Наступного ранку, щойно дітлахи прокинулись (а цієї ночі вони вперше спочивали на мяких подушках у великому шатрі), на них чекала радісна новина: Едмунда врятовано! Звістку про те дітлахам переповіла Бобриха, вона ж і повідомила їм, як пізно вночі його принесли до табору. А тепер він у Аслана. Після польового сніданку дітлахи висипали надвір і побачили, як Аслан з Едмундом біч-о-біч прогулюються по росній траві подалі від сторонніх вух та очей. З цієї причини переказати їх розмову не є можливим, бо однаково ніхто нічого не чув, тож про що там йшлося достеменно невідомо. А сам Едмунд тільки й того, що якось прохопився, мовляв, ту розмову він запамятає на все життя, а далі як води у рота набрав. Коли дітлахи підійшли ближче, Аслан злегка підштовхнув Едмунда їм назустріч.
Ось і брат ваш, мовив, і це головне, бо хто давнє поминає сам знає, що буває.
На тому Едмунд потис руку кожному, окрім Пітера, і перед кожним вибачився: «Простіть мене». На що кожен відповів: «Та що там! Пусте!». І кожен був ладен додати щось таке, невигадливе і просте, щось на зразок «та все гаразд», «облиш, ми знову друзі», от тільки потрібні слова щось не спадали на думку. А поки всі морщили лоба у пошуках доречних слів, до Аслана наблизився леопард.
До вас гонець від супротивника, сір, з проханням про аудієнцію.
Нехай підійде.
Леопард пішов та невдовзі повернувся, ведучи за собою вже знайомого нам гнома, найближчого поплічника Чаклунки.
З чим завітав ти до нас, сину землі? спитав його Аслан.
Королева Нарнії, володарка Самотніх Островів та все таке інше воліють недоторканності, аби особисто вести перемовини у справах невідкладних, що стосуються як самої її, так і вас, пишномовно сповістив він.
Леопард пішов та невдовзі повернувся, ведучи за собою вже знайомого нам гнома, найближчого поплічника Чаклунки.
З чим завітав ти до нас, сину землі? спитав його Аслан.
Королева Нарнії, володарка Самотніх Островів та все таке інше воліють недоторканності, аби особисто вести перемовини у справах невідкладних, що стосуються як самої її, так і вас, пишномовно сповістив він.
Теж мені королева Нарнії знайшлася, сплюнув Бобер. Яке нечуване зухвальство
Не треба марнувати слів, зупинив його Аслан. Не за горами той час, коли всі сутні речі знов набудуть істинних імен своїх. А доти що сперечатися щодо порожніх звуків. Перекажи своїй господині, нехай іде й нічого не боїться. Єдина в мене є умова: свій жезл нехай позаду залишить, хоча б біля того старого дуба.
На тому й постановили. А наглядати за дотриманням умов переговорів відправили двох леопардів.
А що, як вона їх теж перетворить на каміння? майже нечутно прошепотіла Люсі, звертаючись до Пітера.
Та ж сама думка, вочевидь, промайнула і в леопардів, оскільки шерсть у обох на карку стала дибки, та й задрані догори хвости занепокоєно здригалися, точнісінько як у того кота, який щойно уздрів незнайомого, до того ж небезпечного, собацюру.
Все буде добре, також пошепки відповів Пітер. Він не дозволив, якби відчував, що станеться лихо.
Невдовзі на території табору на самому пагорбі зявилася Чаклунка власною персоною і сміливо попрямувала до Аслана. Троє з дітлахів, що побачили її вперше, разом відчули, як поза спиною в них пішли мурашки. Звідусіль почулося глухе гарчання. Та хоча день видався безхмарно ясним, зненацька війнуло могильним холодом. З появою Чаклунки з усіх присутніх тільки двоє зберегли спокій: то були Аслан та сама Чаклунка. Ось і зійшлись вони, як то кажуть, лицем до лиця: Асланова морда золотава, у короні вогняного волосся, а в Чаклунки мертвотно-бліде обличчя, немов у тіні. Зійшлися два одвічні вороги, і дивно було спостерігати, як мирно вони крокують поряд, хіба що не долоня в долоні. Щоправда, як влучно зауважила Бобриха, дивитися Аслану прямо в очі Чаклунка не наважувалась щоразу відводячи погляд убік.
У твій табір, Аслане, украдливо почала Чаклунка, устряв зрадник.
Не було потреби в особливій прозорливості, аби зрозуміти, на кого вона натякає. Та навіть Едмунд, після усіх своїх поневірянь, а головне після ранкової розмови з Асланом, таким себе не відчував і навіть очі не ховав. А коли так, то, здавалося б, чаклунчині слова аніякого впливу не мали.
Якщо і була провина, його вчинок, який би той не був, не спрямований проти тебе, відповів на те Аслан.
А чи не позабув тут дехто давній заповіт? не вгамовувалася Чаклунка.
Скажімо, підзабув. Тож нагадай мені, про який саме заповіт ведеш ти мову?
Судячи з усього, з якоїсь невідомої причини Аслан сприймав чаклунчині закиди цілком серйозно.
Якщо є потреба в тому, я нагадаю! голос Чаклунки, украдливий до того, зірвався мало не на виск. Я нагадаю, що вибито на камяних скрижалях, що за два кроки звідси на камяній плиті, що дехто Столом називає, що вирізьблено письменами настільки давніми, наскільки ж довгий спис на тілі Світового дерева[1]?! Чи нагадати вам, що вирізьблено на скіпетрі Вседержителя?! Кому-кому, але Аслану не личить забувати про закляття, накладене на Нарнію на початку всіх часів. А сказано, що зрадництво спокутою виправдати неможливо. І зрадництво хай не залишиться безкарним, а той, хто зрадить, буде мій за правом, а що робити з ним то вже моя турбота: як схочу так і страчу
Ось воно як! Ви, мабуть, підробляли катом до того, як удавати з себе королеву почали?
Помовч, Бобре! У голосі Аслана почувся грізний рик.
А отже, як нічого й не було, вела далі Чаклунка, нащадок сей людського роду вже в моїх руках, і я своє візьму. Спокутує зрадництво одне тільки кров, а запорукою тому закляття давнє.
Якщо у твоїх руках, що ж спробуй-но, візьми! протягнув бик, що стояв поруч, чи краще сказати, якась дивна істота, з тулубом бика і людською головою.
Який дурний! на вустах у Чаклунки заграло щось подібне до усмішки, а як правду сказати звірячий вищир. Чи не гадаєш ти, що твій володар дозволить тут кровопролиття і через що? щоб позбавити мене моїх законних прав? Кому, як не йому, наглядати за тим, аби ніхто не посягнув на право, що є спрадавна моїм? Кому, як не йому, відомо, що станеться, коли я не дістану тієї крові, що мені належить? Вогонь поглине Нарнію, а ту пустелю, що він залишить за собою, накриє потоп. Ви хочете цього?!
Твоя у тому правда, і заперечувати я не стану, у відповідь кивнув Аслан.
Аслане, палко прошепотіла Сьюзан у левине вухо, хіба ти не в змозі завадити тому закляттю? Вигадай хоч що-небудь, щоб піти йому наперекір!
Наперекір задуму Творця?! Аслану на обличчя набігла тінь, і вже ніхто з подібними питаннями до нього не звертався.
Едмунд стояв від Аслана з іншого боку. Він теж не зводив з Лева очей. Хлопець задихався від почуттів, що вирували у нього на серці. Йому навіть перехопило дух, і він замислився, що б такого сказати. Але вже за мить зрозумів, що ніхто ніяких слів від нього не чекає, тому визнав за краще промовчати та робити так, як велять.
Відійдіть-но всі подалі! сказав Аслан. З Чаклункою нам треба перемовитись наодинці.
Усі як один відступили. Що кожному довелося пережити в очікуванні за нескінченно довгі хвилини, доки лев та Відьма розмовляли віч-на-віч!
Ох, Едмунде! тільки й мовила Люсі та раптом запнулася і залилася сльозами.
Пітер стояв осторонь, відвернувшись від інших, виглядаючи щось у морській далині. Бобри завмерли, взявши одне одного за лапки та опустивши голови додолу. Кентаври переминалися з ноги на ноги, постукуючи копитами. Невдовзі над пагорбом запала така тиша, що чутні стали ледь помітні звуки, на які іншим разом ніхто б уваги не звернув: ось у височині прогудів джміль, десь у лісі тенькнула пташка, легкий вітерець скуйовдив листячко а переговори Аслана та Чаклунки і досі тривали.
Та нарешті всі почули голос Аслана:
Можете повертатися. Ми владнали справу. Крові вашого брата Чаклунка будь-що не жадає.
Над пагорбом прокотилося зітхання, ніби всі довго-довго стояли, затамувавши дух, і тільки-но тепер спромоглися нарешті вдихнути на повні груди. То тут, то там почулися тихі розмови. Чаклунка вже зовсім зібралася йти, як обернулася. В її очах спалахнуло зловтішне торжество.
А як мені знати, що нашу угоду буде дотримано? Чи можу я бути впевнена, що
У відповідь Аслан лише підвівся з трону і отверз пащу, із пащі вирвалось грізне гарчання, гарчання переросло в оглушливий рев, почувши який, Чаклунка вирішила за краще підхопити спідниці та забратися геть з-перед очей.
Розділ 14
Торжество Відьми
Щойно Чаклунка подалася геть позаочі, Аслан оголосив:
Ми залишаємо це місце, до того ж, ще й негайно; кожне місце має своє призначення, є воно і в цього. А табір свій ми розібємо біля броду Гарони ще надвечір.
Звичайно, усіх розбирала цікавість, чим завершилися його перемовини з Чаклункою, чому саме вони мусять залишити вже обладнаний табір і податися геть незрозуміло куди, та суворе обличчя Аслана нічого не виказувало, та й від останнього його рику ще дзвеніло у вухах, тому заговорити з ним не наважилася жодна жива душа. Після трапези на свіжому повітрі нашвидкуруч та просто на пагорбі (на ту годину сонце вже припікало, висушивши ранкову росу) усі стали збиратися у путь: розбирати шатро та вязати поклажу, і вже біля другої опівдні вони вирушили у похід. Йшли особливо не кваплячись, легкою ходою, на щастя, як зясувалося, то було не так вже й далеко.
Першу частину переходу Аслан ішов поруч із Пітером, по дорозі пояснюючи тому план бойових дій:
Тільки-но Чаклунка завершить задумане у тутешніх місцях, скоріш за все, вона зі своїм військом поверне додому готуватися до облоги, у цьому випадку було б непогано перехопити їх по дорозі та відсікти їй зворотний шлях ще у лісах.
Далі він окреслив два плани можливого розвитку подій: один на той випадок, якщо приймати бій доведеться у лісах чи на відкритій місцевості, а інший якщо дійде до штурму чаклунської фортеці. Крім того, він дав ще кілька вельми корисних у військовій справі настанов, а саме: як найкращим чином влаштувати засідку, де і як найкраще використовувати кентаврів та як розташувати охоронні блокпости.
Так він розповідав та розповідав, доки у Пітера само по собі не вихопилось:
Змилуйся, Аслане, навіщо знати мені оте усе, якщо ти будеш з нами?
Хотів би обіцяти, та не можу, відказав Аслан та продовжив свої настанови.
Решту путі Аслан пройшов з іншими, більшою часткою поряд із Сьюзан та Люсі. Він майже не розмовляв і, як їм здалося, був у печалі.