Колиска для кішки - Курт Воннегут-мл 13 стр.

 Аж тут,  продовжила вона,  хтось постукав у двері і увійшов Гаррісон Ч. Коннерс. Нікого прекраснішого мені не доводилось бачити. Він увійшов, ми поговорили про останні дні батька та про старі часи  Анджела ледве стримувала сльози.  Через два тижні ми одружились.

54

Комуністи, нацисти, монархісти, парашутисти та дезертири

Повернувшись до свого крісла, пригнічений тим, що Френк відібрав у мене Мону Еймонс Монсано, я знову взявся читати рукопис Філіпа Касла.

У покажчику я пошукав Монсано, Мона Еймонс, знайшов посилання до Еймонс, Мона.

Я знайшов у покажчику Еймонс, Мона. Перелік номерів сторінок за цим іменем був не менший, ніж за іменем самого «Папи» Монсано.

Після Еймонс, Мона, знаходився Еймонс, Нестор. Я знайшов кілька сторінок, де розповідалося про Нестора, і вияснив, що він був батьком Мони, за походженням з Фінляндії, за фахом архітектор.

Нестор Еймонс потрапив у полон до росіян. Коли почалась Друга світова війна, його визволили німці. Але вони не дали йому повернутися додому, натомість примусили працювати в інженерному підрозділі вермахту, що відправили боротись із югославськими партизанами. Там його взяли в полон четники, сербські партизани-монархісти, а потім партизани-комуністи, які напали на четників. Італійські парашутисти, які напали на комуністів, звільнили Еймонса й відправили до Італії.

Італійці примусили його проектувати фортифікації на острові Сицилія. Він украв рибальський човен і втік до нейтральної Португалії.

Там він зустрів американця, який утік від призову, на імя Джуліан Касл.

Довідавшись, що Еймонс архітектор, Касл запросив його приїхати на острів Сан-Лоренцо й розробити проект лікарні, яку він збирався назвати «Дім надії та милосердя в джунглях».

Еймонс погодився. Він зробив проект лікарні, оженився з тубільною жінкою на імя Селія, дав життя найпрекраснішій дочці й помер.

55

Не роби покажчика до власної книги

Щодо біографії Еймонс, Мони, інформація в покажчику складалась у контрастну, сюрреалістичну картину боротьби багатьох протилежних сил, що впливали на дівчину, та її відчайдушних спроб протистояти цим силам.

Еймонс, Мона: згідно з покажчиком, Монсано вдочерив дівчину, щоб підвищити власну популярність, 194199, 216; дитинство при лікарні «надії та милосердя», 6381; дитяче захоплення Ф. Каслом, 72; смерть батька, 89 і далі; смерть матері, 92; незадоволення статусом національного еротичного символу, 80, 95, 166, 209, 247, 400406, 566, 678; заручення з Ф. Каслом, 193; природна наївність, 6771, 80, 95, 116, 209, 274, 400406, 566, 678; живе при Бокононі, 9298, 196197; вірші про, 2, 26, 114, 119, 311, 316, 477 і далі, 501, 507, 555, 689, 718, 799, 800, 841, 846, 908, 971, 974; вірші власні, 89, 92, 193; повернення до Монсано, 199; повернення до Боконона, 197; утікає від Боконона, 199; утікає від Монсано, 197; спроба спотворити себе, щоб не бути еротичним символом для островян, 80, 95, 116, 209, 247, 400406, 566, 678; навчання в Боконона, 6380; пише лист до Організації Обєднаних Націй, 200; віртуозна гра на ксилофоні, 71.

Я показав цей пункт покажчика Мінтонам і спитав, чи не вважають вони його чарівною біографією, справжньою біографією жінки, що не хотіла стати богинею любові. Як це трапляється в житті, я одержав несподівано авторитетну відповідь: виявилось, що Клер Мінтон колись працювала в галузі складання покажчиків. Я ніколи не чув, що існує така професія.

Клер розповіла мені, що допомогла чоловікові закінчити коледж завдяки своїм заробіткам на покажчиках, що платили за них добре і що якісні покажчики мало хто вміє складати.

Вона сказала, що тільки неосвічені аматори беруться складати покажчик до власних творів. Я спитав, що вона думає про книгу Філіпа Касла.

 Приємно для автора обурливо для читача,  сказала Клер з насмішкуватою любязністю спеціаліста.  Нічого, крім авторського самовдоволення. Мені завжди стає ніяково, коли я бачу покажчик, складений автором до власного твору.

 Ніяково? Чому?

 Авторський покажчик до власного твору це річ викривальна, це безсоромна відвертість для тренованого погляду.

 Вона вміє визначати характер людини за покажчиком,  сказав чоловік Клер.

 Та невже?  здивувався я.  Що ж ви можете сказати про Філіпа Касла?

Вона злегка всміхнулась.

 Те, що краще не казати незнайомим людям.

 Пробачте

 Він, вочевидь, закоханий у Мону Еймонс Монсано,  сказала Клер.

 Це, мабуть, можна віднести до більшості чоловіків Сан-Лоренцо.

 Він відчуває до свого батька змішані почуття.

 Те ж саме відчуває кожна людина у світі, я дозволив собі піддражнити її.

 Він невпевнений у собі.

 Чи серед смертних є хтось упевнений?  спитав я. Тоді я ще не знав, що це запитання чисто боконістське по суті.

 Він ніколи не одружиться з Моною.

 Чому?

 Я вже сказала все, що вважала можливим.

 Мені приємно чути, що існують спеціалісти з покажчиків, спроможні шанувати чужі секрети.

Клер підвела підсумок:

 Ніколи не складайте покажчика до власної книги!

Боконон учить нас, що дюпрас, відокремлюючи закохану пару в безкінечному просторі своїх почуттів, допомагає їм розвинути гостру проникливість та здібності до розуміння людей; їхні висновки, може, й дивні, але правдиві. Оригінальний спосіб Мінтонів здобувати інформацію з покажчиків підтверджує цю ідею. Боконон також учить нас, що дюпрас надає людям приємної самовпевненості. Мінтони і в цьому не були винятком.

Трохи згодом посол Мінтон звернувся до мене в проході літака на певній відстані від крісла, де сиділа Клер, і підкреслив, що для нього особисто дуже важливо, щоб я поважно поставився до тих відомостей, які його дружина видобуває з покажчиків.

 Знаєте, чому Касл ніколи не одружиться з дівчиною, попри те що він її кохає, і вона його кохає, і вони навіть зростали разом?  прошепотів він.

 Ні, сер, не знаю.

 Тому що він гомосексуаліст!  прошепотів Мінтон.  Вона й такі речі може вирахувати з покажчиків.

56

Самооплатне колесо для білки

Коли Лайонел Бойд Джонсон та капрал Ерл Мак-Кейб були вихлюпнуті голими на берег Сан-Лоренцо, читав я, їх зустріли люди, яким було набагато гірше, ніж їм. У жителів Сан-Лоренцо не було нічого, крім хвороб, від яких вони не могли вилікуватися чи бодай назвати їх. На відміну від них, Джонсон та Мак-Кейб мали такі осяйні скарби, як грамотність, амбіційність, цікавість, нахабність, безсоромність, здоровя, гумор, а також суттєву інформацію про зовнішній світ. І знову з каліпсо:

Це твердження про ситуацію з власністю на Сан-Лоренцо в 1922 році є абсолютно точним, за твором Філіпа Касла. Корпорація «Касл Цукор» була заснована, як виявилось, ще прадідом Філіпа Касла. У 1922 р. корпорація володіла кожним клаптиком орної землі на острові.

Діяльність філії корпорації «Касл Цукор» на Сан-Лоренцо, як писав молодий Касл, ніколи не приносила прибутків. Та, завдяки тому що працівникам не платили нічого за роботу, компанія примудрялась якось перебиватися з року в рік, заробляючи достатньо, щоб навіть платити за роботу мучителям цих самих працівників.

Формою правління є анархія, за винятком тих ситуацій, коли «Касл Цукор» треба було щось отримати чи добитися, щоб щось було зроблено. У такій ситуації формою врядування був феодалізм. Коло знаті складалось переважно з босів-плантаторів із «Касл Цукор», важкоозброєних білих людей із зовнішнього світу. «Лицарство» складалось із визначних аборигенів, котрі за невеликі дарунки та дурнуваті привілеї могли вбивати, ранити або мучити, якщо накажуть. Духовні ж потреби людей, замкнених у цьому демонічному колесі для білки, були віддані на розсуд жменьки вгодованого священства.

Діяльність філії корпорації «Касл Цукор» на Сан-Лоренцо, як писав молодий Касл, ніколи не приносила прибутків. Та, завдяки тому що працівникам не платили нічого за роботу, компанія примудрялась якось перебиватися з року в рік, заробляючи достатньо, щоб навіть платити за роботу мучителям цих самих працівників.

Формою правління є анархія, за винятком тих ситуацій, коли «Касл Цукор» треба було щось отримати чи добитися, щоб щось було зроблено. У такій ситуації формою врядування був феодалізм. Коло знаті складалось переважно з босів-плантаторів із «Касл Цукор», важкоозброєних білих людей із зовнішнього світу. «Лицарство» складалось із визначних аборигенів, котрі за невеликі дарунки та дурнуваті привілеї могли вбивати, ранити або мучити, якщо накажуть. Духовні ж потреби людей, замкнених у цьому демонічному колесі для білки, були віддані на розсуд жменьки вгодованого священства.

«Собор Сан-Лоренцо, який спробували підірвати динамітом у 1923 р., був загальновизнаним рукотворним дивом Нового світу»,  пише Касл.

57

Поганий сон

У тому, що капрал Мак-Кейб та Джонсон здобули владу над Сан-Лоренцо, не було нічого дивного. Багато прибульців прибирали Сан-Лоренцо до своїх рук, не зустрівши ніякого опору. Причина була проста: Господь у своїй безмежній мудрості зробив цей острів ні для чого не придатним.

Ернандо Кортес був першим, хто документально зафіксував своє нікчемне оволодіння островом Сан-Лоренцо. У 1519 р. Кортес та його люди висадились на березі, щоб набрати питної води. Він дав назву острову, оголосив його власністю імператора Карла V і більше сюди не повертався. Наступні експедиції зявлялись у пошуках золота, діамантів, рубінів та прянощів, нічого не знаходили й пливли далі, спаливши про всяк випадок, а також задля розваги кількох тубільців як єретиків.

Касл писав, що Іспанія не заперечувала, коли Франція в 1682 р. захопила Сан-Лоренцо. У 1699 р. Сан-Лоренцо перехопила Данія французи не заперечували. Коли Голландія захопила Сан-Лоренцо в 1704 р.  Данія не заперечувала. Коли Англія захопила Сан-Лоренцо в 1706 р.  голландці не заперечували. Коли Іспанія знову відібрала Сан-Лоренцо в 1720 р.  англійці не заперечували. Коли в 1786 р. африканські негри, захопивши британський корабель работоргівців, висадились на берег Сан-Лоренцо та проголосили Сан-Лоренцо незалежною державою, навіть імперією,  іспанці не заперечували.

Імператором став Тум-Бумва єдиний, хто вважав, що цей острів варто захищати. Бувши маніяком, Тум-Бумва звелів побудувати на Сан-Лоренцо великий кафедральний собор і фантастичні фортифікації на північному березі острова, де нині розташована приватна резиденція так званого президента республіки.

На цю фортецю ніхто ніколи не нападав, і жодна людина при здоровому глузді не могла знайти хоч одну причину, щоб напасти. Ці стіни ніколи нічого не захищали. У процесі будівництва, як кажуть, померло тисяча чотириста робітників. З них майже половину було привселюдно страчено за відсутність належного завзяття в роботі.