Усе гаразд, прошепотів Бяклі, даючи знати, що ніяких землюків там немає. Тоді вони увійшли до зали, де раніше вечеряли.
Вони повернулися і тихенько прочинили двері.
Усе гаразд, прошепотів Бяклі, даючи знати, що ніяких землюків там немає. Тоді вони увійшли до зали, де раніше вечеряли.
Тепер парадні двері були замкнені, приховуючи полог, крізь який вони ввійшли першого разу. Лицар сидів на чудернацькому срібному троні, привязаний у багатьох місцях: за коліна, за щиколотки, за лікті, а також були привязані запястки рук та тулуб. На лобі його виступив піт, а обличчя скривила мука.
Заходьте, друзі, звернувся він, побачивши, хто прийшов. Напад ще не розпочався. І прошу не шуміти: я сказав цьому допитливому, настирливому камергеру, що ви спите. А зараз ой, я відчуваю, як напад наближається. Швидше! Слухайте, поки я володію собою. Коли мене охопить напад, дуже навіть ймовірно, почну я вас просити, благаючи, заклинаючи, погрожуючи, розслабити мої пута. Кажуть, зазвичай так і буває зі мною. Я можу звертатися до вас, молити вас усім найсвятішим, я можу залякувати вас найстрашнішими й найжахливішими речами. Та не слухайте мене. Будьте глухими до моїх благань. Не дайте розжалобити ваші серця нехай вони будуть як камінь. Тому що, поки я повязаний, я не страшний. Та варто мені розпутатися і встати, як спочатку я впаду в безумство, а потім, тут він здригнувся, перетворюся на огидного змія.
Вам нічого боятися, ми не розвяжемо вас, заспокоїв його Трясогуз. Нам не хотілося б потрапити під руку безумцю, тим паче змію.
Ми теж не станемо розвязувати, вам нема чого боятися, запевнили Бяклі та Джил.
І все ж, шепнув Трясогуз, не будемо настільки самовпевнені. Нам не можна розслаблятися. Знаєте, ми вже багато чого проґавили. І я не здивуюся, що, як тільки в нього почнеться напад, він удасться до хитрощів. Скажіть, ми можемо покластися одне на одного? Отже, друзі, що б він не говорив, ніхто з нас і пальцем не доторкнеться до цих мотузок! Що б він не говорив. Обіцяємо?
Звичайно, так! вигукнув Бяклі.
Ніщо на світі не змусить мене передумати що б він не сказав, що б не зробив, заприсяглася Джил.
Тсс-с! Здається, почалося, перебив її Трясогуз.
Лицар застогнав. Обличчя його побіліло, як стіна. Він став звиватися і корчитися. І тут Джил, може, від жалю, а може, ще з якої причини, подумала, що тепер принц не такий неприємний, як раніше.
А-а-а, стогнав він. Я в полоні злого чаклунства. Потрапив у павутину чар, важких, крижаних, липучих. Похований заживо. Затягнутий силою до цього склепу, в суцільний морок. Скільки років я в цьому підземеллі? Десять років? А може, сто? Чи тисячу? Навколо мене не люди, а якісь слимаки, червяки, нікчеми повзучі О, згляньтеся з мене! Розвяжіть! Назад хочу, додому! На волю! Хочу бачити небо! Хочу відчувати подих вітру Був там один невеликий такий ставок. Заглянеш у нього й бачиш, як у дзеркалі води стоять перекинуті дерева, зелені-зелені. А над ними небо таке блакитне Хочу побачити небо!
Усе це говорив він тихо. Потім, підвівши очі, зупинив погляд на дітях і голосно, виразно сказав:
Швидше! Я тепер у здоровому розумі. Я нормальний. Ночами я стаю нормальним. Ах, коли б я міг вибратися з цього зачарованого крісла! Тоді б чари мені більше не погрожували. Я знову став би нормальною людиною. Та кожну ніч мене привязують до цього трону і щоночі я втрачаю шанс звільнитися. Але ж ви не вороги мені і я ж не ваш бранець! Розріжте ці мотузки! Швидше!
Ні-ні! Спокійно! попередив дітей Трясогуз.
Прошу вас, послухайте мене, говорив лицар, намагаючись зберегти спокій. Вам, мабуть, сказали, що якщо я встану з цього крісла, то погублю вас, а сам перетворюся на змія. Бачу з ваших облич, що це так. Та це неправда. Саме в цей час я в здоровому розумі, а весь інший зачарований. Ви ж не землюки і не чаклуни, й відьми. Чому ж ви на їхньому боці? Будьте великодушні, розрубайте мої пута!
Тримайтеся! Спокійно! говорили наші мандрівники одне одному.
Та у вас не серця, а камінь! вигукнув лицар. Вірте мені! Перед вами нещасний, який випробував мук і страждань чи не більше, ніж здатне витримати серце людини. Що я вам зробив поганого, якщо ви на боці моїх ворогів, моїх лиходіїв-мучителів? Не гайте часу! Ви можете врятувати мене, але мине ця година, і я знову обернуся на безумця-іграшку та кімнатне цуценя, ні, швидше, на пішака, на знаряддя в руках найпідліших чаклунів, що коли-небудь замишляли підступи проти людей! І саме сьогодні, вперше за весь час, чаклунки немає. Не позбавляйте мене цієї можливості. Іншого разу може й не бути
До чого все це жахливо! Даремно ми не пішли до початку цього нападу, сказала Джил.
Терпіння, мовив Трясогуз.
Тепер бранець зірвався на крик:
Відпустіть мене, кажу вам! Дайте мені мій меч! Мій меч! Як тільки звільнюся, я помщуся землюкам вони тисячі років у Підляндіі споминатимуть про це!
Ну ось, починається безумство, зауважив Бяклі. Сподіваюсь, ці завязки не підведуть.
Ні, не повинні, підтвердив Трясогуз. Звільнись він, і сили його подвоїлися б. А я не дуже вправний у поводженні з мечем. Не здивуюся, якщо він впорається з нами обома, і тоді Поул доведеться боротися зі змієм сам на сам.
Тепер бранець так напружився, що мотузки врізалися йому в руки й ноги.
Бережіться! одночасно благав і погрожував він. Стережіться! Якось раз я розірвав ці пута. Але того разу тут була чаклунка. Сьогодні її немає, і вона вам не допоможе. Звільніть мене і я вам друг! Інакше я ваш лютий ворог!
Хитрує він чи все ж каже правду? запитав Трясогуз.
Востаннє, умовляв принц, заклинаю вас звільніть мене в імя любові або страху я заклинаю вас ясними небесами Білого світу я заклинаю вас в імя великого Лева Аслана я звинувачую вас
Ой! вигукнули всі троє мандрівників, наче їм усім раптом стало боляче.
Це знак! заявив Трясогуз.
Так, схоже на четвертий знак, Бяклі був обережнішим.
Ой, а що ми повинні робити? запитала Джил. Питання ставило у глухий кут. Навіщо було обіцяти одне одному, що вони ні за що не звільнять лицаря, якщо тепер вони повинні це зробити, варто було йому лише згадати імя того, хто означає для них так багато? З іншого боку, навіщо було вчити знаки, якщо вони не збираються дотримуватися їх? І все ж чи мав Аслан на увазі, що вони повинні розвязати будь-кого, навіть безумця, який буде заклинати його імям? А може, це випадковий збіг? А що, коли королева Підляндії все знала про знаки і змусила лицаря вивчити їх для того, щоб заманити їх у пастку? Ну, а якщо це справжній знак? Три знаки вони вже проґавили, і проґавити четвертий ніяк не можна.
О, якби нам дано було знати! вигукнула Джил.
Мені здається, що ми знаємо, заперечив простоквак.
Ти що, вважаєш, що його слід розвязати? перепитав Бяклі.
Щодо цього не знаю, відповів Трясогуз. Бачиш-но, Аслан не сказав Поул, що саме станеться. Він сказав тільки, що треба робити. Не здивуюся, якщо цей лицар, як тільки звільниться з крісла, принесе нам смерть. Але це нічого не означає ми повинні слідувати знакам.
Очі у всіх зволожилися. Момент був огидливий.
Добре! раптом зважилася Джил. Давайте швидше! Прощайте! Усі вони потиснули одне одному руки. А лицар уже кричав страшним голосом
Давай, Бяклі! скомандував Трясогуз. І вони з Бяклі оголили мечі.
В імя Аслана! крикнули вони і взялися рубати мотузки одну за одною. І як тільки лицар вивільнився, він одним стрибком перелетів залу, схопив свій меч (який у нього забрали й залишили на столі) і вихопив його з піхов.
Спочатку ти! І з цим криком обрушив меч на срібний трон. Видно, гарний був меч: він трощив срібло, як потерть. Хвилини не минуло, а від трону залишилося тільки декілька кривих вигнутих уламків, які блищали на підлозі. Потім пролунав наче гуркіт грому, уламки спалахнули й довкола рознісся сильний сморід.
Згинь, зле знаряддя чаклунства! промовив принц. Тут він повернувся і подивився на своїх рятівників. Щось неприємне, що дратувало їх у його обличчі, зникло.
Що це? вигукнув він і повернувся до Трясогуза. Невже я бачу перед собою простоквака живого, справжнього простоквака з Нарнії?
Ага, отже, ви таки чули про Нарнію?
А що, хіба я про неї забував? запитав лицар. Просто я був зачарований. Але тепер чари спали. І повірте, Нарнія для мене не порожній звук, адже я Риліан, принц Нарнії, а великий король Каспіан мій батько!
Ваша королівська високість, сказав Трясогуз, припадаючи на одне коліно (і діти наслідували його приклад), ми прибули сюди з єдиною метою знайти вас.
А ви, мої рятівники, хто ви? звернувся принц до дітей.
Нас послав з іншого світу сам Аслан, сказав Бяклі. Я Юстас, це я плавав із вашим батьком на край світу. А це Джил.
Я перед вами всіма в неоплатному боргу, сказав принц Риліан. Але, скажіть, як мій батько? Чи живий він?
Пане, він відплив на схід ще до того, як ми покинули Нарнію, повідомив Трясогуз. Але, ваша королівська високосте, врахуйте, що король дуже старий. І я боюся, як би його величність не вмерли під час плавання.
А ви, мої рятівники, хто ви? звернувся принц до дітей.
Нас послав з іншого світу сам Аслан, сказав Бяклі. Я Юстас, це я плавав із вашим батьком на край світу. А це Джил.
Я перед вами всіма в неоплатному боргу, сказав принц Риліан. Але, скажіть, як мій батько? Чи живий він?
Пане, він відплив на схід ще до того, як ми покинули Нарнію, повідомив Трясогуз. Але, ваша королівська високосте, врахуйте, що король дуже старий. І я боюся, як би його величність не вмерли під час плавання.
Ви говорите, що він старий? А скільки років я був у владі чаклунки?
Більше десяти років пройшло з тих пір, як ваша високість загубилися в лісах на півночі Нарнії.
Десять років?! жахнувся принц, проводячи долонями по обличчю, наче стираючи порохняву минулого. Авжеж, як не важко повірити, мабуть, так воно і є. Тепер, коли я став самим собою, я памятаю всі ті роки, коли був зачарований, хоча, коли був зачарований, я не міг згадати навіть, хто я. А тепер, любі друзі та, стривайте! Я чую їхні кроки на сходах (ну, хіба не діють на нерви ці тихі кроки шурх-шурх тьху!) Хлопчику, замкни-но двері на ключ. Хоча стій! Є думка трохи краща. Я перехитрю цих землюків. О, Аслане, пошли мені розум! Робіть усе, як я скажу
Він рішуче підійшов до дверей і розчахнув їх.
Розділ 12
Королева Підляндії
Тієї самої хвилини до зали ввійшли двоє землюків. Та проходити далі не стали, а зупинилися обабіч дверей і низько вклонилися. Слідом за ними в дверях зявилася та, на яку присутні менше всього очікували чи менше всього хотіли бачити цієї миті. Так, так це була не хто інша, як Пані-в-Зеленому, сама королева Підляндії. Переступивши поріг, вона наче до місця прикипіла: у покоях принца чужі люди (і не лише люди), срібний трон невідомо де, принц не привязаний і до того ж у руці в нього меч!