Боюся, що ви, ваша ясновельможносте, введені в оману стосовно сил форту та чисельності його гарнізону.
Гм Нам, власне, доводиться тримати в облозі не фортецю, а земляне укріплення, зайняте двома тисячами сміливців, зауважив генерал.
Так, наші вали є земляними, відповів Гейворд, але форт стоїть на березі, який виявився згубним для барона Дискау та його хороброї армії. Крім того, в кількох годинах ходьби від нас розташовані бойові загони, на допомогу яких ми можемо розраховувати.
Бойові загони, ватажок яких уважає безпечнішим для себе сидіти за мурами форту Едвард, аніж битися у відкритому полі, не приховуючи іронії вимовив французький головнокомандувач.
Гейворд прикусив язика. А Монкальм продовжував розмову, наполягаючи на тому, що головною метою молодого офіцера має бути бажання поговорити про умови здавання форту. Гейворд, своєю чергою, докладав усіх зусиль, аби вивідати у генерала зміст листа, надісланого Веббом, але перехопленого розвідкою Монкальма.
Нарешті вони попрощалися.
Монкальм увічливо провів майора до виходу з намету і повторив своє запрошення комендантові форту Вільям-Генрі зустрітися на нейтральній території, між таборами обох армій.
Повернувшись до форту, Гейворд попрямував до генерала Мунро.
Глава XVI
Майор застав Мунро в товаристві дочок, які, проте, за знаком старого, відразу пішли.
Глянувши їм услід із гордістю люблячого батька, Мунро звернувся до Гейворда:
Ось два чудові, благородні серця!
Генерал Мунро знає мою думку про його доньок.
Це правда, майоре, погодився старий. Ви вже відкрили мені свою душу, але я вважав, що такому старому солдатові, як я, непристойно говорити про весілля й радісне святкування, коли вороги короля можуть зявитися непроханими гостями на ці урочистості. Але, Гейворде, хлопчику мій, я був неправий тоді й тепер готовий вислухати те, що ви мені скажете.
Я надзвичайно щасливий, генерале, чути від вас ці слова, але моя зустріч із Монкальмом
До дідька француза й усе його кодло! вигукнув ветеран. Поки що він іще не оволодів фортом і ніколи тут не пануватиме, якщо Вебб учинить так, як має вчинити. Ні, сер! Слава Богу, ми ще не в такому жахливому становищі, щоб Мунро більше не мав часу дбати про свої власні родинні справи. Ваша мати, Гейворде, була єдиною донькою мого дорогого друга юності, і тому я вислухаю вас навіть у тому випадку, якщо всі лицарі ордена святого Людовика вишикуються перед фортом на чолі зі своїм патроном.
Ви знаєте, сер, що вінцем мого шанолюбства є бажання стати вам за сина.
Так, мій хлопчику, ваша поведінка й раніше була для мене досить зрозумілою. Але дозвольте ж мені запитати вас, сер: ви вже порозумілися з моєю донькою?
Присягаю честю, ні! вигукнув Гейворд. Я вважав би це за зловживання тією довірою, яку ви до мене виказали.
Такі погляди гідні чесної людини, майоре, і сама Кора
Кора?
Звісно, Кора! Ви ж, звичайно, говорите про те, що претендуєте на руку моєї доньки?
Так, але я я думав про Алісу, сказав, запнувшись, Гейворд.
Аліса? вимовив генерал із таким самим подивом, з яким Гейворд за хвилину доти повторив імя її сестри.
Майора здивувало раптове збентеження старого, на обличчі якого, мов у свічаді, віддзеркалилося почуття величезного розчарування, досади і жалю. Зі страхом Божим юнак чекав, що скаже Мунро.
Генерал, зробивши кілька кроків по кімнаті, трохи заспокоївся і, зупинившись перед юнаком, сказав:
Дункане, я люблю вас заради тієї людини, чия кров тече у ваших жилах; я люблю вас за ваші власні чесноти, завдяки яким, я гадав, ви зробите щасливим моє дитя. Проте вся моя любов може перетворитися на люту ненависть, якщо мої підозри виявляться справедливими.
Генерал, зробивши кілька кроків по кімнаті, трохи заспокоївся і, зупинившись перед юнаком, сказав:
Дункане, я люблю вас заради тієї людини, чия кров тече у ваших жилах; я люблю вас за ваші власні чесноти, завдяки яким, я гадав, ви зробите щасливим моє дитя. Проте вся моя любов може перетворитися на люту ненависть, якщо мої підозри виявляться справедливими.
Боронь Боже, щоб якась моя думка або вчинок могли так змінити ваші почуття до мене! вигукнув юнак, витримавши запитливий погляд генерала.
Ви хочете стати моїм сином, Гейворде, та все ще не знаєте історії мого життя. Сідайте, я хочу розкрити перед вами рани свого серця.
Генерал замовк. У цю хвилину доручення Монкальма було геть забуте і Дунканом, який його приніс, і Мунро, якому воно призначалося.
Чи відомо вам, Гейворде, що я походжу з однієї старовинної, але бідної родини. Я був іще дуже молодим, таким, як ви, коли обмінявся обітницями кохання й вірності з Алісою Грехем. Батько Аліси повстав проти нашого шлюбу, і я вчинив так, як у такому випадку робить кожен порядний чоловік: я повернув дане мені Алісою слово і залишив батьківщину, вступивши під знамена короля. Мені чимало вже довелося побачити, брати участь у кривавих битвах у різних країнах світу, коли нарешті в справах служби я прибув до Вест-Індійських островів. Там я познайомився з дівчиною і покохав її, згодом вона стала моєю дружиною, матірю Кори. Вона була донькою багатого плантатора й жінки, яка мала дуже віддалені родинні звязки з тією нещасною расою, яка тепер стогне під гнітом нестерпного рабства. Та мені здається, майоре, що ви народилися на півдні й не зовсім, можливо, вільні від упереджень.
Не зовсім, генерале, не зовсім, збентежено відповів Гейворд.
І ви кидаєте цей докір моїй доньці? розпалився старий. Вам соромно змішати свою чисту кров із кровю нащадка племені, яке зневажають, попри те, що моя донька чарівлива і сповнена чеснот?
Крий мене, Боже, від таких несправедливих почуттів! заперечив Дункан, у душі якого, проте, ці почуття знаходили досить сильний відгук.
Слухайте далі! Коли смерть забрала від мене дружину, я повернувся, завдяки одруженню ставши заможною людиною, до Шотландії, на батьківщину. І чи повірите ви, Гейворде, що після двадцяти років розлуки я знайшов там ніжного, лагідного янгола, мою Алісу, яка так і не вийшла заміж. Вона зберегла кохання до чоловіка, котрий зміг забути її. Вона вибачила мені мою зрадливість і побралася зі мною.
Саме вона стала матірю Аліси! вигукнув Гейворд із такою полегкістю, наче з його душі впав тяжкий камінь.
Так, вів далі генерал, у голосі якого чулася глибока туга. Вона стала матірю Аліси, але Бог зберіг її для мене лише на один короткий рік.
Раптом, немов засоромившись свого хвилювання, генерал підвівся зі свого місця і запитав Гейворда сухим діловитим тоном:
Здається, майоре, ви мусили передати мені якесь доручення від генерала Монкальма.
Гейворд закляк від несподіванки, але, швидко отямившись, почав розповідати про свою зустріч із французом.
Досить, майоре! перебив старий доповідь Гейворда. Отже, Монкальм хоче особисто говорити зі мною. Я збираюсь уволити бажання цього пана бодай для того, щоб довести йому, що ми твердо тримаємося, попри численну перевагу його війська.
Ви маєте рацію, генерале, відповів Гейворд, котрий був певен, що після зустрічі Мунро з Монкальмом зміст того листа перестане бути для них таємницею.
А втім, було б краще, якби він відвідав мій форт на чолі своїх штурмових військ, адже це найкращий спосіб розвідати про силу ворога і змінити нудний перебіг подій. Краса теперішнього військового мистецтва значною мірою послаблена різноманітними новими вигадками. Наші предки засоромилися б такого наукового боягузтва!
Можливо, генерале, це й так, але ми повинні відповідати на мистецтво мистецтвом. Яке рішення ви прийняли?
Я хочу зустрітися з французам, не відсуваючи справу на безрік. Ви маєте супроводжувати мене, Гейворде.
Юнак поспішив розпорядитися про необхідні приготування й невдовзі вже стояв з відібраними людьми біля воріт, де до них приєднався і генерал.
Ледве вони встигли відійти від шанців кроків на сто, як із ворожого табору вийшов Монкальм у супроводі свого почту.
З обох боків били барабани, обидва маленькі загони зупинилися на невеликій відстані один від одного, і головнокомандувачі, з гідністю розкланявшись, рушили назустріч один одному. Якщо Мунро здавався більш мужнім і рішучим, то француз вражав розкутістю й невимушеністю своїх манер.
Першої миті обидва дивились один на одного з неприхованою цікавістю і мовчали. Монкальм першим порушив мовчання. Оскільки Мунро не володів французькою, то маркіз звернув свою промову до Гейворда, який мав бути за перекладача.
Я просив вашого коменданта про одну зустріч, заговорив він, бо сподівався переконати генерала в тому, що з його боку зроблено все, чого вимагала честь короля. Тепер вже варто подумати про закони простого людинолюбства. Я готовий визнати перед цілим світом, що генерал Мунро чинив опір доти, доки залишалася хоч найменша надія.
Коли Гейворд переклав ці слова Мунро, той відповів:
Я високо ціную це свідчення генерала Монкальма, але спочатку мені хотілося б заслужити його.
Французький генерал посміхнувся, коли Гейворд переклав йому відповідь ветерана.
Гм У тому, що тепер запропоновано випробуваній мужності, може бути відмовлено даремній упертості. Чи не бажав генерал відвідати мій табір, щоб особисто переконатись у нашій перевазі й усвідомити, що подальший опір з його боку є безглуздим?
Я знаю, що французький король має військо, сказав відважний шотландець, але й у мого повелителя є сильна й віддана армія.
На щастя для нас, вона відсутня, перервав його Монкальм, не дочекавшись Гейвордового перекладу, і додав: Як у житті, так і на війні бувають випадки, коли людина підкоряється з тією-таки мужністю, з якою йде на ворога.
Якби я знав, що генерал Монкальм володіє англійською мовою, додав здивований Гейворд, то не став би обтяжувати себе
Даруйте, майоре, мяко вимовив Монкальм, але розуміти мову й говорити нею різні речі. Останнє я роблю так недосконало, що змушений просити вас виконувати взятий на себе обовязок. Після маленької паузи він додав: Ці гори дозволили мені обстежити ваше укріплення, тож я знаю його вади так само, як і ви.
Запитайте в генерала, чи може він за допомогою своїх підзорних труб бачити Гудзон? гордо вимовив Мунро. І чи не знає він, коли сюди прийде армія Вебба?
Нехай вам відповість сам генерал Вебб, заявив Монкальм, простягаючи співбесіднику листа, що його той так сильно хотів побачити.
Ветеран квапливо схопив листа й почав читати його з такою увагою, що відразу стало зрозумілим, яке важливе значення він йому надавав. У міру того як Мунро читав, гордовитий вираз його обличчя змінювався, стаючи скорботним. Губи старого затремтіли, аркуш випав із рук. Було очевидно, що всяку надію на допомогу втрачено.