Колиска для кішки - Курт Воннегут-мл 12 стр.

Це було його переродження:

Як він прийшов до ймення Боконон дуже просто. Боконон це була вимова імені Джонсон острівним діалектом англійської.

Це було його переродження:

Як він прийшов до ймення Боконон дуже просто. Боконон це була вимова імені Джонсон острівним діалектом англійської.

Що ж до діалекту

Діалект Сан-Лоренцо заразом і простий для розуміння, і складний для запису. Я кажу, що він простий для розуміння, але це моя суто особиста думка. Інші ж уважають його настільки темним і заплутаним, як, скажімо, баскський, тоді моє розуміння його треба вважати близьким до телепатичного.

Філіп Касл у своїй книзі дає фонетичну наочну демонстрацію діалекту, і йому дуже добре вдається вловити цю чудернацьку мішанину. Він обирає для зразка відомий віршик «Зірко, зіронько, світи!», подаючи його діалектом Сан-Лоренцо.

Один із варіантів цього безсмертного вірша виглядав десь так:

На діалекті Сан-Лоренцо згідно з Каслом той же самий віршик виглядав таким чином:

Коротше, після того як Джонсон став Бокононом, а його рятівну шлюпку випадково знайшли на березі, цю саму шлюпку пофарбували золотою фарбою, і вона стала правити за ліжко для виконавця ролі острівного вождя.

Бокононом була створена легенда, що її Філіп Касл наводить у своїй книзі, нібито золотий човен попливе знову, як тільки наблизиться кінець світу.

50

Гарний ліліпут

Моє знайомство з біографією Боконона перервала дружина Г. Лов Кросбі Гейзел. Вона зупинилась у проході біля мене.

 Хоч вірте, хоч ні, сказала вона,  але я щойно знайшла ще двох гужерів у цьому літаку!

 Та невже?

 Вони не народилися гужерами, але мешкають тепер в Індіанаполісі.

 Дуже цікаво.

 Бажаєте познайомитися з ними?

 Мені слід це зробити?

Моє запитання її спантеличило.

 Але ж вони гужери, як і ви!

 Як їх звуть?

 Вона Коннерс, а він Гоніккер. Це брат і сестра, і хлопець ліліпут. Але досить гарний.  Вона підморгнула.  Такий жвавий малюк.

 Він уже назвав вас матусею?

 Я хотіла було попросити його про це, але подумала: може, це буде недоречно, ліліпут може образитись.

 Це нісенітниця!

51

Гаразд, матусю!

Отже, я пішов знайомитися з Анджелою Гоніккер-Коннерс та малим Ньютоном Гоніккером членами мого карасу.

Виявилось, що та платинова білявка з довгим, дещо кінським обличчям, яку я помітив раніше,  це й є Анджела. Ньют був справді дуже маленьким, але не потворним. Він відрізнявся від звичайних людей тільки зростом, був наче Гулівер серед бробдингнегів, і такий же меткий і пильний, як герой Свіфта.

Він пив шампанське, це входило до вартості квитка. Бокал у його руці виглядав немов акваріум у нормального чоловіка, але він пив з нього з елегантною легкістю, ніби бокал було зроблено саме для нього на замовлення.

У багажі того маленького сучого сина лежав термос із кристалом льоду-девять, а ще один у його дебелої сестрички, а попід нами простягався Божий басейн, Карибське море.

Одержавши всю можливу насолоду від того, що познайомила гужера з гужерами, Гейзел дала нам спокій, наказавши перед тим, як піти:

 Не забудьте, відтепер ви маєте звати мене матусею!

 Гаразд, матусю,  сказав я.

 Гаразд, матусю,  сказав Ньют. Голос у нього був доволі високий відповідно до розміру горла. Але він якось умів надати цьому голосу суто чоловічого тембру.

Анджела вперто поводилась із Ньютом як із немовлям, він пробачав їй це з милостивою величчю, якої, на мій погляд, неможливо було очікувати від настільки малої істоти.

Ньют і Анджела впізнали мене, пригадали мої листи та запросили присісти на вільному місці поруч з ними.

Анджела вибачилась за те, що не відповіла на мої запитання:

 Я не змогла пригадати нічого, що було б цікаво прочитати в книзі. Я не хотіла нічого вигадувати, навряд чи вам це сподобалось би. Насправді той день був цілком звичайним.

 А ваш брат написав мені прекрасного листа.

 Ньют?  здивувалась Анджела.  Та чи міг Ньют щось запамятати?  Вона обернулась до малюка.  Братику, невже ти щось памятаєш? Ти ж був зовсім маленьким!

 Ньют?  здивувалась Анджела.  Та чи міг Ньют щось запамятати?  Вона обернулась до малюка.  Братику, невже ти щось памятаєш? Ти ж був зовсім маленьким!

 Авжеж, памятаю,  сказав він лагідно.

 Шкода, що я не бачила цього листа!  Очевидно, для неї Ньют іще не був дорослим і не міг самостійно спілкуватись із зовнішнім світом. Бог не наділив Анджелу чуйністю, вона не розуміла, як Ньют сприймає свій зріст.

 Братику, ти мусив показати мені цей лист,  сердилася вона.

 Вибач,  сказав Ньют.  Я не подумав.

 Мабуть, я мушу попередити,  сказала Анджела,  що доктор Брид не радив мені співпрацювати з вами. Він казав, що ви не маєте наміру подати правдиве зображення батька.

Місіс Коннорс дивилась на мене з неприхованим осудом. Якоюсь мірою я заспокоїв її, запевнивши, що книгу, вірогідно, не буде написано взагалі, що я втратив чітке уявлення, який сенс можу чи мушу в ній висловити.

 Гаразд, якщо коли-небудь все ж таки напишете цю книгу, покажіть батька як святого, бо він таким і був!

Я пообіцяв докласти максимум зусиль, щоб живописати цю картину. Потім спитав, чи вони з Ньютом планують сімейну зустріч із Френком у Сан-Лоренцо.

 Френк збирається женитися,  сказала Анджела.  Ми їдемо на заручини.

 Ось як? І хто його щаслива обраниця?

 Зараз я вам покажу,  сказала Анджела та витягла зі своєї сумки пластиковий альбомчик зі сторінками, складеними гармошкою. На кожній сторінці фотографія. Анджела розгорнула гармошку й показала мені знімки: малюк Ньют на пляжі на мисі Код, доктор Фелікс Гоніккер одержує Нобелівську премію, Анджелині незугарні дочки-близнючки, Френк запускає в небо модель літака на мотузці.

Нарешті вона дійшла до знімка дівчини, з якою Френк мав одружитися. З таким же успіхом вона могла б ударити мене ногою в пах.

На знімку я побачив Мону Еймонс Монсано жінку, яку я любив.

52

Майже без болю

Розгортаючи свою пластикову гармошку, Анджела не збиралася її згортати, доки не покаже всіх знімків до одного.

«Тут усі ті, кого я люблю»,  повідомила вона.

Отже, я дивився на тих, кого вона любила. Заховані під прозорою обкладинкою, мов доісторичні мухи в бурштині, усі вони були членами нашого карасу. Жодного гранфалонця серед них не було.

На багатьох знімках був зображений Гоніккер батько бомби, батько трьох дітей, батько льоду-девять. Той, кого вважали батьком велетенської дівчини та малесенького хлопця, сам був невеличким на зріст.

Із Анджелиної колекції викопних багатств мені найбільше сподобався портрет Гоніккера в зимовому вбранні: пальто, шарф, калоші ще й вовняна шапка з великим помпоном.

 Старого сфотографували,  пояснила Анджела з хрипотою в горлі, в Хаянісі за три години до того, як він помер. Фоторепортер якоїсь газети впізнав великого вченого в постаті різдвяного ельфа.

 Ваш батько помер у лікарні?

 Ні, ні! Він помер у нашому котеджі у великому білому плетеному кріслі обличчям до моря. Ньют із Френком пішли погуляти по снігу вздовж берега

 Сніг лежав повсюди, але було тепло,  сказав Ньют.  Здавалось, ніби ми йдемо по білих квітах. Це було дуже дивно. У сусідніх котеджах нікого не було

 Тільки в нас було опалення,  вставила Анджела.

 Нікого довкола на багато миль,  пригадував Ньют ніби здивовано,  ми з Френком зустріли великого чорного собаку на березі, лабрадора-ретривера. Ми кидали гілки у воду, а він приносив їх нам.

 А я поїхала до селища купити ще ялинкову гірлянду,  сказала Анджела.  Ми завжди прикрашали ялинку.

 Вашому батькові подобалась різдвяна ялинка?

 Він про це ніколи не говорив,  сказав Ньют.

 Йому подобалось, я знаю,  сказала Анджела.  Просто він не міг висловити своїх почуттів. Бувають такі люди.

 Бувають також інші, сказав Ньют, знизавши плечима.

 Так чи інакше,  вела далі Анджела,  коли ми всі повернулися додому, то знайшли його в кріслі. Вона похитала головою.  Не думаю, що він страждав. Здавалось, ніби він просто спить. Він виглядав би інакше, якщо б йому було хоч трохи боляче.

Любляча дочка оминула найцікавіший момент цієї історії. Вона пропустила той факт, що того ж самого вечора вона, Френк та малий Ньют розподілили лід-девять, створений їхнім померлим батьком.

53

Президент «Фабрі-Теку»

Анджела заохочувала мене дивитися далі.

Президент «Фабрі-Теку»

Анджела заохочувала мене дивитися далі.

 Ось це я сама, хоча повірити важко.

Вона показала мені дівчину-підлітка шести футів на зріст, одягнену в парадну уніформу оркестру Іліумської середньої школи. У руках у неї був кларнет. Її волосся було підібране під оркестрову шапочку. Вона усміхалась весело й соромязливо.

А потім Анджела, жінка, якій Бог не дав жодних засобів для приваблення протилежної статі, показала мені портрет свого чоловіка Гаррісона Ч. Коннерса.

Я був приголомшений. Анджелин чоловік був надзвичайно гарний і, судячи з виразу його обличчя, добре це розумів. Такий собі чепурун з лінивим та хижим поглядом донжуана.

 А що а чим він займається?  спитав я.

 Він президент компанії «Фабрі-Тек».

 Електроніка?

 Навіть якщо б я знала, не могла б вам сказати. Це дуже секретна урядова справа.

 Зброя?

 Щось для війни в усякому разі.

 Де ж ви познайомились?

 Він працював асистентом у лабораторії батька,  сказала Анджела.  Потім поїхав до Індіанаполіса й заснував там «Фабрі-Тек».

 Отже, ваш шлюб був щасливим завершенням довгого роману?

 Ні. Я навіть не знала, чи взагалі він мене помічав. Мені він здавався дуже гарним, але до смерті Батька він не звертав на мене уваги. Якось він приїхав до Іліума. Я сиділа в нашому старому, великому домі й думала, що моє життя скінчилось

Вона розповіла мені про важкі дні та тижні, що настали після смерті батька.

 Ми з маленьким Ньютом були самотні в тому великому домі. Френк зник, а ми з Ньютом жили тихіше, ніж привиди. Я віддала все своє життя турботам про батька: везти його до роботи і з роботи, закутувати його, коли було холодно, та розкутувати, коли тепло, примушувати його їсти, оплачувати його рахунки. Аж раптом усе це зникло мені нічого було робити. Близьких друзів у мене ніколи не було, не залишилось поряд ані душі, крім Ньюта.