Колиска для кішки - Курт Воннегут-мл 8 стр.

 Даруйте, що?  спитав я.

 Те, через що вона вийшла заміж за нього. Вона казала, що його розум був у резонансі з найвеличнішою музикою в світі музикою зірок.  Він похитав головою.  Дурня!

Тут, глянувши на ворота, він згадав, коли востаннє бачив Френка Гоніккера, творця моделей, мучителя жуків у банках.

 Френк,  сказав він.

 А що з ним?

 Дивак нещасний Я бачив хлопця востаннє, коли він виходив з кладовища. Похорон батька ще тривав. Старого ще землею не засипали, аж тут із воріт виходить Френк. Він застопив першу ж машину, яка проїжджала повз ворота. Це був новий «Понтіак» із флоридськими номерами. Він зупинився, Френк заліз туди, і більше його ніхто в Іліумі ніколи не бачив.

 Подейкують, нібито його розшукує поліція.

 Випадковість, непорозуміння! Френк ніяким боком не злочинець. Для такого фаху в нього були заслабкі нерви. Окрім моделей, нічого робити не вмів. І на роботу його взяв тільки Джек до своєї крамниці «Все для ваших хобі». Продавати моделі, клеїти моделі, радити людям, як збирати моделі. Коли Френк перебрався до Флориди, він і там пішов працювати до модельної майстерні в Сарасоті. Але виявилось, що та майстерня була прикриттям для банди, що викрадала «Кадиллаки», вантажила на списані десантні кораблі та відправляла на Кубу. Так склалося, що Френк утрапив до цієї оборудки. Скоріше за все, копи його не знайшли, бо він помер. Зрозуміло, він мав багато чого почути, поки клеїв гармати на крейсер «Міссурі».

 А де зараз Ньют, не знаєте?

 Мабуть, у сестри в Індіанаполісі. Я чув, що він злигався з тією російською ліліпуткою, а потім вилетів з першого курсу медичного в Корнеллі. Уявляєте, що то було б ліліпут на посаді лікаря? А дочка в цьому бідолашному сімействі дебела, незграбна, більше шести футів на зріст. Цей батечко, славетний розумник, витяг дівчину зі школи за рік перед випуском, щоб була жінка в домі, яка б дбала про нього. Для душі в неї нічого не залишилось, тільки кларнет вона грала в шкільному оркестрі, весь Іліум знав нашу Парадну бригаду.

 Після того як вона пішла зі школи,  вів далі Брид,  її ніхто не звав погуляти. У неї не було друзів, а батечкові й на думку не спадало дати їй грошей, тож вона нікуди не могла сама піти розважитись. Знаєте, чим вона втішалась?

 Гадки не маю!

 Вечорами вона замикалась у своїй кімнаті, ставила платівки на грамофон і грала в унісон на кларнеті. Як на мій погляд, те, що така дівчина вийшла заміж,  це диво двадцятого століття!

 Скільки ви візьмете за цього ангела?  спитав таксист.

 Та я ж уже сказав, він не продається!

 Сучасні майстри, мабуть, такого вже не зроблять,  зауважив я.

 Один з моїх племінників зміг би,  сказав Брид.  Син Ейси. Мав усі дані, щоб стати великим ученим, аж тут скинули бомбу на Хіросіму, хлопець утік, напився, прийшов до мене й сказав, що хоче стати різьбярем по каменю.

 Він тепер у вас працює?

 Він тепер скульптор у Римі.

 А якщо хтось дасть вам високу ціну,  вставив водій,  тоді згодитесь чи ні?

 Може, і так. Але ціна має бути справді високою!

 А де тут можна вирізати імя?  розпитував водій.

 Імя там уже є на пєдесталі.

Але ми не могли побачити напису під гілками, що прикрашали пєдестал.

 Замовник його не забрав?  поцікавився я.

 Замовник не заплатив. Мені розповідали, нібито якийсь німець-іммігрант мандрував зі своєю жінкою на Захід, а вона померла від віспи тут, в Іліумі. Чоловік замовив цього ангела, щоб поставити їй на могилу, і показав моєму прадідові гроші, мовляв, у нього є чим заплатити. А потім його пограбували. Підчистили все майже до останнього цента. У нього залишився тільки клаптик землі, яку він придбав десь в Індіані, але ще не бачив. Туди він і попрямував, сказавши, що повернеться пізніше й заплатить за ангела.

 Замовник його не забрав?  поцікавився я.

 Замовник не заплатив. Мені розповідали, нібито якийсь німець-іммігрант мандрував зі своєю жінкою на Захід, а вона померла від віспи тут, в Іліумі. Чоловік замовив цього ангела, щоб поставити їй на могилу, і показав моєму прадідові гроші, мовляв, у нього є чим заплатити. А потім його пограбували. Підчистили все майже до останнього цента. У нього залишився тільки клаптик землі, яку він придбав десь в Індіані, але ще не бачив. Туди він і попрямував, сказавши, що повернеться пізніше й заплатить за ангела.

 Але не повернувся?  спитав я.

 Ні, Марвін Брид злегка відсунув ногою віття, щоб ми могли побачити літери, вирізані на пєдесталі тільки прізвище.  Імя якесь хитромудре,  сказав він.  Якщо цей іммігрант мав нащадків, вони, мабуть, змінили прізвище на щось більш американське. Тепер вони, імовірно, Джонси, Блеки або Томпсони.

 Тут ви помиляєтесь,  пробурмотів я.

Мені здалося, що кімната пішла обертом, її стіни, підлога та стеля миттю перетворились на отвори численних тунелів тунелів, що йшли в усіх напрямках крізь час. Мені відкрилось боконістське видіння: звязок між усіма людьми, які мандрують світом, єдність усіх чоловіків, усіх жінок, усіх дітей у кожну мить їхнього існування.

 Тут ви помиляєтесь,  повторив я, коли видіння розвіялось.

 Невже ви знаєте когось із таким прізвищем?

 Так.

Я знав. Бо це було й моє прізвище.

35

Усе для ваших хобі

Повертаючись до готелю, я помітив вивіску «Усе для ваших хобі» крамницю Джека, де працював колись Франклін Гоніккер. Я звелів водію зупинитись і почекати.

Зайшовши всередину, я побачив самого Джека він царював тут, серед малесеньких паровозиків, вагончиків, літачків, човників, будиночків, ліхтарів, дерев, танків, ракет, автомобільчиків, кондукторів, полісменів, пожежників, матінок і татків, кицьок і песиків, курчат і каченят, солдатиків і корівок. Це був чоловік мертвотно-блідий, чоловік суворий, неохайний, він важко кашляв.

 Яким був Франклін Гоніккер?  повторив він моє запитання й зайшовся довгим кашлем. Він похитав головою так, наче показував, що обожнює Френка більш за будь-кого на світі. Немає сенсу марно витрачати слова. Я краще покажу вам, яким хлопцем був Франклін Гоніккер.

Він знову закашлявся, потім сказав:

 Погляньте, а тоді самі збагнете.

І повів мене до підвалу під крамницею, де він мешкав. Там стояли двоспальне ліжко, шафа й електрична плитка.

Джек вибачився за неприбрану постіль.

 Тиждень тому мене покинула дружина,  він закашлявся,  і я все ніяк не зберу своє життя докупи.

Потому він повернув вимикач, і протилежний кінець підвалу залило сліпуче світло.

Наблизившись, ми побачили, що лампа це немов сонце фантастичної маленької країни, побудованої на листі фанери, на острові, прямокутному, як міста в штаті Канзас. Якщо там мешкала якась бентежна душа, шукач істини за тими зеленими межами, він дійсно впав би з самого краю світу.

Усі деталі були настільки точно виміряні, так майстерно вирізані та пофарбовані, що мені не треба було примружувати очей, аби повірити, що це реальна країна: гори, озера, річки, ліси, міста узагалі все, що добрі громадяни мають за свій найдорожчий скарб.

А ще повсюди виднілися залізничні лінії завтовшки зі спагеті.

 Погляньте на двері будинків,  захоплено сказав Джек.

 Відмінно. Досконало!

 На кожній справжня ручка й молоточки, щоб постукати!

 Дивовижно

 Ви питали, яким був Франклін Гоніккер. Усе це він збудував.  Джек знову зайшовся кашлем.

 Сам збудував?

 Ну, я інколи допомагав, але згідно з його вказівками. Цей хлопець був генієм.

 Це безперечно!

 У нього є брат, ліліпут, знаєте?

 Знаю.

 Йому доручили дещо паяти знизу.

 Усе вийшло як справжнє.

 Робота була нелегкою, і не за один день зроблено.

 Рим також не за день був побудований.

 У хлопця вдома нормального життя не було.

 Мені казали.

 Тут був його справжній дім. Тут він проводив сотні годин. Часом навіть не вмикав залізниці, тільки сидів і дивився, як ми з вами зараз.

 Так багато всього Дивитися на це усе одно, що подорожувати Європою, стільки тут цікавих речей.

 Він бачив таке, чого нам з вами нізащо не угледіти. Зробить гірку ми з вами були б від неї в захваті. А він раптом зруйнує її і правильно зробить, бо замість неї розташує озерце з місточком, і вийде вдесятеро красивіше, ніж було!

 Такий талант не кожному дається.

 Маєте рацію!  пристрасно вигукнув Джек. Пристрасть коштувала йому чергового нападу кашлю. Коли напад минув, його очі наповнилися сльозами.  Слухайте, я вмовляв хлопця вчитися в коледжі, здобути інженерну освіту, щоб потім працювати на «Американ флаєр»[8] або ще на когось солідного, де б його ідеї знайшли підтримку

 Мені здається, ви теж чимало його підтримували.

 Хотів би більше,  похнюпився Джек.  Мені бракувало грошей. Я давав йому матеріали, коли міг, але здебільшого він усе купував за свої гроші він працював у мене там, нагорі. Він ані цента не витратив на щось інше: не пив, не курив, не ходив у кіно, не гуляв з дівчатами, не божеволів від автомобілів.

 Непогано б у нашій країні мати якомога більше таких людей.

 Авжеж  Джек знизав плечима.  Але флоридські гангстери, мабуть, покінчили з ним. Боялись, щоб не виказав їх.

 Боюсь, що так.

Джек зненацька не стримався й вибухнув плачем.

 Та чи знали ті брудні сучі діти,  ридав він,  кого вони вбивали!

36

Няяяв!

Протягом двох тижнів, до Різдва та після нього, коли я їздив до Іліума й далі, у моєму помешканні в Нью-Йорку безкоштовно жив з мого дозволу нужденний поет на імя Шерман Креббс. Моя друга дружина незадовго перед тим покинула мене, бо оптимістка не може співіснувати з таким песимістом, як я.

Креббс був бороданем, білявим Ісусом з очима спаніеля. Другом моїм він не був. Ми зустрілися на коктейлі, куди нас обох запросили. Він відрекомендувався як голова Національного руху поетів та художників за негайну ядерну війну. Він шукав сховища, хоча й не від бомби, і я випадково зміг допомогти йому.

Коли я повернувся додому, усе ще схвильований загадковим знаменням невикупленого камяного ангела в Іліумі, то застав у моєму помешканні повний розгром, учинений нігілістами. Креббс виїхав, але перед тим він наговорив по міжміському телефону на триста доларів, пропалив мій диван у пяти місцях, убив мою кішку, знищив моє деревце авокадо, ще й відірвав дверцята домашньої аптечки.

На жовтому лінолеумі в кухні він нашкрябав чимось, що виявилось екскрементами, ось такий віршик: