Перемога! Перемога за могіканами!
Проте коли мисливець замахнувся, воліючи завдати останнього страшного удару, хитрий гурон клубком покотився з пагорба до найближчих кущів, а потім випростався і зник у хащах.
Делавари хотіли кинутися в погоню за втікачем, але Соколине Око зупинив їх.
Треба визнати, що я й чекав чогось подібного від хитрого гурона, вимовив він. Нехай тікає. Тепер він сам-один, беззбройний, і не одна миля відокремлює його від французів. Дивись, Ункасе, твій батько вже збирає скальпи. Нам краще помацати цих розбійників, щоб хтось із них теж не втік, як і їхній ватаг.
Із цими словами чесний, але нещадний мисливець обійшов усіх убитих ворогів, холоднокровно прохромлюючи кожному груди, наче перед ним були трупи тварин.
Ункас, знехтувавши свої звичаї, поквапився до сестер, швидко звільнив Алісу й передав її в обійми Кори.
Аліса, очі якої знову засвітилися надією, радісно повторювала:
Нас врятовано! Нас врятовано! Ми можемо повернутися до нашого любого батька, і його серце не розібється від смутку. І ти, наш хоробрий, шляхетний Дункане, додала вона з посмішкою.
Кора не відповіла на ці жагучі, безладні слова сестри й тільки палко обіймала її. Гейворд, спостерігаючи цю сцену, не міг стримати сліз. Ункас, закривавлений і вкритий пилом, нерухомо стояв поруч із сестрами, і його очі світилися радістю та співчуттям.
Соколине Око в цей час звільнив співака, звязаного хворостинням, і сказав:
Ну ось, тепер ви знову вільні. І якщо для вас щось означає порада досвідченої людини, то викиньте зі своєї кишені маленький писклявий інструмент і на одержані гроші купіть яку-небудь корисну зброю.
Друже, відповів Давид, простягнувши Соколиному Оку свою холодну руку, завдяки тобі волосся на моїй голові залишилося там, де йому й належить бути. Ти показав себе розумним і хоробрим у бою, і я, перш аніж братися за інші, більш важливіші завдання, вважаю за свій обовязок іще раз висловити тобі мою подяку подяку християнина, на яку ти цілком заслужив.
Гм Це така дрібничка, а ви це могли б частенько спостерігати, якби залишилися серед нас, вимовив мисливець, розчулений словами вчителя співів. Але те, що я повернув собі свого вірного супутника, «звіробоя», це дійсно велика перемога, це тріумф. Ірокези хитрі, але на цей раз вони схибили, залишивши в кущах свою вогнепальну зброю. Якби Ункасові та його батькові вистачало витримки, як усім індіанцям, ми зустріли б пройдох дружним залпом. Але на те воля Божа!
Правду кажеш, по-справжньому в дусі християнства, мовив Давид, може, ці думки ти взяв зі священних книг?
Книги! зневажливо вигукнув мисливець. Ви що, вважаєте мене замазурою-парубійком, що устромив голову у фартух старої баби, а оцю відмінну рушницю гусячим пером? Книги! Що може робити з книгами така людина, як я? За все своє життя я прочитав тільки одну книжку, але написані в ній слова надто прості, щоб вимагати більшої освіченості.
І що це за книжка?
Ось вона розкрита перед вашими очима. Я чув, що є люди, які читають книжки, бажаючи пересвідчитись в існуванні Бога. Я не розумію, як люди не відчувають величі Бога і його творінь, а те, що в пустелі є зрозумілим, у священиків і крамарів може викликати сумніви. От якби хоч один із тих, хто сумнівається, поблукав зі мною лісовими хащами від сходу до заходу сонця, то він би зрозумів, що найбільша дурість полягає в тому, що людина намагається зрівнятися з тим, із ким вона ніколи не зможе зрівнятися ні в доброті, ні в могутності.
Давид не знайшов, що відповісти своєму співбесіднику, і той разом із Гейвордом почав добирати собі зброю із захопленого ними запасу. Кожен із них, навіть Давид, вибрав собі підходящу рушницю, після чого Соколине Око оголосив, що треба вирушати.
Обидві сестри, підтримані Гейвордом і молодим могіканином, спустилися зі стрімчастого пагорба. Біля обніжжя, яке ледь не стало місцем їхньої мученицької смерті, вони сіли на коней і вирушили за вірним другом.
Проте їхня подорож тривала недовго. Соколине Око звернув зі стежки, якою рухалися дикуни, в лісові хащі, до маленького струмочка, і, перетнувши його, увійшли у вузьку долину, де вони й розташувалися на відпочинок у холодку під кількома берестами.
Мисливець та індіанці, напевне, добре знали цей усамітнений куточок. Притуливши свої рушниці до стовбура дерева, вони взялися зчищати з поверхні землі сухе листя, доки не оголився голубуватий глинистий ґрунт, звідки забило чисте джерело. Потім Соколине Око роздивився навколо, ніби відшукуючи якийсь предмет.
Ці неохайні чорти мохоки зі своїми побратимами тускарорами вже побували тут, щоб угамувати спрагу, пробелькотав він, і закинули кудись флягу. Ось після цього й роби цим невдячним собакам добро. Господь Бог для їхньої ж користі дістав із землі, серед пустелі, джерело, яке за своєю чистотою може позмагатися з водою з аптекарського складу, а ці негідники витоптали глину, ніби нерозумні звірі.
Ункас мовчки подав йому флягу, що висіла на сучку дерева, яку Соколине Око не помітив у пориві гніву. Заповнивши її водою, мисливець зробив великий ковток, потім скуштував мізерних припасів, залишених гуронами.
Дякую, мій хлопчику, сказав мисливець, повертаючи Ункасові порожню флягу. Тепер подивімося, чим харчуються ці гурони, коли сидять у засаді. Гляньте-но!
Знають пройдисвіти, які частини оленя найбільш придатні для їжі. Вони зуміли відділити вирізку не гірше за першокласного кухаря. Тільки ось мясо залишилося сирим, тому що ірокези варвари аж до самих кісток. Ункасе, розпали-но багаття.
Гейворд, побачивши, що його супутники серйозно взялися готувати обід, допоміг дівчатам зійти з коней і сів поруч із ними, щоб хоч трохи заспокоїтися після нещодавно пережитої кривавої сцени. Заодно він вирішив розпитати мисливця про ті обставини, які привели його й могікан для їхнього порятунку.
Як сталося, що ми так швидко побачились, мій щирий друже? звернувся він до Соколиного Ока. І без підтримки з форту Едвард?
Якби ми вирушили у форт по допомогу, відповів мисливець, то, певно, встигли б саме тоді, коли треба було б засипати ваші трупи листям. Ми ж залягли в засідці на березі Гудзону й чекали, стежачи за пересуванням гуронів.
Отже, ви були свідками всього, що відбувалося?
Звісно, ні. В індіанців дуже гострий зір, і їх важко обдурити, тому ми намагалися ретельно ховатися. Чесно кажучи, ми ледве стримували цього юного могіканина. Ункасе, Ункасе! Твоя поведінка скидалася на поведінку цікавої жінки, а не воїна, що переслідує ворога.
Ункас перевів погляд на мисливця, але нічого не сказав. Гейвордові здалося, що юнак анітрохи не кається у своїй поведінці. Навпаки, постава молодого воїна стала гордовитою, майже дикою, наче він силоміць утримував у собі вибух невгамовних пристрастей.
Ви бачили, як нас узяли в полон? запитав Гейворд.
Ми це чули, пролунала відповідь. Вигук індіанця зрозумілий кожному, хто живе в лісах. Коли ми висадилися на берег, то змушені були, крадучись, ніби змії, повзти по сухому листю. Потім ми зовсім загубили вас із поля зору, доки не стали свідками того, як вас привязали до дерев.
Наш порятунок просто диво! Річ у тому, що гурони розділилися на дві частини, і ви могли піти іншою стежкою.
Ми дійсно збилися з дороги і майже втратили слід, та нам допоміг Ункас.
Яким чином?
Ункас стверджував, що коні, на яких їхали дівчата, одночасно ставлять на землю передню й задню ноги з одного боку, чим, на мою думку, не відрізняється жодне чотириноге, за винятком ведмедя. Проте тепер я і справді побачив коней з такою особливістю.
Це надзвичайна якість коней, привезених із берегів Нараганзетської затоки. Вони відзначаються своєю витривалістю й оцією ходою, хоча такого можна навчити й коней інших порід.
Може, й так, погодився Соколине Око, напружено слухаючи пояснення майора. Я, зізнатися, більше розуміюся на оленях та бобрах, аніж на вючних тваринах.
Мисливець на деякий час поринув у глибокі роздуми, ніби хотів засвоїти набуті знання, а потім додав:
Я впевнений, що в поселеннях можна побачити й більш дивні речі. Людина досить часто спотворює природу, коли їй удається взяти над нею гору. Та хай там як, а Ункас помітив особливості ходи коней, сліди яких і привели нас до куща з поламаними гілками. Одну гілку було надломлено й загнуто вгору так жінки зривають квітку зі стебла. Всі інші, жорстоко поламані, звішувалися донизу. Побачивши це, я вирішив, що гурони помітили, що одну з гілок відігнуто, й тому переламали решту, щоб ми подумали, ніби в цьому місці пройшов олень.
Ваша проникливість не зрадила вас.
Це легко помітити, сказав мисливець, не підозрюючи, що виявив напрочуд тонку спостережливість. Окрім того, мені спало на думку, що минги, напевне, будуть розшукувати це джерело, бо їм добре відомі властивості його води.
Невже ця вода така славнозвісна? поцікавився Гейворд, уважно роздивляючись джерело, що било з темно-брунатного ґрунту.
На півдні та сході від Великих Озер знайдеться небагато червоношкірих, які б не знали про хороші властивості цієї води. Чи не хочете й самі скуштувати?
Гейворд узяв флягу, але ледве встиг зробити кілька ковтків, як із величезною огидою відкинув її.
Мисливець добродушно покачав головою.
Так, вам не подобається її смак, але вся справа у звичці. Були часи, коли й мені вона так само мало подобалась, як і вам. А тепер я пю її з такою самою насолодою, як олень лиже сіль. Червоношкірі теж полюбляють цю воду, особливо тоді, коли хворі, навіть дужче, ніж ви ваші пряні вина Але час підживитись, адже на нас чекає тривала подорож.
Соколине Око й могікани взялись до їжі зі спокоєм і сумлінням людей, яким конче треба відновити сили перед серйозною й важливою справою.
Після того, як це приємне заняття завершили, кожен із чоловіків нахилився і зробив останній, прощальний ковток із немудрого джерела. Потім Соколине Око оголосив, що пора вирушати в путь. Сестер знову посадили на коней, Давид і Гейворд узяли свої рушниці й рушили за дівчатами, мисливець пішов попереду цього невеликого загону, а могікани складали арєргард.
Маленький загін швидко просувався вузькою стежкою, що вела на північ.
Цілюще джерело й далі вливало свої води в сусідній струмок. Тіла ж убитих гуронів залишилися непохованими доля настільки звичайна для лісових воїнів, що не викликала навіть жалю.