Стосовно індіанців, то вони, не вдаючись до посібника з кулінарного мистецтва, пожирали мясо оленя, вбитого стрілою одного з них під час подорожі. Магуа не брав участі в їхньому огидному бенкетуванні й сидів осторонь, занурившись у глибокі роздуми.
Така його поведінка не лишилася поза увагою Гейворда. Юнак був здатен повірити, що гурон міркує про те, як приспати пильність своїх товаришів та одержати заслужену винагороду. Воліючи допомогти Магуа здійснити свій план, майор з удаваною байдужістю підійшов до нього.
Хіба Магуа не досить тривалий час ішов проти сонця, щоб усе ще побоюватися нападу канадців? спитав він із таким виглядом, ніби не мав жодних сумнівів щодо дружби між ними. І хіба комендантові форту Вільям-Генрі не буде приємно обійняти своїх дочок іще до настання ночі? Інакше його серце скамяніє і він буде не таким щедрим на винагороду.
Невже вранці блідолиці люблять своїх дітей дужче, ніж увечері? спокійно відповів індіанець.
Звісно, ні, погодився Гейворд, поспішаючи виправити помилку. Трапляється, білий забуває відвідати могилу свого батька, що перестає любити ту істоту, яка була йому дорогою, але любов до дітей ніколи не помирає.
Тож серце сивочолого вождя таке мяке, що він думає про дітей, яких подарували йому його дружини? Однак він суворий зі своїми воїнами, і серце в нього тверде, наче камінь.
Він буває суворим із ледарями й недбалими солдатами, а для старанних і тверезих підлеглих Мунро добрий та справедливий начальник. Я знав багатьох батьків, які обожнюють своїх дітей, але не бачив нікого, хто мав би таке любляче серце, як він. Ви, Магуа, бачили цю людину тільки на чолі воїнів, натомість я мав змогу спостерігати, як очі його набігали слізьми, коли він говорив про своїх дочок, котрі тепер перебувають під вашою владою.
Тут юнак ураз замовк, не знаючи, як пояснити той вираз, який промайнув на обличчі дикуна. Спочатку йому здалося, що в душі Магуа прокинулось бажання швидше одержати обіцяну винагороду, але потім він помітив, що риси індіанця стають чимраз лютішими. У його грудях ніби клекотіла пристрасть, глибша за користолюбство.
Послухайте, вимовив гурон, намагаючись, аби його голос звучав байдуже, йдіть до чорнявої дівчини і скажіть, що Магуа хоче з нею говорити. Адже батько не забуде справдити те, що пообіцяє донька.
Гейворд дуже неохоче виконав доручення індіанця.
Будьте щедрими у своїх обіцянках, радив він Корі, особливо на порох і ковдри. Ви навіть можете пообіцяти йому подарунок із ваших власних рук. Подумайте, Коро, адже мова йде про вашу із сестрою долю.
І вашу також!
Моє життя належить королю, і я маю бути готовим будь-якої хвилини пожертвувати ним. Мене не чекає батько, друзів маю небагато, й оплакувати мою долю нікому. Але тихіше!..
Коли майор підвів дівчину до Магуа, той повільно підвівся й упродовж хвилини мовчки стояв перед нею. Потім він подав знак Гейвордові, щоб той відішов.
Коли гурон розмовляє з жінкою, холодно сказав червоношкірий його одноплеменці затикають вуха.
Кора глянула на Гейворда, який віддалявся, і з гідністю звернулася до індіанця:
Що хоче сказати Хитра Лисиця доньці Мунро?
Послухайте! розпочав гурон, хапаючи дівчину за руку, яку вона тієї-таки миті звільнила.
Послухайте! Магуа народився воїном і вождем червоних гуронів, що живуть у країні озер. Він двадцять разів поспіль бачив, як весняне сонце перетворювало сніг на біжучі струмки, перш аніж зустрівся з блідолицими. Він був тоді щасливим. Але в ліси прийшли канадські батьки. Вони навчили його пити вогняну воду, і він зробився негідником. Гурони прогнали його від могил праотців, наче буйвола. Магуа втікав униз, до озер, де полював і ловив рибу, доки його знову не прогнали й він не потрапив до рук своїх ворогів. Так вождь гуронів зробився простим воїном серед мохоків.
Я чула про це, стримано відповіла Кора.
Хіба Хитра Лисиця винен, що його голова не камінь? Хто дав йому вогняну воду? Хто зробив із нього ошуканця? Блідолиці! Люди вашого кольору!
Невже ж я винна в тому, що на світі є злі люди з таким самим кольором шкіри, як у мене? запитала Кора.
Ні. Магуа це розуміє, він не дурний. Такі, як ви, не пють вогняної води. Великий дух дав їм мудрість.
Як я можу допомогти вам?
Послухайте! почав знову індіанець. Коли батьки Магуа вирили томагавки із землі, Лисиця підняв зброю проти своїх-таки співвітчизників. Коли блідолиці вигнали індіанців із лісів, ті почали боротись під прапором білого генерала. Старий вождь біля Горикену, ваш батько, був великим ватажком червоношкірих воїнів. Він говорив мохокам: зробіть це, зробіть те і вони його слухались. Одного разу він видав закон: якщо індіанець напється вогняної води й у такому стані прийде до полотняних вігвамів табору, то на нього чекає покарання. Магуа необачно роззявив рота, і вогняна вода привела його в намет Мунро. Що зробив білий вождь? Нехай його донька відповість!
Як я можу допомогти вам?
Послухайте! почав знову індіанець. Коли батьки Магуа вирили томагавки із землі, Лисиця підняв зброю проти своїх-таки співвітчизників. Коли блідолиці вигнали індіанців із лісів, ті почали боротись під прапором білого генерала. Старий вождь біля Горикену, ваш батько, був великим ватажком червоношкірих воїнів. Він говорив мохокам: зробіть це, зробіть те і вони його слухались. Одного разу він видав закон: якщо індіанець напється вогняної води й у такому стані прийде до полотняних вігвамів табору, то на нього чекає покарання. Магуа необачно роззявив рота, і вогняна вода привела його в намет Мунро. Що зробив білий вождь? Нехай його донька відповість!
Він не забув своєї обіцянки і покарав того, хто порушив закон, відповіла відважна дівчина. Він учинив так, як вимагала справедливість.
Справедливість! повторив дикун, що вже аж тремтів від люті. Хіба справедливість полягає в тому, щоб завдавати лихо? Магуа був сам не свій, замість нього говорила й діяла вогняна вода, але Мунро не хотів про це знати. Вождя гуронів було привязано до дерева й на очах у всіх білих воїнів побито палицями.
Кора замовкла, не знаючи, що відповісти індіанцеві.
Дивіться, вів далі Магуа, знімаючи легкий клапоть, що прикривав його чорні груди. Погляньте на ці шрами від куль і ножових поранень. Ними може пишатися воїн, але сивоголовий залишив на його спині такі знаки, які Хитра Лисиця, ніби жінка, мусить приховувати під одягом блідолицих.
Я гадала, після паузи вимовила Кора, що індіанський вождь стійкий, що його дух не знає того болю, якого зазнає тіло.
Коли чиппевеї привязали Магуа до дерева і завдали йому ось цієї рани, заперечив індіанець, гордо вказуючи на широкий шрам на своїх грудях, гурон сміявся їм в обличчя і казав, що тільки жінки можуть завдавати таких слабких ударів. Але коли він відчув удари Мунро, то його принижений дух лежав під різкою. Душа гурона ніколи не пяніє і ніколи не забуває образи!
Але душа його може заспокоїтись. Якщо мій батько вчинив із вами несправедливо, то доведіть йому, що індіанець уміє вибачати образи. Поверніть йому дочок. Ви вже чули від майора Гейворда, що
Магуа захитав головою, відмовляючись від зробленої йому пропозиції.
Чого ж ви хочете? запитала Кора після важкого мовчання.
Того, що любить гурон: зло за зло, добро за добро.
Значить, ви хочете помститися беззахисним дочкам за образу, завдану вам Мунро? А чи не варто вам учинити, як личить чоловікові: йти особисто до нього і помститися, як належить воїнові?
Рушниці блідолицих довгі, а ножі їхні гострі! відповів дикун із лютою посмішкою. Навіщо Хитрій Лисиці підставляти себе під удари воїнів білого вождя, якщо душа Мунро в його руках?
Повідайте мені, Магуа, сказала Кора, намагаючись опанувати себе. Може, ви хочете відвести нас далі в ліси? Або ви замислили ще більший злочин? Невже немає жодного засобу, жодної винагороди, які могли б помякшити ваше серце, щоб воно забуло образу? Звільніть хоча б мою тиху сестру й вилийте увесь гнів на мою голову. За її звільнення ви матимете щедру винагороду. Втрата обох дочок зведе старого в могилу, і тоді Лисиця не одержить багатих дарів.
Послухайте! вигукнув індіанець. Світлоока дівчина повернеться на берег Горикену і розповість старому вождю про все, що трапилось, якщо її чорнява сестра присягне Великому Духу не брехати.
Що ж я мушу пообіцяти?
Коли Магуа залишив свій народ, його дружину віддали іншому вождю. Тепер він знову став другом гуронів і хоче повернутися до могил своїх предків на береги Великого Озера. Нехай донька англійського вождя вирушає за ним і назавжди оселиться в його вігвамі!
Попри свою відразу, Кора опанувала себе й не виказала власних почуттів.
Яке задоволення дістане Магуа від того, що ділитиме свою оселю з жінкою, яку він не кохає? спокійно запитала вона. Чи не краще взяти золото Мунро та привязати до себе серце якої-небудь гуронської дівчини?
Замислившись на хвилину, індіанець окинув Кору таким палким поглядом, що від сорому вона опустила очі.
Магуа ж заговорив, не приховуючи зловтіхи:
Коли рани на спині гурона почнуть палати, він знатиме, яка жінка полегшить його страждання. Донька Мунро носила б йому воду, товкла б для нього зерна, смажила б для нього дичину. Білий вождь міг би спати у своєму таборі, але його серце залишалося би під владою ножа Магуа.
Почваро! Ти цілковито заслужив своє зрадницьке прізвисько! обурено закричала Кора. Тільки диявол міг видумати таку помсту! Але ти перебільшуєш свою силу. Навіть якщо у твоїх руках опиниться серце Мунро, воно тобі не підкориться!
Сміливі слова дівчини викликали на обличчі індіанця криву посмішку, і замість відповіді він зробив Корі знак піти.
Гейворд тієї самої миті поспішив до схвильованої дівчини, щоб дізнатися про результат перемовин. Але, боячись іще більше налякати Алісу, вона мовчала.
Магуа, наблизившись до своїх супутників, які, пересичені гидкою трапезою, лежали на землі, повів розмову. Він поводився з гідністю індіанського вождя, і червоношкірі шанобливо встали. Оскільки гурони спілкувалися своєю рідною говіркою, то бранці могли тільки здогадуватися про зміст цієї досить довгої промови лише з виразів їхніх облич і тих красномовних жестів, якими індіанці постійно супроводжують свої слова.
Спочатку дикун був спокійним і розважливим. Він говорив про землю батьків, про тривалу й виснажливу боротьбу, на котру вони проміняли ліси, в яких полювали. Потім він згадав про воїнів, які були на їхньому боці, про їхні заслуги й геройські вчинки. Тільки-но він згадував імя когось із присутніх (а хитрий гурон не пропустив нікого), темне обличчя воїна осявала величезна радість.
Згодом голос Магуа став тихішим; він спокійно згадував гленнський водоспад, скелястий острів, поки нарешті не вимовив імені Довгого Карабіна. Після невеликої паузи він указав на полоненого офіцера й змалював смерть їхнього товариша, що впав у водоспад, уражений пострілами білих.