У 1916 р. на Сан-Лоренцо прибув Касл і заснував компанію з виробництва цукру. Тоді, у звязку з Першою світовою війною, почався цукровий бум. На острові не було ніякого уряду. Компанія вважала, що плантацію цукрової тростини можна влаштувати навіть на глиняних та піщаних ланах Сан-Лоренцо, якщо зважити на високу ціну цукру. Ніхто не заперечував.
Коли в 1922 р. прибули Мак-Кейб із Джонсоном і проголосили, що беруть владу у свої руки, компанія «Касл Цукор» флегматично відсторонилась, ніби пробудившись від поганого сну.
58
Тиранія з відмінністю
«Це була принаймні одна риса нових завойовників Сан-Лоренцо, справді нова», писав молодий Касл. Мак-Кейб та Джонсон мріяли створити на Сан-Лоренцо своєрідну Утопію.
З цією метою Мак-Кейб провів ретельну ревізію економіки та законів.
Джонсон розробив нову релігію. Касл тут знову наводить іще одне каліпсо:
Я так хотів простим речам
Надати значень,
І я навчав, щоб щастя бачить,
А не печаль.
І лжу створив я,
Щоб горю край
Таку прекрасну, щоб світ нещасний
Змінивсь на рай.
Читаючи, я відчув, що хтось смикає мене за рукав пальта. Я підняв очі й побачив маленького Ньюта Гоніккера, який стояв у проході переді мною.
Я подумав, чи не хотіли б ви піти до бару, сказав він, і трохи підняти настрій.
Я подумав, чи не хотіли б ви піти до бару, сказав він, і трохи підняти настрій.
Так ми й зробили пішли і трохи випили, у Ньюта дещо розвязався язик, настільки що він розповів мені деякі речі про Зінку, його маленьку російську подружку-танцюристку. Їхня любов, розповідав він, звила собі гніздечко в батьковому котеджі на мисі Код.
Може, у мене й не було весілля, але, зрештою, медовий місяць я мав.
Він змалював мені цю ідилію: вони з Зінкою годинами сиділи обійнявшись, мов у колисці, у старому білому плетеному кріслі Фелікса Гоніккера, дивлячись на море.
І Зінка танцювала для нього.
Тільки уявіть: жінка танцює для мене одного.
Як я бачу, ви ні про що не шкодуєте.
Вона розбила мені серце. І це не дуже приємно. Але це була плата. У цьому світі ти отримуєш те, за що платиш.
Він запропонував галантний тост.
За коханих та дружин! вигукнув він.
59
Застебніть ремені безпеки
Ми з Ньютом, Г. Лов Кросбі та кількома незнайомцями сиділи в барі, коли Сан-Лоренцо зявився серед моря під нами. Кросбі розповідав про писантів.
Знаєте, що я називаю писантом?
Я чув це слово, сказав я але, очевидно, воно не викликає в мене таких емоційних асоціацій, як у вас.
Кросбі був уже добряче напідпитку і, як це притаманно всім пяним, уважав, що коли говориш дружелюбно, то можна бути відвертим. Отже, він дружелюбно та відверто заговорив про зріст Ньюта цієї теми доти ніхто в барі не торкався.
Я не маю на увазі таких малюків, як цей, Кросбі повісив руку, товсту, мов окіст, на плече Ньюта. Писант це якийсь різновид мурахи, крихітної та вїдливої. Але чоловіка робить писантом не зріст, а спосіб мислення. Мені доводилось бачити хлопців у чотири рази вищих за цього малого, але вони були писантами. А ще я знав коротунів, може, і не таких маленьких, як ось цей, але досить малих, їй-бо, проте я назвав би їх справжніми чоловіками!
Дякую, сказав Ньют любязно, навіть не глянувши на важку руку на своєму плечі.
Мені ще не траплялись люди, які б уміли так спокійно зносити принизливі фізичні вади. Я був у захваті.
Ви щось казали про писантів, нагадав я Кросбі, сподіваючись, що він позбавить Ньюта від надмірної ваги своєї кінцівки. Так і вийшло Кросбі вирівнявся.
Ви ще не пояснили нам, що таке писант, сказав я.
Писант це той, хто вважає себе розумнішим за всіх і нізащо не стане тримати язика за зубами. Про що б мова не йшла він почне сперечатись. Скажеш, що тобі щось подобається він неодмінно доведе, їй-бо, що ти помиляєшся. Писант не пошкодує зусиль, щоб ти постійно відчував себе бовдуром. Що б ти не казав, він завжди знає краще.
Не дуже приваблива особистість, зауважив я.
Моя дочка колись намагалась вийти заміж за писанта, похмуро сказав Кросбі.
І вийшла?
Я розчавив його, мов хробака! Кросбі вдарив кулаком по стійці бару, пригадавши слова та вчинки того писанта. Хай йому грець! Ми всі ходили до коледжу! він знову витріщився на Ньюта. Ти в коледжі був?
Корнелл, сказав Ньют.
Корнелл! радісно вигукнув Кросбі. Боже мій, я теж учився в Корнеллі!
І він також, Ньют кивнув на мене.
Три учні Корнеллу в одному літаку! розчулився Кросбі, і як же було не відсвяткувати таку гранфалонську подію! Коли ми дещо принишкли, Кросбі спитав Ньюта, чим той займається.
Працюю з кольорами.
Стіни фарбуєш?
Малюю картини.
Отакої! пробурмотів Кросбі.
Займіть свої місця та пристебніть ремені безпеки, будь ласка, попросила стюардеса. Ми наближаємось до аеропорту Монсано, місто Болівар, Сан-Лоренцо.
Тьху, чорт! сказав Кросбі, глянувши на Ньюта. Заждіть хвилинку! Я раптом згадав, що десь чув твоє прізвище, чув раніше.
Мій батько був творцем атомної бомби.
Ньют не сказав, що Фелікс Гоніккер був «одним із творців». Він сказав, що Фелікс був єдиним творцем.
Це правда? спитав Кросбі.
Чиста правда.
А мені здається, там було щось інше, сказав Кросбі. Думати йому було важко. Щось про танцівницю
Панове, нам час повернутись до своїх місць, сказав Ньют, злегка насторожившись.
Щось про російську танцівницю! Кросбі вже був пяний як чіп і не соромився міркувати вголос. Було в газеті, читав ця танцівниця, мабуть, була шпигункою.
Будь ласка, джентльмени, удруге сказала стюардеса, ви мусите повернутися до своїх місць та застебнути ремені.
Будь ласка, джентльмени, удруге сказала стюардеса, ви мусите повернутися до своїх місць та застебнути ремені.
Ньют глянув на Г. Лов Кросбі невинними очима:
Ви впевнені, що прізвище було саме Гоніккер?
Для того щоб виключити можливість помилки, він повторив для Кросбі імя по буквах.
А може, я щось наплутав, сказав Г. Лов Кросбі.
60
Знедолений народ
Згори острів виглядав як на диво правильний чотирикутник. Поодинокі скелі безглуздо стирчали з моря, мов хижі камяні ікла. Вони охоплювали острів замкненим колом.
На південному боці острова знаходилось портове місто Болівар.
Це було єдине місто. Це була столиця.
Місто розкинулось на вологій рівнині. Злітні смуги аеропорту Монсано йшли вздовж берега моря.
На північ від Болівара здіймалися гори, їхні грубі горби заповнювали решту острова. Гірський масив мав назву Сангре-де-Крісто[16], але мені вони здались більш подібними до свиней, що юрмляться біля корита.
Болівар у минулому змінив багато імен: Кас-ма-кас-ма, Санта-Марія, Сен-Луї, Сейнт-Джордж та Порт-Глорі, тобто порт Слави. Сучасне імя дали місту Джонсон та Мак-Кейб у 1922 році на честь Симона Болівара великого латиноамериканського героя та ідеаліста.
Коли Джонсон та Мак-Кейб уперше побачили це місто, воно складалося з хмизу, бляшанок, ящиків та глини, а під землею протяглися на всі боки катакомби, де щасливо існували мільйони жебраків, катакомби, заповнені кислою мішаниною помиїв, екскрементів та слизу.
Майже в такому ж стані побачив місто і я, якщо не рахувати кількох нових будівель архітектурної декорації, влаштованої на березі.
Джонсон з Мак-Кейбом виявились неспроможними позбавити народ від злиднів та бруду.
«Папі» Монсано це також не вдалося.
І нікому не могло би вдатися, бо Сан-Лоренцо був безплідний, як такої ж величини територія десь у Сахарі або на Північному полюсі.
У той же час тутешній покажчик густоти населення був не нижчий, ніж у великих країнах, у тому числі в Індії та Китаї. На кожній непридатній для життя квадратній милі проживало чотириста пятдесят громадян.
«Протягом періоду, коли Джонсон та Мак-Кейб займались перебудовою Сан-Лоренцо на ідеалістичних засадах, вони проголосили, що загальний прибуток країни буде порівну розділений між усіма дорослими громадянами, писав Філіп Касл. Коли вони зробили це вперше та востаннє, частка кожного дорівнювала приблизно шести чи семи доларам».
61
Чого вартий капрал
У приміщенні митниці аеропорту Монсано нам звеліли віддати багаж для огляду, а також обміняти всі гроші, що ми мали намір витратити в Сан-Лоренцо, на місцеву валюту капрали. Якщо вірити «Папі» Монсано, вартість одного капрала становила пятдесят американських центів.
Приміщення було чистим і новим, але його стіни вже були заплямовані численними оголошеннями, наліпленими абияк. На одному я прочитав:
«КОЖНИЙ, ХТО ВДАСТЬСЯ ДО БОКОНІЗМУ НА САН-ЛОРЕНЦО, ПОМРЕ НА ГАКУ!»
На другому плакаті я побачив портрет Боконона, худорлявого старого негра, що курив сигару. Обличчя його було розумним, лагідним і насмішкуватим.
Під портретом стояло:
«РОЗШУКУЄТЬСЯ ЖИВИМ АБО МЕРТВИМ, 10 000 КАПРАЛІВ ВИНАГОРОДИ!»
Придивившись ближче до цього плаката, я помітив під фотографією інший знімок якийсь поліцейський бланк, який Боконон мав заповнити ще в 1929 році. Бланк був тут показаний, вочевидь, для того щоб переслідувачі Боконона ознайомились із відбитками його пальців та почерком.
Але найбільше зацікавили мене слова, які Боконон вписав у ті бланки 1929 року. Усюди, де це було можливо, він висловлював космічну точку зору, беручи до уваги такі поняття, наприклад, як недовговічність життя та нескінченність вічності.
У графі «Ваше покликання» він написав: «Бути живим».
На запитання «Ваше головне заняття» відповів: «Бути мертвим».
Третій плакат містив попередження:
«МИ ХРИСТИЯНСЬКИЙ НАРОД! БУДЬ-ЯКА ГРА НОГАМИ БУДЕ ПОКАРАНА ГАКОМ!»
Цей текст здався мені безглуздим, бо мені ще не було відомо, що боконісти досягають злиття душ, торкаючись один одного підошвами своїх ніг.
Але найбільшою таємницею для мене, оскільки я не встиг прочитати всієї книги Філіпа Касла, залишалось питання: як вийшло, що Боконон, найліпший друг капрала Мак-Кейба, став вигнанцем.
62
Чому Гейзел не злякалась
На Сан-Лоренцо з літака зійшли сім пасажирів: Ньют із Анджелою, посол Мінтон із дружиною, Г. Лов Кросбі з Гейзел та я. Після митниці нас запросили вийти на парадну трибуну.
Звідти ми могли спостерігати за надзвичайно мовчазною юрбою.
Пять чи більше тисяч мешканців Сан-Лоренцо витріщались на нас. Острівяни мали шкіру кольору вівсяної каші. Усі вони були худорлявими. Я не помітив жодної гладкої людини. У кожного бракувало кількох зубів. У багатьох ноги були кривими або опухлими.
Жодної пари ясних очей.
Оголені груди жінок були пласкими. Повязки на стегнах чоловіків майже не приховували чогось дуже схожого на маятник старовинних годинників.