Та хоч Діґорі й не міг більше чути Лева, він його бачив. Звір був такий великий і такий світлий, що хлопець не міг відірвати від нього погляду. Інші тварини, схоже, його не боялися. Так, через мить Діґорі почув позаду стукіт копит; ще через секунду старий кінь, який належав власнику кеба, пробіг клусом повз нього й приєднався до інших звірів. (Повітря, либонь, подобалося йому, як подобалося воно дядькові Ендру. Він уже не скидався на бідолашного старого раба, яким був у Лондоні; він високо підкидав ноги й гордо тримав голову.) І тепер уперше Лев зовсім замовк. Він ходив туди-сюди поміж тварин. І вряди-годи підходив до двох із них (завжди до двох водночас) і доторкався до їхніх носів носом. Він доторкнувся до двох бобрів серед усіх бобрів, до двох леопардів серед усіх леопардів, до двох оленів серед усіх оленів, а решту залишав без уваги. Тварин деяких порід він узагалі проминав. Але ті пари, до яких він доторкався, негайно відходили від своїх родичів і йшли за ним. Нарешті він зупинився, а всі створіння, до яких він доторкався, підійшли й стали навколо нього широким колом. Інші, до яких він не доторкався, порозходилися. Їхні голоси поступово стали нечутними вдалині. Обрані звірі, які залишилися, тепер мовчали, не відриваючи поглядів від Лева. Уперше в цей день запала цілковита тиша, яку порушувало лише дзюрчання води. Серце в Діґорі шалено калатало. Він знав, що нині відбудеться щось дуже врочисте. Він не забув про свою матір, але чудово знав, що навіть заради неї не зміг би урвати те, що готувалося.
Лев, чиї очі ніколи не моргали, дивився на тварин так пильно, ніби хотів спалити їх лише поглядом. І помалу з ними відбувалися зміни. Менші з них кролики, кроти й такі інші стали набагато більшими. Великі особливо це помітно було на слонах стали трохи меншими. Багато тварин сиділи на задніх ногах. Більшість схилили голови набік, ніби докладали всіх зусиль, аби зрозуміти. Лев роззявив пащу, але жоден звук звідти не вилітав. Він видихнув повітря то був тривалий і теплий видих, що нахилив усіх звірів, як вітер нахиляє лінію дерев. Далеко згори, від синього склепіння неба, яке затулило зірки, знову долинув їхній спів; чиста, холодна музика. Потім сяйнув спалах (але він нікого не обпалив) чи то з неба, чи то від самого Лева, й кожна краплина крові забриніла в дитячих тілах, а глибокий і дикий голос, якого вони ніколи не чули, сказав:
Нарніє, Нарніє, Нарніє, прокинься. Люби. Думай. Розмовляй. Будь деревами, які ходять. Будь тваринами, що говорять. Будь священними водами.
Розділ 10
Перший жарт і все інше
То був, звичайно, голос Лева. Діти давно були переконані, що він уміє говорити: проте вони пережили приємний і жахливий шок, коли він справді заговорив.
З дерев вийшли дикі люди, боги, фавни, сатири й гноми. З річки випірнув річковий бог із дочками наядами. І всі ці створіння, і всі звірі та птахи різними голосами, низькими або високими, хрипкими або чистими, відповіли:
Вітаємо тебе, Аслане. Ми чуємо й підкоряємося. Ми не спимо. Ми любимо. Ми думаємо. Ми говоримо. Ми знаємо.
Але візьми до уваги, що ми знаємо не так багато, сказав голос, форкаючи крізь ніс.
Голос, що примусив дітей підстрибнути, то був голос коня, який возив кеб.
Добрий, старий Аґрус, утрутилася до розмови Поллі. Я рада, що він тепер серед тварин, які розмовляють.
А власник кеба, що тепер стояв біля дітей, сказав:
Нехай мене чорти візьмуть. Але я завжди казав, що цей кінь наділений добром.
Створіння, я віддаю вам самих себе, сказав сильний і радісний голос Аслана. Я віддаю вам навічно цю країну Нарнію. Я віддаю вам ліси, фруктові дерева, річки. Я віддаю вам зірки і віддаю вам себе. Німі звірі, яких я не обрав, також ваші. Ставтеся до них лагідно й піклуйтеся по них, але не повертайтеся до їхнього способу життя, бо ви перестанете бути тваринами, що вміють говорити. З них вас узяли й до них ви можете повернутися. Не робіть цього.
Ні, Аслане, ми до них не повернемося, не повернемося, сказали всі. Але одна весела Галка голосно додала: А чого нам боятися?
Усі інші закінчили висловлюватися, перш ніж вона це сказала, тож її слова пролунали дуже виразно в мертвій тиші. Можливо, ви зрозумієте, як це жахливо, щось бовкнути серед мовчазної компанії. Галка так збентежилася, що заховала голову під крило, наче збиралася заснути. А решта істот стали промовляти дивні звуки, які для них є сміхом і яких, звичайно, ніхто не чув у нашому світі. Вони намагалися спочатку придушити цей сміх, але Аслан сказав:
Смійтеся й не бійтеся, створіння. Тепер, коли ви вже не німі й не дурні, ви не повинні завжди бути серйозними. Бо жарти, як і справедливість, приходять із мовою.
Тому вони далі не стримувалися. І всі так розвеселилися, що сама Галка знову набралася сміливості й сіла на голову коня, який тягав кеб, між його вухами, залопотівши крильми й сказала:
Аслане! Аслане! Я, либонь, промовила перший жарт? Чи завжди всім розповідатимуть, що перший жарт вигадала я?
Ні, маленька подруго, сказав Лев. Ти не вигадала перший жарт, ти була першим жартом.
І тоді кожен засміявся веселіше, ніж будь-коли; але Галка нічого не мала проти і сміялася разом з усіма, аж поки кінь махнув головою і Галка втратила рівновагу й упала, але згадала про свої крила (вони досі були для неї чимось новим і незвичним), перш ніж ударилася об землю.
Тепер, сказав Аслан, Нарнію облаштовано. Далі ми маємо подумати про те, як зберегти її безпеку. Я покличу декого з вас на свою раду. Підійдіть до мене ти, головний Гноме, і ти, Річковий боже, і ти, Дубе, й ти, Пугачу, й ви, обидва Круки, і ти, Слоне. Ми повинні обговорити дещо. Бо хоч нашому світу немає й пятьох годин, а зло вже увійшло в нього.
Створіння, які він назвав, вийшли наперед, і він повів їх на схід. Усі інші заговорили, кажучи: «Що, він сказав, увійшло у світ?» «Ло». «А що таке Ло?» «Ні, він сказав не Ло, він сказав: зло». «А це що таке?»
Тепер, сказав Аслан, Нарнію облаштовано. Далі ми маємо подумати про те, як зберегти її безпеку. Я покличу декого з вас на свою раду. Підійдіть до мене ти, головний Гноме, і ти, Річковий боже, і ти, Дубе, й ти, Пугачу, й ви, обидва Круки, і ти, Слоне. Ми повинні обговорити дещо. Бо хоч нашому світу немає й пятьох годин, а зло вже увійшло в нього.
Створіння, які він назвав, вийшли наперед, і він повів їх на схід. Усі інші заговорили, кажучи: «Що, він сказав, увійшло у світ?» «Ло». «А що таке Ло?» «Ні, він сказав не Ло, він сказав: зло». «А це що таке?»
Знаєш, Поллі, сказав Діґорі. Я повинен піти за ним, за Асланом, тобто за Левом. Я повинен поговорити з ним.
Ти думаєш, ми зможемо звернутися до нього? засумнівалася Поллі. Я не наважилася б.
Я повинен, сказав Діґорі. Я хочу поговорити з ним про матір. Якщо хтось зможе порадити мені, як їй допомогти, то це він.
Я піду з тобою, сказав власник кеба. Мені він подобається. Я не думаю, що інші звірі перешкодять нам підійти до нього. А ще я хочу перекинутися словом з Аґрусом.
Отож усі троє сміливо рушили або так сміливо, як змогли, до того місця, де зібралися звірі. Ті були надто захоплені, розмовляючи одні з одними та обираючи собі друзів, і не помітили трьох людей, аж поки вони підійшли зовсім близько; не чули вони й дядька Ендру, який стояв, тремтячи, у розстебнутих черевиках досить далеко й кричав (але не дуже гучним голосом):
Діґорі! Вернися! Негайно вернися, коли тобі наказують. Я забороняю тобі ступати ще бодай на один крок далі.
Коли нарешті вони увійшли в коло тварин, ті урвали розмову й витріщилися на них.
Ви бачите? сказав нарешті Бобер. В імя Аслана, що це за істоти?
Будь ласка, почав Діґорі, важко відсапуючись, але тут Кролик сказав:
Вони схожі на велику салату, ось яка моя думка.
Ми не салата, поквапно сказала Поллі. Нас не варто їсти, ми несмачні.
Що ти вигадав! сказав Кріт. Вони вміють розмовляти. Хто коли-небудь чув про салату, яка розмовляє?
А може, вони другий жарт? припустила Галка.
Пантера, яка саме вмивала собі обличчя, на мить перестала вмиватися, щоб сказати:
Навіть якщо вони й справді другий жарт, то немає нічого кращого за перший. Принаймні я не бачу в них нічого особливо кумедного.
Вона позіхнула й заходилася далі чепуритися.
О, будь ласка, сказав Діґорі. Я дуже поспішаю. Я хочу бачити Лева.
У цей час власник кеба намагався спіймати Аґруса за вухо. Нарешті йому це вдалося.
Ну ж бо, Аґрусе, друзяко, сказав він. Ти мене знаєш. Ти ж не станеш запевняти, ніби вперше бачиш мене.
Про що ця річ розмовляє з тобою, Коню? запитали кілька голосів.
Я, власне, не знаю, дуже повільно відповів Аґрус. Я думаю, більшість із нас ще багато не знають ні про що. Але свідомість мені підказує, що раніше я десь бачив таку річ. У мене відчуття, що раніше я жив не тут чи був не тим, ким я є сьогодні, перш ніж Аслан розбудив нас усіх кілька хвилин тому. Усе в мене перемішалося. Наче сон. Але у своєму сні я бачив речі, схожі на цих трьох.
Що? перепитав власник кеба. То ти не знаєш мене? Мене, який приносив тобі ввечері гаряче пійло, коли ти був не в настрої? Мене, хто шкрябав тобі шкуру, коли вона в тебе добре свербіла? Мене, хто ніколи не забував накинути на тебе теплу попону, коли тобі було холодно? Я б не подумав, що ти спроможний на таку невдячність, Аґрусе.
А й справді я дещо пригадую, замислено сказав Кінь. Так. Дай-но мені подумати, дай подумати. Атож, ти мав звичай запрягати мене в жахливу чорну тарадайку, а тоді шмагати мене батогом, щоб я побіг, і хоч як далеко я б забіг, та чорна тарадайка завжди торохтіла позад мене.
Ми мусили заробляти собі на прожиток, сказав власник кеба. На твій так само, як і на мій. І якби не існувало роботи й не існувало батога, то не існувало б ні стайні, ні сіна, ні пійла, ні вівса. Бо ти любив овес, коли я міг його дозволити, а ніхто не стане заперечувати, що вівсом я тебе годував.
Вівсом? сказав Кінь, піднявши вуха. Так, я щось памятаю про це. Так, я пригадую дедалі більше. Ти завжди сидів позад мене, а я завжди біг попереду, тягнув тебе й чорну тарадайку. Я знаю, що виконував усю роботу.
Улітку нам було легше, сказав власник кеба. Ти менше працював, а мені не доводилося сидіти на холодному сидінні. Але що ти скажеш про зиму, коли ти все ж таки міг зігрітися, а я сидів угорі з ногами, наче обкладеними кригою, з носом, який відмерзав на вітрі, із занімілими від холоду руками, що майже не могли втримати віжки.
То була тяжка й жорстока країна, сказав Аґрус. Там не було трави. Лише тверде каміння.