Сонце вже стояло на вечірньому прузі. Повітря було надзвичайно свіжим. Здавалося, сама природа, зрадівши перерві у пальбі, убралась у своє найбільш чарівне, святкове вбрання. Сонячні промені золотили місцевість, іще недавно огорнуту пороховим димом. Від зеленого лісу тягло духмяною свіжістю
Майоріли два білі прапори: один на валу форту, другий на одній з батарей обложників. Це були знаки перемиря, з появою яких не лише припинялися військові дії, а й зникало почуття ворожнечі між обома сторонами.
Майоріли два білі прапори: один на валу форту, другий на одній з батарей обложників. Це були знаки перемиря, з появою яких не лише припинялися військові дії, а й зникало почуття ворожнечі між обома сторонами.
Близько сотні гамірких легковажних французів скупчились на березі озера поблизу грізних, але німих гармат форту, і їхні веселі жарти долітали до вух обложенців. То там, то тут яка-небудь компанія заспівувала солдатську пісню або розпочинала танці, які приваблювали червоношкірих, котрі з німим подивом спостерігали за веселощами своїх білих союзників. Словом, усе це нагадувало радше святковий день, аніж годину перепочинку, забрану у кривавої, жорстокої війни.
Гейворд замислено дивився на яскраве видовище, коли раптом його увагу привернув звук чужих кроків. Він вийшов на ріг бастіону й побачив Соколине Око, який наближався до форту в супроводі французького офіцера.
Вираз обличчя відважного мисливця був похмурим і сумним; напевне, він вважав за найбільше приниження потрапити до рук ворогів. Він був без своєї улюбленої рушниці, а його руки були звязані за спиною. Гейворд, упізнавши свого друга, надзвичайно здивувався, побачивши його в такому стані. Не тямлячи себе від нетерплячки, юнак став швидко спускатися з валу, щоб зустріти мисливця. Але тут звуки інших голосів вразили його слух, і юнак, забувши про свій намір, поспішив на них. Спустившись із валу, він зустрів обох сестер, що вийшли подихати свіжим повітрям.
Дункан не бачив дівчат відтоді, як залишив їх перед фортом. У той час вони були надзвичайно вражені пережитим, а тепер виглядали жвавими і квітучими, хоча все ще занепокоєними.
Не дивно, що цієї миті юнак забув геть усе на світі.
Аж ось ви де, наш вірний лицарю, що залишив своїх дам у хвилину небезпеки! жартівливо сказала Аліса. Ми цілісінькими днями чекали, додала вона, коли ж ви поквапитеся до нас, щоб випросити собі пробачення!
Аліса просто хоче разом зі мною виказати вам найщирішу подяку, докинула більш серйозна Кора. Проте ми дійсно були здивовані тим, що ви уникали нас усі ці дні.
Ваш батько може підтвердити, що я ретельно дбав про вашу безпеку, відповів молодий офіцер. Увесь свій час я присвячував захистові он того села. Саме за нього ми вели запеклий бій. Якби ворог оволодів ним, то оборона форту була б неможливою
Дункане! вигукнула Аліса, підбігаючи до нього зі слізьми в очах. Якби я знала, що скривдила вас, то прирекла б себе на вічне мовчання! Кора може підтвердити, як високо ми цінуємо вашу турботу, якою палкою й безмірною є наша вдячність.
Юнак радісно осміхнувся:
І що скаже ваша серйозна старша сестра? Чи знайде виправдання недбалості лицаря, викликаній обовязками солдата?
Кора мовчала, милуючись гладеньким плесом Горикену. Коли вона знову глянула своїми темними очима на юнака, в них був вираз такої глибокої душевної муки, що Гейворд злякався.
Ви недужі, Коро! вигукнув він. А ми ще можемо жартувати, коли ви страждаєте!
Нічого, стримано відповіла дівчина. Я не можу бути такою життєрадісною, як ця безжурна, квітуча ентузіастка, додала вона, поклавши руку на плече сестри. У цьому здебільшого винен мій життєвий досвід, а подекуди й моя нещаслива вдача. Роззирніться, майоре Гейворд, і скажіть самі, які почуття може викликати таке видовище у дочки солдата, найбільше щастя якого полягає у його військовій славі?
Ні щастя, ні слава не можуть бути затьмарені обставинами, над якими Мунро не владен, заявив Гейворд. Але ваші слова нагадують мені про мої власні обовязки. Мені треба поспішати до вашого хороброго батька, щоб дістати розпорядження стосовно захисту форту. Нехай береже вас Бог, Коро!
Вона подала йому руку, але її губи тремтіли, а щоки все більше блідли.
Алісо, прощавайте! звернувся він до молодшої сестри, і голос його став надзвичайно ніжним. Може, невдовзі побачимось, і сподіваюся, після перемоги.
Не чекаючи відповіді, Гейворд поквапився до Мунро.
Той неспокійно ходив туди-сюди по своєму невеликому приміщенню.
Я тільки-но хотів посилати за вами, майоре! звернувся він до Гейворда.
На превеликий жаль, генерале, я щойно бачив чоловіка, якого рекомендував вам у ординарці; його прислано до вас як французького бранця. Безумовно, немає жодного сумніву в його вірності.
Відданість Довгого Карабіна мені дуже добре відома і є поза всілякою підозрою, відповів Мунро, хоча щастя на цей раз зрадило його. Монкальму вдалось схопити мисливця, якого він відправив до мене з улесливою чемністю своєї нації. Мовляв, він знає, як я високо ціную цю людину, і тому він не може затримувати її.
А як же допомога генерала Вебба?
О, ви надто нетерплячі, майоре! Треба дати час цим хлопцям для такого тривалого походу! сказав старий з гіркою посмішкою.
То що ж, вони таки прийдуть? Соколине Око знає про це?
Він казав мені лише про один лист Монкальм, напевне, тримає його в себе. Я думаю, якби там були погані новини, то чемний француз неодмінно передав би його нам.
Так він прислав вам мисливця, а лист залишив собі?
Саме так.
А що каже Соколине Око? У нього є вуха, очі, язик
О, майоре, у нього задосить природного розуму. Але вся його доповідь полягає в тому, що на берегах Гудзону є форт Його Величності, під назвою Едвард, повний солдатів.
Невже він не бачив ознак того, що вони збираються вирушати нам на допомогу, або якихось приготувань?
Гм Щоранку й щовечора тривають учення холостими набоями і Тут генерал перервав свою іронічну промову і, глибоко замислившись, промовив: Якби мені тільки дізнатися, що було в тому листі!
Треба ухвалити якесь рішення, до того ж якомога швидше, сказав Гейворд. Я не можу приховати від вас, генерале, що табір ледве тримається. Половина наших гармат повністю вийшла з ладу.
Та й чи може бути інакше? Адже деякі гармати були виловлені нами з дна ставка, деякі іржавіли в цих лісах майже з часів відкриття цієї країни, а інші ніколи не були серйозною зброєю, бо служили лише окрасою Чого ж можна чекати від такої артилерії?
Наші мури невдовзі обваляться, наші припаси вичерпано, вів далі Гейворд, не звертаючи уваги на нову хвилю обурення, і в гарнізоні наростають незадоволення й тривога.
Майоре Гейворд, сказав генерал, звертаючись до молодого офіцера, я даремно прослужив би Його Величності аж півсторіччя, якби не знав того всього, про що ви мені розповідаєте. Безумовно, наше становище жахливе, але я мушу подумати про те, до чого мене закликає військовий обовязок і честь нашої зброї. Доки в мене є хоч маленька надія на підкріплення, я захищатиму цей форт, хай навіть за допомогою каміння, яке лежить на березі озера. І зараз мені важливо знати, що було в тому листі.
Чи можу я щось зробити для цього?
Можете. Генерал запрошував мене на особисту зустріч, але я вважаю більш доцільним не надто поспішати на його поклик. Загалом, я хотів би відрядити вас замість себе.
Гейворд охоче погодився і, одержавши детальні вказівки, невдовзі залишив форт під захистом невеликого білого прапора.
Один із французьких офіцерів, дотримуючись звичайних формальностей, негайно відвів майора в намет знаного воїна, командувача французької армії.
Французький генерал прийняв молодого парламентера в присутності своїх офіцерів і індіанських вождів, що брали участь у цьому поході.
Гейворд зупинився, коли серед індіанців раптом побачив хитре обличчя зрадника Магуа, який, між іншим, надзвичайно спокійно витримав його погляд. Першої миті з губ юнака зірвався навіть легкий зойк, але він швидко вгамував своє хвилювання і, обернувшись до французького генерала, зробив кілька кроків йому назустріч.
У той час маркіз Монкальм був у розквіті сил і на вершині своєї слави. Проте й у цьому високому становищі він був надзвичайно привітним, так що слава про його ґречність і ввічливість могла зрівнятися з його гучною військовою славою і мужністю.
Я був би надзвичайно втішений особисто вітати вашого коменданта, заговорив Монкальм, відійшовши з Гейвордом углиб свого намету, але щасливий, що можу познайомитися з його блискучим речником.
Гейворд чемно схилив голову.
Ваш комендант, вів далі Монкальм, хоробра людина, здатна відбити будь-який напад. Але, майоре, чи не час поговорити про людинолюбство? На мою думку, ваш форт більше не може триматись і, таким чином, будь-яке кровопролиття є безсенсовим. Ви ж і самі знаєте, які у нас сили?
Звісно, але ми також знаємо і свої обовязки вірнопідданих Його Величності.
Якщо ви вважаєте нашу розмову про гуманність передчасною, посміхаючись, сказав генерал, то не варто забувати про закони любязності щодо дам. Мені казали, що у форті перебувають доньки коменданта
Так, це правда, генерале. Одначе така обставина не лише не послаблює нашої енергії, а й навпаки, зміцнює її. Ці дівчата показують нам приклад виняткової мужності й надзвичайної духовної сили. Якби для відбиття атак такого видатного героя, як генерал Монкальм, потрібна була тільки рішучість, то я впевнено поклав би захист форту на старшу доньку Мунро.
На щастя, ми не воюємо з тендітною статтю, сухо вимовив Монкальм, але зі своєю звичною ґречністю довідався: Напевне, вам, майоре, доручено вести перемовини про здачу форту?
Невже ваша ясновельможність гадає, що наш опір є настільки кволим, що потребує таких заходів?
Гм Мені буде шкода, якщо оборона затягнеться, бо це дратує моїх червоношкірих союзників. Мені й зараз коштує значних зусиль стримувати їх.
Гейворд мовчав, але в душі його воскресали сумні спогади про пережиті небезпеки і про ніжні створіння, які розділили з ним цю небезпеку.
Це жахливі люди, вів далі Монкальм. Коли їх охоплює гнів, із ними не можна впоратись. Отже, пане майоре, чи не поговорити нам про умови капітуляції?