А що таке лев? не вгамовувалася чаклунка.
Ну, що ви! здивувався Бяклі. Невже не знаєте? Як нам описати їй лева? Ви коли-небудь бачили котів?
Звісно, підтвердила королева. Я обожнюю котів.
Ну а лев трохи підкреслюю, тільки зовсім трохи схожий на величезного кота із гривою. Тільки грива в нього не як у коня, а як перука у судді, розумієте? А ще лев жовтий, як пісок, і дуже сильний.
Чаклунка кивнула:
Зрозуміло, що з вашим, як ви кажете, левом у нас виходить не краще, ніж з вашим сонцем. Вам знайомі лампи тому ви уявили величезну лампу і назвали її сонцем. Вам знайомі коти, і ви тепер вигадуєте величезного кота, і виходить Як ви сказали? А, лев! Ну, це старовинна чудова гра у вигадки, хоча, чесно кажучи, вона більше личить маленьким діткам. І дивіться, просто так із голови ви нічого не можете придумати! Ви все берете з невигаданого світу, з мого світу, тому що іншого світу немає! Але навіть ви, діти, для такої гри вже завеликі. А вам-то, милий принце, має бути соромно. Ви, доросла людина і дитячі забавки! Просто сміх! Ну, що ж, потішилися й годі! У мене для всіх вас знайдеться справа у справжньому світі. І запамятайте: немає ні Нарнії, ні Білого світу, ні неба, ні сонця, ні Аслана! А тепер пора люлечки. А з ранку візьмемося за розум, почнемо нове життя. Ранок покаже. Але спершу спати спати міцно спати подушки такі мякі-мякі і нумо спати без цих дурних снів!
Принц і діти стояли, похнюпивши голови, щоки в них залилися червоною барвою, а очі злипалися сили покидали їх чари злої чаклунки брали гору. Та Трясогуз, зібравши всю мужність у кулак, точніше, в лапку, відчайдушно ступив у вогонь. Це був сміливий крок! Він знав: йому буде не так боляче, як було б людині: у нього ноги (а він був босоніж) товстошкірі і перетинчасті, як у гусака, а кров холодна, як у жаби, та все ж буде боляче, дуже боляче Але він зважився. Босою ногою ступив у вогонь і заходився затоптувати жарини. І ось що сталося
Принц і діти стояли, похнюпивши голови, щоки в них залилися червоною барвою, а очі злипалися сили покидали їх чари злої чаклунки брали гору. Та Трясогуз, зібравши всю мужність у кулак, точніше, в лапку, відчайдушно ступив у вогонь. Це був сміливий крок! Він знав: йому буде не так боляче, як було б людині: у нього ноги (а він був босоніж) товстошкірі і перетинчасті, як у гусака, а кров холодна, як у жаби, та все ж буде боляче, дуже боляче Але він зважився. Босою ногою ступив у вогонь і заходився затоптувати жарини. І ось що сталося
Сильний дурманний запах щезав. Хоча Трясогуз і не загасив вогонь, та сильно його притоптав, пахощі перейшли у сморід запахло смаженим простокваком, а запах паленого зовсім не те, що чарівні пахощі. І в головах відразу посвітлішало, думки стали ясні й чіткі, принц і діти розплющили очі й випросталися.
Чаклунка зарепетувала страшним голосом, який разюче відрізнявся від її нещодавнього голубиного воркування:
Ти що ж це витворяєш, тварюко болотна?! Ану, не лапай мій вогонь! Дзусь, тобто киш звідти, зараз я з тебе кисляк зроблю!
Та різкий біль уже розбудив простоквака у голові в нього була повна ясність. Що ж, аби позбутися певних чар, немає кращого засобу за раптовий біль.
Стривайте-стривайте, сказав він, шкутильгаючи геть від вогню. Дозвольте кілька слів, пані. Припустимо, що ви кажете правду й тільки правду. Що ж, краще знати найгірше, щоб змінити його на краще. Припустимо, що все це дерева, трава, сонце, місяць і сам Аслан лише сон або вигадка. Припустимо. Отже, вигадане набагато важливіше і краще, ніж реальне. Припустимо, що це ваше печерне королівство і є єдиний на світі світ. Але до чого ж він жалюгідний! Він вражає мене своїм убозтвом! І це навіть кумедно. Може, ми й діти, що грають у небилиці. Але наш світ, якщо він і вигаданий, але ж то світ веселий. Ось чому я за той світ, у якому є місце уяві та забавам. І я буду на боці Аслана, навіть якщо ніякого Аслана не було й нема. І я, наскільки це в моїх силах, збираюся завжди залишатися нарнійцем, навіть якщо і Нарнії немає й не було! Тож дякую за вечерю, але ми покидаємо ваш двір. Ми вирушаємо в пітьму, на пошуки нашого світлого світу, хай навіть доведеться його шукати все життя. Можливо, нам не так уже довго жити, не думаю, щоб довго, але це невелика втрата, якщо світ таке нудне місце, як ви то кажете!
Ур-р-ра! Який ти молодчина, Трясогузе! вигукнули Бяклі і Джил.
Бережіться! раптом крикнув принц.
Усі обернулися до чаклунки і аж волосся у них стало дибки.
Мандоліна грюкнула, упавши на підлогу. Руки чаклунки немов прилипли до боків, ноги переплелися, а ступні зникли. Довгий шлейф сукні на очах став цупкішим, зливаючись із зеленою колоною її переплетених ніг. І ця гнучка зелена колона звивалася у кільця і розгойдувалася, начебто вона й зовсім без кісток. Голова відкинулася назад, ніс подовжився, а решта рис обличчя розгладилися і пропали. Залишилися тільки очі, величезні, палаючі очі без брів та вій. Писати про це можна довго, а сталося все за одну мить. І не встигли приголомшені мандрівники й оком моргнути, як величезна товста змія обвилася навколо ніг принца отруйно-зеленим слизьким хвостом. Ще мить і нова петля метнулася навколо принца, щоб затиснути його праву руку, у якій був меч. Та де там! Принц встиг підняти руки, а живий вузол обхопив лише тулуб готовий стягнути ребра, зовсім як хмиз, коли його стягують у вязанку.
Принц лівою рукою схопив змію за шию і став душити. Голова змії була зовсім близько від обличчя принца. З пащі висовувався страшний роздвоєний язик, але принца він не діставав. Принц відвів руку з мечем для замаху. Тим часом Бяклі і Трясогуз оголили свої мечі й кинулися йому на підмогу. Усі три удари обрушилися майже одночасно. Меч Бяклі ковзнув лускою, навіть не заподіявши зміюці жодної шкоди, але удари мечів принца і простоквака обидва припали прямо в шию. Та навіть це не вразило змію на смерть, хоча вона й послабила обійми навколо грудей та ніг Риліана. І лише повторними ударами їм вдалося відтяти їй голову. Чудовисько, вже мертве, ще довго звивалося кільцями, здригалося та сіпалося. Ви навіть уявити собі не можете, до чого це було бридке видовище!
Принц, віддихавшись, у першу чергу, всім подякував. Троє змієборців довго стояли мовчки, приходячи до памяті. А Джил сиділа й собі думала: «Ой, тільки б не знепритомніти хоча б не розревітися»
За мою матір, королеву, відплачено, нарешті промовив Риліан. Авжеж, це та сама зміюка, яку я марно переслідував біля струмка в лісі на півночі Нарнії багато років тому. Подумати лише, всі ці роки я був невільником і в кого! у вбивці моєї матері. І все ж, я радий, що врешті-решт підла чаклунка опинилася в зміїній шкурі, тому що підняти руку на жінку я б не зміг, це не в моїх правилах. Та що таке з нашою юною пані? Він мав на увазі Джил.
Принц, віддихавшись, у першу чергу, всім подякував. Троє змієборців довго стояли мовчки, приходячи до памяті. А Джил сиділа й собі думала: «Ой, тільки б не знепритомніти хоча б не розревітися»
За мою матір, королеву, відплачено, нарешті промовив Риліан. Авжеж, це та сама зміюка, яку я марно переслідував біля струмка в лісі на півночі Нарнії багато років тому. Подумати лише, всі ці роки я був невільником і в кого! у вбивці моєї матері. І все ж, я радий, що врешті-решт підла чаклунка опинилася в зміїній шкурі, тому що підняти руку на жінку я б не зміг, це не в моїх правилах. Та що таке з нашою юною пані? Він мав на увазі Джил.
Спасибі, не хвилюйтеся. Уже все до ладу, відповіла бліда дівчинка.
Мила пані, звернувся до неї принц і низько вклонився. Ви дуже мужняя і отже, без сумніву, шляхетного походження. Ну, що ж, друзі, в кубках залишилося трохи вина. Давайте випємо, поклянемося у вічній дружбі, і в путь-дорогу!
А що, ваша високість, думка непогана, підтримав його Бяклі.
Розділ 13
Підляндія без королеви
Усі згодились, що потребують, за висловом Бяклі, «коротенького відпочинку». Чаклунка замкнула двері та звеліла землюкам її не турбувати, тож можна було не остерігатися, що хто-небудь вдереться всередину та завадить їм. Першим ділом вони взялись за обгорілу лапку Трясогуза. З опочивальні принца принесли дві чисті сорочки, розірвали на вузенькі бинти та, змочивши їх рослинною олією з обіднього столу, отримали щось на кшталт медичних повязок. Забинтувавши лапу Трясогуза, всі зібрались до стола поснідати перед довгою дорогою й обміркувати, як їм краще вибратися із Підляндії.
Риліан розповів, що існує багато шляхів та отворів на поверхню йому самому доводилось підніматися більшістю з них; але лихо в тому, що жодного разу йому не дозволяли виходити наодинці він завжди супроводжував чаклунку, а діставатися цих лазів треба човном через Морочне море. А хто знає, як вчинять землюки, якщо він зайде до гавані сам, без чаклунки, а натомість у супроводі чужинців, і накаже закласти корабель? Вірогідніше за все, почнуть розпитувати і тоді чекай лиха. З іншого боку, було ще одне рішення: підкоп, крізь який чаклунка збиралася напасти на Білий світ, був на цьому березі, зовсім близько. За словами принца, роботу над ним було майже завершено. Щоб опинитися під синім небом, лишилось прорити якихось два-три лікті. Можливо, саме в цю мить і працювали над його завершеням. Не виключено, що чаклунка для того й повернулася, аби сказати йому про це, а після того розпочати напад. Навіть якщо це не так, вони й самі в змозі за кілька годин прорити останні кілька ліктів, лише б дістатися туди без перешкод, та ще бажано, щоб у тунелі не було охорони в цьому й полягали значні труднощі.
Якщо хочете знати мою думку почав був Трясогуз, та Бяклі перебив його:
Прислýхайтеся лише, що це за галас?
Щойно хотіла спитати те саме, обізвалася Джил.
Тепер усі почули якийсь шум. Він зростав так помалу, що важко було сказати, коли саме він привернув увагу. Спершу вони почули тихе гудіння, наче хтось розбурхав бджолиний вулик десь неподалік; невдовзі воно стало схожим на глухе плескотіння хвиль. Згодом щось гучно загрюкало та загреміло. І ось раптом почулись і крики, і ще якийсь галас, схожий на могутній рик.
Клянуся Левом! вигукнув принц Риліан, Схоже, що ця німа земля нарешті заговорила.
Він встав, підійшов до вікна та відсунув штори. Усі скупчились навколо нього, повитягувавши шиї.
Першим, що привернуло увагу, було величне вражаюче червоне сяйво. Воно відкидало кривавий відблиск на підземелля на тисячі ліктів угору вони навіть спромоглись розгледіти скелясту стелю, яку темрява ховала з того дня, коли було створено світ. Те сяйво полумяніло десь на іншому краю міста, на його тлі чорніли силуети величезних будівель. Але декілька вулиць, що вели до палацу, були осяяні цим світлом. І на цих вулицях коїлось щось неймовірне. Умить щез великий натовп мовчазних тролів. А замість нього метушились чиїсь поодинокі силуети або ж невеличкі групки по двоє чи троє. Поводилися вони так, ніби намагались лишитися непомітними: таїлися в тіні, за колонами або в підїздах, намагались якомога швидше перебігти через відкриті місця до нових сховищ. Але найчуднішим для тих, хто розумівся на землюках, був галас: їхні гучні голоси та тупіт було чути звідусіль. А з боку гавані чувся оглушливий гуркіт, котрий сильнішав та ширився і вже стрясав усе місто.