Маленький загін швидко просувався вузькою стежкою, що вела на північ.
Цілюще джерело й далі вливало свої води в сусідній струмок. Тіла ж убитих гуронів залишилися непохованими доля настільки звичайна для лісових воїнів, що не викликала навіть жалю.
Глава XIII
Дорога, яку обрав Соколине Око, проходила через піщану рівнину, яка подекуди змінювалася невеличкими родючими долинами й пагорбами. Цією самою дорогою наші друзі йшли вранці, коли їх вів Магуа.
Сонце вже почало ховатися за далекі гори, а оскільки мандрівники увесь час пересувалися лісом, то спека їх не втомлювала. Вони досить хутко подолали значну частину шляху, перш аніж посутеніло.
Мисливець, здавалось, інтуїтивно знаходив правильний шлях. Йому досить було кинути погляд на мох, що ріс на деревах, на сонце, що сідало, або на течію численних струмків, що траплялися їм дорогою, щоб не було сумніву в слушності обраного ним напрямку.
Однак ліс став помалу темніти, сповіщаючи про настання вечора.
Помітивши, що сестри милуються останніми відблисками вечірньої зорі, Соколине Око раптово звернувся до них, показавши на мальовниче небо з пурпуровими хмарами.
Небо ніби дає людям знак шукати спокою в їжі та сні, вимовив він. Було б значно краще, якби людина розуміла знаки природи або навчалася цього у птахів та звірів. Утім, ніч для нас мине швидко, бо зі сходом місяця мусимо продовжити нашу подорож. Здається, саме тут я боровся з ворогами, вперше проливши людську кров. Ми звели тоді блокгауз, рятуючи свої скальпи. Якщо я не помиляюся, то ми можемо знайти його, пройшовши кілька сажнів ліворуч.
Із цими словами хоробрий мисливець упевнено рушив у хащі.
Память дійсно не зрадила його: не пройшовши й ста кроків, він опинився на відкритій місцині з маленьким зеленим пагорбом посередині, на якому стояв розвалений блокгауз. Ця невеличка споруда, зведена у хвилину небезпеки, була давно занедбаною, але сліди боїв, що відбувалися тут, іще залишилися. Дах блокгауза давно вже обвалився, але грубезні сволоки, хоч і похапцем звязані один з одним, досі зберігали своє первісне розташування. Щоправда, один ріг будівлі дещо похилився, погрожуючи небавом упасти.
Гейворд та його супутники боязко наближалися до похилої споруди. На відміну від них, Соколине Око й могікани увійшли в блокгауз без страху й з очевидним зацікавленням обдивились усі його закутки. Поки мисливець задумливо згадував минуле, Чингачгук розповідав синові коротку історію тієї битви, яка в часи його юності відбулася на цьому місці. В його голосі зявився незвичний відтінок, що надавав йому якоїсь особливої мякості й лагідності.
Сестри радо зійшли з коней, сподіваючись відпочити в безпечному місці й насолодитися вечірньою прохолодою.
Чи не краще було б, любязний друже, обрати для нашої стоянки менш відоме місце, ніж це? стурбовано запитав Гейворд.
Тих, хто знає про цей блокгауз, зосталося небагато, відповів Соколине Око. Звісно, в книжках не прочитаєш про малі бої, які відбувалися між могіканами і мохоками. В той час я був іще юнаком, і підтримував делаварів, бо їх пригнічували й переслідували. Сорок днів і сорок ночей мохоки оточували блокгауз, сподіваючись одержати наші скальпи. Коли запаси вичерпалися, делавари зважились на відчайдушну спробу: вони напали на мохоків, і жоден ворог не повернувся до себе додому, щоб розповісти одноплеменцям про події того дня. Я був тоді молодим і не розумів, чому такі самі люди, як і я, повинні залишитися тут на голій землі або стати здобиччю хижих звірів. Тому я самотужки поховав убитих ось під цим пагорбом, на якому ви тепер сидите.
Тієї-таки миті сестри та навіть Гейворд скочили з порослої травою могили.
Вони померли і тепер вже безпечні, зауважив Соколине Око, сумно посміхнувшись. Ніколи вони вже не вигукнуть войовничо і не піднімуть своїх томагавків. А з тих, хто брав участь у похованні, зосталися лише Чингачгук і я. Брати й родичі мого друга-могіканина складали наш загін, а подивіться, що лишилося від його роду!
Слухачі мимохіть глянули на індіанців. Їхні очі світилися глибоким співчуттям.
Я гадав, що делавари є миролюбним племям, зауважив Гейворд, і самі ніколи не воювали, надаючи право захисту своєї землі мохокам, яких ви колись тут розгромили.
Подекуди це так, відповів Соколине Око, а насправді це все мерзенна брехня. Багато років тому голландці видумали до біса хитрий договір, щоб обеззброїти тубільців, на чиїх землях вони оселилися. Могікани, які є відгалуженням делаварського племені, не пристали на цю угоду й озброїли всіх чоловіків. Те саме зробили й інші делавари, тільки-но в них відкрились очі. Перед вами великий вождь, мудрий могіканин. Були часи, коли його рід полював у лісах, які простягалися не на одну сотню миль. А що залишилось його нащадкам? Звісно, коли Бог забере його до себе, то він, можливо, спокійно спочиватиме на своїх шести футах землі, якщо у нього буде відданий друг, який вириє йому глибшу могилу, щоб її не потурбував плуг.
Подекуди це так, відповів Соколине Око, а насправді це все мерзенна брехня. Багато років тому голландці видумали до біса хитрий договір, щоб обеззброїти тубільців, на чиїх землях вони оселилися. Могікани, які є відгалуженням делаварського племені, не пристали на цю угоду й озброїли всіх чоловіків. Те саме зробили й інші делавари, тільки-но в них відкрились очі. Перед вами великий вождь, мудрий могіканин. Були часи, коли його рід полював у лісах, які простягалися не на одну сотню миль. А що залишилось його нащадкам? Звісно, коли Бог забере його до себе, то він, можливо, спокійно спочиватиме на своїх шести футах землі, якщо у нього буде відданий друг, який вириє йому глибшу могилу, щоб її не потурбував плуг.
Облишмо це, сказав Гейворд, відчуваючи, що розмова, розпочата мисливцем, може призвести до суперечки, яка зруйнує мир між ними. Готуймося до сну.
Обрятуй джерело, Ункасе, сказав Соколине Око, поки ми з твоїм батьком спорудимо постіль для ніжних створінь.
Невдовзі джерело було вичищене і з нього бив чистий, як кришталь, струмінь. Один із кутків маленької будівлі був вистелений гілками, щоб захистити дівчат від сильної нічної роси, властивої тутешньому клімату, а цілий оберемок сухого листя мав слугувати їм ліжком.
Тим часом, як чоловіки займалися цими приготуваннями, Кора й Аліса повечеряли, а потім пішли в будівлю, де, помолившись Богу, лягли на свої духмяні ложа і, попри пережиті ними негаразди, швидко поринули в сон.
Гейворд хотів не спати всю ніч, охороняючи спокій дівчат, але мисливець, дізнавшись про його намір, показав на Чингачгука.
Очі білої людини занадто слабкі для нічної варти. Нашим чатовим буде могіканин. Тому лягайте-но краще спати!
Минулої ночі я виявився неабияким соньком, заперечив Гейворд, і тому потребую сну менше за інших. Ви можете спати, а я сторожитиму.
Якби ми лежали в білих шатрах шістдесятого полку і в нас був такий ворог, як французи, то я б і не бажав ліпшого вартового, відповів мисливець. Але в мороці пустелі ваше завзяття буде так само безплідним, як і старання дитини, а ваша пильність не дасть результату. Краще спіть, як і ми з Ункасом, до того ж цілком спокійно.
Гейворд помітив, що Ункас розташувався на ночівлю поруч із втомленим Давидом. Не бажаючи більше сперечатися, майор удав, буцімто дослухався поради Соколиного Ока, і ліг на землю, повернувшись до стіни блокгауза. Проте для себе він твердо вирішив не заплющувати очей доти, доки не передасть дорогих йому людей у руки Мунро.
Невдовзі запанувала глибока тиша. Тривалий час Гейвордові вдавалось боротися зі сном, але мало-помалу очі його почали злипатися. Він усе ще виразно чув тихе дихання поснулих і шелест листя, що гойдалося від вітру. Зрідка він розтуляв свої обважнілі повіки, але невдовзі вони міцно склепились, і юнак запав у глибокий сон.
Раптом легкий удар у плече розбудив Гейворда. Майор підскочив, над силу згадуючи обітниці, які на себе поклав, і запитав, хапаючись за шпагу:
Хто це?
Друг, тихо відповів Чингачгук, показуючи на тьмяне мерехтіння зірок. Місяць уже зійшов, а дорога до білої людини ще далека, дуже далека. Час їхати, поки сон іще стуляє обидва ока француза.
Ви маєте рацію! Сідлайте коней, а я розбуджу моїх супутниць.
Ми вже прокинулися, Дункане, пролунав срібний голосок Аліси, і після такого міцного сну ми готові вирушати в дорогу. А ось ви всю ніч не спали через любов до нас.
Скажіть краще, що я намагався не спати. Але мої очі зрадили мене.
Ні, Дункане, не заперечуйте мені, перебила його Аліса, вийшовши на освітлене місяцем місце. Я знаю, як мало ви дбаєте про себе. Чи не можемо ми побути тут іще, щоб ви трохи відпочили? Ми б із Корою охоче пильнували, поки ви і ці люди ненадовго б заснули.
Якби сором міг вилікувати мене від оцієї сонливості, то я ніколи більше не склепив би повік, сказав юнак, утупивши допитливий погляд у кохані риси обличчя. На щастя, його підозра, що Аліса глузує з нього, не знайшла підтвердження.
Подальшу розмову перервав вигук Чингачгука. Усі насторожилися.
Могікани відчули ворога! прошепотів Соколине Око.
Боронь Боже! мовив Гейворд. Ми вже пролили задосить крові.
Проте молодий офіцер схопився за свою рушницю, готовий захищати себе і своїх супутників.
Може, це лісовий звір, тихо припустив він.
Тсс перебив його мисливець, сторожко прислухаючись. Це люди. Я чую їхні кроки, хай би яким слабким був мій слух, порівняно з чутливістю індіанців. Напевне, той гурон, що втік, надибав один з індіанських загонів Монкальма й повів його нашими слідами. Відведи коней у блокгауз, Ункасе, а ви, друзі, теж сховайтеся там. Хоч якими нікчемними є його стіни, але вони можуть стати захистком від куль.
Тсс перебив його мисливець, сторожко прислухаючись. Це люди. Я чую їхні кроки, хай би яким слабким був мій слух, порівняно з чутливістю індіанців. Напевне, той гурон, що втік, надибав один з індіанських загонів Монкальма й повів його нашими слідами. Відведи коней у блокгауз, Ункасе, а ви, друзі, теж сховайтеся там. Хоч якими нікчемними є його стіни, але вони можуть стати захистком від куль.
Дослухавшись поради мисливця, все товариство сховалось у блокгаузі. Запала мертва тиша.
Кроки людей, що наближалися, були тепер значно чутнішими, і невдовзі мандрівники вже розпізнавали й їхні голоси. Вони розмовляли однією з індіанських говірок, яку Соколине Око впізнав як мову гуронів.
Підійшовши до місця, звідки коней повели в хащі, переслідувачі, очевидно, загубили слід.
Знають, злодії, що ми слабкі, прошепотів Соколине Око, інакше не стали б здіймати таку бучу. Послухайте-но!
Хоч би яким хоробрим був Гейворд у бою, зараз він не міг відповісти на це спокійне зауваження мисливця. Він тільки міцніше стиснув свою рушницю і зосередився на вузькому отворові у стіні, крізь який було видно залиту місячним сяйвом галявину.