45
Чому ненавидять американців
Лист Клер Мінтон до «Таймс» був опублікований у найгірший період діяльності сенатора Мак-Карті[14], і її чоловіка вигнали через дванадцять годин після того, як лист надрукували.
А що ж такого страшного було в тому листі? спитав я.
Найстрашніша з усіх різновидів зрада, сказав Мінтон, полягає у твердженні, що американців не люблять повсюди, куди вони приходять, що б вони там не робили. Клер намагалася довести, що в американській зовнішній політиці треба розраховувати на ненависть, а не на вигадану любов.
Американців, безперечно, справді ненавидять у різних краях.
Люди ненавидять одне одного в різних краях. Клер у своєму листі зауважила тільки, що американці, як усі люди, можуть викликати ненависть, це нормально, і було б нерозумно вважати, що для них буде зроблено виняток із загального закону. Однак комісія з перевірки лояльності цього не помітила. Вони звернули увагу лише на те, що ми з Клер здогадались: американців не люблять.
Авжеж Але мені приємно бачити, що ця історія скінчилася добре.
Гммм? відгукнувся Мінтон.
Нарешті все владналося, пояснив я. Бо ви зараз прямуєте до посольства, яким будете керувати.
Мінтони знов обмінялись тими співчутливими дюпрасовими поглядами. Потім Горлік сказав:
Так. Ми йдемо по райдузі, щоб знайти свій горщик із золотом.
46
Боконістське ставлення до кесаря
Я розпитав Мінтонів щодо легальності статусу Франкліна Гоніккера: хоч він і став великою шишкою в уряді «Папи» Монсано, але ж залишався втікачем від правосуддя Сполучених Штатів.
Усе це вже скасовано, сказав Мінтон. Він більше не громадянин Сполучених Штатів, а на своєму новому місці, здається, робить добрі справи, отже, так тому й бути.
Він відмовився від громадянства?
Той американець, хто присягає на вірність іноземній державі, чи вступає до її збройних сил, чи приймає посаду в її уряді, утрачає своє громадянство. Ви, мабуть, неуважно читали свій паспорт там це пояснюється. Неможливо зробити зі свого життя пригодницький роман на іноземному матеріалі, як це зробив Френк, і розраховувати на опіку дядька Сема.
А на Сан-Лоренцо до нього добре ставляться?
Мінтон зважив на долонях рукопис, який вони з дружиною читали.
Я ще не знаю. Судячи з цього манускрипту ні.
Що ж це за книга?
Це єдине наукове дослідження про Сан-Лоренцо.
Приблизно наукове, сказала Клер.
Приблизно наукове, повторив Мінтон. Книга ще не дійшла до публікації. Існує в пяти примірниках. Це один з них. Він подав книгу мені, дозволяючи читати, скільки завгодно.
Я розгорнув книгу та прочитав на титульній сторінці назву: «Сан-Лоренцо: країна, історія, народ». Автором виявився Філіп Касл, власник готелю, син Джуліана Касла, великого альтруїста, заради якого я сів у літак.
Я перегортав сторінки навмання; випадково книга розгорнулась на розділі, присвяченому Боконону святій людині острова, яку переслідував закон.
На тій сторінці було наведено цитату з «Книги Боконона». Ці слова кинулись мені в очі, відразу врізались у память та припали до душі.
То була парафраза з вислову Ісуса: «Тому віддайте кесарю кесареве». Боконон переробив його так:
«Не звертайте уваги на кесаря. Кесар не має жодного уявлення про те, що відбувається насправді».
47
Динамічна напруга
Я так занурився в книгу Філіпа Касла, що не відірвався від неї, навіть коли наш літак приземлився на десять хвилин у Сан-Хуані в Пуерто-Ріко. Не відірвався й тоді, коли хтось за моєю спиною збуджено прошепотів, що на борт піднявся ліліпут.
Дещо пізніше я все ж таки обернувся подивитись на ліліпута, але не зміг його побачити. Натомість я помітив прямо навпроти Гейзел та Г. Лов Кросбі нову пасажирку жінку з вузьким, довгим обличчям та хімічно освітленим, майже білим волоссям. Сидіння поряд з нею здавалось порожнім; на ньому міг розміститися ліліпут, а мені не було видно навіть його маківки.
Однак тоді мене поглинув Сан-Лоренцо: країна, історія, народ тож я не став витрачати часу на ліліпута. Ліліпути можуть розважити, коли вам нудно або нічого робити, а я був налаштований серйозно мене схвилювала теорія Боконона, принцип «динамічної напруги», як він це називав, або ідеальної рівноваги між добром і злом.
Побачивши вперше термін «динамічна напруга» в книзі Філіпа Касла, я посміявся з відчуттям зверхності. Судячи з книги Касла-молодшого, Боконон любив уживати цей вислів, а я вважав, що зловив Боконона на плагіаті, бо знав, що цим терміном користувався (помилково) Чарльз Атлас, автор заочного курсу для любителів нарощувати мязи.
Але що більше, хоча й побіжно, я читав, то ясніше мені ставало, що Боконон добре знав, хто такий Чарльз Атлас. Виявилось, що Боконон сам був прихильником його школи нарощування мускулатури.
Чарльз Атлас учив, що мускули можна розвинути без гантелей та пружинних тренажерів, просто протиставляючи одну групу мязів іншій.
А Боконон вірив, що впорядковане суспільство можна збудувати, протиставляючи добро злу, постійно підтримуючи високу напругу між ними.
У книзі Касла я знайшов також перший боконістський вірш, або каліпсо. Ось такий:
«Папа» Монсано, він дуже поганий,
Але без поганого «Папи» Монсано
Було б дуже сумно, повір,
Тому що без «Папиних» збочень і звірств,
Що б ти там мені не казав,
Хіба б же старий та лихий Боконон
Так гарно колись виглядав?
48
Зовсім як святий Августин
Боконон, як я взнав із книги Касла, народився в 1891 році. Він був негром із острова Тобаго, британським підданим, належав до єпископальної церкви.
При хрещенні йому дали імя Лайонел Бойд Джонсон.
Він був наймолодшим із шістьох дітей заможної родини. Родина розбагатіла після того, як дід Боконона знайшов заритий у землю піратський скарб вартістю в чверть мільйона доларів. Скарб належав, найімовірніше, Едварду Тічу на прізвисько Чорна Борода.
Сімейство Бокононів інвестувало скарби Чорної Бороди в асфальт, копру, какао, худобу та свійську птицю.
Юний Лайонел Бойд Джонсон здобував освіту в єпископальних школах, добре вчився, коли був студентом, та найбільше цікавився різноманітними ритуалами. Чи не всю юність його інтереси були звернені до виникнення нових релігій. Він, здається, був гулякою, бо запрошує нас заспівати разом з ним у своєму чотирнадцятому каліпсо:
Як я щасливий був юнак,
То не тримав пости,
Пив, за дівками уганяв,
Неначе Августин,
Такий собі, ще не святий
і юний Августин.
Присядь лиш, матінко моя,
І я закінчу вірш:
Цей Августин тепер святий,
І я нічим не гірш.
49
49
Рибка в розбурханому морі
У 1911 році Лайонел Бойд Джонсон досяг уже такого високого інтелектуального рівня, що відважився попливти сам-один з Тобаго до Лондона на шхуні під назвою «Пантофелька». Він прагнув здобути вищу освіту.
Він вступив до Лондонського інституту економіки і політичних наук. Але його навчання перервала Перша світова війна. Він пішов у піхоту, відважно воював, отримав офіцерський чин, його імя чотири рази згадували у військових звітах. Під час другої битви під Іпром був отруєний газом, лікувався два роки, потім його звільнили з армії.
Тоді він піднявся на борт своєї «Пантофельки» і поплив додому на Тобаго знову сам.
Залишалось тільки вісімдесят миль до рідної гавані, коли Джонсона зупинила та обшукала німецька субмарина У-99. Лайонела взяли в полон, а його маленький кораблик варвари-німці використали як мішень для артилерійських навчань. За цим заняттям їх зненацька застав британський винищувач «Ворон». Субмарина не встигла зануритися, британці її захопили, Джонсона та німців взяли на борт, а У-99 потопили.
«Ворон» прямував до Середземного моря, але так туди й не доплив. На кораблі вийшло з ладу керування, і він міг тільки безпомічно бовтатися серед хвиль чи ходити великими колами за годинниковою стрілкою. Нарешті він досяг островів Зеленого Мису.
Джонсон прожив на тих островах вісім місяців, очікуючи, доки знайдеться спосіб дістатися Західної півкулі.
Потім він найнявся матросом на рибальське судно, що перевозило нелегальних іммігрантів до Нью-Бедфорда в штаті Массачусетс. Але судно викинуло ураганом на берег неподалік Ньюпорта на Род-Айленді.
У той час Джонсон уже дійшов висновку, що якась сила намагається закинути його кудись невідомо задля чого. Тому він вирішив пожити в Ньюпорті, придивитись, чи не це місце йому судилося. Він найнявся садівником і теслею до славетного маєтку Рамфурда[15].
Протягом цього періоду Джонсон бачив багатьох видатних гостей Рамфурдів, у тому числі Дж. П. Моргана, генерала Джона Дж. Першинга, Франкліна Делано Рузвельта, Енріко Карузо, Уоррена Гамаліеля Гардінга та Гаррі Гудіні. Тоді ж закінчилась Перша світова війна, що вбила десять мільйонів людей та покалічила двадцять мільйонів, серед них і Джонсона.
Коли війна закінчилась, молодий гульвіса з роду Рамфурдів Ремінгтон Рамфурд IV надумав здійснити подорож навколо світу на своїй паровій яхті «Шехерезада», побувати в Іспанії, Франції, Італії, Греції, Єгипті, Індії, Китаї та Японії. Він запросив Джонсона пливти з ним у ролі першого помічника капітана, і той погодився.
Ця подорож дала Джонсонові можливість побачити в світі багато див.
Але, входячи в Бомбейську гавань, «Шехерезада» в тумані налетіла на рифи, врятувався лише Джонсон. Він прожив в Індії два роки, став послідовником Мохандаса К. Ганді, був заарештований за те, що очолив групи індійців, котрі висловлювали свій протест проти влади Британії тим, що лягали на залізничні рейки. Коли термін увязнення скінчився, Джонсона відправили державним коштом додому на Тобаго.
Там він побудував нову шхуну, яку назвав «Пантофелька-II». А тоді поплив навмання Карибським морем, нікуди не поспішаючи, у пошуках того шторму, що приніс би його на берег, точно призначений йому долею.
У 1922 році, рятуючись від урагану, він зайшов до Порт-о-Пренса, на Гаїті. Острів був у той час окупований морською піхотою Сполучених Штатів.
Там Джонсон познайомився з Ерлом Мак-Кейбом, який блискуче дезертирував з морської піхоти. Мак-Кейб, ідеаліст у чині капрала, ніде не вчився, здобув освіту самостійно. Він украв гроші, що мали виплатити його роті на відпустку. Він пообіцяв Джонсонові пятсот доларів за доставку його до Маямі.
Вони підняли парус і вирушили до Маямі.
Але шторм викинув шхуну на скелі Сан-Лоренцо, шхуна пішла на дно, Джонсон і Мак-Кейб, зовсім голі, уплав добралися до берега. Сам Боконон так описував цю пригоду:
Рибинка, викинута
Злим прибоєм,
Я задихався, повз
Та й став собою.
Він був зачарований: вийти голим на берег невідомого острова це була така таємниця! Він вирішив дати пригоді йти самій собою й дослідити, як далеко зможе зайти чоловік, голий і тільки-но з солоної води.