Гейворд підняв лист і дізнався з нього, що Вебб не підтримував їхнього подальшого опору та спокійно вимагав, щоб вони здалися ворогові, тим паче, що він не в змозі відправити на допомогу хоча б одного солдата
Він зрадив мене! вигукнув Мунро. Накликав безчестя й ганьбу на мою сиву голову!
Ви не знаєте Монкальма, почав французький головнокомандувач, збагнувши, що відчуває в цей момент генерал. Не думайте, що я зможу скористатися відомостями, здобутими із цього листа, щоб принизити хороброго воїна. Вислухайте спершу мої пропозиції!
Кажіть!
Захищати й надалі форт безглуздо. Інтереси мого повелителя вимагають знищити його. Стосовно ж вас і ваших хоробрих вояків, то вам буде надано всі пільги, якими дорожить солдат.
Наші стяги? спитав Гейворд.
Віднесіть їх назад вашому королю.
Наша зброя?
Залиште її собі; ніхто не може вправніше володіти нею.
Гейворд переказав ці втішні слова своєму генералові, якого глибоко зворушила така несподівана шляхетність ворога.
Нехай буде так! покірно вимовив Мунро. Йдіть із французом і все влаштуйте. Я надто старий, щоб пережити ситуацію, коли англієць показує себе боягузом, не надаючи допомоги своєму співвітчизникові, а француз виявляється настільки шляхетним, що поступається власним зиском.
Похнюпившись, старий повернувся до форту. Після того, як із формальностями було покінчено, військам офіційно оголосили, що віднині будь-які воєнні дії припиняються, оскільки генерал Мунро підписав угоду, внаслідок якої вранці форт буде переданий у руки супротивника. Захисники залишають за собою зброю, корогви, обоз і право на всі військові почесті.
Глава ХVII
Ворожі війська провели ніч по-різному. Тим часом, як переможена сторона трималася тихо, переможці гучно раділи.
Тільки-но почало на світ благословлятися, як полог найбільшого намету у французькому таборі був відкинутий і чоловіча постать вийшла на свіже повітря. Плащ, у який був закутаний чоловік, призначався не лише для того, щоб захищати від вогкості, а й щоб приховати обличчя від цікавих поглядів.
Глава ХVII
Ворожі війська провели ніч по-різному. Тим часом, як переможена сторона трималася тихо, переможці гучно раділи.
Тільки-но почало на світ благословлятися, як полог найбільшого намету у французькому таборі був відкинутий і чоловіча постать вийшла на свіже повітря. Плащ, у який був закутаний чоловік, призначався не лише для того, щоб захищати від вогкості, а й щоб приховати обличчя від цікавих поглядів.
Вартовий перед наметом шанобливо віддав честь, і чоловік у плащі швидкими кроками рушив до форту Вільям-Генрі.
Незнайомець пройшов повз кількох вартових, які окликали його й відразу ж пропускали без будь-якої затримки.
Останній чатовий глянув услід незнайомцеві й вимовив:
Ні, генерал ніколи не спить!
Людина, загорнута в плащ, рушила далі, не почувши цих слів, і зупинилась тільки поблизу західних шанців форту. Світло місяця було ще досить яскравим, щоб розрізняти обриси предметів. Зберігаючи обачність, чоловік притулився до дерева і з пильною увагою почав спостерігати за укріпленнями англійців.
Погляд, який він кинув на вали, не був викликаний простою цікавістю: з явним розумінням військової справи француз роздивлявся один пункт за іншим. Нарешті, задоволений усім, що йому вдалося побачити, він зібрався повернутися до свого табору, аж раптом легкий шум на розі найвищого валу примусив його заклякти на місці. Якась постать підійшла до виступу бастіону й стала вдивлятися у французький табір. Голова її була повернута до сходу, наче в очікуванні ранкової заграви.
Проте панування сутінок не завадило проникливому спостерігачеві відразу ж упізнати людину, яка стояла на валу в глибоких роздумах. Співчуття й обачність примусили француза сховатися від очей цієї людини за стовбур дерева. У цю хвилину його увагу привернули інші звуки. То був тихий, майже нечутний сплеск води і хрускіт камінців. Мить по тому він побачив, що якась темна постать випірнула зі ставка й обережно прокралася майже до того місця, де стояв француз. Потім можна було побачити, як здійнявся ствол рушниці, але, перш аніж пролунав постріл, рука француза лягла на курок.
Хуг! вигукнув дикун, якому несподівано завадили у своїх зрадницьких намірах.
Француз, не кажучи ані слова, поклав руку на плече індіанця й мовчки відтягнув його від того місця, де їхню розмову могли почути.
Коли француз скинув свій плащ, дикун упізнав Монкальма, котрий суворо запитав його:
Що це означає? Хіба мій син не знає, що сокиру війни між його канадським батьком та англійцями зарито?
Що ж робити гуронам? заперечив дикун ламаною французькою мовою. Ніхто з наших воїнів не здобув собі жодного скальпа, а блідолиці вже уклали мир.
Гм Лисице, я думаю, що така запопадливість є дещо дивною для людини, котра ще недавно була нашим ворогом. Скільки разів заходило сонце відтоді, як Лисиця опинився серед французів?
Де це сонце? вимовив упертий дикун. Воно за горами, тому повсюди похмуро й холодно. Але коли воно повернеться, то буде ясно й тепло. Хитра Лисиця сонце свого племені.
Я знаю, що Хитра Лисиця високо стоїть серед свого народу, відповів Монкальм. Іще вчора він полював на скальпи своїх одноплеменців, а сьогодні вони слухають його поради.
Магуа великий вождь!
Тож нехай він навчить свій народ, як слід поводитися з нашими новими друзями.
Навіщо ж канадський вождь привів своїх людей у ці ліси? Навіщо він стріляє зі своїх гармат по цих валах? запитав хитрий індіанець.
Щоб узяти їх. Ця земля належить моєму повелителю, і він наказав мені вигнати англійців. Вони погодилися піти самохіть, і віднині я не вважаю їх за своїх ворогів.
Добре. Магуа взявся за свої стріли, щоб забарвити їх кровю. Коли вони стануть червоними, тоді Магуа закопає їх.
Магуа дав слово не соромити стяги Франції. Вороги великого короля по той бік Солоного Озера є також і ворогами Магуа, а його друзі друзі й гуронам.
Друзі! з іронією вигукнув індіанець. Нехай білий вождь дасть Магуа свою руку.
Монкальм, добре розуміючи, що його вплив на войовничі племена дикунів, яких він зібрав навколо себе, можна підтримати радше поступливістю, ніж силою, виконав прохання індіанця. Магуа приклав палець французького головнокомандувача до глибокого рубця на своїх грудях і урочисто мовив:
Чи знає мій батько, що це?
Який же воїн цього не знає?! Тут пройшла куля.
А це? запитав індіанець, показуючи французові свою голу спину.
Який же воїн цього не знає?! Тут пройшла куля.
А це? запитав індіанець, показуючи французові свою голу спину.
Гм Це зла наруга над воїном. Хто завдав йому таких ударів?
Магуа міцно спав у вігвамі англійців, і різки залишили сліди на його спині, відповів дикун, а потім пихато додав: Ідіть і скажіть своїм молодим воїнам, що оголошено мир. Проте Хитра Лисиця знає, що саме треба казати гуронам.
І не дочекавшись відповіді, індіанець перекинув рушницю через плече й попрямував до лісу, де розташувалися його товариші.
Монкальм після відходу індіанця задумливо стояв на своєму місці. Цієї миті він наочно переконався, що його червоношкірі союзники вважають кожен спосіб хорошим, якщо він іде їм на користь. Раптом генералові стало лячно від усвідомлення тієї відповідальності, яку він добровільно поклав на себе за таких друзів. Він збагнув, як небезпечно дати волю силі, догледіти яку не здатна жодна влада.
Перші сонячні промені освітили французькі війська, які приготувалися зайняти форт. Серед англійців також спостерігалось пожвавлення, хоча й сумне. Тут ішли приготування до формальної передачі укріплення й відступу. Мунро мовчки стояв перед своїм військом. Із першого ж погляду було видно, що удар уразив ветерана в самісіньке серце й зробив глибоко нещасним.
Гейворд неабияк співчував старому воїнові. Він наблизився до Мунро, пропонуючи свої послуги.
Подбайте про моїх дочок! відповів старий. Сьогодні я мушу залишатися на своєму посту й піклуватися про всіх своїх дітей.
Гейворд одразу ж поквапився до сестер, які вже приготувались до подорожі. Навколо них скупчились жінки й діти, наче інстинктивно відчуваючи, що тут вони зможуть знайти для себе найкращий захист.
Кора виглядала блідою, але твердість духу не залишала її. Очі Аліси почервоніли від сліз. Обидві дівчини радо привітали Гейворда.
Форт загинув, мовила Кора, але нашу честь, я сподіваюся, буде врятовано.
Вона сяє яскравіше, ніж будь-коли! Але тепер конче треба потурбуватися про вашу безпеку. Обовязок і честь вимагають, аби я і ваш батько в такі хвилини залишалися з солдатами. Проте де ж знайти вам захист серед цього безладу?
Ми не потребуємо його, запевнила Кора. Хто може заподіяти нам лихо?
Я б не хотів залишати вас самих. Подумайте, адже в Аліси немає вашої рішучості.
Напевне, ви маєте рацію, зазначила Кора, гірко посміхаючись. Але тут є друг.
Гейворд озирнувся і побачив, що до них поспішає вчитель співів із книгою псалмів у руках. Майор швидко пішов назустріч Давидові й поділився з ним своїми побоюваннями.
Не хвилюйтеся, відповів йому щиросердий учень царя ізраїльського, дівчата сповнені такої чарівності й музичності, що ми, переживши вже стільки небезпек, знову будемо насолоджуватися миром у товаристві одне одного.
Ваш обовязок подбати, щоб ніхто не наважився підійти до них із лихим наміром.
Я зроблю це.
Якщо хтось із солдатів ворожої армії або індіанці підійдуть до дівчат, досить буде нагадати їм умови капітуляції й пригрозити, що поскаржитеся на них Монкальму.
А коли й ні, тоді допоможе ось ця свята книга! піднесено вигукнув Давид. У ній містяться слова, котрі, якщо їх виголосити з належною інтонацією й у супроводі відповідної мелодії, не забаряться заспокоїти.
Добре, добре! нетерпляче перебив його Гейворд. Я маю йти.
Юнак попрощався з дівчатами, нагадавши, що він зробив усе необхідне, щоб вони були у безпеці, але, загалом, їм нічого не загрожує.
Потім він швидко попрямував до свого батальйону, оскільки англійські війська вже вирушили. Сестри побачили, як французькі гренадери в білих мундирах посіли місце біля воріт приреченого капітулювати форту. Тієї-таки миті просто над їхніми головами здійнявся французький прапор.
Ходімо! звернулася Кора до сестри. Тут не місце дочкам англійського генерала.
Аліса міцно вхопилася за руку сестри, і разом із жінками й дітьми, які їх оточували, вони пішли.
Оскільки всі вози були зайняті пораненими та хворими, дівчата вирішили долати труднощі подорожі пішки.