Ще одне послання було написане помадою жіночим почерком на шпалерах над моїм ліжком. Воно звучало так: «Ні, ні, ні, це вам каже Ляля-краля».
На шию моєї кішки вони начепили папірець з єдиним словом: «Няяяву!»
Я більше ніколи не бачив Креббса. Але відчуваю, що він входить до мого карасу. Якщо не помиляюсь, він послужив у ролі ранг-ранга. Ранг-ранг, згідно з ученням Боконона, це особа, котра відвертає вас від певного напрямку думок, демонструючи приклади поведінки самого ранг-ранга, що доводять його абсурдність.
Мабуть, я вже був підсвідомо готовий визнати незначущість камяного ангела і, продовжуючи йти в цьому напрямку, визнати загальну відсутність значення в цьому світі. Але після того, що скоїв Креббс, зокрема з моєю улюбленицею-кішкою, нігілізм мене вже не вабив.
Хтось чи щось не хотіло, щоб я став нігілістом. Місією Креббса, знав він про те чи ні, було розчарувати мене в цій філософії. Дуже добре, пане Креббсе, дуже добре.
37
Сучасний генерал-майор
А потім одного дня, у неділю, я виявив, де можна знайти того, хто втік від правосуддя, майстра моделей, Великого бога та Вельзевула жуків у скляних банках, коротше, Франкліна Гоніккера.
Він не загинув!
Цю новину я знайшов у спеціальному додатку до нью-йоркської «Санді Таймс». Це було платне оголошення якоїсь бананової республіки, цілий буклет. На його обкладинці була зображена в профіль дівчина такої приголомшливої краси, якої, я думав, і не буває в світі.
Вона стояла на тлі картини інтенсивного будівництва: бульдозери валять пальми, пробиваючи широкий проспект. У кінці проспекту височіли сталеві каркаси трьох нових будівель.
«Республіка Сан-Лоренцо, читав я на обкладинці, крокує вперед! Здоровий, щасливий, прогресивний, волелюбний, прекрасний народ робить усе можливе, щоб привабити американських інвесторів і туристів».
Я не поспішав читати далі. Мені було досить дівчини на обкладинці більш ніж досить, бо я покохав її з першого ж погляду. Вона була дуже молода, дуже серйозна, а ще вона аж світилася співчуттям та мудрістю.
Я не поспішав читати далі. Мені було досить дівчини на обкладинці більш ніж досить, бо я покохав її з першого ж погляду. Вона була дуже молода, дуже серйозна, а ще вона аж світилася співчуттям та мудрістю.
Її шкіра була шоколадного кольору. Її волосся золотий льон.
Звали її Мона Еймонс Монсано так було написано на обкладинці. Вона була прийомною дочкою диктатора острова.
Я відкрив буклет, сподіваючись знайти інші зображення цієї неперевершеної гібридної мадонни.
Замість неї я знайшов портрет диктатора острова, Міґеля «Папи» Монсано, горили віком під вісімдесят.
Поряд з портретом «Папи» був зображений недозрілий молодик з вузькими плечима, гострим лисячим личком, у білосніжному мундирі з блискучими коштовними прикрасами. Його близько посаджені очі були обведені темними колами. Він, очевидно, завжди велів перукарям підголювати йому лише скроні та потилицю, не чіпаючи маківки, бо на голові в нього здіймалося щось на кшталт цупкого волосяного куба, накрученого та неймовірно високого.
Як свідчив підпис, цей неприємний підліток генерал-майор Франклін Гоніккер, Міністр науки та прогресу Республіки Сан-Лоренцо. Йому було двадцять шість років.
38
Акуляча столиця світу
Сан-Лоренцо мав пятдесят миль завдовжки та двадцять завширшки так було сказано в додатку до нью-йоркської «Санді Таймс». Населення чотири тисячі пятдесят душ, «усі пристрасно віддані ідеалам вільного суспільства».
Найвища точка острова, гора Мак-Кейб, мала одинадцять тисяч футів над рівнем моря. Столиця Болівар, «надзвичайно сучасне місто, розташоване при гавані, де можна розмістити весь флот Сполучених Штатів». Головні предмети експорту цукор, кава, банани, індиго та ремісницькі вироби.
«А спортсмени-рибалки визнають, що Сан-Лоренцо є, безперечно, столицею акул».
Я не міг збагнути, як Франклін Гоніккер, не закінчивши навіть середньої освіти, здобув собі таку посаду. Часткову відповідь я знайшов у нарисі про Сан-Лоренцо, під яким стояв підпис «Папи» Монсано.
«Папа» писав, що Френк був архітектором «Генерального плану Сан-Лоренцо», до якого входили нові дороги, електрифікація сільської місцевості, фабрики з переробки відходів, готелі, лікарні, поліклініки, залізниця а це робочі місця. Хоча нарис був коротким та помітно відредагованим, «Папа» пять разів назвав Френка «справжнім сином, кров від крові, доктора Фелікса Гоніккера».
Від цього вислову аж пашіло канібалізмом.
«Папа», вочевидь, відчував, що Френк це шматочок магічного мяса, з якого був створений його старий батько.
39
Фата-морґана
Картина стала дещо яснішою завдяки іншому нарисові з буклета пишномовному оповіданню під назвою «Що знайшов у Сан-Лоренцо один американець». Я майже впевнений, що автором був невідомий найнятий писака. Але підписав її генерал-майор Франклін Гоніккер.
У нарисі Френк розповідав, як залишився на напівзатопленій великій яхті в Карибському морі. Він не пояснив, що робив на тій яхті та чому залишився сам. Утім, він натякнув, що пунктом відправлення була Куба.
«Розкішне приватне судно потопало, а з ним і моє беззмістовне життя, читав я в нарисі. За чотири дні я зїв лише дві галети й одну чайку. Спинні плавники акул-людожерів розрізали хвилі теплого моря навколо мене, а від баракуд із гострими, мов голки, зубами ці хвилі кипіли.
Я звів погляд до неба, щоб прийняти будь-яку долю, яку Творець визначив для мене. І тут мені в очі впала сяюча вершина, що височіла понад хмарами. Чи була це фата-морґана міраж, жорстокий обман зору?»
На цьому місці я зупинився і пішов шукати пояснення що таке фата-морґана. Виявилося, що це метафорична назва міражу, названого імям Морґани Ле-Фей чародійки, котра жила на дні озера. Фата-морґана найчастіше зявлялась у Мессінській протоці між Калабрією та Сицилією. Одним словом, нічого, крім поетичних дурниць.
Однак те, що Френк помітив зі своєї потопаючої яхти, було не жорстокою фата-морґаною, а вершиною гори Мак-Кейб. Тоді лагідне море винесло Френка з його яхтою до скелястого узбережжя Сан-Лоренцо, начебто Господь побажав, щоб він туди дістався.
Френк зійшов на берег і спитав, де він знаходиться. У нарисі ані слова не було про те, що цей сучий син мав при собі уламок льоду-девять у термосі.
Паспорта Френк не мав, тож його запроторили до вязниці в столичному місті Болівар. Туди до нього навідався «Папа» Монсано, який волів зясувати, чи справді Френк є кровним родичем безсмертного Фелікса Гоніккера.
Паспорта Френк не мав, тож його запроторили до вязниці в столичному місті Болівар. Туди до нього навідався «Папа» Монсано, який волів зясувати, чи справді Френк є кровним родичем безсмертного Фелікса Гоніккера.
«Я підтвердив, що це так, казав Френк у нарисі. З того моменту всі дороги до успіху відкрились для мене на Сан-Лоренцо».
40
Дім надії та милосердя
Сталося так «так мало статися», сказав би Боконон, що я мусив поїхати до Сан-Лоренцо. Один журнал замовив мені статтю не про «Папу» Монсано чи Френка, а про Джуліана Касла, американського цукрового мільйонера, котрий у віці сорока років за прикладом доктора Aльберта Швейцера заснував безкоштовну лікарню в джунглях, присвятивши своє життя нужденним людям іншої раси.
Каслова лікарня одержала назву «Дім надії та милосердя в джунглях». Джунглі знаходились на острові Сан-Лоренцо, серед диких кавових дерев на північному схилі гори Мак-Кейб.
Коли я полетів до Сан-Лоренцо, Джуліану Каслу було шістдесят.
Його цілковито неегоїстичне життя тривало вже двадцять років. У попередній, егоїстичний період він був знайомий читачам бульварної преси не менше, ніж Томмі Менвілл[9], Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та Барбара Гаттон[10]. Поганої слави він зажив через розпусту, пияцтво, порушення правил дорожнього руху й ухиляння від призову. Він мав особливий талант розтринькувати мільйони, приносячи людству тільки горе.
Він одружувався пять разів, але мав лише одного сина.
Цей єдиний син, Філіп Касл, був управителем та власником готелю, де я планував оселитись. Готель звався «Каса Мона» на честь Мони Еймонс Монсано, білявої негритянки, яку я бачив на обкладинці додатка до нью-йоркської «Санди Таймс». Готель «Каса Мона», новісінький, був однією з трьох будівель, на тлі яких зобразили Мону.
Невидима, але невипадкова течія несла мене до Сан-Лоренцо ще не розуміючи цього, я відчував, що підкоряюсь любові. Фата-морґана підказувала мені, як це гарно бути коханим Мони Еймонс Монсано. Міраж став нездоланною силою в моєму безглуздому житті. Я гадав, що Мона подарує мені більше щастя, ніж усі жінки, яких я досі зустрічав.
41
Карас на двох осіб
Місця в літаку, який мав доставити нас із Маямі до Сан-Лоренцо, були розташовані двома рядами по три. Сталося так «так мало статися» що поруч зі мною сиділи Горлік Мінтон, новий посол Штатів у Республіці Сан-Лоренцо, та його дружина Клер. Вони були сиві, лагідні та тендітні.
Мінтон розповів мені, що він професійний дипломат, але на посаді посла вперше. Раніше подружжя служило, як він сказав, у Болівії, Чилі, Японії, Франції, Югославії, Єгипті, Південній Африці, Ліберії та Пакистані.
Вони були закоханою парою. Вони постійно розважали одне одного маленькими подарунками: гарний краєвид за вікном літака, смішні або повчальні рядки з книг, якісь спогади з минулого. На мій погляд, це був бездоганний приклад того, що Боконон називає дюпрас, тобто карас, що складається лише з двох осіб.
«До справжнього дюпрасу, вчить нас Боконон, не може увійти ніхто, навіть діти, що народилися від такої пари».
Ось чому я не включаю Мінтонів до мого власного карасу, а також до карасів Френка, і Ньюта, і Ейси Брида, до карасу Анджели, і Лаймена Ендерса Ноулза, і Шермана Креббса.
Карас Мінтонів був такий затишний, призначений лише для двох.
Мені здається, що ви цим задоволені, сказав я Мінтону.
Чим саме?
Тим, що ви на посаді посла.
Судячи з поглядів, якими обмінялося подружжя Мінтонів, я бовкнув дурницю. Але вони втішили мене.
Так, поморщився Мінтон, мені це дуже подобається, він ледь помітно всміхнувся. Я глибоко зворушений.
Усі мої спроби порушити різні теми закінчились однаково: я не міг видобути з Мінтонів ніякої інформації. Наприклад, я сказав:
Ви, мабуть, можете говорити багатьма мовами?
Так, ми з дружиною знаємо їх шість чи сім, сказав Мінтон.
Це має бути дуже приємно.
Що саме?
Мати можливість спілкуватися з людьми стількох різних національностей.
Дуже приємно, сказав Мінтон без піднесення. І його дружина підтвердила: Приємно дуже.