Годі головою вертіти! прикрикнув на Едмунда гном, коли той спробував озирнутися, щоб переконатися, чи то справді вони прикрикнув, та ще й злобливо смикнув за мотузок.
Та, звісна річ, ці неприємності не завадили Едмундові і надалі витріщатися. І вже кроків за пять попереду, біля коренів старого дерева, він помітив дюжину крокусів, що мерехтіли ніжними відтінками бузкового кольору. Та це ще не все. Доки він роззявляв рота, почувся ще один, так само несподіваний, як і дзюрчання струмка, та не менш милий серцю звук. Біля самої стежини на гілочці раптом тенькнула пташка. Десь із глибини лісу вторувала їй інша. А далі ніби всі тільки й чекали команди ліс сповнило цвірінькання, щебетання та тьохкання. Вже за пять хвилин здавалося, що й сам ліс співає разом із пташиним хором; і тепер уже куди б Едмунд не повів оком він скрізь бачив пташок: та чи інша пташка чи то вмощувалася на гілочці, чи перетинала стежину просто над головою, чи голосно сперечалася із сусідами у якихось своїх пташиних справах.
Швидше, швидше! тільки й волала Чаклунка.
Туман вже розвіявся. Небо дедалі блакитнішало, інколи по ньому пропливали білі, як пірячко, хмаринки. На сонячних прогалинах жовтів первоцвіт. Здійнявся легкий вітерець, здуваючи краплі з дерев та обдаючи подорожних бризками та духмяною свіжістю ніжного листячка. І справді дерева прокидалися одне за одним. Модрини та березки оповилися зеленим серпанком. Рокитник вкрився позолотою. Та вже й на буках проклюнулося тендітне світло-зелене, майже прозоре, листя. Навіть світло попід ними і те! зазеленіло. Над стежиною з дзижчанням прогуділа бджола.
Ні, це не відлига! раптом закинув гном і став як вкопаний. Це весна. Що ж нам тепер робити? Оцій вашій зимі, здається, теє гаплик! А все через нього, Аслана
Якщо хтось із вас хоча б іще раз згадає його імя, мовила на це Чаклунка, нехай на себе нарікає!
Розділ 12
Бойове хрещення
Доки десь далеко звідси сперечалися гном із Чаклункою, бобри та діти йшли своєю дорогою, схожою на чарівний сон. Давно вже вони поскидали свої кожухи і навіть припинили гукати одне до одного: «Дивіться! Рибалочка!», або «А я кажу, це дзвіночки!», або «Що це за дивний запах?», або «Послухайте, послухайте! Це ж дрізд, співочий дрізд!». Вони йшли мовчки, вбираючи солодке весняне повітря; на зміну теплому сонячному світлу поставали тінисті зелені хащі; порослі мохом галявини, де велетенські вязи здіймали листяні дахи високо над головами, змінялися густими заростями квітучої смородини, а трохи далі кружив голову пряний та духмяний аромат глоду.
Подорожні наші були здивовані не менш за Едмунда, коли помітили, як у них на очах зима зникла, а в лісі за лічені годи сталися зміни, що зазвичай тривають з січня до травня. На відміну від Чаклунки, вони не знали напевне, що в Нарнії так мало статися з приходом Аслана. Та всім було відомо, що то її чари навели на країну одвічну зиму; і коли вже у Нарнії почалася чарівна весна то, мабуть, її чаклунства розсипалися. За деякий час комусь спало на думку, що коли вже сніг розтанув, Чаклунка не матиме змоги подорожувати саньми, і тоді всі зовсім заспокоїлися: хода їхня стала повільнішою, і перепочивали мандрівники тепер довше і частіше. Звичайно, вони вже добряче втомилися, але то було приємне відчуття. Так буває, коли весь день граєш на свіжому повітрі, а надвечір солодка втома розливається по тілу. Прикро тільки, що Сьюзан натерла собі невеликий пухир на пятці.
Щоб дістатися до Камяного Столу, вони вже не йшли широким річищем, а взяли трохи праворуч, південніше. Та навіть коли б їм не довелося завертати, йти далі берегом стало неможливо: талі води переповнили річку, і пінявий потік усіх відтінків жовтого затопив річище.
Сонце сідало, від чого світло його наливалося багрянцем, тіни ставали довшими, а квіти стуляли на ніч свої пелюсточки.
Залишилось ще трохи, підбадьорив усіх пан Бобер та повів їх нагору по схилу, порослому густим пружним мохом (по якому так приємно ступати натрудженими ногами), туди, де стояли поодинокі високі-превисокі дерева. Після важкого дня всі дерлися вгору, важко дихаючи, посапуючи та спотикаючись. Люсі навіть засумнівалася: здолає вона підйом чи впаде на півдорозі, коли, несподівано, всі опинилися на вершині. І ось що вони побачили.
Перед їхніми поглядами розляглася широка зелена галявина. По її боках розкинувся густий ліс, а прямо попереду, там, далеко на сході, щось мерехтіло до болю в очах. «Ти ба! Сьюзан, ти тільки-но поглянь! захоплено вигукнув Пітер. Це ж море!». Посеред галявини і стояв Камяний Стіл. Насправді то був навіть не стіл, а велика камяна скрижаль темно-сіра, немов потьмяніла від часу, вона, певно, налічувала не одну сотню років і лежала на чотирьох опорах, також камяних. Поверхня її була помережана таємничими лініями та малюнками, що скидалися на літери якоїсь давньої мови, і від одного погляду на них ставало моторошно. Наступної миті всі помітили високе шатро на краю галявини. Нині, у променях вечірнього сонця, він видавався неймовірно розкішним: полотнища стін із жовтого шовку натягнуті на малинових шнурах, що кріпилися до кілочків із слонячої кістки; високо над ним майорів стяг, на тлі якого був зображений пурпуровий лев на дибах. Морський бриз маяв стяг та овівав обличчя присутніх. Доки усі роззиралися навкруги, звідкись праворуч долинули до них звуки музики, й, обернувшись, подорожні побачили того, заради кого вони сюди й прийшли.
Аслан стояв в оточенні сили-силенної дивних істот, що зюрмилися навколо нього у формі півмісяця. Там були німфи дерев та джерел (у нашому світі вони звуться дріади та наяди), що завжди мали при собі струнні інструменти ось звідкіля, виявляється, лилась музика; неподалік височіли чотири здоровенні кентаври, чиї тіла нагадувала крупи ломових коней, а тулубом вони схожі були на суворих, мязистих, але по-своєму прекрасних воїнів. Десь у натовпі дивовижних створінь усі помітили єдинорога, бика з головою чоловіка, пелікана, орла та величезного собаку. А поруч із Асланом стояли двоє гепардів, один з яких тримав його корону, а інший прапор.
Щодо зовнішності самого Аслана, то і діти, і бобри зовсім розгубилися. Хто ніколи не був у Нарнії, той не зможе уявити, що на світі можуть бути створіння, прекрасні та жахливі одночасно. Так, можливо, колись вважали і наші герої, та тепер їм випала нагода позбутися цієї омани раз і назавжди. Бо варто їм було лише спробувати зазирнути Асланові в обличчя, як їх засліпило сяйво його золотавої гриви, а величні, бездонні очі його немов зазирнули їм у душу. Від одного лише його погляду на всіх напали дрижаки.
Ну, вперед, прошепотів Бобер Пітерові.
Ні, позадкував Пітер. Спершу ви.
Ні, ні, сини Адама поперед звірів, відмагався Бобер.
Сьюзан, галантно запропонував Пітер. Чому б тобі не піти першою? Дами вперед, як то кажуть.
Ні, йди ти. Ти ж у нас найстарший, прошепотіла у відповідь Сьюзан.
Звичайно, що довше вони сперечалися, то безглуздішими ставали оті їх сперечання. Нарешті Пітер підкорився, витяг із піхов меча на ознаку привітання і, кинувши товаришам: «Сміливіше! Зберіться-но!», сміливо попрямував до лева:
Ми прийшли, Аслане!
Вітаю тебе, Пітере, сине Адама, промовив Аслан. Вітаю і вас, Сьюзан та Люсі, доньки Єви. Вітаю, Бобре і Бобрихо.
Його низький сильний голос наповнив їхні душі спокоєм, а серця мовчазною радістю, і вони вже не відчували себе незручно, мовчки стоячи поряд з Асланом.
Проте де ж ваш четвертий? запитав Аслан.
Він намагався зрадити їх і перейшов на бік Білої Чаклунки, о, Аслане, відповів за дітей Бобер.
Несподівано для себе Пітер виступив уперед та додав:
У цьому є і моя провина. Я був злий на Едмунда і цим спонукав його на цей жалюгідний вчинок.
Аслан нічого не відповів. Він не хотів виправдовувати Пітера чи засуджувати його, а просто стояв і дивився на всіх своїми ясними променистими очима. Та й що було казати?
Будь ласка, Аслане, звернулася до нього Люсі, що нам зробити, аби повернути Едмунда?
Усе, що можна зробити, буде зроблено. Та це може виявитися набагато складнішим, аніж ви собі уявляєте, зауважив він і знову замовк. А Люсі, спостерігаючи за ним, помітила, що обличчя його було не тільки величним, сильним та спокійним; на ньому ледь помітним серпанком промайнула печаль. Та за мить хмари збігли з його обличчя, він труснув гривою, плеснув у долоні («Які жахливі в нього пазурі! промайнула в Люсі думка. Страшно навіть подумати, що було б, якби він їх не втягував!») і наказав: Час готуватися до бенкетування. Німфи джерел, німфи дерев, проводіть-но наших гостей до шатра й допоможіть їм з усім.
Щойно дівчата пішли, Аслан поклав свою лапу а хоч він і втягнув пазурі, вона була важелезною Пітерові на плече та мовив:
Ходімо, сине Адама, я покажу тобі, який із далини замок, де судилося тобі колись посісти на трон.
І Пітер, який ще тримав меча в руці, попрямував за Асланом до східного схилу пагорба. Позаду них заходило сонце. Вся земля, що розляглася під ними, була залита вечірнім світлом ліси, і гори, і долини, і велична ріка, що зміїлася вдалину сріблястою стрічкою. А далеко-далеко, за багато миль звідси, плескалося море, а над морем небо, а небом пливли хмаринки, рожеві у променях призахідного сонця. І десь там, майже на краю землі, там, де землі Нарнії змикалися з морем, аж у гирлі ріки на невисокому пагорбі щось яскраво блискало. То й був замок, а блискали його західні вікна, та Пітеру він видався зіркою, що зійшла з небес до лукоморя.
Сине людський, звернувся до нього Аслан, перед тобою той самий Кейр-Паравель, або, як його інакше називають, замок Чотирьох тронів. На один із них ти й зійдеш законним правителем. Тобі я показав його, бо за правом первородства ти й будеш королем над усіма іншими.
Сине людський, звернувся до нього Аслан, перед тобою той самий Кейр-Паравель, або, як його інакше називають, замок Чотирьох тронів. На один із них ти й зійдеш законним правителем. Тобі я показав його, бо за правом первородства ти й будеш королем над усіма іншими.
Пітер нічого не встиг відповісти у навколишній тиші несподівано пролунав незвичний звук. Він чимось нагадував звук мисливського ріжка, та був більш пронизливим та потужним.
Це ріжок твоєї сестри, мовив Аслан тихо, немов промуркотів, коли можна так сказати про могутнього лева.
Пітер навіть сторопів від несподіванки. Та побачивши, як лісовий люд кинувся уперед, і помітивши Аслана, що здійняв догори лапу та наказав: «Усі назад! Дозвольте принцові завоювати собі добре імя у бою!», все зрозумів та з усіх ніг кинувся до шатра. Там погляду його відкрилося жахливе видовище.