А що, як решта прийде на допомогу полоненому? спитала Джил, і голос її задрижджав, попри всі її старання.
Тоді, панночко, вам випаде нагода побачити, як ми помремо в бою коло ваших ніг, а самій доведеться покластися на волю Аслана. Уперед, Трясогузе!
Не встигли вони й оком змигнути, як простоквак по-котячому спритно шмигнув у тінь. Інші ще з якусь томливу хвилину просувалися вперед. Невдовзі десь позаду раптово почувся відчайдушний репет, а потім до них долинув знайомий голос простоквака, що промовляв:
Тихіше, тихіше, любчику! Не репетуй, тебе ще ніхто не займав! Не репетуй, бо гірше буде верещиш так, ніби хтось порося зарізав!
Чудова робота! зрадів принц, розвертаючи Вуглика назад і повертаючи за ріг. Юстасе, попрохав він, зроби любязність, притримай коня.
Принц спішився, і всі втрьох мовчки спостерігали, як простоквак витягає на світло свою здобич. Маленький гном видавався геть жалюгідним: зростом дорослій людині до пояса, з чимось на кшталт півнячого гребінця на маківці, тільки дещо жорсткіший; оченята в нього були маленькі та рожеві, а рот та підборіддя такі здоровезні, що пичкою він скидався на ліліпутського бегемотика. Коли б становище не було таким скрутним, вони б не втрималися від сміху, побачивши його.
Гей, земляче, принц височів над малечею, мов та вежа, кінчиком меча мало не торкаючись його горлянки, швиденько розвязуй язика та розповідай, як личить порядному гномові, все, що знаєш. Розкажеш усе відпустимо по-доброму. Та не здумай нас надурити, бо тоді тобі смерть! Милостивий Трясогузе, як же зможе він щось розповісти, якщо ти затуляєш йому рота?
Ніяк, різко обізвався простоквак. Зате й кусатися не зможе. Коли б у мене були такі самі кволі мякі рученята, як у людей (прошу мене вибачити, ваша високосте), я був би давно весь у крові. Та навіть простоквакам набридає, коли їхні руки жують без упину.
Добродію! звернувся до гнома принц. Ще один укус і ви мрець! Нехай говорить, Трясогузе!
І-і-і заскиглив гном, відпустіть мене, відпусть, благаю я більше так не робитиму. То був не я.
Чого ти більше не робитимеш? перепитав Трясогуз.
Те, про що ваша милість сказала, я робив, відповіла істота.
Скажи мені, як тебе звуть, взявся розпитувати принц, і що то таке із вами всіма сьогодні коїться?
О, ваша милосте! Добрі пані та панове, гном ніяк не припиняв скавучати, тільки пообіцяйте мені, що нічого з того, що я вам розповім, не дійде до її королівської милості!
Її королівська милість, як ви зволили її назвати, суворо перервав його принц, мертва! Я покінчив із нею власними руками!
Що?! скрикнув гном, і його сміховинна щелепа впала додолу від подиву. Мертва?! То що, чаклунки більше немає?! Ваша світлість власноруч покінчила із нею? він глибоко і з полегшенням зітхнув і додав: Що ж, тоді ваша світлість нам друг!
Принц відвів меча вбік, а Трясогуз дозволив гномові сісти. Той огледів чотирьох подорожніх червоними кліпаючими очима, стиха пирскнув раз чи другий та нарешті почав свою оповідь.
Розділ 14
Самісінький спід світу
Принц відвів меча вбік, а Трясогуз дозволив гномові сісти. Той огледів чотирьох подорожніх червоними кліпаючими очима, стиха пирскнув раз чи другий та нарешті почав свою оповідь.
Розділ 14
Самісінький спід світу
Мене звати Гольг, промовив гном. Я розповім вашому високоблагородію все, що мені відомо. Десь із годину тому всі ми, мовчазні та сумовиті, поспішали у своїх справах або, ліпше кажучи, у її справах так само, як ми зазвичай робимо кожного дня вже багато років поспіль. Зненацька звідкись почулось страшенне тріскотіння та гуркіт, і, щойно він долинув до нас, кожен сказав до себе: «Я вже стільки часу не співав і не ставав до танку, не жартував та не відважував дотепів і чому б це?» І кожен тоді подумав: «Певно, то все дія чарів». І кожен відповів на те сам до себе: «Тож якого недовірка, скажіть-но мені на милість, тягну я на хребті весь цей тягар? Усе, годі з мене!» І тоді всі поскидали додолу свої мішки, вузли, кошики та інструменти, а підвівши голови, побачили ось там! яскраво-червону заграву. І кожен спитався в себе: «Що то воно таке?», і кожен відповів: «То прочинилася земля, розкриваючи провалля, а приємне тепле світло, що виливається з нього, йде із самої Надрії, у тисячі сажнів під нами».
Оце так-так! не втримався Юстас. То під нами є ще й інші світи?
О, так, ваше високоблагородіє! ствердно кивнув Гольг. Найнайприємніші краї, що ми їх звемо Надрія. Країна, де ми з вами перебуваємо, то чаклунські землі, що мають назву Середземя. Як на наш смак, то вони пролягають занадто близько до поверхні землі. Брр! Жити тут майже те саме, що й на самісінькій поверхні. Бачте-но, чаклунка магією викликала нас сюди, аби ми на неї працювали, але ми й гадки про це не мали, доки не розкрилося провалля і з нас не спало закляття. Вона позбавила нас памяті, і ми забули про все. Ми не знали, хто ми і звідки. Ми не могли ані робити, ані думати ні про що, окрім того, що вона вкладала в наші голови. І всі ці роки вона насилала на нас тільки смуток і тугу. Адже я майже забув, як жартують і сміються, я розучився танцювати джиґу Але тепер, щойно пролунав цей гуркіт, розкрилися надра й піднялося море, ми прийшли до тями. Память повернулася до нас. І ось тоді ми щодуху кинулися шукати, як швидше повернутися на батьківщину. Он, погляньте лишень, як усі на радощах запускають петарди й ходять догори дриґом. І я буду вам дуже вдячний, якщо ви якомога скоріше відпустите мене мені страх як кортить приєднатися до інших.
Гадаю, це просто чудово, заплескала в долоні Джил. Я така рада, що разом із нами здобули волю і гноми, варто нам було відрубати чаклунці голову. І я також рада, що всі ці гноми насправді не такі вже й похмурі та страшні, як здалося спочатку. Так само, як і принц
Усе це просто чудово, Поул, зауважив обачний простоквак. Але щось не схоже на те, що гноми просто тікають. Якщо дозволите, їхні групки більше нагадують військові наряди. Подивися мені в очі, гноме Гольже, та скажи-но, чи не збирались ви напасти на нас?
Звичайно, збирались, ваша милосте, підтвердив Гольг. Ви бачите, ми ж не знали, що чаклунка мертва. Ми гадали, що вона замкнулася та спостерігає за нами із бійниць свого замку. А коли ви троє зявилися верхи і з мечами тут, звичайно, кожен і сказав собі: «Настав час! Тепер або ніколи!» Не знаючи, що ви на нашому боці, ми вирішили дати бій, бо краще вже знайти смерть, аніж втратити надію на повернення додому!
Можу поклястися, він не бреше! вигукнув принц. Відпусти його, друже Трясогузе. Добрий Гольже, так само, як і ви, був зачарованим і я. І так само я тільки-тільки-но оговтався. І ще питання: чи не зможеш ти, любязний Гольже, показати нам шлях до нового підкопу, через який чаклунка збиралася вивести війська назовні.
Як не знати! завищав Гольг. Знаю, ще й як! Це жахливий шлях! Я можу показати вам, де він починається, але, благаю, не прохайте мене стати вашим проводирем, бо я ні за що не погоджуся.
Чому? збентежився Юстас. Що в цьому страшного?
Шлях підходить занадто близько до поверхні, зригнувся гном. Нічого гіршого для нас чаклунка й вигадати не могла: вона збиралася тим шляхом вивести нас на поверхню на самий спід світу. Кажуть, там навіть даху над головою немає сама лише нескінченна порожнеча, що зветься небом. А підкоп зайшов так далеко, що копни раз-другий так і вивалишся назовні Бр-р-р Ні-ні-ні, нізащо!
Ур-р-ра! зрадів Юстас. Тепер уже ти справу кажеш.
А Джил зауважила:
Але нам від того зовсім не боязко. Зовсім. Ані краплі. Нам там подобається. Ми там живемо.
Я знаю, що ви там живете, кивнув Гольг, але завжди гадав, що це тільки тому, що ви не в змозі знайти шлях до споду. Кому таке може сподобатися повзати, мов ті мухи, поверхнею світу?!
Тож як щодо того, аби без зайвих балачок вказати нам шлях? урвав його Трясогуз.
Так, на добрий час! вигукнув принц, і вони рушили далі в дорогу. Принц знову скочив на свого бойового коня, Трясогуз вмостився позаду Джил, а Гольг крокував попереду, вказуючи шлях. Одним ходом гном сповіщав усіх про смерть злої чаклунки, а ще викрикував, що гномам нема чого боятися чотирьох мешканців Білого світу. Ті, хто почув добру звістку, передавали її іншим, і так далі й далі так, що вже за декілька хвилин уся Підляндія наповнилася криками, радісним шумом та веселощами, а гноми сотні, тисячі гномів, стрибаючи на радощах, стоячи на головах, ходячи колесом, граючи в довгі лози та запускаючи петарди, зібралися натовпом навколо Вуглика та Сніжинки. І принцу довелося розповісти про те, як він був зачарованим, і про своє неймовірне звільнення від чар ще щонайменше з десять разів.
Тим натовпом вони дісталися до розколу. Він був кроків з тисячу завдовжки і сотні зо дві завширшки здоровезне таке собі провалля. Усі спішилися і зазирнули в нього. Звідти їм в обличчя війнуло сильним жаром і вдарив у ніс запах, зовсім не схожий на жоден інший. Це був міцний, стійкий пряний запах; він лоскотав у ніздрях, він вабив і збуджував. А світло звідти линуло таке яскраве, що спочатку навіть засліпило, і подорожні нічого не могли розгледіти. Коли ж очі до нього звикли, їм здалося, що на дні провалля можна роздивитися вогненну ріку, на берегах якої розстилалися поля та гаї нестерпних, до болю яскравих кольорів, хоча порівняно з річкою вони здавалися дещо бляклими. В очах рябіло від цієї строкатої суміші синього, зеленого, червоного й білого! Дещо подібне можна спостерігати, коли дивишся на тропічне сонце в обідню годину крізь віконне скло у зливових патьоках. Нерівними стінами провалля спускалися сотні землюків, що на вогняному тлі здавалися чорними мушками.
Ваші милості! гукнув їх Гольг, і, обернувшись до нього, наші мандрівники протягом кількох хвилин не могли нічого роздивитися так темно було в них перед очима. Ваші милості, чому б вам не спуститися з нами до Надрії? Там ви будете набагато щасливішими, аніж у холодній і незахищеній країні нагорі. Або принаймні хоч зазирніть до нас погостювати.
Джил була цілком впевнена, що ця пропозиція нікого не зацікавить. Але на свій жах почула, як принц промовив:
Маєш рацію, друже Гольже. Я не проти зійти з тобою вниз. Було б чудово. Можливо, я стану першою і останньою людиною, яка бачила Надрію. Коли я нині проґавлю таку можливість спуститися до найглибшого на землі провалля довіку собі не вибачу. Але чи зможе людина вижити там? А в самій вогненній річці ви не плаваєте?
О, ні, ваша високосте. Ми ні. У самому вогні живуть лише саламандри.
Саламандри? Що то за істоти? зацікавився принц.
Їх важко описати, відповів Гольг, бо вони розпечені добілу очам боляче дивитися. Але найбільше саламандри схожі на невеликих дракончиків. А ще вони із вогню з нами розмовляють. Поговорити з ними велике задоволення. Їхня мова вельми розумна та виразна.