Їхні вантажівки, танки та гаубиці буксують, сумно сказав він, грузнучи у смердючій багнюці Він підняв палець і підморгнув мені. Але припустимо, юначе, що один із солдатів має крихітну капсулу із зернятком льоду-девять, із програмою для атомів води, щоб вони створили нову структуру, замерзли. Якщо цей солдат кине зернятко у найближчу калюжу, то?..
Калюжа застигне? припустив я.
А багнюка навколо калюжі?
Застигне?
І всі калюжі в уже замерзлому ґрунті?
Теж замерзнуть?
А озерця та струмки серед замерзлої трясовини?
Теж замерзнуть?
Отож-бо й воно! вигукнув він. А морська піхота Сполучених Штатів вилізе з болота й піде в наступ!
22
Представник жовтої преси
Ця штука існує? спитав я.
Ні-ні, ні, відповів Брид, знову втрачаючи терпець. Я розповів вам усе це лише для того, щоб ви могли уявити собі надзвичайне новаторство підходів Фелікса до старих проблем. Ви почули зараз переказ того, що він наговорив генералу морської піхоти, котрий дошкуляв йому питанням багна.
Фелікс обідав щодня в нашому кафетерії завжди сам. Ніхто не дозволяв собі сідати до його столу, щоб не перервати потоку думок ученого. Таким було неписане правило. Але генерал морської піхоти вломився до приміщення, усівся на стілець і почав балакати про багно. Моя розповідь це й була імпровізована промова Фелікса.
І такої штуки такої штуки насправді немає?
Я тільки що казав вам: ні, немає! роздратовано вигукнув Брид. Фелікс помер невдовзі після цього! Якби ви уважно слухали те, що я намагався вам розповісти про людей-дослідників, ви не ставили б таких запитань! Ті, хто займається чистими дослідженнями, працюють над тим, чим вони захоплюються самі, а не тим, що хвилює інших людей.
Але я все думаю про те болото
Можете припинити! Я навів це лише задля прикладу.
Коли струмки, що течуть через болото, замерзнуть у вигляді льоду-девять, що станеться з ріками й озерами, куди вони впадають?
Замерзнуть. Але льоду-девять не існує.
А океани, куди впадають замерзлі ріки?
Замерзнуть теж, звісно, різко кинув він. Бачу, ви вже вирішили винести на ринок сенсаційну історію про лід-девять. Кажу вам ще раз, цієї речі не існує!
І джерела, що живлять замерзлі озера та струмки, і всі підземні води, що живлять джерела?
Замерзнуть, чорт забирай! вигукнув він. Шкода, що я відразу не розпізнав вас як представника жовтої преси, сказав він пишномовно, піднявшись на ноги. Я не допустив би вас сюди навіть на хвилину!
А дощ?
Коли почнеться дощ, краплі перетворяться на маленькі часточки льоду-девять і тоді настане кінець світу. А зараз кінець інтервю! На все добре!
23
Остання порція печива
Доктор Брид помилявся щонайменше в одному: така штука, як лід-девять, існувала.
Знаходилась вона не деінде, а на нашій Землі.
Лід-девять був останнім даром, який створив Фелікс Гоніккер для людства, перш ніж піти по заслужену винагороду.
Нікому не було відомо, що він робить. Жодних записів про те, що він зробив, не залишилось. Щоправда, для цього акту творіння він потребував складних приладів, але вони вже були в Дослідній лабораторії. Доктору Гоніккеру треба було лише ходити по сусідах та позичати те чи інше, як годиться між добрими друзями: набридати сусідам, аж доки нарешті, так би мовити, не спечеш свою останню порцію печива.
Він створив крихту льоду-девять. Вона була блакитно-білою. Вона мала точку плавлення сто чотирнадцять градусів за Фаренгейтом.
Він створив крихту льоду-девять. Вона була блакитно-білою. Вона мала точку плавлення сто чотирнадцять градусів за Фаренгейтом.
Фелікс Гоніккер поклав крихту льоду до маленької склянки, склянку він поклав до своєї кишені. І поїхав зі своїми трьома дітьми на дачу, на мис Код, святкувати Різдво.
Анджелі було тоді тридцять чотири роки. Френку двадцять чотири. Малюку Ньюту вісімнадцять.
Старий татко помер у Святвечір, розповівши про лід-девять тільки дітям.
Діти поділили лід-девять між собою.
24
Що таке вампітер
Тут я маю розповісти, що боконісти називають вампітером. Вампітер це вісь карасу. Не може бути карасу без вампітера, учить нас Боконон, як не буває колеса без втулки.
Вампітером може бути що завгодно: дерево, камінь, тварина, ідея, книга, мелодія, Святий Ґрааль. Що б то не було, члени карасу обертаються навколо нього у величному хаосі, подібному до спіральної туманності. Зрозуміло, що орбіти, якими рухаються члени карасу відносно свого спільного вампітера, чисто духовні. Обертаються душі, а не тіла. Як учить нас співати Боконон:
«Усе кругами та кругами обертаємося ми
Зі свинцевими ногами й оловяними крильми».
Але вампітери зникають і вампітери зявляються, каже нам Боконон.
У будь-який час карас насправді має два вампітери: вагомість одного зростає, другого зменшується.
Я майже впевнений, що в той час, коли я розмовляв з доктором Бридом в Іліумі, зростаючим вампітером мого карасу була саме ця кристалічна форма води, цей блакитно-білий клейнод, це сімя лихої долі, що зветься лід-девять.
Коли я розмовляв з доктором Бридом в Іліумі, Анджела, Франклін та Ньютон Гоніккери вже мали у своєму розпорядженні зернятка льоду-девять, зернятка, вирощені їхнім батьком, так би мовити, скалки великої брили.
Що станеться з тими трьома скалками, було, я впевнений, головною турботою мого карасу.
25
Головна риса доктора Гоніккера
Поки що я не можу сказати ще щось про вампітери мого карасу.
Після неприємного інтервю з доктором Бридом у Дослідній лабораторії Загальної сталеплавильної компанії я потрапив до рук міс Фауст. Їй було велено виставити мене геть. Однак я зумів умовити її спершу показати мені лабораторію покійного доктора Гоніккера.
По дорозі я спитав, чи добре вона знала Гоніккера. Лукаво усміхнувшись, вона відповіла відверто й розумно.
Не думаю, що його так легко було пізнати. Розумієте, коли люди кажуть, що «знають» когось, добре чи не дуже, ідеться про особисті таємниці: були вони посвячені в них чи ні. Люди мають на увазі інтимні речі, сімейні справи, любовні історії, сказала мені ця мила стара леді. У житті доктора Гоніккера мало місце все, що буває в кожної живої людини, але для нього це не було головним.
А що ж тоді було? спитав я.
Доктор Брид часто повторює мені, що головним для Гоніккера була істина.
Ви з ним не згодні?
Не знаю, згодна чи ні. Просто мені важко зрозуміти, як істина, тільки істина, може замінити людині все.
Міс Фауст дозріла до прийняття боконізму.
26
Що таке Бог?
Ви коли-небудь розмовляли з доктором Гоніккером? спитав я міс Фауст.
Авжеж, розмовляла, і багато.
Щось із цих розмов запамяталося?
Було якось Він заявив, що я не зможу сказати йому жодної абсолютної істини. А я сказала: «Бог це любов».
І що він на це?
Він сказав: «Що таке Бог? Що таке любов?»
Хмм
Але ж, знаєте, Бог це дійсно любов, сказала міс Фауст, незалежно від поглядів доктора Гоніккера.
27
Люди з Марса
Приміщення, де знаходилась лабораторія Фелікса Гоніккера, було розташоване на шостому, останньому, поверсі будівлі.
Вхід був перегороджений фіолетовим шнуром, мідна табличка на стіні пояснювала, чому це священний обєкт:
«У ЦЬОМУ ПРИМІЩЕННІ ДОКТОР ФЕЛІКС ГОНІККЕР, ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З ФІЗИКИ, ПРАЦЮВАВ ОСТАННІ ДВАДЦЯТЬ ВІСІМ РОКІВ СВОГО ЖИТТЯ. ТАМ, ДЕ ЗНАХОДИВСЯ ВІН, ПРОЛЯГАВ ПЕРЕДНІЙ КРАЙ НАУКИ. ЗНАЧЕННЯ ЦІЄЇ ЛЮДИНИ ДЛЯ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА НЕОЦІНЕННЕ».
Міс Фауст запропонувала зняти шнур, щоб я міг увійти й ближче познайомитися з привидами, які могли там бути. Я погодився.
Тут усе залишається, як було при ньому, сказала вона, тільки гумові стрічки викинули вони лежали на одному зі столів.
Гумові стрічки?
Не питайте мене, для чого вони йому були потрібні. Узагалі не питайте, що тут до чого.
Старий залишив лабораторію після себе в повному безладі. Перше, що впало мені в очі, були дешеві іграшки, розкидані повсюди. Паперовий змій зі зламаним хребтом. Іграшковий гіроскоп йо-йо із закрученою мотузочкою хоч зараз бери та верти. Дзиґа. Трубка для мильних бульбашок. Акваріум із замком та двома черепахами.
Йому подобались крамниці, де «все по десять центів», сказала міс Фауст.
Бачу, що так.
Кілька його найвідоміших експериментів він виконав на обладнанні, що коштувало менше одного долара.
Зекономлений пенні це пенні зароблений.
Там, звісно, було також багато звичайного лабораторного обладнання, але порівняно з дешевими, яскравими іграшками воно здавалося тьмяним, незначним.
Стіл Гоніккера був увесь завалений листами.
Мені здається, що він ніколи не відкривав цих листів, промовила міс Фауст. Хто хотів одержати відповідь, мусив дзвонити йому по телефону або зявлятися особисто.
А ще на столі стояла фотографія в рамочці. Я побачив її зі зворотного боку й спробував відгадати, що на ній зображено.
Його дружина?
Ні.
Хтось із його дітей?
Ні.
Він сам?
Ні.
Тоді я глянув на знімок. Це було зображення скромного військового меморіалу перед будівлею суду в якомусь містечку. У центрі меморіалу стояв камінь з іменами мешканців, що загинули на різних війнах, і я подумав, що фотографію зробили заради цього каменя. Імена можна було прочитати, я чогось чекав, що побачу серед них імя Гоніккера. Але його там не було.
Це одне з його хобі, сказала міс Фауст.
Що саме?
Фотографувати пірамідки гарматних ядер на газонах у різних містах. Очевидно, форма пірамідки на цьому знімку чимось його вразила.
Зрозуміло.
Він був надзвичайною людиною.
Безперечно.
Можливо, через мільйон років усі люди стануть такими розумними, як він. Але, порівняно з пересічною людиною сьогодення, він був дивним, як марсіанин.
А може, він справді був марсіанином, припустив я. Це принаймні могло б пояснити дивацтва його нащадків.
28
Майянез
Ми з міс Фауст чекали біля ліфта, щоб спуститися на перший поверх. Міс Фауст сказала, що нам краще не їхати в ліфті номер пять. Перш ніж я встиг спитати чому, номер пять прибув.
Ліфтером був низенький, похилого віку негр на імя Лаймен Ендерс Невіглас. Невіглас, без сумніву, був божевільний, бо кожного разу, як йому вдавалося сказати щось, на його погляд, дотепне, він ляскав себе по заду й гукав: «Так, так!»
Привіт, родичі-антропоїди, лілеє та гребне колесо, так він звернувся до нас із міс Фауст. Так, так!
Перший поверх, будь ласка, сказала міс Фауст холодно.
Для того щоб доставити нас на перший поверх, Невіглас мав лише зачинити двері та натиснути кнопку, але він з цим не поспішав. Можливо, узагалі не збирався цього робити.