Чикаго, але не бачив від підлеглих нічого, крім невдячності. Тому він вирішив перевести виробництво до Сан-Лоренцо, де йому будуть вдячні.
Ви добре знаєте Сан-Лоренцо? спитав я.
Зараз їду вперше. Бачити не бачив, проте все, що чув, мені подобається, сказав Г. Лов Кросбі. Вони дисципліновані. Там можна на щось розраховувати з року в рік. Тамтешній уряд не заохочує кожного писанта стати таким оригіналом, якого світ не бачив.
Тобто?
Хай їм грець, усім там, у Чикаго! Виробляти велосипеди? Вони вже про це забули! Тепер головне соціальні відносини. Сидять йолопи та міркують, яким би чином ощасливити людство. Що б там робітник не накоїв, звільнити його не можу. А коли раптом вдається зробити велосипед, профспілка відразу звинувачує тебе в жорстокості, нелюдяності, а уряд конфіскує той велосипед за несплату податків і дарує його якомусь сліпому в Афганістані!
Отже, ви сподіваєтесь знайти на Сан-Лоренцо кращі умови?
Безперечно кращі! Цей народ настільки бідний, заляканий і темний, що не втратив ще здорового глузду!
Кросбі спитав, як мене звуть і чим я займаюсь. Почувши мою відповідь, його Гейзел вирішила, що моє імя типове для штату Індіана. Сама вона була родом з Індіани.
Боже мій, зраділа вона, значить, ви гужер[11]?
Я підтвердив, що так і є. Гейзел вигукнула в захваті:
А я теж із гужерів! Не треба соромитися, що ти гужер!
Я й не соромлюсь, сказав я. І не чув, щоб хтось соромився.
Гужери молодці! Ми з Лов двічі обїхали навколо світу й повсюди зустрічали гужерів на відповідальних посадах.
Це чудово.
Ви знаєте управителя нового готелю в Стамбулі?
Ні.
Він гужер. А ще той військовий, як його там, у Токіо
Аташе, підказав чоловік.
Він також гужер, вела далі Гейзел. А новий посол у Югославії
Гужер? здогадався я.
І не тільки він, а ще й редактор голлівудського розділу журналу «Лайф». І той чоловік із Чилі
Теж гужер?
Де б ви не опинилися, неодмінно знайдете там видатного гужера! сказала вона.
Автор «Бен-Гура»[12] був гужером, доречно зауважив я.
Не забудьте про Джеймса Уїткомба Райлі!
А ви теж родом з Індіани? спитав я в чоловіка.
Аж ніяк. Мій штат називають «Землею Лінкольна», мабуть, ви чули.
Коли вже на те пішло, сказала Гейзел з переможною усмішкою, Лінкольна теж можна вважати гужером. Він виріс в окрузі Спенсер[13].
Авжеж, сказав я.
Не знаю, чим насправді відрізняються гужери, додала Гейзел, але щось таке в них є. Якщо б скласти повний перелік, люди здивувалися б!
Напевне, згодився я. Вона цупко схопила мене за руку.
Ми, гужери, маємо триматися разом.
Згоден.
Звіть мене «матусею»!
Що?
Коли я зустрічаю молодого гужера, завжди кажу йому: «Звіть мене матусею».
Он воно як
Дайте мені це почути, наполягала вона.
Матусю
Вона всміхнулась і відпустила мою руку. Здавалось, ніби в її механізмі закінчився накрут. Назвавши Гейзел «матусею», я зупинив пружину, і тепер Гейзел мусила знов накрутити її, доки не зявиться черговий гужер.
Надмірна увага Гейзел до гужерів у всесвітньому масштабі це хрестоматійний приклад фальшивого карасу: уявна єдність людей, що не має ніякого сенсу з погляду Божого провидіння, наочний приклад того, що Боконон називає гранфалоном. До гранфалонів відносяться організації: комуністична партія, «Дочки американської революції», компанія «Дженерал Електрик», міжнародний орден диваків, а також усі нації в будь-який час в будь-якому місці.
Боконон пропонує нам проспівати разом з ним:
Так легко можна гранфалон пізнати,
Як з іграшкових кульок шкіру зняти.
43
Ніби манекен
Г. Лов Кросбі вважав, що диктатура в багатьох випадках не така вже й погана річ. Він не був ані кровожерним, ані дурним. Він волів поводитися з людьми, мов невихований селюк, але те, що він казав про недисциплінованість людства, часто було не тільки смішним, але й правдивим.
Єдиним пунктом, де розум і почуття гумору зраджували його, було питання про призначення роду людського на землі. Він був твердо впевнений, що люди створені для того, щоб збирати для нього велосипеди.
Сподіваюсь, що Сан-Лоренцо насправді такий, як вам розповідали, сказав я.
Мені вистачить розмови з одним чоловіком, щоб перевірити, правда це чи ні, відповів Кросбі. Коли «Папа» Монсано дасть слово честі щодо цього маленького острова, так воно і буде. Так є, і так має бути!
Мені подобається те, додала Гейзел, що вони всі християни та можуть говорити англійською. Це спрощує справу.
Знаєте, як тут борються зі злочинністю? спитав мене Кросбі.
Ні.
Злочинності тут просто немає. «Папа» Монсано зробив злочини настільки непривабливими, що громадяни навіть подумати про них не можуть, бо їх нудить. Кажуть, що тут можна покласти гаманець посеред вулиці, а через тиждень знайти його цілим на тому ж місці.
Ось як?
Нічого дивного! Знаєте, як тут карають за крадіжку?
Ні
Гачок, сказав Кросбі. Жодних штрафів, умовного звільнення, увязнення на місяць. Тільки гачок. Гачок за крадіжку, за вбивство, за підпал, за зраду, за зґвалтування, за розпусне підглядання. Порушиш закон, будь-який закон, попадеш на гачок. Це неважко зрозуміти, ось чому Сан-Лоренцо найбезпечніша країна у світі.
Що ж це за гачок?
Звичайна шибениця, ясно? Два стовпи та ще один упоперек. Тільки замість петлі беруть такий собі залізний гак різновид рибальського гачка, але великий, привязують до поперечки. Потім беруть бовдура, який насмілився порушити закон, протикають йому тим гаком живіт з одного боку до другого й ідуть геть. Тому бідолашному злочинцю нічого не залишається, як висіти, от і все!
Боже милостивий!
Не сказав би, що мені це до вподоби, але не скажу також, що це погано. Мені іноді здається, що таким чином ми могли б покінчити з підлітковою злочинністю. Гак для демократичної країни це, мабуть, трохи занадто. Привселюдне повішення пристойніше. Підвісити кілька підлітків, що крадуть автомобілі, на ліхтарях навпроти їхніх домівок з табличкою на шиї: «Мамо, ось твій хлопчик». Зробити це один, два, три рази, а там, дивись, можна буде відправити в архів замикачі запалення, як колись відкидні сидіння та підніжки в автомобілях.
Ми бачили цю штуку в підвалі з восковими фігурами в Лондоні, пригадала Гейзел.
Яку штуку? спитав я.
Гак. Там у підвалі влаштована Кімната жахів. Воскова фігура висіла на гаку. Зовсім як справжня, мене ледь не вивернуло.
А Гаррі Трумен був зовсім не схожим на справжнього Гаррі Трумена, додав Кросбі.
Даруйте, що?
У кабінеті воскових фігур, пояснив Кросбі. Постать Трумена ніяк його не нагадувала.
Зате більшість інших дуже схожі, сказала Гейзел.
А той, що на гаку, то був якийсь відомий персонаж? спитав я її.
Не думаю. Просто людина.
Ніби манекен? спитав я.
Ага. Він був прикритий чорною оксамитовою завісою хто хотів подивитись, мусив її відтягнути. До завіси було причеплено оголошення, що дітям дивитись заборонено.
Але хлопці не слухались, сказав Кросбі. Серед відвідувачів були хлопчаки, усі вони дивились.
Для хлопців такі оголошення все одно, що валерянка для котів, сказала Гейзел.
Як вони поводились, коли бачили людину на гаку? спитав я.
Ну, сказала Гейзел, вони реагували, як решта, як дорослі. Поглянуть, нічого не промовлять і йдуть собі дивитись наступний експонат.
Який же був наступний?
Залізне крісло, у якому колись живцем засмажили чоловіка, сказав Кросбі. Засмажили за те, що він убив свого сина.
Але, після того як його засмажили, жваво додала Гейзел, виявилось, що він сина не вбивав.
44
Співчуття до комуністів
Коли я повернувся до свого місця поряд із дюпрасом Клер та Горліка Мінтонів, у мене вже була, завдяки Кросбі, нова інформація про них.
Залізне крісло, у якому колись живцем засмажили чоловіка, сказав Кросбі. Засмажили за те, що він убив свого сина.
Але, після того як його засмажили, жваво додала Гейзел, виявилось, що він сина не вбивав.
44
Співчуття до комуністів
Коли я повернувся до свого місця поряд із дюпрасом Клер та Горліка Мінтонів, у мене вже була, завдяки Кросбі, нова інформація про них.
Подружжя Кросбі не було знайоме з Мінтоном, але вони знали, яка в нього репутація. Їх обурило його призначення на посаду посла. Вони сказали мені, що Мінтона колись вигнали з Державного департаменту за те, що він був недостатньо суворий до комунізму, але поплічники комуністів, а може, навіть хтось страшніший, допомогли йому відновитись на службі.
Непоганий буфет там, у хвості, сказав я Мінтону, зайнявши своє сидіння.
Хммм? подружжя все ще читало рукопис, що лежав між ними.
Гарний бар у літаку.
Дуже добре. Це приємно.
Читання тривало, подружжя очевидно не зацікавилось моїм повідомленням. Аж раптом Мінтон обернувся до мене з кисло-солодкою посмішкою й спитав:
До речі, хто він такий?
Ви кого маєте на увазі?
Чоловіка, з яким ви розмовляли в барі. Ми йшли туди, щоб випити, і біля самого входу почули вашу розмову. Ця особа розмовляє дуже голосно. Він сказав, що я співчуваю комуністам.
Це велосипедний магнат Г. Лов Кросбі, сказав я, червоніючи.
Мене звільнили з приводу песимізму. Комунізм тут ні до чого.
Це я була винна, сказала Клер. Проти нього не було доказів, крім листа, який я надіслала до «Нью-Йорк Таймс» із Пакистану.
Що ж ви там написали?
Багато чого, зітхнула вона, бо мене дуже засмутила неспроможність американців уявити, що хтось може бути не американцем та ще й пишатися цим.
Зрозуміло
Але одне речення з цього листа раз у раз повторювали під час перевірки моєї лояльності, зітхнув Мінтон і процитував лист своєї дружини до «Таймс»: «Американці постійно шукають любові до себе в таких формах, яких вона ніколи не набуває, і в таких місцях, де її не можна знайти. З цим потрібно щось робити».