Соколине Око похитав головою, наче звинувачуючи себе за хвилинну слабкість.
З мого боку це було по-хлопячому витрачати останній набій, сказав він досадливо. Чи не однаково, живим або мертвим упав би він у воду? Ункасе, спустись у човник і принеси звідти великий ріг із порохом, останній наш запас. Ми витратимо його до останньої дрібки. Якщо я помиляюся, нехай скажуть, що я зовсім не знаю макуасів.
Не минуло й двох хвилин, як пішов Ункас, з берега почувся його крик. Усі підбігли до води. Всім стала зрозумілою причина його жаху. Їхня пірога пливла на невеликій відстані від берега, керована якоюсь прихованою силою. Соколине Око, побачивши човен, що зникав, підняв свою рушницю, але відразу змушений був опустити.
Надто пізно! вигукнув він, кидаючи додолу зброю, яка стала непотрібною.
У цей час дикун, що керував пірогою, підвів голову й переможно загорлав. Із лісу йому відповіли диким реготом і вигуками.
Смійтеся, породжені пеклом! вимовив мисливець. Три найкращі рушниці цих лісів стали так само непотрібними, як дрючки.
Що робитимемо? запитав Гейворд. Що з нами буде?
Соколине Око обвів пальцем навколо голови, та ще й так виразно, що ні в кого не виникло сумнівів щодо цього жесту.
Але наше становище не таке вже й безнадійне! вигукнув Гейворд. Гуронів немає на нашому острівці, ми можемо укріпити печери і не дозволити їм висадитися.
Чим? спокійно запитав мисливець. Стрілами Ункаса чи слізьми жінок? Ні, ні! Ви, безумовно, молоді, багаті, маєте друзів. У такому стані не хочеться вмирати, але ми, додав він, кидаючи погляд на могікан, не бажаємо забувати, що ми справжні чоловіки. Ми готові довести цим дияволам, що й білі так само безстрашно проливають свою кров, як і червоношкірі.
Гейворд подивився на могікан, і їхня поведінка підтвердила його найгірші побоювання. Чингачгук уже відклав убік ніж і томагавк, зняв із голови орлине перо і пригладжував пасмо свого волосся, готуючи його до останнього жахливого призначення. Обличчя індіанця було спокійним, темні полумяні очі втратили свій дикий блиск, який змінився байдужим виразом і готовністю до смерті.
Але наше становище не може бути аж таким безнадійним, знову заговорив Гейворд. Можливо, цієї хвилини вже наближається допомога. Ворогів зовсім не видно. Вони стомлені боєм, у якому зазнали стільки втрат
Я припускаю, що пройде хвилина або година, сказав Соколине Око, перш аніж ці хитрі змії підкрадуться до нас. Напевне, тепер вони вже близько. Чингачгуче, звернувся він делаварською говіркою до старого індіанця, брате мій, ми разом бились у нашому останньому бою, і макуаси будуть радіти з того, що мудрий могіканин і блідолиций, чиє око та зброя однаково незрадливі, померли.
Нехай жінки мингів голосять над своїми загиблими! гордо відповів індіанець. Могіканський Великий Змій заповз у їхні вігвами й отруїв їхній тріумф плачем дітей, чиї батьки ніколи не повернуться. Одинадцять воїнів лежать далеко від рідних могил їхнього племені відтоді, як розтанув сніг, і ніхто не може сказати, де їх знайти, якщо Чингачгук замовкне. Нехай вони візьмуть свої найгостріші ножі, нехай кидають свої найшвидші томагавки, оскільки їхній найзліший ворог у їхніх руках. Ункасе, дитино моя, піджени цих жінок.
Вони шукають свого одноплеменця у риб, тихо відповів молодий вождь.
Гурони плавають разом зі слизькими вуграми, вони падають із дерев, наче стиглі плоди, а могікани сміються.
Ого! пробурчав мисливець. Напевне, їхнє глузування прискорить помсту макуасів. Стосовно мене, то мені, людині чистої незмішаної крові, краще померти без лайки на вустах і без гіркоти в серці!
Так навіщо ж умирати? запитала Кора, підійшовши ближче до нього. Дорога з обох боків є вільною. Біжіть до лісу та приведіть сюди підмогу. Йдіть-но, хоробрі люди, ми й так багато в чому завдячуємо вам і не повинні змушувати вас ділити з нами нашу нещасливу долю!
Ви, леді, кепсько знаєте ірокезів, якщо думаєте, що вони звільнили дорогу до лісу, заперечив Соколине Око. Хоча, звісно, течія там, унизу, могла б понести нас і врятувати від ворожих пострілів.
Тоді спробуйте цей спосіб. Навіщо вам зволікати й безпідставно збільшувати кількість жертв оцих немилосердних макуасів?
Навіщо? гордо вимовив мисливець. Бо чоловікові краще померти у мирі з собою, ніж жити з нечистим сумлінням. Що ми скажемо Мунро, якщо він запитає, де й чому ми залишили його дочок?
Ідіть і скажіть йому, що вони самі відрядили вас до нього з проханням поспішити на допомогу, сказала Кора. Поясніть, що дикуни ведуть його дочок на північ, у ліси, але що їх іще можна звільнити. Якщо ж Богові буде завгодно, щоб підмога запізнилася голос Кори втратив колишню твердість, тоді перекажіть батькові, що ми любимо його, і попросіть його не нарікати на долю.
Хвилювання помякшило суворі риси мисливця.
У ваших словах є сенс, вони сповнені християнського духу, промовив він. Те, що червоношкірі вважають справедливим і розумним, біла людина вважає за гріх. Чингачгуче! Ункасе! Ви чули, що сказала чорноока дівчина?
Він заговорив з індіанцями, і ті уважно вислухали його. Старший замислився, ствердно кивнув і з рішучістю, властивою його народові, вимовив: «Добре!»
Потім Чингачгук запхнув за пояс свій ніж та томагавк і мовчки вирушив у ту частину острова, яку з ворожого берега не було видно. Тут, трохи забарившись, індіанець указав на ліс, стрибнув у воду і зник із-перед очей у стурбованих друзів.
Мисливець затримався, щоб перекинутися кількома словами з мужньою дівчиною.
Іноді й юна душа має мудрість, мовив він. Коли вас поведуть у ліси, то, йдучи, ламайте гілки на кущах і залишайте якомога більше помітних слідів від ніг. Тоді ваш друг піде за вами на край світу й не залишить вас. Він потиснув Корі руку, зі згорьованим виглядом поклав убік свою рушницю і направився до берега.
Якби нам вистачило пороху, пробубонів він, мені б ніколи не довелося пережити цього сорому.
Мить по тому він зник під водою.
Тепер усі дивилися на Ункаса, який з непохитним спокоєм стояв, притулившись до скелі. Кора почекала трохи, а потім кивнула в бік річки.
Ваших друзів не видно. Напевне, тепер вони в безпеці. Хіба вам не час вирушити за ними?
Ункас залишається тут, відповів молодий індіанець ламаною англійською мовою.
Залишається! Для того, щоб зробити наш полон іще жахливішим і зменшити наші шанси на порятунок? Ідіть, великодушний юначе! вела далі Кора, опускаючи очі під полумяним поглядом індіанця. Йдіть до мого батька й передайте йому доручення. Нехай він дасть вам грошей викупити на свободу своїх дочок! Ходіть, я прошу вас.
Обличчя молодого воїна посмутніло, але він не довго барився і, переступивши через скелю, пірнув у хвилі.
Це все тривало кілька хвилин, і тепер Кора звернулась до Гейворда.
Я не раз чула про ваше вміння плавати, Дункане, сказала вона. Ідіть за розумним прикладом цих простих людей!
Невже такої вірності вимагає Кора Мунро від свого захисника? Юнак зажурено посміхнувся.
Тепер не час сперечатися, зауважила вона. Настала хвилина, коли обовязком кожного стало виявити себе з найкращого боку. Тут ви не зможете бути анітрохи корисним, але вам конче треба врятувати своє життя заради близьких друзів.
Гейворд не відповів, тільки глянув на чарівне личко Аліси, яка з боязкістю дитини притулилась до його плеча.
Подумайте, додала Кора, яка, либонь, намагалася приглушити біль у серці, адже найгірше, що може нам загрожувати, це смерть, якої рано чи пізно нікому не вдається уникнути.
Бувають нещастя, гірші за смерть, заперечив Гейворд. Але людина, котра ладна заради вас померти, може відвернути їх.
Кора замовкла і, закутавшись у шаль, повела майже непритомну Алісу вглиб печери.
Глава IX
Різкий перехід від страшного видовища бою до глибокої тиші, що оточувала тепер Гейворда, подіяв на нього як важкий сон; він навіть почав сумніватися в дійсності пережитого.
Ніщо не нагадувало про близькість ворогів. Порослі лісом береги річки, здавалось, не приховували жодної живої істоти. Він уже майже повірив у щасливий кінець.
Гуронів не видно, звернувся він до Давида, який ще не зовсім оговтався. Сховаймося в печері, а в останньому покладімося на долю.
Я згадую, як голос мій підносився до Бога разом із голосами любих дівчат, відповів йому вчитель співів. Потім я зазнав кари за мої гріхи був охоплений оманливим сном, під час якого я чув пекельний крик.
Бідолаха! Встаньте і ходіть за мною, я проведу вас у таке місце, де не буде чути жодних звуків, що роздирають душу.
У шумі водоспаду таки є певна мелодія, сказав Давид. Але те пекельне видовище
Припинилося, перебив його Гейворд, і треба сподіватися, що його учасники вже далеко. Все тихо й спокійно, і ви знову можете співати свої псалми.
Давид сумно посміхнувся, хоча його обличчя посвітлішало від згадки про улюблене заняття. Спираючись на руку Гейворда, він пішов до вузького входу в печеру, де майор наклав копицю гілок, аби замаскувати отвір у скелі.
Зсередини він повісив залишені мисливцями покривала, і тепер дальній куток печери був занурений у глибокий морок, тим часом її передня частина ледве освітлювалася променями, що проникали туди.
Мені не подобається звичай індіанців у безнадійних випадках покладатися на долю, сказав Гейворд. Наша приказка: «Доки живу, доти й сподіваюся» значно утішливіша і ліпше відповідає характеру воїна. Вам, Коро, я не говоритиму підбадьорливих слів. Ви сильна духом, але як нам розрадити це трепетне дитя?
Я вже заспокоїлася, Дункане, тихо мовила Аліса, відірвавшись від плеча своєї сестри. У цьому сховищі ми, напевне, у цілковитій безпеці й можемо сподіватися на швидку допомогу шляхетних людей, які вже подолали стільки небезпек через любов до нас.
Тепер і наша ніжна Аліса заговорила як справжня дочка хороброго Мунро, сказав Гейворд, потискуючи їй руку. Чоловік, який має перед собою два такі приклади мужності, має виявити себе, принаймні як герой, додав він і взяв у руки свої пістолі. Якщо гурони й справді прийдуть сюди, то вони не так-то легко оволодіють нашим укріпленням!
Тиша тривала доволі довго. У міру того, як минала хвилина за хвилиною і спокій мандрівників нічим не порушувався, радість усе більше сповнювала їхні серця, хоча ніхто не наважувався висловлювати вголос своїх сподівань.